Рішення

від 07.02.2024 по справі 914/1740/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.02.2024 Справа № 914/1740/23

Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., за участю секретаря судового засідання Мельник Б.І., розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування», м. Київ

до відповідача 1 Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс», м. Львів

до відповідача 2 Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна», м. Київ

про стягнення 115128,69 грн

за участю представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: не з`явився.

ПРОЦЕС.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» до Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» про стягнення 115128,69 грн.

Ухвалою від 06.06.2023 суд відкрив провадження у справі, постановив проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

26.06.2023 засобами поштового зв`язку від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№15864/23), у прохальній частині якого міститься клопотання відповідача про проведення розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалою від 28.06.2023 суд задовольнив клопотання відповідача про проведення розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, судове засідання призначив на 19.07.2023.

04.07.2023 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 03.07.2023) від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№16450/23).

04.07.2023 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 03.07.2023) від позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх.№16443/23).

Ухвалою від 05.07.2023 суд задовольнив клопотання позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 19.07.2023, занесеною до протоколу судового засідання від 19.07.2023, суд відклав розгляд справи на 06.09.2023.

31.08.2023 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 30.08.2023) від позивача надійшло клопотання про розгляд справи у загальному провадженні та залучення в якості співвідповідача (відповідача 2) Приватне акціонерне товариство «Страхова Компанія «Євроінс Україна» (03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 102, ЄДРПОУ: 22868348).

Ухвалою від 20.09.2023, занесеною до протоколу судового засідання від 20.09.2023, суд відмовив у задоволенні клопотання позивача від 31.08.2023 за вх.№3403/23 про залучення співвідповідача та розгляд справи за правилами загального позовного провадження; перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, залучив до участі у справі як третю особу яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Євроінс Україна» та призначив підготовче засідання на 18.10.2023.

18.10.2023 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 17.10.2023) від представника позивача надійшло клопотання про залучення у справу співвідповідача (вх.№4162/23).

Ухвалою від 18.10.2023, занесеною до протоколу судового засідання від 18.10.2023, суд відклав підготовче засідання на 15.11.2023.

15.11.2023 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 15.11.2023) від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі (вх.№27832/23).

Ухвалою від 15.11.2023, занесеною до протоколу судового засідання від 15.11.2023, суд залучив до участі у справі співвідповідача (відповідача 2) Приватне акціонерне товариство «Страхова Компанія «Євроінс Україна» та відклав підготовче засідання на 04.12.2023.

27.11.2023 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 24.11.2023) представник позивача подав клопотання про долучення доказів надіслання копії позовної заяви з додатками на адресу співвідповідача (вх.№28885/23).

27.11.2023 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 24.11.2023) представник позивача подав клопотання про участь у судовому засіданні, що призначено на 04.12.2023 об 11:30 год. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх.№28886/23).

Ухвалою від 27.11.2023 суд задовольнив клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні, що призначено на 04.12.2023 об 11:30 год. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою від 04.12.2023, занесеною до протоколу судового засідання від 04.12.2023, суд відклав підготовче засідання на 10.01.2024.

13.12.2023 засобами поштового зв`язку від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву (вх.№30501/23). Одночасно, у скерованому відзиві на позовну заявку представник відповідача 2 просить суд здійснювати розгляд справи без його участі.

Ухвалою від 10.01.2024, занесеною до протоколу судового засідання від 10.01.2024, суд постановив закрити підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 07.02.2024.

У судове засідання 07.02.2024 позивач не з`явився, явку повноважного представника до суду не забезпечив. Додаткових заяв, клопотань, окрім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не скерував.

Відповідач 1 та відповідач 2 у судове засідання 07.02.2024 не з`явилися, явку повноважних представників до суду не забезпечили. Додаткових заяв, клопотань, окрім тих, що містяться у матеріалах справи до суду не скерували.

У судовому засіданні 07.02.2024 суд з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та безпосередньо дослідив докази. Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи, і вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.

У судовому засіданні 07.02.2024, після повернення з нарадчої кімнати, суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН.

Аргументи позивача.

12.02.2023 року у м. Львові по вул. Винниченка, 10 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу марки «Toyota RAV4», державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить ТОВ «Скриня Плюс» під керуванням водія ОСОБА_1 , та транспортного засобу марки TATRA KT4-SU ТР, державний реєстраційний № НОМЕР_2 , що належить Львівському комунальному підприємству «Львівелектротранс» під керуванням водія ОСОБА_2 (працюючої на посаді водія трамваю). Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали технічні пошкодження, чим завдано матеріальних збитків.

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 15.03.2023 року у справі про адміністративне правопорушення №461/1189/23 ОСОБА_2 (водія ЛКП «Львівелектротранс») визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що у результаті ДТП, яка відбулася 12.02.2023 було пошкоджено застрахований у ПрАТ «Страхова компанія «Альфа Страхування» за договором добровільного страхування ризиків, пов`язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу №340.0000189.707.1161 від 02.06.2022 транспортний засіб «Toyota», державний номерний знак НОМЕР_1 .

На виконання умов договору добровільного страхування ризиків, пов`язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу №340.0000189.707.1161 від 02.06.2022 та рахунку-фактури СТО позивач здійснив виплату власнику пошкодженого транспортного засобу страхове відшкодування у розмірі 115128,69 грн.

Позивач зазначає, що винна у вчиненні ДТП від 12.02.2023 водій ОСОБА_2 виконувала свої трудові обов`язки, а відтак ЛКП «Львівелектротранс» має відшкодувати позивачу матеріальну шкоду у розмірі 115128,69 грн.

Одночасно, позивач повідомляє про те, що на момент ДТП між ЛКП «Львівелектротранс» та ПрАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» був укладений договір добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів №711006-2201-1001124. Відповідно до зазначеного договору страхування забезпеченим транспортним засобом є трамвай TFTRA KT4-SU TP, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Відтак, позивач звернувся до ПрАТ «СК «Євроінс Україна» із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу. Однак, позивач отримав відповідь на вищезгадану заяву у якій ПрАТ «СК «Євроінс Україна» не визнало майнові вимоги заявника, повідомивши про те, що ЛКП «Львівелектротранс» порушило умови договору страхування (п. 19.1.1. договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів №711006-2201-1001124).

Зважаючи на вищенаведені обставини, посилаючись на приписи статті 27 Закону України «Про страхування» та ст. ст. 1172, 1191 Цивільного кодексу України, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області про стягнення з ЛКП «Львівелектротранс» завданих збитків в порядку регресу у розмірі 115128,69 грн.

У відповіді на відзив (вх.№16450/23 від 04.07.2023) позивач зазначає про те, що між відповідачем 1 та ПрАТ «СК «Євроінс Україна» було укладено договір добровільного страхування майна, а не договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Таким чином, позивач покликається на п. 17.13.5. договору страхування №711006-2201-1001124/711006-2204-0000014/711006-3103-0000005 (СК)/№00140 від 16.03.2023. Однак, позивач вважає, що відповідачем 1 було порушено зазначені умови договору щодо незабезпечення ЛКП «Львівелектротранс» надати можливість ПрАТ «СК «Євроінс Україна» (страховик) провести огляд пошкодженого майна: транспортного засобу «Tayota», д.н.з. НОМЕР_1 . Одночасно, позивач просить суд врахувати, що відповідач 1 порушив умови договору страхування: п. 19 (п.п. 19.1.1.) не надавши документи, що посвідчують особу страхувальника. Враховуючи наведене, позивач аргументує свою позицію, покликаючись на п. 16.1.7. та п. 23.1.2. зазначеного вище договору страхування, а відтак вважає, що саме ЛКП «Львівелектротранс» повинен відшкодувати збиток, завданий діями працівника відповідача 1, у розмірі 115128,69 грн.

Під час розгляду справи позивач скерував до суду заяву про залучення співвідповідача (відповідача 2) ПрАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна». В обґрунтуванні зазначеної заяви позивач зазначає про те, що згідно договору страхування №711006-2201-1001124/711006-2204-0000014/711006-3103-0000005 (СК)/№00140 від 16.03.2023, що укладений між ЛКП «Львівелектротранс» та ПрАТ «СК «Євроінс Україна», цивільна відповідальність відповідача 1, як власника наземного транспорту застрахована і страхова сума за шкоду завдана майну третіх осіб внаслідок ДТП становить 200000,00 грн (вище заявлених позовних вимог). Відтак, позивач вважає, що ЛКП «Львівелектротранс» зобов`язаний відшкодувати позивачу розмір франшизи 2000,00 грн (згідно договору страхування), а відшкодування матеріальних збитків у розмірі 113128,69 грн підлягає стягненню з ПрАТ «СК «Євроінс Україна».

Аргументи відповідачів.

Відповідач 1 проти позову заперечив повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (вх.№15864/23 від 26.06.2023). Одночасно, відповідач 1 вважає, що ЛКП «Львівелектротранс» є неналежним відповідачем у справі, а стягнення з підприємства зазначеної суми безпідставне з огляду на те, що відмова у здійсненні страхового відшкодування ПрАТ «СК «Євроінс Україна» є незаконною на його думку.

Відповідач 2 щодо заявлених до нього позовних вимог заперечив у повному обсязі, скерувавши до суду відзив на позовну заяву (вх.№30501/23 від 13.12.2023) у якому повідомив наступне. Згідно з умовами договору страхування (п. 17.13.5., п. 19.1.1), страхувальник не забезпечив страховику можливість проведення огляду пошкодженого майна: транспортного засобу «Tayota», д.н.з. НОМЕР_1 . Таким чином, відповідач вважає, що страхувальником були порушені умови договору страхування, що позбавило ПрАТ «СК «Євроінс Україна» можливості встановити причини, обставини та наслідки події, що має ознаки страхового випадку і як наслідок, визначити розмір завданих збитків.

Одночасно, відповідач 2 вважає, що у задоволенні заявлених вимог слід відмовити з наступних підстав. Відповідач 2 вважає, що виконання грошового зобов`язання не можливе з огляду на встановлене законодавством обмеження на здійснення платежів на користь позивача у зв`язку із тим, що кінцевим бенефіціарним власником ПАТ «Страхова компанія «Альфа страхування» є ОСОБА_3 , якому належить 31,29% статутного капіталу і стосовно якого Указом Президента України від 19.10.2022 року «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 жовтня 2022 року « 726/2022 «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).

Відповідно до вищевикладеного, відповідач 2 вважає, що право позивача на отримання страхового відшкодування можливе тільки після скасування державною владою України прямої заборони виконання зобов`язань на користь позивача.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

02.06.2022 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Альфа Страхування» (надалі страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Скриня Плюс» (надалі страхувальник) був укладений договір добровільного страхування ризиків, пов`язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу №340.0000189.707.1161 (надалі договір добровільного страхування).

12.02.2023 року у м. Львові по вул. Винниченка, 10 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу марки «Toyota RAV4», державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить ТОВ «Скриня Плюс» під керуванням водія ОСОБА_1 та транспортного засобу марки TATRA KT4-SU ТР, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить Львівському комунальному підприємству «Львівелектротранс» під керуванням водія ОСОБА_2 (працюючої на посаді водія трамваю). Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали технічні пошкодження, чим завдано матеріальних збитків.

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 15.03.2023 року у справі про адміністративне правопорушення №461/1189/23 ОСОБА_2 (водія ЛКП «Львівелектротранс») визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Відповідно до зазначеного договору добровільного страхування від 02.06.2022, на момент дорожньо-транспортної пригоди, яка трапилась 12.02.2023 року, майнові інтереси ТОВ «Скриня Плюс», пов`язані з експлуатацією транспортного засобу «Tayota RAV4», державний номерний знак НОМЕР_1 були застраховані за позивачем.

15.02.2023 власник пошкодженого транспортного засобу «Tayota RAV4», державний номерний знак НОМЕР_1 (ТОВ «Скриня Плюс») звернувся до ПрАТ «СК «Альфа Страхування» із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування. Зазначена заява була розглянута позивачем, пошкодження транспортного засобу визнано страховим випадком.

Згідно рахунку-фактури СТО (ТОВ «Сервісний цент Діамант») №ДМ00044852 від 16.02.2023 вартість відновлювального ремонту автомобіля «Toyota RAV4», державний номерний знак НОМЕР_1 , становить 115128,69 грн.

З метою визначення розміру завданих збитків, що були заподіяні транспортному засобу «Tayota RAV4», державний номерний знак НОМЕР_1 , внаслідок ДТП, що мало місце 12.02.2023 року, позивач замовив проведення автотоварознавчого дослідження. Згідно такого дослідження, Товариство з обмеженою відповідальністю «СЗУ Україна» 08.03.2023 склало та підписало звіт №21914 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу. Відтак, ТОВ «СЗУ «Україна» зробило висновок, що в результаті оцінки, вартість (розмір) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу «Tayota RAV4», реєстраційний номер НОМЕР_1 внаслідок його пошкодження, за станом на дату оцінки, становить 120041,99 грн (включаючи ПДВ на запасні частини, матеріали, фарбування та роботи).

Враховуючи рахунок-фактуру СТО від 16.02.2023 №ДМ00044852, 27.02.2023 позивач затвердив страховий акт №0118.206.23.02 (розпорядження на виплату) згідно якого, сума страхового відшкодування становить 115128,69 грн. Отримувач згідно зазначеного акта ТОВ «Сервісний центр «Діамант» (ЄДРПОУ 32764382). Відповідно до розрахунку страхового відшкодування до страхового акту №0118.206.23.02 позивачем було визначено, що сума страхового відшкодування становить 115128,69 грн.

Згідно з платіжного доручення №3690 від 28.02.2023 ПрАТ «СК «Альфа Страхування» здійснило перерахунок грошових коштів ТОВ «Сервісний центр «Діамант» у розмірі 115128,69 грн з призначенням платежу: «Страх. відшк. за а/м. Toyota НОМЕР_1 зг. с/а №0118.206.23.02 від 27.02.23Ю стр. ТОВ «Скриня Плюс», Рах. №ДМ00044852 від 16.02.23р., ПДВ 19188,12 грн.».

14.03.2023 року позивач отримав від ТОВ «Сервісний центр «Діамант» акт виконаних робіт №136701 на підставі договору №136701 від 08.03.2023, яким підтвердив відновлювальний ремонт транспортного засобу «Tayota RAV4», д.н.з. НОМЕР_1 , на суму 115128,69 грн.

З матеріалів відзиву на позовну заяву судом встановлено, що 16.03.2022 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Євроінс Україна» (страховик) та Львівським комунальним підприємством «Львівелектротранс» (страхувальник) укладено договір комплексного страхування відповідальності перевізника, відповідальності перед третіми особами під час проведення господарської діяльності юридичними або фізичними особами-підприємцями, цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів та добровільного страхування майна № 711006-2201 - 1001124/711006 2204 - 0000014/ 711006 3103 0000005 (СК) / №00140 (далі договір страхування).

Згідно з п. 4.1.2. договору страхування, дорожньо-транспортна пригода, яка сталась за участю забезпеченого транспортного засобу та внаслідок якої настає цивільна відповідальність страхувальника/ особи, відповідальність якої застрахована, за заподіяну забезпеченим транспортним засобом шкоду життю, здоров`ю та /або майну потерпілих третіх осіб.

Ліміт відповідальності страховика за збитки, заподіяні вантажем, що перевозиться, здоров`ю або майну третіх осіб під час перевезення, а також шкоди заподіяної власникові вантажу у результаті повної або часткової втрати, псування, пошкодження або нестачі вантажу (за кожним окремим забезпеченим транспортним засобом) становить: 200000,00 грн (п. 5.1. договору страхування).

Відповідно до п. 5.2.1. договору страхування, ліміт відповідальності страховика за шкоду заподіяну кожним окремим забезпеченим транспортним засобом життю, здоров`ю та/ або майну потерпілих третіх осіб при добровільному страхуванню становить: 200000,00 грн.

Згідно з п. 5.7.2.1. договору страхування визначено, що безумовна франшиза за випадками, визначеними у п. 4.1.2. договору (при добровільному страхуванні) становить: 2000,00 грн.

Відповідно до п. 16.1. договору страхування, підставами для відмови страховика у виплаті страхового відшкодування, насамперед є: невиконання страхувальником (особою, цивільна відповідальність якої застрахована) обов`язків, передбачених цим договором (п. 16.1.7. договору страхування).

Пунктом 17.13. договору страхування передбачено, що окрім інших положень договору, у разі настання випадку, що може бути визнаний страховиком відповідно до п. 4.1.2. договору, страхувальник (водій забезпеченого ТЗ) також зобов`язаний: зберігати, а також повідомити інших учасників ДТП про необхідність збереження пошкодженого майна в тому стані, в якому воно знаходилось після ДТП поки його не огляне представник страховика, а також забезпечити страховику можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів) (п. 17.3.5. договору страхування).

Відповідно до п. 19.1.1. договору страхування, у разі настання випадку, що може бути визнаний страховиком, страхувальник зобов`язаний надати: повідомлення про настання випадку за встановленою страховиком формою; договір страхування (примірник страхувальника); документи, що посвідчують особу страхувальника (копію Витягу/виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців); посвідчення водія або тимчасовий дозвіл на право керування ТЗ (якщо посвідчення було вилучено співробітниками компетентних органів МВС України) відповідної категорії особи, яка керувала забезпеченим ТЗ під час ДТП; медичну довідку встановленої форми про відсутність/ наявність у особи, яка керувала забезпеченим ТЗ під час ДТП алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, якщо така особа направлялась на обстеження працівниками МВС; судове рішення про визнання особи, яка керувала забезпеченим ТЗ, винною у вчиненні ДТП (за необхідністю); інші документи за письмового обґрунтованою вимогою страховика.

Позивач зазначає про те, що з метою врегулювання зазначеного спору звернувся до ПрАТ «СК «Євроінс Україна» із заявою від 10.03.2023 за вих.№0118.206.23.01 про виплату страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 115128,69 грн, у зв`язку із дорожньо-транспортною пригодою від 12.02.2023 за участю транспортного засобу марки «Toyota», д.н.з. НОМЕР_1 , що належить ТОВ «Скриня Плюс» та транспортного засобу марки TATRA (трамвай), державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить під керуванням водія ОСОБА_2 згідно полісу (договору) №711006 3103 0000005, № 711006-2201 1001124, №711006 2204 0000014. Докази такого звернення долучені позивач до позовної заяви.

22.03.2023 ПрАТ «СК «Євроінс Україна» склало та підписало уповноваженими особами відповідача 2 акт №В-87147/1/2023 про відмову у виплаті страхового відшкодування/ страховій виплаті. Підставами відмови стало: порушення умов пункту 17.13.5. договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів №71006-2201-1001124 страхування та пункту 19.1.1. договору та пункту 16.1.7. договору.

27.03.2023 ПрАТ «СК «Євроінс Україна» скерувало на адресу представника ПАТ «СК Альфа Страхування» Олегу Голоднюку відповідь (вих.№8121/1/ДВВ від 29.03.2023 року) на звернення позивача, де повідомило про те, що страхувальник (ЛКП «Львівелектротранс») порушив умови договору страхування (пункт 17.13.5, пункт 19.1.1. договору), що позбавило страховика (ПрАТ «СК «Євроінс Україна») можливості розслідування події, а саме на встановлення причин, обставин, наслідків події, що має ознаки страхового випадку та визначення розміру завданих збитків. Враховуючи зазначені обставини, ПрАТ «СК «Євроінс Україна» не визнала майнові вимоги заявника та повідомила про відмову у виплаті страхового відшкодування за пошкоджений транспортний засіб «Tayota», д.н.з. НОМЕР_1 , внаслідок ДТР, що мало місце 12.02.2023 року.

10.04.2023 ПАТ «СК «Альфа Страхування» скерувало на адресу ЛКП «Львівелектротранс» претензію за вих.№0118/23 від 05.04.2023 у якій повідомило про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 115128,69 грн, а також зазначило про те, що у разі відмови від добровільної сплати, ПАТ «СК «Альфа Страхування» буде вимушено звернутися до суду з метою стягнення 115128,69 грн.

Оскільки, ЛКП «Львівелектротранс» добровільно не відшкодувало позивачу завданні збитки, а скерована претензія від 05.04.2023 залишилась відповідачем 1 без розгляду та задоволення, ПАТ «СК «Альфа Страхування» звернувся до суду із заявленими позовними вимогами про стягнення з відповідача 1 страхового відшкодування у розмірі 115128,69 грн. У подальшому, зважаючи на те, що позивач просив суд залучити до участі у справу співвідповідача (відповідача 2) ПрАТ «СК «Євроінс Україна», ПАТ «СК «Альфа Страхування» просить суд стягнути з ЛКП «Львівелектротранс» 2000,00 грн франшизи за договором страхування, а з відповідача 2 113128,69 грн завданих збитків.

ПОЗИЦІЯ СУДУ.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Згідно з приписами ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Згідно статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Страхування це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1 Закону України «Про страхування»).

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно з п. 1 ст. 354 Господарського кодексу України за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Частиною 2 ст. 8 Закону України «Про страхування» передбачено, що страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України).

Частинами 1, 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Для здійснення відшкодування шкоди, що була отримана внаслідок використання джерел підвищеної небезпеки, насамперед необхідно встановити та підтвердити вину особи, що має відповідати за шкоду, у вчиненні такої дії, отже, цивільно-правова відповідальність за заподіяну шкоду, завдану внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, настає у разі наявності вини особи в цьому, незалежно від того, чи є в діях цієї особи склад адміністративного проступку чи злочину. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.07.2018 у справі №910/20412/16.

З матеріалів справи судом встановлено, що 15.03.2023 Галицький районний суд м. Львова у справі про адміністративне правопорушення №461/1189/23 прийняв постанову у якій визнав ОСОБА_2 (водія ЛКП «Львівелектротранс») винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Дорожньо-транспортна пригода сталася 12.02.2023 року у м. Львові по вул. Винниченка, 10 за участю транспортного засобу марки «Toyota RAV4», державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить ТОВ «Скриня Плюс» під керуванням водія ОСОБА_1 та транспортного засобу марки TATRA KT4-SU ТР, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить Львівському комунальному підприємству «Львівелектротранс» під керуванням водія ОСОБА_2 (працюючої на посаді водія трамваю). Зазначена постанова не оскаржувалася та набрала законної сили 25.03.2023 року. Докази наявні у матеріалах справи.

Відповідно до ч. ч. 4-5 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України «Про страхування» залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.

Згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України «Про страхування» за вольовою ознакою страхування може бути добровільним і обов`язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.

Частино 1 статті 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до ст. ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, у зазначених правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.

На підставі статей 512, 514 Цивільного кодексу України, страховик стає замість потерпілої особи кредитором у зобов`язанні щодо відшкодування заподіяної шкоди у межах виплаченої суми.

Відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. Під час суброгації нового зобов`язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодонабувач, передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.

З вище наведеного вбачається, що правовідносини, які виникли між позивачем і відповідачами у зв`язку із виплатою ПрАТ «СК «Альфа Страхування» на користь потерпілого страхового відшкодування, є засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов`язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц.

Таким чином, суд зазначає про те, що виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту, позивач у силу приписів ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» набув права вимоги до відповідача 2 у межах фактичних затрат.

Відповідно до ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно зі ст. 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Таким чином, після виплати ПрАТ «СК «Альфа Страхування» своєму страхувальнику страхового відшкодування за шкоду, завдану 12.02.2023 у наслідок ДТП власнику автомобіля «Tayota RAV4», державний номерний знак НОМЕР_1 , до позивача в порядку суброгації перейшло право зворотної вимоги відшкодування збитків, яке страхувальник позивача мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Судом встановлено, що 16.03.2022 між ПрАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» (страховик) та ЛКП «Львівелектротранс» (страхувальник) укладено договір комплексного страхування відповідальності перевізника, відповідальності перед третіми особами під час проведення господарської діяльності юридичними або фізичними особами-підприємцями, цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів та добровільного страхування майна № 711006-2201 - 1001124/711006 2204 - 0000014/ 711006 3103 0000005 (СК) / №00140 (далі договір страхування).

Відповідно до п. 3. договору страхування від 16.03.2022 предметом договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону і пов`язані з відшкодуванням особою, цивільна відповідальність якої застрахована за договором, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих третіх осіб внаслідок ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу (п. 3.1.2. договору страхування).

У додатку №3 від 0014 до комплексного договору №711006-2201-1001124 від 16.03.2022 року до переліку застрахованих транспортних засобів включено, у тому числі, трамвай реєстраційний номер 1141 марки та моделі КТ-4СУ».

Відповідно п. 5.7.2.1. договору страхування від 16.03.2022 року, розмір франшизи становить 2000,00 грн, страхова сума 200000,00 грн (п. 5.2.1. договору страхування від 16.03.2022).

Таким чином, позивач відповідно до договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту від 02.06.2022 №340.0000189.707.11161 та у відповідності до статей 993 і 1191 Цивільного кодексу України, набув право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, а саме - до страхової організації, якою здійснено страхування цивільно-правової відповідальності водія (власника) транспортного засобу трамвая TATRA KT4-SU TP, реєстраційний номер НОМЕР_2 , тобто до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» (відповідача 2).

Разом з тим, ч. 1 ст. 993 Цивільного кодексу України та стаття 27 Закону України «Про страхування» передбачають, що страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування.

Вказівка «у межах витрат», означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.

Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред`являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.

Частиною 10 ст.9 Закону України «Про страхування» передбачено, що франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

З матеріалів справи, судом встановлено, що згідно з долученої копії платіжного доручення №3690 від 28.02.2023 року позивач здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 115128,69 грн. При цьому, згідно наявних у матеріалах справи документів вбачається, що розмір страхового відшкодування було визначено позивачем (страховиком) на підставі рахунка-фактури №ДМ00044852 від 16.02.2023, наданого ТОВ «Сервісний центр «Діамант» (станція технічного обслуговування).

Однак, позивачем при визначенні суми страхового відшкодування, яка має бути сплачена в порядку суброгації не було вирахувано суму франшизи у розмірі 2000,00 грн, яка визначена договором комплексного страхування від 16.03.2022 № 711006-2201 - 1001124/711006 2204 - 0000014/ 711006 3103 0000005 (СК) / №00140, а отже, обґрунтованими є вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» про стягнення страхового відшкодування у розмірі 113128,69 грн, а до ЛКП «Львівелектротранс» у розмірі 2000,00 грн.

Суд зазначає про те, що умовами комплексного договору страхування № 711006-2201 - 1001124/711006 2204 - 0000014/ 711006 3103 0000005 (СК) / №00140 від 16.03.2022 врегульовано саме правовідносини відповідача 2, як страховика та ЛКП «Львівелектротранс», як страхувальника, а отже, посилання страховика у правовідносинах із особою, яка набула право на виплату страхового відшкодування у порядку суброгації (як право вимоги до винної у завданні шкоди особи, а у даному випадку особи, якою застраховано її відповідальність) ніяким чином не можуть нівелювати та спростовувати права позивача на страхове відшкодування.

Одночасно, судом встановлено та береться до уваги, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань кінцевим бенефіціарним власником Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» є ОСОБА_3 , якому належить 31,29% статутного капіталу, і стосовно якого Указом Президента України від 19.10.2022 року « 726/2022 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19.10.2022 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (який є чинним, https://www.president.gov.ua/documents/7262022-44481) введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19.10.2022 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», згідно якого застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).

Правову основу застосування санкцій становлять Конституція України, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закони України, нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, рішення Ради національної безпеки та оборони України, відповідні принципи та норми міжнародного права (стаття 2 Закону України «Про санкції»).

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 в Україні введено воєнний стан із вказаної дати на 30 діб, який неодноразово продовжувався та триває на час розгляду цієї справи.

Статтею 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» визначено, що активи, пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, - всі активи, що прямо (а щодо права власності на корпоративні права - також опосередковано (через інших осіб) перебувають у власності, в тому числі у спільній власності, або передаються на користь осіб, включених до переліку осіб, пов`язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції (далі - перелік осіб), осіб, які здійснюють фінансові операції від імені або за дорученням осіб, включених до переліку осіб, та осіб, якими прямо або опосередковано (через інших осіб) володіють або кінцевими бенефіціарними власниками яких є особи, включені до переліку осіб, а також активи, отримані від таких активів (п. 3 ч. 1).

Відповідно до п. 30 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» визначено, що кінцевий бенефіціарний власник - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив (контроль) на діяльність клієнта та/або фізичну особу, від імені якої проводиться фінансова операція. Кінцевим бенефіціарним власником є: для юридичних осіб - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи (в тому числі через ланцюг контролю/володіння). Ознакою здійснення прямого вирішального впливу на діяльність є безпосереднє володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Так, Указом Президента України від 19.10.2022 року №726/2022 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 жовтня 2022 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) «введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19.10.2022 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», згідно якого застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до фізичних осіб згідно з додатком 1, до якого включено ОСОБА_4 (№656), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Російської Федерації; уродженця м. Львова, Україна; відомості згідно з Єдиним державним реєстром платників податків Російської Федерації: ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_3 , та застосовано наступні санкції строком на десять років: 1) блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними; 2) обмеження торговельних операцій (повне припинення); 3) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України (повне припинення); 4) запобігання виведенню капіталів за межі України; 5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; 6) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами; 7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах; 8) заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України (повна заборона); 9) заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави; 10) припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави; 11) заборона передання технологій, прав на об`єкти права інтелектуальної власності; 12) позбавлення державних нагород України, інших форм відзначення; 13) заборона на набуття у власність земельних ділянок.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про санкції» з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).

У частині 1 статті 4 Закону України «Про санкції» визначено, що видами санкцій згідно з цим Законом є, зокрема, блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними; обмеження торговельних операцій; зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом.

Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів (ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»).

Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження; акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України (ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»).

03.03.2022 КМУ прийнято постанову №187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації», в якій для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації встановлено, до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на: 1) виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором): - громадяни Російської Федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах; - юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації; - юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації; - юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації, - у випадку виконання зобов`язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.

Водночас, дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов`язань. З моменту запровадження вказаного мораторію суб`єктивне право осіб - кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений в Постанові №187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов`язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб`єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання.

Оскільки у постанові КМУ №187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації» зазначено про мораторій саме на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, суд дійшов висновку, що наведений в підпункті 1 пункту 1 Постанови КМУ №187 мораторій (заборона) на виконання грошових та інших зобов`язань виключає можливість задоволення позовних вимог позивача про стягнення страхового відшкодування.

Зазначені висновки суду узгоджуються із висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 30.05.2023 року у справі №925/1248/21.

Враховуючи встановлений мораторій та те, що бенефіціарним власником Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» з відсотком частки статутного капіталу у розмірі 31,29 є фізична особа, яка рішенням РНБОУ від 19.10.2022 «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», уведеного в дію Указом Президента України від 19.10.2022 №726/2022 включена до переліку фізичних осіб (№656), до яких застосовуються персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки наявне у позивача право на страхове відшкодування не може отримати примусовий судовий захист в силу наявних законодавчих обмежень в умовах воєнного стану в Україні.

Діюче правове регулювання ґрунтується на єдності державної системи та спрямоване на досягнення належної координації діяльності усіх органів державної влади та управління, зокрема на вирішення завдань, пов`язаних із захистом суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки.

Одночасно, суд погоджується з доводами, викладеними у відзиві на позовну заяву, поданий відповідачем 2, що у даному випадку присутня законодавча заборона на виконання грошового зобов`язання відповідачем на користь позивача, який є юридичною особою, що має кінцевим бенефіціарним власником фізичну особу, пов`язану з країною-агресором.

За таких обставин, суд вважає, що в умовах збройної агресії РФ проти України та введеного у зв`язку із цим воєнного стану, запровадження певних обмежень (санкцій) у цивільному обороті, особливо щодо певних учасників такого обороту, слід визнати у цілому допустимим.

У законодавстві України мораторій розуміється як тимчасове відстрочення виконання зобов`язань або заборона вчинення певних дій, що вводиться уповноваженим органом державної влади в певній частині або на всій території країни, для певної категорії або для всього населення країни з підстав, що прямо передбачені Законом та пов`язані з настанням надзвичайних обставин. У даному випадку має місце мораторій (заборона) виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань.

Відповідно до зазначеного вище, право позивача на отримання страхового відшкодування може бути реалізованим тільки після скасування державною владою України прямої заборони виконання зобов`язань на користь позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини другої статті 74 Господарського кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Одночасно статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Суд враховує позицію ЄСПЛ (справи «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»), де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

З огляду на наведе, беручу до уваги доводи сторін, суд приходить до переконання про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки наявне у позивача право на страхове відшкодування не може отримати примусовий судовий захист в силу наявних законодавчих обмежень в умовах воєнного стану в Україні.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Як передбачено п. 2 ч. 5 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

У відповідності до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 20, 73,74,76-80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 19.02.2024.

Суддя Гоменюк З.П.