Рішення

від 19.02.2024 по справі 320/14348/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2024 року м. Київ № 320/14348/21

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панової Г.В, розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до військової частини НОМЕР_1 ,

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неправильного нарахування та невиплати у повному обсязі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 1 січня 2016 року по 20 лютого 2018 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити у повному обсязі ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 1 січня 2016 року по 20 лютого 2018 року, з врахуванням січня 2008 року, як базового місяця (місяця підвищення посадового окладу за посадою) для нарахування індексації;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 відповідно до вимог Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, нарахувати по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення та виплатити компенсацію втрати частини доходів ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням встановлених строків нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 20.02.2018 року.

Позов мотивовано протиправністю невиплати відповідачем позивачу за час проходження ним військової служби у період з 01.01.2016 по 20.02.2018 індексації грошового забезпечення, яка є однією з основних гарантій щодо оплати праці та є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.11.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.

Відповідач позов не визнав та подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що за період з січня 2016 року по листопад 2018 року індексація не нараховувалась та не виплачувалась, у зв`язку з відсутністю фінансування. Відповідача зауважив, що до 01.01.2015 будь-яке зростання доходів громадян мало наслідком зміну базового місяця нарахування індексації, таким чином, базовий місяць для обрахунку індексації не був прив`язаний до події зростання тарифних окладів працівника. Лише з 01.12.2015 на зміну базового місяця для нарахування індексації стало впливати виключно підвищення тарифних ставок (окладів). У зв`язку з наведеним обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення здійснюється індивідуально для кожного працівника (військовослужбовця) та залежить від його просування по службі.

Не погоджуючись з доводами, викладеними відповідачем у відзиві на позов позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що саме січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з січня 2016 року по лютий 2018 року.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.12.2021 суд відмовив у задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 про розгляд справи в судовому засіданні.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з`ясувавши обставини справи, судом встановлено таке.

Позивач проходив службу в Збройних силах України з 1993 року по вересень 2021 року.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.02.2018 № 35 підполковника ОСОБА_1 з 20.02.2018 виключено із списків особового складу військової частини, знято з усіх видів забезпечення та направлено для подальшого походження служби до Житомирської області.

Позивач звернувся до командира ВЧ НОМЕР_1 з проханням надати йому довідку щодо розміру нарахованої та виплаченої йому індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у ВЧ НОМЕР_1 з 01.11.2015 по 20.02.2018, у якій відобразити: помісячне нарахування та виплату індексації, місяці підвищення грошових доходів (базові місяці) для обрахунку індексації. Також позивач просив, у разі невиплати йому індексації грошового забезпечення за вказаний період, здійснити нарахування та виплату вказаної індексації, а також компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходу у зв`язку з порушення строків їх виплати».

За результатом розгляду вказаного звернення відповідач надав відповідь, якою повідомив що визначений базовий місяць січень 2014 року (збільшення складових грошового забезпечення не відбувалось).

Представник позивача звернувся до командира ВЧ НОМЕР_1 з вимогою, у разі невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період служби, здійснити нарахування та виплату вказаної індексації, а також компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходу у зв`язку з порушення строків їх виплати».

Відповідно до довідки від 06.09.2021 №670 про виплачену позивачу індексацію, з січня 2016 року по березень 2018 року індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, виходячи з базового місяця січень 2016 року.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача у виплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-XII).

Частинами 1-4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

При цьому, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Абзацом 2 частини третьої статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі Закон №1282-ХІІ).

Згідно з статтею 2 Закону №1282-ХІІ, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина; індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації визначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі Порядок №1078).

Згідно з пунктом 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 103 відсотка).

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до пункту 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Згідно з пунктом 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Згідно з пунктом 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

З системного аналізу вказаних норм суд дійшов висновку, що місяць в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) є базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Разом з тим, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то базовий період не змінюється, а сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018 (далі Постанова №1294), встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені Додатком №1 до Постанови №1294.

Підвищення тарифних ставок (окладів) після 01.01.2008, в тому числі в період перебування позивача на службі, що є підставою для встановлення іншого базового місяця при проведенні індексації, не відбувалося.

Отже, базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення позивача з 01.01.2016 по 20.02.2018 є саме січень 2008 року, в якому Постановою №1294 встановлені підвищені розміри посадових окладів військовослужбовців.

Відповідач не надав суду доказів нарахування та виплати індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січня 2008 року.

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі №9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 (справа № 240/4911/18), від 07.08.2019 (справа №825/694/17), від 23.10.2019 (справа №825/1832/17), яку суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Суд також звертає увагу на правову позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у п. 23 рішення у справі Сук проти України від 10.03.2011 року, заява №10972/05, де зазначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Отже, не нарахування відповідачем індексації грошового забезпечення у встановленому розмірі порушує право позивача на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов`язком відповідача.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що охоронювані законом права, свободи та інтереси позивача протиправно порушені бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 20.02.2018.

При цьому, суд зауважує, що відповідно до вимог Закону №1282-XII та Порядку №1078 обов`язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення/не перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою можливої індексації, що склалася у місяці його підвищення, з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) покладається безпосередньо на роботодавця.

Разом з тим, суд зауважує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З огляду на наведене та зважаючи на те, що завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення (вчинення дії) суб`єктом владних повноважень, то порушене право позивача у даному випадку підлягає відновленню шляхом прийняття рішення про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити у повному обсязі ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 1 січня 2016 року по 20 лютого 2018 року, з врахуванням січня 2008 року, як базового місяця (місяця підвищення посадового окладу за посадою) для нарахування індексації.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 відповідно до вимог Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, нарахувати по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення та виплатити компенсацію втрати частини доходів ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням встановлених строків нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 20.02.2018 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ (також Закон №2050-ІІІ), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Таким чином, право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

За приписами статей 3, 4, 6 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Компенсацію виплачують, зокрема, за рахунок коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;

При цьому, з метою реалізації положень Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 було затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі Порядок №159).Положення Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Пунктом 4 Порядку №159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Із наведеного слідує, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 у справі №21-518а14, від 11.07.2017 у справі №21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 у справі №681/423/15-а, від 20.02.2018 у справі №522/5664/17, від 21.06.2018 у справі №523/1124/17, від 03.07.2018 у справі №521/940/17, від 05.10.2018 у справі №127/829/17, від 12.02.2019 у справі №814/1428/18.

Крім того, у постанові від 08.08.2019 року у справі №638/19990/16-а Верховний Суд зазначив, що компенсація за порушення строків виплати доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 у справі №21-518а14, від 11.07.2017 у справі №21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №522/5664/17, від 21.06.2018 у справі №523/1124/17, від 03.07.2018 у справі №521/940/17, від 05.10.2018 у справі №127/829/17.

Аналіз вказаних норм свідчить, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

У взаємозв`язку з наведеним та враховуючи встановлення судом у даній справі протиправності дій відповідача щодо невиплати у повному обсязі позивачу індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби у ВЧ НОМЕР_1 та зобов`язання здійснити відповідні нарахування та виплату, то позивач має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до положень Закону №2050-ІІІ та Порядку №159.

Стосовно визначення дати, з якої позивачу має бути обчислена відповідна компенсація, суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29.04.2020 у справі №420/2093/16-а, відповідно до яких використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, компенсація втрати частини доходів у спірних правовідносинах має бути обчислена за період з 01.01.2016 по день фактичної сплати відповідачем суми, яка буде донарахована.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини справи, виходячи з правового регулювання спірних відносин та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення з даним позовом до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 1816 грн, що підтверджується квитанціями наявними у матеріалах справи. Відтак, враховуючи задоволення позову, суд дійшов висновку, що сума судового збору в розмірі 1816,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, у прохальній частині позову позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача на його користь витрат на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої).

Згідно статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга). Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята). У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома).

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд наголошує, що стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п`ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа № 810/4749/15) вказав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа № 826/856/18) зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно пункту 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Статтею 19 Закону №5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано суду договір про надання правової допомоги №33 від 30.08.2021, додаткову угоду №1 від 30.08.2021 до договору, згідно якої розмір послуг становить фіксовану суму, що обумовлена сторонами та дорівнює 7000,00 грн., акт приймання-передачі послуг за договором про надання правової допомоги № 33 від 30.08.2021.

Суд зауважує, що з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

З огляду на надані суду документи, обсяг та зміст позовної заяви, суд, дійшов висновку про підтвердження позивачем факту понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом даної справи, в сумі 7000,00 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неправильного нарахування та невиплати у повному обсязі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 1 січня 2016 року по 20 лютого 2018 року.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити у повному обсязі ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 1 січня 2016 року по 20 лютого 2018 року, з врахуванням січня 2008 року, як базового місяця (місяця підвищення посадового окладу за посадою) для нарахування індексації.

4. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 відповідно до вимог Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, нарахувати по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення та виплатити компенсацію втрати частини доходів ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням встановлених строків нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 20.02.2018 року.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн. 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 (сім тисяч) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.