Рішення

від 20.02.2024 по справі 440/18502/23

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

. 20 лютого 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/18502/23

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до КП "Полтавський обласний центр медико-соціальної експертизи" Полтавської обласної ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

19 грудня 2023 року позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до КП "Полтавський обласний центр медико-соціальної експертизи" Полтавської обласної ради, в якій просить суд:

визнати протиправними дії відповідача щодо встановлення позивачу ІІІ групі інвалідності;

зобов`язати відповідача встановити позивачу ІІ групу інвалідності та розробити індивідуальну програму реабілітації.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він не погоджується з висновками обстеження та медичного огляду. Вважає, що набув право на встановлення ІІ групи інвалідності.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

11 січня 2024 року судом одержано відзив на позов, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що його дії узгоджуються з приписами чинного законодавства та спрямовані на забезпечення виконання покладених на нього функцій. Зауважив, що на підставі результатів проведеного медичного обстеження позивача комісія лікарів МСЕК дійшла висновку про те, що показники стану здоров`я позивача відповідають критеріям для встановлення саме ІІІ групи інвалідності.

Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.

Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Позивач вперше оглянутий обласною транспортно-радіологічною МСЕК 07 червня 2023 року. За результатами огляду рішенням комісії йому встановлена ІІІ група інвалідності; в акті огляду МСЕК від 07 червня 2023 року № 1242 причина інвалідності: ТРАВМА ТАК, ПОВ`ЯЗАНА З ПРОХОДЖЕННЯМ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ.

За заявою позивача від 03 серпня 2023 року та на підставі витягу з протоколу засідання 12 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців (Протокол від 08 липня 2023 року № 2117) обласною транспортно-радіологічною МСЕК 28 червня 2023 року винесене рішення (заочно), яким позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності та змінено причину інвалідності: ТРАВМА, ТАК, ПОВ`ЯЗАНА ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ, що підтверджується актом огляду МСЕК від 28 серпня 2023 року № 1741.

Відповідно до направлення на МСЕК, додаткових методів обстеження, враховуючи ступінь функціональних порушень органів та систем рішенням комісії ІІІ група інвалідності встановлена до 01 червня 2024 року.

Позивач вважає, що відповідач набув право на встановлення ІІ групи інвалідності, а відповідач неправомірно встановив йому інвалідність ІІІ групи.

Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку спірним діям суб`єкта владних повноважень та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" № 875-XII від 21 березня 1991 року /далі - Закон № 875-XII/ особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Згідно зі статтею 3 Закону № 875-XII інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Положення про медико-соціальну експертизу затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням думок громадських організацій осіб з інвалідністю.

Статтею 6 Закону № 875-XII встановлено, що захист прав, свобод і законних інтересів осіб з інвалідністю забезпечується в судовому або іншому порядку, встановленому законом.

Громадянин має право в судовому порядку оскаржувати рішення органів медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання його особою з інвалідністю.

За визначеннями, наведеними у частині першій статті 1 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" № 2961-IV від 06 жовтня 2005 року /далі - Закон № 2961-IV/, особа з інвалідністю - особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист; інвалідність - міра втрати здоров`я у зв`язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист; медико-соціальна експертиза - визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров`я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров`я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 7 Закону № 2961-IV медико-соціальна експертиза повнолітніх осіб проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів.

Огляд повнолітніх осіб з порушеннями стану здоров`я, осіб з інвалідністю (за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу), дітей з порушеннями стану здоров`я та дітей з інвалідністю проводиться після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності даних, що підтверджують стійкий розлад функцій організму у зв`язку з фізичними, психічними, інтелектуальними та сенсорними порушеннями, зумовленими захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами.

Залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров`я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.

Згідно з частинами восьмою та дев`ятою вказаної статті медико-соціальні експертні комісії визначають: групу інвалідності, її причину і час настання. Особа може одночасно бути визнана особою з інвалідністю однієї групи і лише з однієї причини. При підвищенні групи інвалідності в разі виникнення більш тяжкого захворювання причина інвалідності встановлюється на вибір особи з інвалідністю. У разі якщо однією з причин інвалідності є інвалідність з дитинства, вказуються дві причини інвалідності; види трудової діяльності, рекомендовані особі з інвалідністю за станом здоров`я. Висновок про нездатність до трудової діяльності внаслідок інвалідності готується виключно за згодою особи з інвалідністю (крім випадків, коли особу з інвалідністю визнано недієздатною); причинний зв`язок інвалідності із захворюванням чи каліцтвом, що виникли у дитинстві, вродженою вадою; ступінь втрати професійної працездатності потерпілим від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання; ступінь втрати здоров`я, групу інвалідності, причину, зв`язок і час настання інвалідності громадян, які постраждали внаслідок політичних репресій або Чорнобильської катастрофи; медичні показання на право одержання особами з інвалідністю спеціального автомобільного транспорту і протипоказання до керування ним.

Медико-соціальні експертні комісії: встановлюють компенсаторно-адаптаційні можливості особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації; складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи і строки їх виконання, та здійснюють контроль за повнотою та ефективністю виконання цієї програми; вивчають виробничі, медичні, психологічні, екологічні, соціальні причини виникнення інвалідності, її рівня і динаміки та беруть участь у розробленні комплексних заходів щодо профілактики і зниження рівня інвалідності серед повнолітніх осіб, удосконалення реабілітаційних заходів; забезпечують своєчасний огляд (переогляд) повнолітніх осіб з порушеннями стану здоров`я, осіб з інвалідністю. У разі якщо особа, яка звертається для встановлення інвалідності, не може прибути на огляд (переогляд) до комісії за станом здоров`я згідно з висновком лікарсько-консультативної комісії, огляд (переогляд) проводиться за місцем її проживання (вдома), у тому числі за місцем проживання у стаціонарних установах для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю, закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб або в закладах охорони здоров`я, в яких така особа перебуває на лікуванні; вносять до централізованого банку даних з проблем інвалідності інформацію про повнолітніх осіб, яких визнано особами з інвалідністю.

Частиною дванадцятою цієї ж статті передбачено, що положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України "Питання медико-соціальної експертизи" № 1317 від 03 грудня 2009 року затверджено Положення про медико-соціальну експертизу /далі - Положення про МСЕ/ та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності /далі - Положення № 1317/.

Так, Положення про МСЕ визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

Позивач наполягає на тому, що стан його здоров`я має ознаки та відповідає критеріям, передбаченим для встановлення ІІ групи інвалідності.

Пункт 27 Положення № 1317 передбачає, що підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.

Критеріями встановлення II групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє обмеження у вираженому II ступені однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи:

обмеження самообслуговування II ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб;

обмеження здатності до самостійного пересування II ступеня - здатність до самостійного пересування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб;

обмеження здатності до навчання II ступеня - нездатність до навчання або здатність до навчання тільки у спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами вдома;

обмеження здатності до трудової діяльності II ступеня - нездатність до провадження окремих видів трудової діяльності чи здатність до трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів і/або спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб;

обмеження здатності до орієнтації II ступеня - здатність до орієнтації в часі і просторі за допомогою інших осіб;

обмеження здатності до спілкування II ступеня - здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб;

обмеження здатності контролювати свою поведінку ІІ ступеня - здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб.

До II групи інвалідності можуть належати також особи, які мають дві хвороби або більше, що призводять до інвалідності, наслідки травми або вроджені вади та їх комбінації, які в сукупності спричиняють значне обмеження життєдіяльності особи та її працездатності.

Особи з інвалідністю II групи з вираженим обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності, зокрема шляхом створення відповідних умов праці із забезпеченням засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів.

Як зазначив відповідач в обґрунтування свого експертного рішення, обласна транспортно-радіологічна комісія Комунального підприємство "Полтавський обласний центр медико-соціальної експертизи" Полтавської обласної ради", як колегіальний орган у складі 4-х лікарів-спеціалістів, у пункті 34 акта огляду позивача вказала на критерії встановлення інвалідності по виявленій патології, ступеню функціональних порушень, обмеженню здатності до:

- самообслуговування - 0 ступеня;

- орієнтації - 0 ступеня;

- самостійного пересування - 0 ступеня;

- спілкування - 0 ступеня;

- трудової діяльності - І ступеня;

- навчання - 0 ступеня.

Відтак лише соціальний фактор був зазначений комісією як підстава для встановлення ІІІ групи інвалідності.

Відповідач наполягає на тому, що направлення на МСЕК (форма № 088/о, затверджена наказом МОЗ України від 14 лютого 2012 року № 110) та інша медична документація, що надійшли в обласну транспортно-радіологічну МСЕК жодним чином не свідчили про наявність у позивача критеріїв, достатніх для встановлення II групи інвалідності зі ступенем втрати здоров`я, що спричиняє обмеження у вираженому II ступені однієї чи декількох категорій життєдіяльності гр. ОСОБА_1 , а тому відповідач не мав підстав для встановлення йому ІІ групи інвалідності.

На переконання суду, до його повноважень не належить надання оцінки діагнозу лікарської комісії на предмет того, яка з груп інвалідності має бути встановлена особі за наявності конкретних клінічних показників стану його здоров`я, результатів медичних досліджень та оглядів. Для вирішення цього питання Положення № 1317 передбачає можливість оскарження висновків лікарських комісій до вищестоящих медико-соціальних експертних комісій.

Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 червня 2020 року у справі № 810/5009/18.

Як встановлено судом, позивач не скористався правом на оскарження висновку лікарської комісії МСЕК до медико-соціальної експертної комісії вищого рівня, яка наділена правом перевіряти, переглядати, скасовувати рішення нижчестоящих лікарських комісій.

Суд зауважує, що розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень лікарських комісій, суд вправі перевірити законність їх висновку лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Однак суд не може здійснювати власну оцінку обґрунтованості прийняття певного висновку лікарських комісій, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка обґрунтованості висновку лікарської комісії виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суд в межах розгляду справи не вправі надавати власну оцінку на предмет наявності підстав для встановлення позивачу конкретної групи інвалідності.

Натомість позивач не вказує на наявність ознак порушення відповідачем процедури винесення спірного висновку.

Відтак, розглянувши спір в межах свої повноважень, суд не встановив порушень порядку прийняття відповідачем рішення про встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У дослідженому судом випадку відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість спірного рішення, а позивачем не надано доказів на спростування наявності підстав для його ухвалення.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

. Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до КП "Полтавський обласний центр медико-соціальної експертизи" Полтавської обласної ради (вул. М.Дмитрієва, 7, м. Полтава, Полтавська область, 36011, ЄДРПОУ 41467163) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.О. Чеснокова