Рішення

від 19.02.2024 по справі 320/19980/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2024 року м.Київ № 320/19980/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 , відповідно ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII у розмірі 2 мінімальних заробітних плат з урахуванням виплачених сум з 12.01.2023, а саме з періоду звернення до відповідача (з урахуванням зміни розміру мінімальної заробітної плати за період перерахунку) та відповідно до ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі - Закон №796-XII ) пенсію у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, з 12.01.2023 року, а саме з періоду звернення до відповідача, розраховуючи з прожиткового мінімуму для осіб;

- стягнути з відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 перераховану пенсію, відповідно ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII у розмірі 2 мінімальних заробітних плат з урахуванням виплачених сум з 21.02.2023, а саме з періоду звернення до відповідача (з урахуванням зміни розміру мінімальної заробітної плати за період перерахунку) та відповідно до ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі - Закон №796-XII ) пенсію у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, з 12.01.2023 року, а саме з періоду звернення до відповідача, розраховуючи з прожиткового мінімуму для осіб;

- на підставі п.1 ч.1 ст. 371 КАС України допустити негайне виконання рішення суду у межах за один місяць, у зв`язку з чим зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області негайно провести нарахування та виплату з урахуванням вже виплачених сум та з урахуванням зміни розміру мінімальної пенсії за період перерахунку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером, потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи 3-ї категорії у зв`язку з чим, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат та відповідно до ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі - Закон №796-XII ) пенсію у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком.

Відповідач проти позову заперечував, надав до суду відзив, в якому стверджував, що при нарахуванні та виплаті пенсії діяв на підставі та у спосіб, визначений законодавством. Зазначив, що позивачкою порушено основні принципи судочинства та не надано доказу того, що він має право на перерахунок пенсії саме як непрацюючий пенсіонер, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту.

Згідно з довідкою з місця проживання №38 від 25.01.2021, виданою КП Іванківської селищної ради "Виробниче управління житлово-комунального господарства", позивач має реєстрацію місця проживання особи за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.91 №106 Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи та Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи смт Іванків Київської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

22.02.1994 Київською обласною державною адміністрацією було видано позивачу посвідчення особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи категорії 3 серії НОМЕР_1 .

Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується матеріалами справи.

Судом встановлено, що 12.01.2023 представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою, в якій, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 18.07.2018 №6-р/2018, просив призначити та виплатити позивачу пенсію відповідно до ст. 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та доплату до пенсії відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Проте, відповідач не надав відповідь на звернення позивача.

Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Стаття 39 Закону №796 у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена таким чином:

1.Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

28 грудня 2014 року прийнято Закон №76-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796 шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

04 лютого 2016 року прийнято Закон №987-VIII Про внесення зміни до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Закон № 987-VIII), який згідно з розділом ІІ Прикінцеві положення набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким включено до Закону №796 статтю 39 такого змісту:

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

При цьому в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796 у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796 вказане Рішення не містить.

Натомість Конституційний Суд України у Рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Таким чином, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону №796, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено цією ж статтею у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII.

Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження.

Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.

Суд зазначає, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796 до внесення змін Законом №76-VIII, спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність з 01 січня 2016 року статті 39 Закону №796 у редакції Закону №987-VIII. Водночас ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.

Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.

Отже, з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону № 796 у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII.

Тому стаття 39 вказаного Закону № 796 із 17 липня 2018 року має такий зміст:

Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення

Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

В іншій частині стаття 39 Закону №796 діє у редакції Закону №987-VIII від 04 лютого 2016 року.

За таких обставин, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на отримання підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796.

Саме такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 за результатами розгляду зразкової справи № 240/4937/18.

Дана справа є типовою щодо зразкової справи № 240/4937/18, а відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Таким чином, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796 з 17 липня 2018 року позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Однак, як встановлено судом, позивач має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, проживає на території зони гарантованого добровільного відселення.

З довідки ОК-5 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, вбачається, що позивач працює, зокрема, з липня 2009 року у ПП «ІВАНКІВ-АВТОЛЮКС» (код ЄДРПОУ - 33130285), розташованому у зоні гарантованого добровільного відселення.

Отже, станом на день звернення позивача до відповідача з заявою про перерахунок пенсії (12.01.2023), станом на 14.03.2023 (довідка про перерахунок пенсії від 14.03.2023), та станом на 02.07.2023 (дата подання відповідачем відзиву на позовну заяву), позивач є працюючим пенсіонером.

Враховуючи викладене вище, суд доходить висновку що у позивача з 12.01.2023, 21.02.2023 не виникло права на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ, оскільки він працює.

Водночас, відповідно до ст. 39 Закону №796-ХІІ (у редакції закону, чинного до 01.01.2015) позивач, як громадян, який працює на території зони гарантованого добровільного відселення, має право на отримання - двох мінімальних заробітних плат та підвищення оплати праці на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Як вбачається зі статті 2 Закону України "Про оплату праці", структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій (частина 2 статті 2 Закону України "Про оплату праці").

Тобто, доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, передбачена статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, є додатковою заробітною платою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Враховуючи наведене, вчиняти дії по нарахуванню та виплаті доплати позивачу за роботу на території радіоактивного забруднення, передбачену статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції, чинній до 01 січня 2015 року, повинен роботодавець.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що підстави для визнання дій відповідача щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до ст. 39 Закону №796-ХІІ (у редакції до 01.01.2015), а також зобов`язання відповідача здійснити дії по нарахуванню і виплаті позивачеві підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення або доплати до заробітної плати, встановленої статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" - відсутні.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_2 перераховану пенсію, з 12.01.2023 пенсії відповідно до ст.51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 51 Закону №796-ХІІ (яка діяла з 1 січня 2013 року) особам, віднесеним до категорій 2, 3, 4 призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень ст. 51 Закону №796-ХІІ було встановлено наступне:

- особам, віднесеним до категорії 2, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається в розмірі 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

- особам, віднесеним до категорії 3, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається в розмірі 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

- особам, віднесеним до категорії 4, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається в розмірі 5 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 ця редакція була визнана неконституційною. Правові наслідки визнання окремих положень закону неконституційним передбачені у ст.152 Конституції України. Вказана норма передбачає, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, судом встановлено, що діяла попередня редакція ст.51 Закону №796-XII, яка визначає, що:

- особам, віднесеним до категорії 2, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається у розмірі 30 процентів мінімальної пенсії за віком.

- особам, віднесеним до категорії 3, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

- особам, віднесеним до категорії 4, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відтак, чинним законодавством передбачалось, що особам, віднесеним до категорії 4, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком.

Водночас, відповідно до підпункту 10 пункту 4 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" текст статті 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", прийнятого Верховною Радою України 28 грудня 2014 року за №76-VIII, викладений у такій редакції:

"Особам, віднесеним до категорій 2, 3, 4 призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України".

Вказана редакція ст. 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з того часу не змінювалась та такою, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), не визнавалась.

З матеріалів пенсійної справи позивача вбачається, що ОСОБА_1 призначено додаткову пенсію у розмірі 113,88 грн.

Відтак, суд не вбачає підстав для нарахування та виплати позивачеві щомісячної додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю на підставі ст.51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком з 12.01.2023.

Таким чином, адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат, суд враховує наступне.

Частиною третьою статті 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, враховуючи той факт, що судом у задоволенні позовних вимог відмовлено, понесені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодуванню на користь позивача не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.