Рішення

від 20.02.2024 по справі 120/15456/23

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2024 р. Справа № 120/15456/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач) про визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу компенсації за несвоєчасну виплату сум індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів за вказаний період у зв`язку із порушенням строків виплати індексації за весь час затримки, а саме за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач проходив військову службу на посаді офіцера медичної служби у військової частини НОМЕР_2 Повітряних Сил Збройних Сил України яка перебуває на усіх видах забезпечення у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 23.03.2022 № 64 він був виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 26.03.2022. Однак, як вказує позивач, на день виключення зі списків особового складу військової частини, відповідач не провів з ним повного розрахунку при звільненні, що спонукало його захищати свої права в суді. Зокрема, наголошує, що за результатами розгляду справи №120/3856/22 військова частина НОМЕР_1 нарахувала та виплатила індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 в сумі 82370,85 грн.

Позивач зазначає, що враховуючи те, що належна сума індексації присуджена за судовими рішеннями отримана ним лише 13.09.2023, тобто з порушенням строків її виплати, тому вважає, що у відповідача виник обов`язок нарахувати відповідну компенсацію згідно з положеннями Закону України "Про компенсацію громадянам частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати". Позивач вказує, що 14.09.2023 звернувся до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати такої компенсації. Однак, письмової відповіді на таке звернення він не отримав.

Вважаючи, наведену поведінку відповідача протиправною, позивач за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою від 11.10.2023 судом відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того цією ухвалою витребувано у відповідача додаткові докази необхідні для вирішення справи.

23.10.2023 до суду від відповідача надійшли витребувані судом докази.

Також 23.10.2023 відповідач подав відзив на позовну заяву, за змістом якого проти позову заперечує та просить відмовити у його задоволенні. Свої заперечення мотивує тим, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою КМУ від 21.02.2001 року № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Відповідач вказує на те, що нараховані позивачу після звільнення кошти були виплачені в порядку виконання рішення судів, а тому питання про порушення строків виплати таких сум, як підстава для виплати компенсації, не відповідає порядку компенсації в розумінні Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати". З огляду на викладене відповідач вважає заявлені позовні вимоги безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Інших заяв по суті справи від сторін спору до суду не надходило.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді офіцера медичної служби військової частини НОМЕР_2 Повітряних Сил Збройних Сил України.

Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 15.03.2022 № 198 позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до п. 3 ч. 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за підпунктом б з правом носіння військової форми одягу.

Надалі, наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 23.03.2022 № 7 позивач був виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 25.03.2022.

Під час проходження військової служби позивач перебував на грошовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 , а тому грошове забезпечення нараховувалось та виплачувалось військовою частиною НОМЕР_1 .

Однак, як зазначає позивач, на час прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, всупереч п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України повного розрахунку він не отримав.

Наведені обставини змусили ОСОБА_1 здійснювати захист своїх прав у суді.

Судом із відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03.08.2022 у справі № 120/3856/22 визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 та зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.

Як зазначає позивач, рішення суду фактично було виконано 13.09.2023 шляхом перерахування відповідачем на його рахунок доплати індексації грошового забезпечення в сумі 82370,85 грн. Наведене додатково підтверджується і довідкою військової частини НОМЕР_1 , яка надана на виконання вимог суду.

Втім позивач вважає, що відповідач провівши виплату індексації грошового забезпечення присуджену за судовими рішеннями мав також обов`язок виплатити йому компенсацію за несвоєчасну виплату відповідних сум згідно вимог Закону України "Про компенсацію громадянам частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".

У зв`язку із цим, 14.09.2023 позивач звернувся до відповідача з проханням нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати, а саме за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації.

Однак, як вбачається із долученого до відзиву листа від 18.09.2023 № 350/118/2980/пс відповідач відмовив у здійсненні виплати компенсації втрати частини доходів посилаючись на те, що основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. У випадку коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. Оскільки після набрання судовим рішенням законної сили військовою частиною НОМЕР_1 було подано заявку на отримання грошових коштів, а після надходження коштів на рахунок військової частини вони одразу були перераховані на картковий рахунок, а тому виплата компенсації втрати частини доходів за весь період затримки виплати з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації не є можливим.

Вважаючи наведене порушенням своїх прав, позивач вернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за № 1153/2008, встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року N 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон N 2050-III).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Тобто стаття 2 Закону № 2050-III прямо передбачає, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема й заробітну плату.

Наведене дає підстави для висновку, що дія зазначеного Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №2050-ІІІ).

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 року №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Згідно з абзацом 1 пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17 та від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19.

При цьому, використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 29 жовтня 2020 року у справі № 280/729/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20.

Таким чином, із вищевикладеного слід дійти висновку, що у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати

Враховуючи наявність факту невиплати позивачу в повному обсязі грошового забезпечення в належному розмірі ( невчасної виплати ), суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення), у зв`язку з порушенням строків виплати перерахованої індексації грошового забезпечення.

За змістом ст. 7 Закону N 2050-III відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Отже, тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію. Наведений правовий висновок зроблено Верховним Судом у постановах від 09.06.2021 у справі № 240/186/20, від 11.12.2020 у справі N 200/10820/19-а.

В даному випадку відповідач відмовив позивачу у виплаті компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку №159 листом від 18.09.2023, а тому право позивача на звернення з відповідним позовом до суду в цьому випадку виникло з дати винесення такої відмови та реалізоване позивачем у передбачений статтею 122 КАС України строк.

За наведених вище обставин суд доходить висновку, що відповідач не нарахувавши та не виплативши ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасну виплату сум індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 за весь час затримки виплати, а саме за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати допустив бездіяльність, яка виходячи з обставин справи є протиправною.

Отже, заявлені позовні вимоги суд вважає обґрунтованими та такими, що належить задовольнити та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 за весь час затримки виплати, а саме за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).

Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій і докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у справі судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 72 - 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за несвоєчасну виплату сум індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 за весь час затримки виплати, а саме за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 20.02.24.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 );

Відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

СуддяСлободонюк Михайло Васильович