Рішення

від 08.02.2024 по справі 287/834/22

ЄМІЛЬЧИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 287/834/22

Номер рядка звіту 38

РІШЕННЯ

іменем України

"08" лютого 2024 р. смт Ємільчине

Ємільчинський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Заполовського В.В.

за участю секретаря с/з Лук`янчук Т.В.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Ємільчине цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача адвокат Єгоров С.О. звернувся до Олевського районного суду Житомирської області із позовом до ОСОБА_4 в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача борг за договором позики в сумі 80000 доларів США та 173894,33 грн. три проценти річних від простроченої суми за користування грошовими коштами.

В обґрунтування вимог представник позивача зазначив, що 22.12.2018 року між сторонами було укладено договір позики, за умовами якого позивачем було передано відповідачу у борг 80000 доларів США. Проте, у встановлений договором строк відповідач свої зобов`язання не виконав. Станом на день складання позовної заяви сума заборгованості за договором позики становить: 80000 доларів США основного боргу та 173894,33 гривень 3% річних.

25.10.2022 року на адресу суду від представника відповідача адвоката Касьяненка Д.Л. надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позову. У відзиві представник відповідача зазначає, що у 2018 році між сторонами було досягнуто згоди щодо спільної діяльності у будівництві та подальшій реалізації дванадцяти житлових будинків з метою отримання прибутку. Договором позики від 22.12.2018 року сторони фактично зафіксували передачу грошей, як майновий вклад у спільну діяльність, та приховали укладення договору про спільну діяльність. У сторін не було волевиявлення на укладення договору позики, оскільки вони не бажали настання відповідних наслідків за цим договором. У 2021 році, завершивши будівництво житлових будинків, сторонами досягнуто нової домовленості в усній формі щодо передачі у власність позивача п`яти житлових будинків в рахунок погашення боргу за договором позики. Виконання такої домовленості підтверджується договорами купівлі-продажу земельних ділянок та договорами купівлі-продажу житлових будинків від 27.02.2021 року, які посвідчені ОСОБА_5 , приватним нотаріусом Олевського районного нотаріального округу за реєстровими №№ 322-331. Також представник відповідача зазначає, що ціна продажу житлових будинків у договорах купівлі-продажу є заниженою і фактично гроші за цю нерухомість відповідачу (продавцю) не передавались.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Олевського районного суду Житомирської області від 20.06.2023 року, проведеного у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_6 з посади, головуючим суддею визначено суддю Олевського районного суду Винара Л.В.

Ухвалою Олевського районного суду Житомирської області від 20.06.2023 року задоволено самовідвід судді Винара Л.В.

Розпорядженням №05 від 21.06.2023 року вказану справу передано на розгляд до Ємільчинського районного суду Житомирської області, оскільки в Олевському районному суді не вистачає потрібної кількості суддів для розподілу справи.

Ухвалою Ємільчинського районного суду Житомирської області від 03.08.2023 року справу прийнято до провадження, вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

23.08.2023 року на адресу суду від представника позивача адвоката Зарицького М.А. надійшла відповідь відзив. Представник позивача просить відхилити наведені у відзиві доводи та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Зазначає, що відповідач не заявляв вимог про визнання договору позики удаваним правочином, договори позики та купівлі-продажу нерухомого майна в судовому порядку не оспорюються. Окрім того, вказує на суперечливість доводів відзиву, оскільки в одному випадку представник відповідача заперечує щодо наявності обов`язку повернути суму позики (договір простого товариства, за своєю правовою природою, не передбачає передачі вкладу у власність іншого учасника та виникнення у нього обов`язку щодо повернення такого вкладу), а в іншому визнає наявність зобов`язань за договором позики, вказуючи на погашення боргу за рахунок нерухомого майна.

23.08.2023 року на адресу суду від представника позивача надійшла також заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої останній, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року по справі № 373/2054/16, уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача на користь позивача 85214,25 доларів США заборгованості за договором позики, з яких: 80000 доларів США основний борг та 5214,25 доларів США 3% річних.

Ухвалою суду від 19.10.2023 року підготовче провадження у даній цивільній справі закрито, призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив, з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог. Також вказав, що заборгованість відповідача підтверджено належними доказами, розрахунки заборгованості відповідачем та його представником не оспорено, доказів визнання недійсним договору позики чи погашення заборгованості до суду не надано.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 у повному обсязі, зіславшись на обставини викладені у відзиві на позовну заяву

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

22.12.2018 року між ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_4 (позичальник) укладено договір позики.

За умовами цього договору ОСОБА_4 позичив у ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 80000 доларів США. Договір позики набирає чинності з моменту передання грошей позикодавцем позичальнику під розписку. Зазначену вище суму боргу позичальник зобов`язується повернути готівкою у повному обсязі в строк до 22.12.2019 року. Доказом про проведення повного розрахунку за цим договором буде розписка від позикодавця про повернення боргу позичальником. Сторони підтвердили, що цей договір не носить характеру мнимої та удаваної угоди. (а.с. 4).

22.12.2018 року ОСОБА_4 склав розписку, якою підтвердив, що він отримав від ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 80000 доларів США згідно договору позики, укладеного між ними 22.12.2018 року. (а.с. 5).

27 лютого 2021 року між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено договори купівлі-продажу нерухомого майна, які посвідчено ОСОБА_5 , приватним нотаріусом Олевського районного нотаріального округу за реєстровими №№ 322-331.

За умовами цих договорів, ОСОБА_4 продає (передає у власність покупця) за оплату, а ОСОБА_3 купує (приймає у власність) зблоковані житлові будинки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , 11и, АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 та земельні ділянки із кадастровими номерами: 1824455100:01:025:0051, 1824455100:01:025:0053, 1824455100:01:025:0054, 1824455100:01:025:0056, 1824455100:01:025:0059, та зобов`язується сплатити продавцю грошові кошти в порядку та на умовах визначених цим договором. За продаж зазначеного нерухомого майна покупець сплатив продавцю гроші повністю до підписання та нотаріального посвідчення цього договору. Своїм підписом на цих договорах продавець підтвердив факт повного розрахунку за продане нерухоме майно і відсутність до покупця будь-яких претензій фінансово-матеріального характеру. Сторони підтвердили, що ці договори не носять характеру мнимої чи удаваної угоди. Правові наслідки недійсності правочинів нотаріусом сторонам роз`яснено. (а.с. 76-85).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 215 ЦК України підставою недійсностіправочину єнедодержання вмомент вчиненняправочину стороною(сторонами)вимог,які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Статтею 629 ЦК України закріплено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками

Відповідно до ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Положеннями ч.1 ст.1051 ЦК України передбачено, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч.1 ст.598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина перша статті 611 ЦК України).

Частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У своїй постанові від 16.01.2019 року по справі №373/2054/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України, належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. При обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

За змістом частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства, суд відхиляє доводи представника відповідача щодо удаваності договору позики, укладеного між сторонами, оскільки вимог про визнання договору позики удаваним договором про спільну діяльність відповідач не заявляв, докази оспорення договору позики в судовому порядку матеріали справи не містять. Сам по собі факт укладення сторонами договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 27.02.2021 року не свідчить про удаваність договору позики від 22.12.2018 року.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що договір позики від 22.12.2018 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оригінал якого було оглянуто судом у судовому засіданні, є дійсним та є обов`язковим для виконання сторонами.

Факт передачі грошей у позику за вказаним договором підтверджується складеною ОСОБА_4 розпискою від 22.12.2018 року, оригінал якої було оглянуто судом у судовому засіданні.

Судом також встановлено, що розписка про повернення боргу відповідачем, яка складається позивачем (позикодавцем) відповідно до пункту 4 договору позики, відсутня у матеріалах справи. Будь-які відмітки щодо повернення боргу на договорі позики відсутні. Розписка від 22.12.2018 року про передачу відповідачу у позику грошей наявна у позивача.

Отже, станом на день розгляду справи, відповідач у встановлений договором строк (22.12.2019 року) не виконав взяті на себе зобов`язання та не повернув суму боргу позивачу.

Суд відхиляє посилання представника відповідача, що відповідач за договорами купівлі-продажу передав у рахунок погашення боргу у власність позивача нерухоме майно житлові будинки та земельні ділянки, оскільки такі посилання суперечать вищенаведеним вимогам ч.1 ст.1046 ЦК України та ч.1 ст.1049 ЦК України. Крім того, доказів того, що ці договори купівлі-продажу та(або) договір позики були оспорені в судовому порядку матеріали справи не місять, відтак ці договори встановлюють ті правові наслідки, які обумовлені ними.

Згідно наданих розрахунків позивача та на підставі перевірених судом доказів вбачається, що станом на 22.08.2023 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 85214,25 доларів США, з яких: 80000 доларів США основний борг та 5214,25 доларів США 3% річних.

Відповідно до частин 1-3 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними єдокази,які містятьінформацію щодопредмета доказування. Предметомдоказування єобставини,що підтверджуютьзаявлені вимогичи запереченняабо маютьінше значеннядля розглядусправи іпідлягають встановленнюпри ухваленнісудового рішення. Сторонимають правообґрунтовувати належністьконкретного доказудля підтвердженняїхніх вимогабо заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частиною 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відтак, у силу принципу змагальності сторін відповідач не надав суду жодних доказів на спростування дійсності укладеного ним договору позики, суми наявної у нього заборгованості та її розрахунку, який було надано позивачем, а відтак, суд вважає такий розрахунок заборгованості обґрунтованим та достовірним.

Суд не бере до уваги надані представником відповідача копії договорів купівлі-продажу земельних ділянок та договорів купівлі-продажу житлових будинків від 27.02.2021 року, які посвідчені Романчуком А.М., приватним нотаріусом Олевського районного нотаріального округу за реєстровими №№ 322-331, а також копію звіту про оцінку зблокованого житлового будинку від 17.10.2022 року, оскільки вони не стосуються предмета доказування.

Також суд відхиляє посилання представника відповідача про наявність зареєстрованого на підставі його заяви в інтересах відповідача від 07.12.2022 року та ухвали слідчого судді Олевського районного суду Житомирської області у справі №287/10/23 від 05.01.2023 року кримінального провадження №12023065520000009 від 26.01.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, яке перебуває на стадії досудового розслідування, оскільки ці обставини не є преюдиційними та не входять до предмету доказування у даній справі. При цьому суд враховує, що відповідно достатті 62Конституції України,особа вважаєтьсяневинуватою увчиненні злочинуі неможе бутипіддана кримінальномупокаранню,доки їївину небуде доведенов законномупорядку івстановлено обвинувальнимвироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення позики та трьох відсотків річних підлягають задоволенню.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 та 6 статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 1, 2 та 8 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, інтереси позивача у даній справі представляв адвокат Зарицький М.А., що підтверджується договором про надання правової допомоги від 02.03.2023 року, ордерами на надання правничої (правової) допомоги від 02.03.2023 року, від 15.08.2023 року.

Виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

За змістомпунктів 2.1-2.5договору пронадання правовоїдопомоги від02.03.2023року,укладеного міжпозивачем таадвокатом ЗарицькимМ.А.,винагорода адвоката(далі гонорар)за наданняправової допомогивизначається запогодженням сторініз врахуваннямскладності справита дорученьклієнта,кількості витраченогоадвокатом часу,граничних строків,обсягів наданняправової допомоги,тарифів направову допомогута іншихобставин.Розмір гонораруабо йогочастини зазначаєтьсяу рахункахна оплатугонорару та/абоквитанціях пропроведену оплатугонорару. Адвокат маєправо вимагативід Клієнтапопередньої виплатигонорару та/абооплати іншихфактичних витрат,передбачених цимдоговором. Клієнт зобов`язаний оплатити гонорар невідкладно після отримання відповідної вимоги або рахунку Адвоката. На підтвердження оплати гонорару в готівковій формі Адвокат видає квитанцію.

На підтвердження обсягу та вартості послуг наданої правничої допомоги представником позивача було подано копію договору про надання правової допомоги від 02.03.2023 року, копії рахунків на оплату від 02.03.2023 року та від 28.11.2023 року на загальну суму 29600 грн. та докази сплати позивачем цих рахунків квитанції про оплату правової допомоги від 02.03.2023 року та від 28.11.2023 року.

З матеріалів справи встановлено, що гонорар адвоката Зарицького М.А. за ведення ним у суді першої інстанції даної цивільної справи, що включає: ознайомлення з матеріалами справи, представництво інтересів позивача у суді, складання та подача суду заяв та клопотань тощо, визначено адвокатам та позивачем у фіксованому розмірі і складає 29600 грн.

Відповідачем не надано суду доказів з метою доведення надмірності понесених позивачем витрат на правову допомогу та на спростування розміру таких витрат.

Беручи до уваги, що позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі суд дійшов висновку про покладення на відповідача судових витрат у сумі 42541,80 грн., з яких 12941 грн. судовий збір за подачу позовної заяви та заяви про забезпечення позову, 29600 грн. витрати на професійну правничу допомогу.

На підставі ст.ст.204, 215, 235, 98, 599,610,611,625,629,1046,1047,1049 1051 ЦКУкраїни та керуючись ст.ст.12, 13, 76 78, 81, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 на користь ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_2 заборгованість за договором позики від 22 грудня 2018 року в сумі 80000 (вісімдесят тисяч) доларів США та 3% річних від простроченої суми в розмір: 5214 (п`ять тисяч двісті чотирнадцять) доларів США 25 центів, а всього кошти в сумі 85214 (вісімдесят п`ять тисяч двісті чотирнадцять) доларів США 25 центів.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 сплачений ним судовий збір в сумі 12941 (дванадцять тисяч дев`ятсот сорок одна) гривня 80 копійок.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 29600 (двадцять дев`ять тисяч шістсот) гривень 00 копійок.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Житомирського апеляційного суду через Ємільчинський районний суд Житомирської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 16.02.2024 року.

Суддя: В. В. Заполовський