Рішення

від 15.02.2024 по справі 920/45/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.02.2024м. СумиСправа № 920/45/24

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши матеріали справи № 920/45/24

за позовом Першого заступника керівника Сумської окружної прокуратури (вул. Магістратська, 12, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 03527891)

в інтересах держави в особі:

Сумської обласної військової адміністрації (майдан Незалежності, 2, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 14005581)

до відповідача: Миропільської сільської ради Сумського району Сумської області (вул. Сумська, буд. 23, с. Миропілля, Сумський район, Сумська область, 42410, код ЄДРПОУ 04389354)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України

(військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ 14321759)

про усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні землями оборони

За участю представників сторін:

прокурор - Вортоломей І.Г.;

від позивача - не прибув;

від відповідача - не прибув;

від 3-ї особи не прибув.

Суть спору: 16.01.2024 Прокурор в інтересах держави в особі Сумської обласної військової адміністрації звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до вимог якої просить суд:

1.Усунути перешкоди державі в особі Сумської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою оборони шляхом визнання незаконним та скасування пункту 1.3 рішення Миропільської сільської ради від 28.04.2020 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки комунальної власності в частині затвердження технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об`єднання земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності (КВЦПЗ - 16.00) з кадастровим номером 5922383300:04:003:0620 та площею 48,6817 га, яка знаходиться за межами с. Миропілля, Сумського району, Сумської області;

2. Усунути перешкоди державі в особі Сумської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою оборони шляхом зобов`язання Миропільську сільську раду (код ЄДРПОУ 04389354) повернути у державну власність в особі Сумської обласної військової адміністрації (код ЄДРПОУ 14005581) земельну ділянку кадастровий номер 5922383300:04:003:0620 та площею 48,6817 га;

3. Усунути перешкоди державі в особі Сумської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою оборони шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 48,6817 га з кадастровим номером 5922383300:04:003:0620, що розташована за межами с. Миропілля, Сумського району, Сумської області (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 52233900 від 14.05.2020, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2080557459223) з одночасним припиненням права комунальної власності за Миропільською сільською радою.

4. Усунути перешкоди державі в особі Сумської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 5922383300:04:003:0620 в Державному земельному кадастрі з одночасним закриттям Поземельної книги відносно цієї земельної ділянки.

Також просить стягнути з відповідача на користь Сумської обласної прокуратури (отримувач Сумська обласна прокуратура, код 03527891, ПА5982017203431200001000002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) судовий збір, сплачений при поданні даного позову.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2024, справу розподілено до розгляду судді Заєць С.В.

Ухвалою суду від 18.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 920/45/24, призначено підготовче засідання (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 23.01.2024) на 15.02.2024, 11:20, зазначено сторонам строки для надання процесуальних документів.

07.02.2024 на адресу суду (ел.п) відповідачем Миронівською сільською радою Сумського району Сумської області надано лист від 07.02.2024 № 192/02-31 (вх. № 675/24 від 07.02.2024), відповідно до змісту якого відповідач зазначає, що визнає викладені у позовній заяві вимоги до початку розгляду справи по суті та просить суду задовольнити їх у повному обсязі. Окрім цього просить відповідно до ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи факт визнання позову до початку розгляду справи по суті не стягувати з нього 50% судового збору, сплаченого при подачі позову, та за результатами розгляду справи вирішити питання про повернення його Сумській обласній прокуратурі з державного бюджету.

Також просить розгляд справи проводити без участі представника відповідача.

15.02.2024 третьою особою надано до суду Заяву (вх. № 835/24 від 15.02.2024) відповідно до змісту якої просить здійснити розгляд справи без участі представника за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 15.02.2024 прокурор надав усні пояснення в обґрунтування позовних вимог та просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

В судове засідання 15.02.2024 представники позивача, відповідача та третьої особи не прибули, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 15.02.2024 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Миропільської сільської ради від 18.02.2020 надано дозвіл Миропільській сільській раді на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, зокрема і земельної ділянки кадастровий номер 5922383300:04:003:0472 площею 50,9817 га на дві окремі земельні ділянки орієнтовною площею 2,3 га та 48,6817 га.

У подальшому сертифікованим інженером-землевпорядником Стецюн В.М. (сертифікат інженера-землевпорядника №010157 від 20.05.2013) державного підприємства «Сумський науково-дослідний і проектний інститут землеустрою» у 2020 році розроблено на замовлення Миропільської сільської ради технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 5922383300:04:003:0472.

За результатами проведених робіт земельну ділянку з кадастровим номером 5922383300:04:003:0472 поділено на 2 земельні ділянки з кадастровими номерами 5922383300:04:003:0619 площею 2,3 га та 5922383300:04:003:0620 площею 48,6817 га.

Рішенням Миропільської сільської ради від 28.04.2020 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу вищевказаних земельних ділянок.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі вищевказаного рішення сільської ради державним реєстратором Миропільської сільської ради П`ятикоп Є.С. 12.05.2020 здійснено державну реєстрацію права комунальної власності в особі Миропільської сільської ради на земельну ділянку кадастровий номер 5922383300:04:003:0620 площею 48,6817 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2080557459223).

В обґрунтування позовних вимог Прокурор зазначає, що перебування земельної ділянки кадастровий номер 5922383300:04:003:0620 у комунальній власності є незаконним оскільки вона в повному обсязі знаходиться в межах прикордонної смуги та відноситься до земель оборони і може перебувати виключно у державній власності, виходячи з наступного.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 №1147 «Про прикордонний режим» установлено вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм прикордонну смугу завширшки 5 кілометрів від лінії державного кордону, де встановлюється прикордонний режим, але не менше від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд.

Відповідно до розпорядження Сумської обласної державної адміністрації від 28.08.2018 № 522 - ОД «Про визначення ширини прикордонної смуги у Сумській області» з метою захисту національної безпеки на державному кордоні України, визначено ширину прикордонної смуги в межах Сумської області вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах прилеглих до кордону територій де запроваджується прикордонний режим, 10 кілометрів від лінії державного кордону в тил території України, але не менше ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

В подальшому розпорядженням голови Сумської обласної державної адміністрації № 641-ОД від 11.10.2021 прикордонну смугу в межах Сумської області визначено шириною 5 кілометрів.

Як зазначає Прокурор, із врахуванням вищезазначених нормативно-правових актів спірна земельна ділянка кадастровий номер 5922383300:04:003:0620 площею 48,6817 га в повному обсязі знаходиться в межах прикордонної смуги, а відтак належить до земель оборони та може перебувати виключно у державній власності.

Згідно листа Північної регіональної філії ДП «Українське державне аерогеодезичне підприємство» від 21.12.2023 та наданого графічного матеріалу встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5922383300:04:003:0620 перебуває в межах Державного кордону України з російською федерацією та розташована впритул до нього.

Крім того, у вказаному графічному матеріалі зазначено, що від найвіддаленішої точки спірної земельної ділянки, відстань до державного кордону становить 1131,313 метри.

Також у вказаному листі зазначено, що демаркація кордону України на території Сумської області виконувалася у 2011 році ДП «Сумигеодезкартографія», тобто межі державного кордону України на момент формування спірної земельної ділянки були вже визначені.

Крім того, відповідно до плану меж спірної земельної ділянки площею 48,6817 га (якій у подальшому присвоєно кадастровий номер 5922383300:04:003:0620), що мітиться у технічній документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 5922383300:04:003:0472 (стор. 13), розробленої сертифікованим інженером - землевпорядником Стецюн В.М. (сертифікат інженера-землевпорядника № 010157 від 20.05.2013) державного підприємства «Сумський науково - дослідний і проектний інститут землеустрою», встановлено, що межі спірної земельної ділянки від Д до Е та від Ж до 3 межують з землями російської федерації.

Аналогічна інформація міститься в розділі 2 кадастровий план земельної ділянки та експлікація земельних угідь поземельної книги на земельну ділянку з кадастровим номером 5922383300:04:003:0620 (запис від 12.03.2020 №002) та у додатку до витягу з Державного земельного кадастру проземельну ділянку від 12.03.2020 р. № НВ-5915181452020.

Згідно з відповіддю НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 22.12.2023 за результатами опрацювання геопорталу Національної інфраструктури геопросторових даних встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5922383300:04:003:0620 площею 48,6817 та (Миропільська ОТГ), знаходяться в прикордонній смузі Державного кордону України та додано схему розташування в графічному вигляді.

В обґрунтування позовних вимог, Прокурор зазначає, що з аналізу вказаних документів, вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 5922383300:04:003:0620 межує з російською федерацією, тобто розташована впритул до державного кордону.

Таким чином, враховуючи виявлені порушення вимог ст. 19 Конституції України, ст. ст. 77, 84, 117, 122 Земельного кодексу України, а саме порушення інтересів держави під час відчуження у комунальну власність земельної ділянки, яка належить до земель оборони державної власності, Прокурор звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір уданій справі суд керується наступним:

1. Щодо обґрунтування правового статусу земельних ділянок, як земель оборони державної власності

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони».

Відповідно до ст. 65 Земельного кодексу України землями промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

У відповідності до ч.ч. 1- 4 ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.

У межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми, а вздовж лінії державного кордону України з Російською Федерацією і Республікою Білорусь - шириною до 2 кілометрів.

Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Згідно ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, серед інших, належать землі оборони.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про використання земель оборони» військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

За приписами ч. ч. 2, 3 ст. 115 Земельного кодексу України та ст. З Закону України «Про використання земель оборони» уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюється відповідно до закону.

Згідно ст. З Закону України «Про використання земель оборони» землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.

Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

Статтею 22 Закону України "Про державний кордон України" передбачено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони. Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

В свою чергу, згідно ст. 23 Закону України «Про державний кордон України» у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний режим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в`їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях, причалах і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.

Таким чином, сукупний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання.

Отже, встановлення факту розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про належність вказаної ділянки до земель оборони в силу законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих у межах прикордонної смуги.

Відповідно до вимог п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 «Про прикордонний режим», з урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації державної прикордонної служби, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Відповідно до затвердженого цією постановою Кабінету Міністрів України «Положення про прикордонний режим» прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Лінія прикордонних інженерних споруд - спеціальна смуга місцевості в межах прикордонної смуги та інші земельні ділянки, які відповідно до законодавства надаються в постійне користування органам Державної прикордонної служби для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів.

При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених ст. 22 Закону України «Про державний кордон України» та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 «Про прикордонний режим».

Нерозроблення та незатвердження окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри (ширина) прикордонної смуги встановлені законом - від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 297/1395/15-ц та від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц.

При цьому, відповідні розміри та ширина прикордонної смуги на території Сумської області визначено розпорядженням Сумської обласної державної адміністрації № 641-ОД «Про визначення ширини прикордонної смуги в межах Сумської області» від 11.10.2021 та визначено її шириною 5 кілометрів від лінії державного кодону в тил території України.

За таких обставин, оскільки землі в межах прикордонної смуги належать до земель оборони та можуть перебувати лише у державній власності, то спірна земельна ділянка незаконно перебуває у комунальній власності.

Про те, що землі оборони, зокрема землі у межах прикордонної смуги, не можуть передаватись у комунальну та приватну власність, свідчить уставлена судова практика Верховного Суду. Зокрема, постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 924/174/18 залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій про визнання незаконними і скасування рішень органу місцевого самоврядування, якими надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, що належали до земель оборони та знаходились у межах прикордонної смуги.

Постановою Касаційного цивільного суд у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 297/1395/15-ц залишено без змін судові рішення про задоволення позовних вимог прокурора про скасування наказів Головного управління Держземагенства у Закарпатській області та повернення в державну власність земельної ділянки з чужого незаконного володіння з огляду на те, що відповідно до вимог ст. 77, ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України землі оборони належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність.

Постановою Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 163/2369/16-ц підтверджено доводи позовних вимог прокурора про те, що землі у межах прикордонної смуги належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність.

При цьому, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованим посилання прокурора на рішення органів державної влади (місцевого самоврядування) про встановлення ширини прикордонної смуги, зокрема постанови обласної Рада депутатів Трудящих Волинської області № 39/599 від 15.09.1946, якою в межах Волинської області встановлено 2- кілометрову та 800-метрову прикордонні смуги.

Аналогічними чином постановою Верховного Суду від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц також визнано обґрунтованим посилання на рішення органів державної влади про встановлення ширини прикордонної смуги, зокрема постанови Закарпатського обласного виконавчого комітету від 28.09.1946 «Про введення 800 метрової прикордонної смуги в межах Закарпатської області». У постанові Верховного Суду від 23.07.2020 у справі № 910/19932/17 зазначено, що "Колегія суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про її належність до земель оборони"

2. Щодо обґрунтування незаконності рішення Миропільської сільської ради про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельних ділянок.

Згідно ч. ч. 1, 2, 6, 7 ст. 20 Земельного кодексу України вбачається, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб.

Районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) ведення водного господарства;

б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті;

в) індивідуального дачного будівництва.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з ч. 5 вказаної статті, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Згідно з інформацією Сумської обласної військової адміністрації від 11.12.2023 вбачається, що вказаним органом, як розпорядником земель, рішень про вилучення земельних ділянок (землі уздовж прикордонної смуги) з користування прикордонних загонів не приймалось.

Згідно з ч. 1 ст. 20, ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України селищні ради взагалі не наділені повноваженнями щодо вилучення, зміни цільового призначення та інвентаризації земель оборони.

Таким чином, п. 1.3 рішення Миропільської сільської ради від 28.04.2020 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки комунальної власності» в частині затвердження технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об`єднання земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності (КВЦПЗ - 16.00) з кадастровим номером 5922383300:04:003:0620 та площею 48,6817 га, яка знаходиться за межами с. Миропілля, прийнято поза межами повноважень сільської ради, що визначені ч. 1, 4 ст. 122 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для:

а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам;

б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оспорюване рішення Миропільської сільської ради, прийнято в порушення вимог ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 3,15-2, 17, 20, 77, п. в ч. 4 ст. 88, 122 Земельного кодексу України, ст. З Закону України «Про використання земель оборони».

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно зі ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акту органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акту. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Положення ст. 152 Земельного кодексу України визначають, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням прав володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Таким чином, вищевказане рішення Миропільської сільської ради, на підставі якого спірну земельну ділянку зареєстровано як ділянку комунальної власності з кадастровим номером 5922383300:04:003:0620 підлягає визнанню незаконними та скасуванню в порядку, визначеному ст. ст. 16, 21, 393 Цивільного кодексу України та ст. ст. 152, 155 Земельного кодексу України.

3. Щодо обґрунтування підстав для повернення земельної ділянки та скасування її державної реєстрації.

Статтею 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право на звернення за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, встановлено нормами ст. 4 Господарського процесуального кодексу України.

Положеннями ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Фізичне зайняття обмежено оборотоздатних земель та їх використання особою, яка з огляду на вимоги законодавства не могла набувати прав власності чи користування ними, не позбавляє права володіння ними дійсного власника таких земель, але створює останньому перешкоди у здійсненні ним охоронюваного законом права користування своїм майном.

Навіть у випадку оформлення права приватної або ж комунальної власності на виведені з цивільного обороту земельні ділянки, такий власник не набуває статусу одноособового володільця спірним майном, оскільки за Українським народом зберігається його право на землю, що є об`єктом права власності народу, і таке право залишається неприпиненим.

Таким чином, у разі фізичного зайняття обмежено оборотоздатних земель та оформлення речових прав на них відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Предмет негаторного позову становить вимога власника майна до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14 та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 суд виклав висновок про те, що способом захисту в негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).

Спірна земельна ділянка на цей час перебуває у комунальній власності Миропільської сільської ради Сумського району і не може використовуватись як землі сільськогосподарського призначення та бути передана фізичним чи юридичним особам у власність та користування, оскільки в силу наведених вище вимог законодавства вона не може перебувати у приватній чи комунальній власності.

З огляду на викладене порушені права та законні інтереси держави підлягають захисту шляхом зобов`язання Миропільську сільську раду усунути перешкоди у здійсненні права володіння, користування та розпорядження спірною земельною ділянкою.

Така позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц.

Відповідно до частини 10 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави прокурором.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у передбачених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, вказаний орган набуває статусу позивача.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (п. 2 ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави; нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.

Так, першим з указаних елементів є порушення або загроза порушення інтересів держави Ключовим для застосування норм ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та визначення згаданого елемента є поняття "інтерес держави". У Рішенні від 08.04.1999 № З-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин.

В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. З мотивувальної частини).

Оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно з п. 2 Рекомендації Лес (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права. Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач.

Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі "Менчинська проти Росії", заява № 42454/02, п. 35). Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства, а отже, розподіл землі особливо чутливий до принципів справедливості, розумності й добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. З Цивільного кодексу України).

Передання спірної земельної ділянки до земель комунальної власності, яка у комунальній власності перебувати не може та є виключно власністю держави і використовується для захисту державного кордону, беззаперечно свідчить про порушення інтересів держави, оскільки це зачіпає інтереси Українського народу.

Захист від порушень права власності Українського народу безперечно належить до сфери державного інтересу й повинен забезпечуватись усіма передбаченими Конституцією України правовими механізмами, у тому числі через представництво інтересів держави в суді органами прокуратури.

Як зазначає Прокурор, що в умовах сьогоднішньої повномасштабної війни з російською федерацією та запровадженого воєнного стану питання забезпечення безпеки нашої держави набуває надзвичайно критичного значення.

Створення перешкод у користуванні земельними ділянками прикордонної смуги для органів Прикордонної служби України призводить до зволікання у спорудженні захисних об`єктів на кордоні з ворогом нашої Держави, що може привести до фатальних наслідків.

З огляду на викладене для інтересів держави важливим є питання збереження земель оборони та їх використання для забезпечення безпеки держави.

Разом з тим питання законності використання майна та земельних ділянок оборони, перебуває на особливому контролі держави.

У цьому випадку звернення прокурора з позовом зумовлено тим, що внаслідок оформлення права комунальної власності на спірну земельну ділянку, яка згідно наведених вище вимог законодавства не може перебувати у комунальній власності, держава протиправно позбавлена будь-якої можливості повноцінно реалізовувати права власника щодо свого майна.

Слід наголосити, що пред`явлення цього позову зумовлене виключно необхідністю поновлення прав і законних інтересів держави, порушених внаслідок неправомірного оформлення права комунальної власності на земельну ділянку державної форми власності, яка відноситься до земель оборони.

Другим елементом, який становить невід`ємну частину підстав представництва прокурором інтересів держави, є нездійснення чи неналежне здійснення захисту порушених інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також його відсутність. Конституційним Судом України у рішенні від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 вказано, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

За змістом ч. З ст. 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Передумовою участі органів та осіб, передбачених ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, в господарському процесі є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень.

Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом. При визначенні цього елемента підлягає з`ясуванню питання наявності чи відсутності органу, уповноваженого здійснювати захист порушених інтересів держави, у тому числі у судовому порядку.

Згідно з положеннями ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Сумська обласна військова адміністрація згідно з покладеними на неї завданнями розпоряджається землями оборони, які перебувають виключно у державній власності.

Отже, держава як власник земель оборони делегувала Сумській обласній військовій адміністрації повноваження щодо здійснення права власності від її (держави) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, визначених законом.

Листами від 06.12.2023 та від 05.01.2024 окружною прокуратурою повідомлено Сумську обласну військову адміністрацію про виявлені порушення земельного законодавства.

У відповідь на зазначені листи Сумською ОВА листами від 11.12.2023 та від 10.01.2024 повідомлено, що заходи щодо усунення перешкод у здійсненні права розпорядження землями оборони не вживались.

Більше того, у листі від 10.01.2024 Сумської ОВА зазначено, що вжиття заходів у судовому порядку щодо повернення у власність держави земельної ділянки з кадастровим номером 5922383300:04:003:0620, доцільне у випадку відмови Миропільської сільської ради у передачі вищезазначеної земельної ділянки (або її частини) у постійне користування військовій частині Державної прикордонної служби України.

У той же час, Сумською ОВА не враховано, що спірна земельна ділянка може перебувати виключно у державній власності та розпорядження нею може здійснюватися, виключно уповноваженим органом (у даному випадку Сумською ОВА), а не сільською радою.

Вказане свідчить про нездійснення суб`єктом владних повноважень захисту законних інтересів держави та відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру та пред`явлення відповідного позову, ураховуючи, що інтереси держави на цей час залишаються незахищеними.

Чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під «нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій», у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи. При цьому враховуються висновки Верховного Суду, зроблені при розгляді інших справ за участю прокурора (ухвали від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 10.07.2018 у справі № 812/1689/16, постанови від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 13.06.2018 у справі № 687/379/17-ц, № 924/1256/17).

На думку Верховного Суду, нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу та органу місцевого самоврядування може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі Хе 912/2385/18 та Верховного суду від 30.07.2020 справа №904/5598/18).

Враховуючи, що вказані інтереси держави до цього часу залишаються не захищеними вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, в межах компетенції, передбаченої ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, прокурор, звертаючись з позовом, зазначив підстави для представництва прокурором інтересів держави та підтвердив їх наявність.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що Прокурором надано належні докази в обґрунтування позовних вимог.

Окрім цього, відповідач у письмових поясненнях зазначає, що він визнає позовні вимоги в повному обсязі.

За приписами п. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування під час розгляду справи категорій стандартів доказування - правил, які дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

На підставі вищевикладеного, оцінивши надані сторонами докази з урахуванням приписів статей 74, 76, 77, 78, 79 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність порушеного права та задоволення позову в повному обсязі шляхом: сунення перешкоди державі в особі Сумської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою оборони шляхом визнання незаконним та скасування пункту 1.3 рішення Миропільської сільської ради від 28.04.2020 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки комунальної власності в частині затвердження технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об`єднання земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності (КВЦПЗ - 16.00) з кадастровим номером 5922383300:04:003:0620 та площею 48,6817 га, яка знаходиться за межами с. Миропілля, Сумського району, Сумської області; усунення перешкоди державі в особі Сумської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою оборони шляхом зобов`язання Миропільську сільську раду (код ЄДРПОУ 04389354) повернути у державну власність в особі Сумської обласної військової адміністрації (код ЄДРПОУ 14005581) земельну ділянку кадастровий номер 5922383300:04:003:0620 та площею 48,6817 га; усунення перешкоди державі в особі Сумської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою оборони шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 48,6817 га з кадастровим номером 5922383300:04:003:0620, що розташована за межами с. Миропілля, Сумського району, Сумської області (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 52233900 від 14.05.2020, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2080557459223) з одночасним припиненням права комунальної власності за Миропільською сільською радою; усунення перешкоди державі в особі Сумської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 5922383300:04:003:0620 в Державному земельному кадастрі з одночасним закриттям Поземельної книги відносно цієї земельної ділянки.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат , суд керується наступним:

Згідно із ч. 1ст. 130 ГПК України у разі відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

З матеріалів справи вбачається, що за подання позову до суду Сумською обласною прокуратурою було сплачено судовий збір у розмірі 13 295 грн 03 коп. відповідно до платіжної інструкції № 22 від 11.01.2024

Враховуючи визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» судовий збір в сумі 6647 грн 52 коп. (50 відсотків судового збору), сплачений за платіжною інструкцією № 22 від 11.01.2024, підлягає поверненню Сумській обласній прокуратурі з державного бюджету.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору в сумі 6647 грн 51 коп. (50 відсотків судового збору) покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 123, 129, 130, 185, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Першого заступника керівника Сумської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Сумської обласної військової адміністрації до Миропільської сільської ради Сумського району Сумської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України, про усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні землями оборони задовольнити повністю.

2.Усунути перешкоди державі в особі Сумської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою оборони шляхом визнання незаконним та скасування пункту 1.3 рішення Миропільської сільської ради від 28.04.2020 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки комунальної власності в частині затвердження технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об`єднання земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності (КВЦПЗ - 16.00) з кадастровим номером 5922383300:04:003:0620 та площею 48,6817 га, яка знаходиться за межами с. Миропілля, Сумського району, Сумської області;

3. Усунути перешкоди державі в особі Сумської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою оборони шляхом зобов`язання Миропільську сільську раду (код ЄДРПОУ 04389354) повернути у державну власність в особі Сумської обласної військової адміністрації (код ЄДРПОУ 14005581) земельну ділянку кадастровий номер 5922383300:04:003:0620 та площею 48,6817 га;

4. Усунути перешкоди державі в особі Сумської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою оборони шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 48,6817 га з кадастровим номером 5922383300:04:003:0620, що розташована за межами с. Миропілля, Сумського району, Сумської області (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 52233900 від 14.05.2020, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2080557459223) з одночасним припиненням права комунальної власності за Миропільською сільською радою.

5. Усунути перешкоди державі в особі Сумської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 5922383300:04:003:0620 в Державному земельному кадастрі з одночасним закриттям Поземельної книги відносно цієї земельної ділянки.

6. Стягнути з Миропільської сільської ради Сумського району Сумської області (вул. Сумська, буд. 23, с. Миропілля, Сумський район, Сумська область, 42410, код ЄДРПОУ 04389354) на користь Сумської обласної прокуратури (вул. Герасима Кондратьєва, м. Суми, 40000, отримувач Сумська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 03527891, UA5982017203431200001000002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) 6647 гривень 51 коп. - 50% витрат по сплаті судового збору.

7. Повернути Сумській обласній прокуратурі (вул. Герасима Кондратьєва, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 03527891) з Державного бюджету України (рахунок UA868999980313181206083018540, отримувач ГУК Сумськ.обл/Сумська МТГ/22030101, ЄДРПОУ 37970404, банк отримувача Казначейство України (ел.адм.подат)) 50% судового збору в сумі 6647 гривні 52 коп., сплачений за платіжною інструкцією № 22 від 11.01.2024.

8. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено і підписано суддею 20.02.2024.

СуддяС.В. Заєць