Вирок

від 14.02.2024 по справі 629/5315/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/224/24 Справа № 629/5315/21 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Лозівської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_5 на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 березня 2023 року щодо

ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Панютине Лозівського району Харківської області, громадянина України, освіта вища, одруженого, маючого на утриманні неповнолітніх дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , працюючого економістом з матеріально-технічного забезпечення на АТ «Українська Залізниця» філія «Панютинський вагоноремонтний завод», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, у кримінальному провадженні №12021221110000179,-

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_9 ,

в режимі відеоконференції:

прокурора ОСОБА_5 , ОСОБА_10 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_11 ,

В С Т А Н О В И Л А:

За вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 березня 2023 року ОСОБА_6 визнаний винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнений від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк 2 (два) роки з покладенням на нього відповідних обов`язків.

Вирішено долю речових доказів та судових витрат.

За цим вироком ОСОБА_6 визнаний винуватим у тому, що він 15.05.2021, близько 16:30, рухався на автомобілі марки DAEWOO LANOS, реєстраційний номер НОМЕР_1 , по вул. І. Середи в смт. Панютине м. Лозова Харківської обл. у напрямку с. Катеринівка Лозівського району Харківської обл., від центу селища, при цьому, керуючи вказаним транспортним засобом, ОСОБА_6 , діючи з необережності, у формі кримінальної протиправної недбалості, не передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, у порушення вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України, згідно з якими: «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди», ОСОБА_6 , не вибрав безпечної швидкості руху, не впорався з керуванням, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу та в результаті чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_12 , яка рухалася по діагоналі зліва на право під кутом праворуч в зустрічному йому напрямку. В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_12 отримала тяжкі тілесні ушкодження по критерію небезпеки для життя, які знаходяться в причинному зв`язку зі смертю ОСОБА_12 ..

Судом першої інстанції дії ОСОБА_6 перекваліфіковані з ч.3 ст. 286 КК України на ч. 2 ст. 286 КК України, що виразились у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілої, мотивоване недоведеністю керування автомобілем в стані алкогольного сп`яніння на момент ДТП.

В апеляції:

- прокурор просить вирок скасувати та ухвалити новий, яким ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, та призначити йому покарання у виді 6 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 6 років.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що вирок є незаконним та таким, що підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, що потягло за собою неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування Закону, який не підлягає застосуванню, безпідставну перекваліфікацію кримінального правопорушення з ч. 3 ст. 286-1 КК України на ч. 2 ст. 286 КК України та призначенням покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення.

Вказує, що судом безпідставно визнано неналежним та недопустимим доказом висновок КНП "Лозівське територіальне медичне об`єднання" від 15.05.2021 року, який є офіційним документом та який встановлює факт перебування ОСОБА_6 у стані алкогольного сп`яніння.

Вважає, що суд, безпідставно кваліфікуючи дії ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України, незаконно застосував до нього ст. 75 КК України.

На апеляційну скаргу прокурора захисник обвинуваченого ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_11 подала заперечення, в яких навела мотиви на спростування викладених у скарзі доводів та просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши учасників судового провадження, прокурора, який підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, обвинуваченого та його захисника, які кожен окремо та разом заперечували проти її задоволення, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.

Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і мотивованим. Законним є рішення, постановлене компетентним судом згідно норм матеріального права із дотриманням вимог кримінального провадження, передбаченого цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За приписами ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Доводи прокурора щодо безпідставності перекваліфікації дій ОСОБА_6 з ч. 3 ст. 286-1 КК України на ч. 2 ст. 286 КК України з посиланням на необґрунтованість визнання недопустимим доказом висновку Комунального некомерційного підприємства «Лозівське територіальне медичне об`єднання» від 15.05.2021 року про перебування ОСОБА_6 у стані алкогольного сп`яніння, не є переконливими і прийнятними з огляду на таке.

Так, згідно дослідженого як судом першої інстанції так і апеляційною інстанцією висновку Комунального некомерційного підприємства «Лозівське територіальне медичне об`єднання» щодо результатів медичного огляду, складеного 15 травня 2021 року на підставі даних, що містяться в акті медичного огляду особи, що керує транспортним засобом з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння № 78, відносно ОСОБА_6 , останній перебував в стані алкогольного сп`яніння, огляд проведений 15.05.2021 року о 19 год.10хв.

При цьому, за показами наданими безпосередньо у суді першої інстанції як обвинуваченого ОСОБА_6 так і свідка ОСОБА_13 , дружини, яка на момент ДТП знаходилася в автомобілі разом з дітьми, зазначалось, що обвинувачений ОСОБА_6 не вживав спиртних напоїв та біологічні зразки у нього для встановлення алкогольного сп`яніння не були відібрані.

Свідок ОСОБА_14 , який був безпосередньо свідком події і приймав участь у слідчому експерименті, зазначав, що ознак алкогольного сп`яніння в обвинуваченого він не бачив.

Отже, окрім зазначеного вище висновку від 15.05.2021 року, інших об`єктивних даних і доказів, які б вказували на перебування обвинуваченого ОСОБА_6 за кермом на момент ДТП в стані алкогольного сп`яніння не встановлено і стороною обвинувачення не надано.

Окрім того, слід звернути увагу, що за дослідженим в апеляційній інстанції наданим Комунальним некомерційним підприємством «Лозівське територіальне медичне об`єднання» Лозівської міської ради Харківської області, актом медичного огляду особи, що керує транспортним засобом, № 78, на підставі якого був складений зазначений вище висновок, ОСОБА_6 проходив огляд на встановлення стану алкогольного сп`яніння в цьому закладі з використанням технічного засобу Алко-фор 307, результат обстеження - 1,74 проміле і це мало місце точного часу огляду - о 19 год.15 хв. 15.05.2021 року.

Разом з цим, встановлено, що подія ДТП мала місце близько 16 год. 30 хв. Однак, за положеннями п. 9, Розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України від 09.11.2015 року № 1452/735, та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 листопада №1413/27858 ( далі Інструкція), з метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров`я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров`я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення.

Отже, за встановлених обставин, огляд обвинуваченого ОСОБА_6 в закладі охорони здоров`я на стан сп`яніння, з моменту події, тобто з моменту виявлення підстав для його проведення, був проведений пізніше ніж протягом двох годин.

Відповідно до п. 22 розділу ІІІ зазначеної Інструкції, висновки щодо результатів медичного огляду осіб на стан сп`яніння, складені з порушенням вимог цієї Інструкції, вважаються недійсними.

За приписами ст. 87 КПК України, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України.

Оскільки, огляд обвинуваченого ОСОБА_6 на стан сп`яніння проведений з суттєвими порушеннями встановлених зазначеною Інструкцією умов і порядку такого проведення, то такі діяння є істотним порушенням прав та свобод людини, у зв`язку з чим зазначений висновок лікаря Комунального некомерційного підприємства «Лозівське територіальне медичне об`єднання» Лозівської міської ради Харківської області на стан сп`яніння від 15.05.2021 року, складеного щодо ОСОБА_6 не є належним і допустимим доказом.

Згідно приписів статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Таким чином, з урахуванням того, що висновок на стан сп`яніння від 15.05.2021 року є недопустимим доказом, жоден з зазначених вище свідків не вказували на те, що ОСОБА_6 керував автомобілем на момент ДТП в стані алкогольного сп`яніння чи мав такі ознаки, а навпаки зазначали про їх відсутність, тому за відсутністю доведеності такої кваліфікуючої ознаки як керування траспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, перекваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_6 з ч. 3 ст. 286-1 КК України на ч.2 ст. 286 КК України є обґрунтованою, правильною і такою що повністю відповідає фактичним обставинам справи.

Разом з цим доводи прокурора в апеляції щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність через застосування закону, який не підлягає застосуванню, а саме, необґрунтованого застосування до призначеного покарання ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України, є прийнятними з огляду на таке.

За приписами ст.ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації. Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

За положеннями ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Тобто, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. А тому, обов`язковою умовою застосування цієї норми є сукупність обставин, які б із достатньою переконливістю свідчили про можливість виправлення особи без відбування покарання.

При застосуванні судом першої інстанції положень ст. 75 КК України, вказаних вимог закону не дотримано.

Так, суд першої інстанції при при застосуванні положень ст. 75 КК України не навів переконливих доводів про доцільність звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 від відбування призначеного основного покарання на підставі ст. 75 КК України, а лише послався на ті ж самі обставини, що враховані при призначенні покарання та позиції учасників судового провадження, що не дає підстав вважати такий висновок суду належним чином обґрунтованим та вмотивованим.

Судом першої інстанції не враховано в достатній мірі характер та ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення щодо особи похилого віку, віднесеного законом до тяжкого злочину, вчиненого хоча і з необережності, проте не враховано невідворотність наслідків у вигляді смерті потерпілої ОСОБА_12 , яка є до того ж особою похилого віку, що слід визначити як обставиною, яка обтяжує покарання, оскільки життя та здоров`я особи визнається найбільшою цінністю.

Крім того, ствердження про те, що потерпіла сторона претензій матеріального та морального характеру до ОСОБА_6 не має, не знайшло свого відображення в матеріалах справи, оскільки судом першої інстанції встановлено, що потерпілий ОСОБА_15 , 1965 року народження, помер. В судовому засіданні 03.01.2023 року вирішено продовжити судовий розгляд без потерпілого. При цьому іншого потерпілого залучено не було. Матеріали провадження містять відомості про те, що обвинувачений надавав грошові кошти на лікування потерпілої та її захоронення, проте висновок суду першої інстанції про компенсацію завданих збитків є передчасним.

За наведених обставин в їх сукупності колегія суддів дійшла висновку, що виправлення обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, а тому призначене судом першої інстанції ОСОБА_6 основне покарання в межах санкції інкримінованої йому статті майже у мінімальному розмірі та додаткове покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, обставинам кримінального провадження, принципу пропорційності та справедливості, оскільки є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, та буде відповідати принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, не ставитиме особистий і надмірний тягар для обвинуваченого, що є складовим елементом принципу верховенства права відповідно до практики Європейського суду з прав людини (справа «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року, справа «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008 року).

Підстав для застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України не вбачається.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, крім іншого, є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст 413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування судового рішення, є застосування судом закону, який не підлягає застосуванню.

Таким чином, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а вирок в частині призначеного ОСОБА_6 покарання - скасуванню з ухваленням в цій частині свого вироку відповідно до ст. 420 КПК України.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора Лозівської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_5 , - задовольнити частково.

Вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 березня 2023 року щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, в частині призначеного покарання, - скасувати.

Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 , покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

Початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі обвинуваченому ОСОБА_6 обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4