Постанова

від 14.02.2024 по справі 303/1512/21

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 року

м. Київ

справа №303/1512/21

провадження № 51-2687км23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

засуджених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Львівського апеляційного суду від 26 червня 2023 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК),

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 березня 2023 року ОСОБА_8 та ОСОБА_9 визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, і призначено їм покарання у виді позбавлення волі: ОСОБА_8 - на строк 5 років, ОСОБА_9 - на строк 4 роки. На підставі ст. 75 цього Кодексу ОСОБА_8 і ОСОБА_9 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю: ОСОБА_10 - 3 роки; ОСОБА_9 - 2 роки і покладено на них обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Постановлено стягнути з ОСОБА_8 на користь АТ «Укрпошта» 8927 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

За цим же вироком ОСОБА_8 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 187 КК та виправдано за недоведеністю того, що кримінальне правопорушення вчинено ним.

Вирішено питання щодо арешту майна, речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

За вироком суду, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 визнано винуватими у тому, що вони у ніч на 04 червня 2021 року, діючи за попередньою змовою, шляхом пошкодження навісного замка на в`їзних воротах проникли на територію недіючого заводу торгівельного обладнання, розташованого на АДРЕСА_3 , де шляхом пошкодження петлі на дверях адміністративної будівлі проникли до недіючого заводу та викрали належне ОСОБА_11 майно, завдавши потерпілому майнової шкоди на суму 109 203,74 грн.

Крім того, ОСОБА_8 у період часу з 16:50 22 травня до 07:45 25 травня 2021 року, більш точної дати і часу досудовим розслідуванням не встановлено, діючи умисно, з корисливих спонукань, шляхом пошкодження навісного замка та віджиму вхідних дверей, проник до приміщення відділення поштового зв`язку «Дерцен» АТ «Укрпошта», розташованого на вул. Ракоці, 179 у с. Дерцен, Мукачівського району, звідки таємно викрав комп`ютер - моноблок марки «ASUS» моделі «А4110», завдавши АТ «Укрпошта» майнової шкоди на суму 8927 грн.

Також орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_8 у тому, що він 09 вересня 2020 року, приблизно о 20:50, діючи за попередньою змовою з невстановленими особами, матеріали стосовно яких виділені в окреме провадження, на автомобілі марки «FORD Focus» (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), приїхали на територію ТзОВ "Альянс Логістик", розташованого на вул. Берегівська - об`їзна, 6 у м. Мукачево та дочекавшись поки всі робітники цього товариства розійдуться, ОСОБА_8 разом із невстановленою особою, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження, увійшли до кабінету, де перебувала касир товариства ОСОБА_12 , яка рахувала гроші. Діставши із-за спини металевий предмет чорного кольору, схожий на пістолет, невстановлена особа, матеріали стосовно якої органом досудового розслідування виділені в окреме провадження, хотіла вдарити ОСОБА_13 , однак остання вчасно зреагувала та ухилилась від удару. Після цього невстановлена особа, матеріали стосовно якої органом досудового розслідування виділені в окреме провадження, схопила за руки ОСОБА_13 та приклала металевий предмет схожий на пістолет до її шиї, а ОСОБА_8 почав забирати гроші. Далі невстановлена особа відштовхнула ОСОБА_12 в іншу сторону, схопила картонну коробку в якій знаходились гроші та разом з ОСОБА_8 на автомобілі марки «FORD Focus» втекли з місця вчинення злочину, завдавши ТзОВ «Альянс Логістик» майнової шкоди на суму 527098 грн.

Львівський апеляційний суд ухвалою від 26 червня 2023 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_8 і ОСОБА_9 залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості та юридичної кваліфікації дій засуджених, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до призначення засудженим м`якого покарання, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На переконання сторони обвинувачення, апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, всупереч ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) належно не проаналізував усіх доводів, викладених в апеляційній скарзі прокурора стосовно неправильного застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування ст. 75 КК.

Також сторона обвинувачення не погоджується з мотивами суду апеляційної інстанції, на підставі яких цей суд відмовив у задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження доказів. Крім того, прокурор стверджує, що апеляційний суд не з`ясував думку сторін кримінального провадження стосовно заявленого прокурором клопотання.

Як вважає сторона обвинувачення, не вирішивши зазначеного клопотання, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про безпідставність вказаних в апеляційній скарзі доводів прокурора, що є порушенням вимог ч. 3 ст. 404 КПК.

Прокурор зазначає про неврахування апеляційним судом суспільної небезпеки вчинених засудженими кримінальних правопорушень.

Також вказує про безпідставне врахування судом пом`якшуючих засудженим покарання обставин.

За твердженням прокурора, наявність на утриманні неповнолітньої дитини і не перебування засудженого на обліку в лікарів нарколога та психіатра не знижує тяжкості й небезпечності вчиненого засудженими злочину.

На переконання прокурора, суд не взяв до уваги характеристики надані стороною обвинувачення стосовно кожного з засуджених.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 , навівши відповідні пояснення, підтримала касаційну скаргу сторони обвинувачення.

Захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а також засуджені ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку,що касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_8 і ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення за обставин, установлених місцевим судом, а також правильності кваліфікації їхніх дій за ч. 3 ст. 185 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині прокурор не оскаржує.

Щодо відмови апеляційного суду в повторному дослідженні доказів

Прокурор у касаційній скарзі вказує, що апеляційний суд не вирішив заявленого стороною обвинувачення клопотання про повторне дослідження доказів та допиту свідків, не заслухав думку сторін кримінального провадження щодо заявленого клопотання та дійшов передчасного висновку про безпідставність доводів викладених прокурором в апеляційній скарзі, що є порушенням вимог ч. 3 ст. 404 КПК.

Верховний Суд не погоджується з такими твердженнями прокурора.

У судовому засіданні 26 червня 2023 року, апеляційний суд оголосив наведене вище клопотання прокурора, з`ясував думку сторін кримінального провадження стосовно цього клопотання, а саме прокурор підтримав та просив його задовольнити, а сторона захисту заперечила щодо задоволення клопотання, вказавши, що місцевий суд детально дослідив докази в кримінальному провадженні, відмовив у його задоволенні через його безпідставність.

Таким чином твердження сторони обвинувачення про те, що апеляційний суд залишив поза увагою клопотання про повторне дослідження доказів у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 404 КПК, є безпідставними.

Відповідно до ч. 3 указаної статті за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, і може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно в разі, якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення, не вважав за потрібне повторно досліджувати докази в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 404 КПК, оскільки прокурор не навів доводів на обґрунтування того, що місцевий суд дослідив докази неповністю або з порушенням, а тому апеляційний суд обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, за результатами чого погодився з їх оцінкою.

Сама наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу або факт непогодження сторони з висновками суду першої інстанції щодо оцінки доказів не зобов`язує суд апеляційної інстанції досліджувати всю сукупність доказів, оцінених у суді першої інстанції.

Відмова в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність аргументованих доводів щодо необхідності цих дій.

Таким чином, Верховний Суд уважає, що під час здійснення апеляційної процедури не було допущено істотних порушень приписів ст. 404 КПК.

З огляду на це Суд відхиляє такі доводи.

Щодо порушення апеляційним судом вимог ст. 419 КПК

Також в касаційній скарзі прокурор зазначає, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводів про неправильне застосування місцевим судом положень ст. 75 КК і, як наслідок, необґрунтоване звільнення ОСОБА_8 і ОСОБА_9 від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Ці доводи прокурора є частково слушними.

Так, суд першої інстанції, призначаючи засудженим покарання, врахував характер і ступінь тяжкості вчинених ними кримінальних правопорушень, особу засуджених, котрі раніше не судимі, зокрема, ОСОБА_8 судимості не має відповідно до ст. 89 КК і має на утриманні неповнолітню дитину, а ОСОБА_9 на обліках у нарколога та психіатра не перебуває. Водночас місцевий суд не встановив обставин, котрі обтяжують та пом`якшують засудженим покарання.

На підставі наведених даних, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначити ОСОБА_8 і ОСОБА_9 покарання, передбачене санкцією статті, за якою їх засуджено, із застосуванням до них положень статей 75, 76 КК, та звільнити їх від відбування призначеного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187 КК, ч. 3 ст. 185 КК і призначити йому покарання за ч. 4 ст. 187 КК у виді позбавлення волі на строк 8 років, за ч. 3 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_8 призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. ОСОБА_9 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На переконання сторони обвинувачення, висновок місцевого суду в частині призначення покарання і звільнення ОСОБА_8 і ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням є необґрунтованим з огляду на ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та обставини, які характеризують осіб засуджених, зокрема спрямованість їх дій на отримання грошей не сумлінною працею, а шляхом вчинення злочинів, а також те, що ОСОБА_8 раніше притягувався до кримінальної відповідальності. Наголошував, що рішення суду про звільнення засуджених від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК належним чином не обґрунтоване та не містить мотивів з яких суд дійшов висновку про можливість виправлення засуджених без відбування покарання у виді позбавлення волі з огляду на конкретні обставини вчинення ними злочинів проти власності та попередні неодноразові судимості ОСОБА_8 за вчинення умисних злочинів.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, погодився з висновками місцевого суду, визнав їх обґрунтованими і вмотивованими, а апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення.

Залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення та вказуючи про законність рішення суду першої інстанції щодо застосування ст. 75 КК і звільнення засуджених від відбування покарання з випробуванням, апеляційний суд зазначив лише те, що у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_8 і ОСОБА_9 наявні достатні підстави для висновку про можливість виправлення засуджених без реального відбування призначеного їм покарання у виді позбавлення волі.

Однак Верховний Суд не може погодитись з такими висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Ухвала апеляційного суду - це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку, тому, безумовно, повинна відповідати приписам ст. 370 КПК.

У статті 419 КПК наведено вимогу про те, що в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, мають бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Тобто суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх із наявними у справі матеріалами та дати на кожен важливий аргумент сторони вичерпну відповідь у своєму рішенні.

На переконання колегії суддів, апеляційний суд, залишаючи без змін вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_8 , наведених вище вимог не дотримався.

Згідно зі ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Підставою звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду, викладене в мотивованому висновку, про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду ґрунтується на відомостях, які він оцінює на час ухвалення вироку, зокрема на даних про вчинений особою злочин, посткримінальну поведінку та її характеристику, спосіб життя, соціальні зв`язки тощо.

Однак апеляційний суд не оцінив указаних обставин у їх взаємозв`язку з підставами звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, що визначені ст. 75 КК, та усупереч вимогам ст. 419 КПК не спростував викладених в апеляційній скарзі прокурора доводів, не надавши їм жодної оцінки.

Так, поза увагою суду апеляційної інстанції залишилися наявні у провадженні дані стосовно особи засудженого ОСОБА_8 , який хоча відповідно до ст. 89 КК судимості немає, однак має значне кримінальне минуле, зокрема притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних злочинів та звільнявся від призначеного покарання з випробуванням, однак правильних висновків для себе не зробив і продовжив злочинну діяльність.

Більш того, у рішенні суд не надав оцінки ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК належить до категорії тяжких.

Таким чином, висновок апеляційного суду про можливість звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням не можна вважати обґрунтованим з урахуванням тих обставин, які мають правове значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з іспитовим строком, про що слушно зазначає прокурор у касаційній скарзі.

Колегія суддів погоджується з аргументами прокурора, що судове рішення апеляційного суду стосовно ОСОБА_8 не містить переконливого спростування доводів апеляційної скарги прокурора, що викладені судом першої інстанції обставини у своїй сукупності не є підґрунтям для висновку про можливість звільнення засуджених від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням.

Водночас, прокурор у касаційній скарзі не навів переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення суду апеляційної інстанції, умотивованість його висновків з питань правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні ОСОБА_9 покарання та справедливості обраного йому заходу примусу.

Верховний Суд вважає, що визначене місцевим судом ОСОБА_9 покарання, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого ним злочину, його особи, який є раніше не судимий, на обліках у нарколога та психітра не перебуває, за відсутності обставин, які пом`якшують та обтяжують його покарання із застосуванням до нього положень статей 75, 76 КК і залишене без зміни судом апеляційної інстанції, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

За таких обставин касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду щодоОСОБА_8 і ОСОБА_9 - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене в цій постанові, належним чином перевірити доводи прокурора про неправильне застосування місцевим судом стосовно ОСОБА_8 закону України про кримінальну відповідальність,що призвело до призначення йому м`якого покарання і якщо у ході нового апеляційного розгляду кримінального провадження будуть встановлені ті самі дані про особу ОСОБА_8 та обставини, з`ясовані судом, то покарання ОСОБА_8 із застосуванням ст. 75 КК необхідно вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а призначене ОСОБА_9 покарання із застосуванням ст. 75 КК необхідно вважати таким, що відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і його особі та є правильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Керуючись статтями433, 434, 436-438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 26 червня 2023 року щодо ОСОБА_8 і ОСОБА_9 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3