Рішення

від 25.01.2024 по справі 911/2367/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2024 р. м. Київ Справа № 911/2367/23

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ольшаницький гранкар`єр»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бушівський кар`єр»

про стягнення 29 929 941,05 грн.

Суддя А.Ю. Кошик

При секретарі судового засідання Фроль В.В.

За участю представників:

позивача: Василега В.М.

відповідача: Речицький М.А.

Обставини справи:

Господарським судом Київської області розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ольшаницький гранкар`єр» (надалі позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бушівський кар`єр» (надалі відповідач) про стягнення 29 929 941,05 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.08.2023 року відкрито провадження у справі № 911/2367/23 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.09.2023 року.

До канцелярії Господарського суду Київської області 07.09.2023 року відповідачем подано відзив на позовну заяву б/н від 04.09.2023 року.

У підготовчому засіданні 07.09.2023 року оголошено перерву на 28.09.2023 року.

До канцелярії Господарського суду Київської області 15.09.2023 року позивачем подано відповідь на відзив № 11/09 від 11.09.2023 року.

У підготовчому засіданні 28.09.2023 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

Враховуючи, що судом під час підготовчого судового засідання 28.09.2023 року вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд за результатами підготовчого засідання постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 26.10.2023 року.

У судовому засіданні 26.10.2023 року оголошено перерву на 16.11.2023 року.

У судовому засіданні 16.11.2023 року оголошено перерву на 14.12.2023 року.

У зв`язку з оголошенням сигналу «Повітряна тривога» судове засідання 14.12.2023 року у справі № 911/2367/23 не відбулося, тому розгляд справи було перенесено на 25.01.2024 року.

У судовому засіданні 25.01.2024 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача основний борг визнав, заперечував проти стягнення штрафних санкцій та просив їх зменшити.

Відповідно до ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч.1 ст.240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку з чим, в судовому засіданні 25.01.2024 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з викладених у позові обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ольшаницький гранкар`єр» (позивач) звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бушівський кар`єр» (відповідач) про стягнення 29 929 941,05 грн. заборгованості за договором оренди цілісного майнового комплексу, пені, інфляційних втрат та 3 % річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 05.10.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ольшаницький гранкар`єр» (наймодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бушівський кар`єр» (наймач, відповідач) було укладено Договір найму (оренди) цілісного майнового комплексу (далі - Договір), за яким наймодавець (ТОВ «Ольшаницький гранкар`єр») передав у строкове платне користування (найм (оренду) цілісний майновий комплекс, а наймач (ТОВ «Бушівський кар`єр») прийняв об`єкт у користування строком до 05.10.2031 року. Цільове призначення предмету договору - для розробки та видобування гранітів. Договір був нотаріально посвічений приватним нотаріусом Миронівського районного нотаріального округу Київської області Шипітко В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 4829.

Майно фактично передано позивачем відповідачу за Актом прийому-передачі від 05.10.2011 року.

Відповідно до п. 2.1 Договору на момент його укладення сторонами було погоджено, що орендна плата за весь об`єкт, що орендується складає 22 500,00 грн. на рік, відповідно по 5 625,00 грн. щоквартально, і сплачується наймодавцеві не пізніше 15 (п`ятнадцятого) числа кожного останнього місяця кварталу готівкою або в безготівковому порядку на поточний рахунок наймодавця.

Відповідно до п. 2.2 Договору розмір орендної плати за домовленістю сторін може переглядатися сторонами один раз протягом одного року.

Відповідно до п 2.4 Договору розмір орендної плати може бути змінено шляхом укладення додаткового договору за згодою сторін у випадках, передбачених цим договором та діючим законодавством України.

За час дії Договору між сторонами було укладено 5 додаткових угод до Договору, з яких № 1, 3, 4, 5 про збільшення розміру орендної плати, а додаткова угода № 2 про збільшення строку позовної давності. Зокрема:

- Додатковою угодою № 1 від 12.03.2013 року були внесені зміни до пункту 2.1 розділу 2 Договору та викладено його в такій редакції: «Орендна плата за весь об`єкт, що орендується, складає 475 000 грн. на рік, по 118 750 грн. щоквартально, і передається наймодавцеві не пізніше 15 (п`ятнадцятого) числа кожного останнього місяця кварталу готівкою або в безготівковому порядку на поточний рахунок наймодавця». Ця Додаткова угода №1 є невід`ємною частиною договору та набуває чинності з моменту її підписання. Вступає в дію з 16.03.2013 року.

- Додатковою угодою № 3 від 12.03.2014 року були внесені зміни до пункту 2.1 розділу 2 Договору та викладено його в такій редакції: «Орендна плата за весь об`єкт, що орендується, складає 840 000 грн. на рік, по 210 000 грн. щоквартально, і передається наймодавцеві не пізніше 15 (п`ятнадцятого) числа кожного останнього місяця кварталу готівкою або в безготівковому порядку на поточний рахунок наймодавця». Ця Додаткова угода № 3 є невід`ємною частиною договору та набуває чинності з моменту її підписання. Вступає в дію з 16.03.2014 року.

- Додатковою угодою № 4 від 15.12.2015 року були внесені зміни до пункту 2.1 розділу 2 Договору та викладено його в такій редакції: «Орендна плата за весь об`єкт, що орендується, складає 1 560 000 грн. на рік, по 390 000 грн. щоквартально, і передається наймодавцеві не пізніше 15 (п`ятнадцятого) числа кожного останнього місяця кварталу готівкою або в безготівковому порядку на поточний рахунок наймодавця». Ця Додаткова угода № 4 є невід`ємною частиною договору та набуває чинності з моменту її підписання. Вступає в дію з 16.12.2015 року.

- Додатковою угодою № 5 від 15.12.2020 року були внесені зміни до пункту 2.1 розділу 2 Договору та викладено його в такій редакції: «Орендна плата за весь об`єкт, що орендується, складає 2 080 000 грн. на рік, по 520 000 грн. гривень щоквартально, і передається наймодавцеві не пізніше 15 (п`ятнадцятого) числа кожного останнього місяця кварталу готівкою або в безготівковому порядку на поточний рахунок наймодавця». Ця Додаткова угода № 5 є невід`ємною частиною договору та набуває чинності з моменту її підписання. Вступає в дію з 16.12.2020 року.

Однак, як зазначає позивач, за час дії Договору відповідач не сплатив жодного орендного платежу відповідно до Договору. Цей факт підтверджується двома Акти звірки боргів, а саме: Актом звірки боргів від 15.12.2020 року, за яким загальна заборгованість орендної плати за Договором ТОВ «Бушівський кар`єр» перед ТОВ «Ольшаницький гранкар`єр» складає 9 778 750,00 грн. станом на дату складання Акту та Актом звірки боргів від 16.06.2023 року, за яким загальна заборгованість з орендної плати за Договором ТОВ «Бушівський кар`єр» перед ТОВ «Ольшаницький гранкар`єр» складає 14 978 750,00 грн. станом на дату складання Акту.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, заборгованість нарахована поквартально у у розмірах та датах, що визначені Договором та укладеними до нього Додатковими угодами.

Крім того, у зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошових зобов`язань зі сплати орендних платежів, позивачем у позові заявлено про стягнення з відповідача 2 222 454,06 грн. неустойки у вигляді пені на підставі п. 8.7. Договору також 1 886 827,00 грн. 3% річних та 10 841 909,99 грн. інфляційних втрат на підставі ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 8.7. Договору за несвоєчасне внесення орендної плати наймачем нараховується пеня у розмірі 1 % суми недоїмки по орендній платі за кожен день прострочення.

Заборгованість відповідача по орендній платі складає всього 14 978 750,00 грн., яка утворилась за період з 15.12.2011 року по 15.06.2023 року. Позивачем нараховано пеню з врахуванням того, що заборгованість виникала наростаючим підсумком поквартально, на кожну суму заборгованості окремо за період її фактичного існування.

Також, позивачем нараховано пеню з врахування норми чинного законодавства у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, визначеному згідно зі ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Щодо норми ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України позивач зауважив, що умовою п. 8.7. Договору передбачено стягнення пені за кожен день прострочення.

3 % річних та інфляційні втрати нараховувались щодо кожного простроченого платежу за період з моменту виникнення обов`язку по його сплаті і за весь період прострочення до моменту складання позовної заяви, а саме 01.08.2023 року.

Крім того, як зазначає позивач та підтверджується наявними у справі доказами, 03.07.2014 року сторони уклали Додаткову угоду № 2, за якою до Договору були внесені зміни, а саме: пункт 8.3 розділу 8 Договору викладено в такій редакції: «Спори, що виникають з договору, сторони вирішують у відповідності з чинним законодавством. Керуючись ст. 259 Цивільного кодексу України Сторони дійшли згоди про збільшення строку позовної давності по всім зобов`язанням, що виникли на підставі цього Договору до 10 років».

В ході розгляду спору відповідач подав відзив, в якому визнав факт укладення з позивачем Договору та Додаткових угод до нього, підтвердив факт існування між сторонами господарських правовідносин щодо оренди цілісного майнового комплексу.

З приводу виникнення та існування наведеної у позові заборгованості відповідач заперечень чи спростувань не надав. Визнав наведену в Акті звірки боргів від 16.06.2023 року загальну заборгованість з орендної плати за Договором в сумі 14 978 750,00 грн.

Стосовно стягнення з ТОВ «Бушівський кар`єр» 2 156 918,97 грн. пені, 10 841 909,99 грн. інфляційних втрат та 1 828 958,00 грн. 3% річних, відповідач вказану заборгованість не визнав, однак обґрунтованих заперечень чи контр розрахунку не надав. При цьому, відповідач стверджує, що з Акту звірки боргів від 16.06.2023 року вбачається, що загальна, саме загальна заборгованість з орендної плати за Договором ТОВ «Бушівський кар`єр» перед ТОВ «Ольшаницький гранкар`єр» складає 14 978 750,00 грн. і до такої заборгованості увійшли інфляційні витрати, 3% річних та пеня. Тому стягнення вказаної заборгованості призведе до її подвійного відшкодування та буде суперечити нормам чинного законодавства.

Позивач у відповіді на відзив зауважив на необґрунтованості та безпідставності позиції відповідача щодо заперечень проти стягнення пені, річних та інфляційних.

Як визначено ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 3 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що застосування господарських санкцій до суб`єкта, який порушив зобов`язання, не звільняє цього суб`єкта від обов`язку виконати зобов`язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов`язання.

Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відносини найму регулюються відповідними статтями Цивільного кодексу України, зокрема статтею 759 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Також, частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендарю) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частин 1-2, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи підтверджується та визнано відповідачем факт існування між сторонами господарських правовідносин щодо оренди цілісного майнового комплексу для розробки та видобування гранітів за нотаріально посвідченим за № 4829 Договором найму (оренди) цілісного майнового комплексу від 05.10.2011 року зі строком дії до 05.10.2031 року.

Умовою п. 2.1 Договору було погоджено сторонами розмір орендної плати та строки її внесення, які у відповідності до п.п. 2.2., 2.4 Договору неодноразово змінювались за взаємною згодою сторін шляхом укладення Додаткових угод.

Як зазначає позивач, за період існування між сторонами господарських правовідносин з оренди вищенаведеного майна з 15.12.2011 року по 15.06.2023 року, відповідач в порушення договірних зобов`язань не сплачував орендні платежі. У зв`язку з чим, за відповідачем утворилась прострочена заборгованість в загальній сумі 14 978 750,00 грн. Відповідні обставини відповідачем визнані у відзиві на позов.

Таким чином, заявлена у позові вимога про стягнення 14 978 750,00 грн. основного боргу з орендних платежів правомірна, доведена і підлягає задоволенню.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив зобов`язання, якщо він не виконав його в строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до приписів ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За положеннями ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, з огляду на встановлений судом факт наявності простроченої заборгованості відповідача зі сплати орендних платежів, вимога позивача про застосування до відповідача відповідальності за порушення грошових зобов`язань правомірна та обґрунтована.

У позові заявлено про стягнення з відповідача 2 222 454,06 грн. неустойки у вигляді пені на підставі п. 8.7. Договору також 1 886 827,00 грн. 3% річних та 10 841 909,99 грн. інфляційних втрат на підставі ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з обставин спору та наданого позивачем розрахунку, пеня нарахована на суми заборгованості окремо за кожним періодом їх виникнення за весь час існування заборгованості. При цьому, нарахування пені проведено у визначеному Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» меншому розмірі подвійної облікової ставки НБУ у порівнянні з погодженим у Договорі.

Також, 3 % річних та інфляційні втрати нараховувались щодо кожного простроченого платежу за період з моменту виникнення обов`язку по його сплаті і за весь період прострочення до моменту складання позовної заяви, а саме 01.08.2023 року.

Крім того, з огляду на сутність та правову природу визначених у ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційних нарахувань, такі нарахування виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Відповіді правові висновки також наведені у п. 3.1 та п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» від 17.12.2013 року № 14.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача 2 222 454,06 грн. неустойки у вигляді пені на підставі п. 8.7. Договору також 1 886 827,00 грн. 3% річних та 10 841 909,99 грн. інфляційних втрат доведені, обґрунтовані і підлягають задоволенню.

При цьому, 03.07.2014 року сторони уклали Додаткову угоду № 2, за якою до Договору були внесені зміни, а саме: пункт 8.3 розділу 8 Договору викладено в такій редакції: «Спори, що виникають з договору, сторони вирішують у відповідності з чинним законодавством. Керуючись ст. 259 Цивільного кодексу України Сторони дійшли згоди про збільшення строку позовної давності по всім зобов`язанням, що виникли на підставі цього Договору до 10 років».

Таким чином, сторони погодили збільшення строку позовної давності по всім зобов`язанням, що виникли на підставі цього Договору до 10 років.

До того ж, відповідачем в ході розгляду спору не заявлялось про застосування строків позовної давності.

Щодо заперечень відповідача про подвійність покладення відповідальності, суд зазначає про безпідставність відповідних тверджень, оскільки з Актів звірки розрахунків чітко видно, що у них мова йшла лише про основну заборгованість, сума якої співпадає зі встановленою судом. Тому твердження відповідача, що до визнаної ним у Актах звірки суми входили і штрафні санкції, безпідставні.

Заперечення відповідачем без достатніх обґрунтованих аргументів вимог про застосування відповідальності за наявності достатніх підстав для такої відповідальності, є необґрунтованим.

Враховуючи компенсаційний характер заявлених у позові інфляційних та річних, розмір яких відповідає фактичним обставинам, відсутні підстави для тверджень про покладення на відповідача надмірного фінансового тягара.

Згідно з ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними у розумінні ч.1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ч.2 ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем обґрунтовані та доведені, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ольшаницький гранкар`єр» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бушівський кар`єр» про стягнення 29 929 941,05 грн. задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бушівський кар`єр» (09643, Київська обл., Рокитнянський р-н, с. Синява, вул. Набережна, 55, код ЄДРПОУ 37483193) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ольшаницький гранкар`єр» (09643, Київська обл., Рокитнянський р-н, с. Бушеве, вул. Гранітна, 1, код ЄДРПОУ 32792121) 14 978 750,00 грн. основного боргу, 2 222 454,06 грн. пені, 10 841 909,99 грн. інфляційних втрат, 1 886 827,00 грн. 3% річних та 448 949,12 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку відповідно до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.Ю. Кошик

повний текст рішення складено 19.02.2024 року