Постанова

від 20.02.2024 по справі 400/12207/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/12207/23

Головуючий в 1 інстанції: Величко А.В. Дата і місце ухвалення: 13.11.2023р., м. Миколаїв Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого Ступакової І.Г.

суддів Бітова А.І.

Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області про зобов`язання нарахувати суддівську винагороду, -

В С Т А Н О В И Л А :

В жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області про зобов`язання нарахувати суддівську винагороду за вересень 2023 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він працює на посаді судді Ленінського районного суду м. Миколаєва та йому не виплачена суддівська винагорода за вересень 2023 року на підставі увільнення від роботи, у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.11.2023р. позов задоволено.

Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за вересень 2023 року.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та не повне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення від 13.11.2023р. з ухваленням по справі нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не надано належної правової оцінки посиланням відповідача на те, що нараховуючи та виплачуючи суддям суддівську винагороду на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2022 року у розмірі 2102,00 грн., Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не має правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування норм статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» №760/2019 від 17.10.2019р. ОСОБА_1 призначено суддею Ленінського районного суду міста Миколаєва.

У лютому 2022 року ОСОБА_1 був мобілізований до лав Збройних Сил України.

Відповідно до наказу голови Ленінського районного суду міста Миколаєва за №6о/с/г/22 від 01.03.2022р. ОСОБА_1 увільнено від виконання посадових обов`язків судді Ленінського районного суду міста Миколаєва на час мобілізації з 01.03.2022р., збережено за позивачем місце роботи, посаду і середній заробіток.

Далі, наказом голови Ленінського районного суду міста Миколаєва №12ос/г/22 від 19.07.2022р. позивачу припинено нарахування на виплату середньомісячного заробітку судді у зв`язку з призовом на військову службу на час мобілізації на особливий період відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022р. №2352-IX та частини 3 статті 119 КЗпП України.

Як стверджує позивач, за вересень 2023 року йому не виплачена суддівська винагорода, у зв`язку з чим, він звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1 , виходив з того, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII передбачає вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди і перебування на військовій службі не є таким випадком. Питання обрахунку, розміру та виплати суддівської винагороди унормовується виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022р. №2352-ІХ. Зважаючи на те, що суддя Ленінського районного суду м. Миколаєва ОСОБА_1 не здійснює правосуддя внаслідок проходженням військової служби у Збройних Силах України, виконує конституційний обов`язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, беручи до уваги конституційні гарантії незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» над іншими нормами законодавства України, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачу підлягає виплаті суддівська винагорода у повному обсязі. А відтак, відповідач безпідставно не нарахував та не виплатив позивачу суддівську винагороду за вересень 2023 року, у зв`язку з чим наявні підстави для зобов`язання ТУ ДСА України в Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за вересень 2023 року.

Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову колегія суддів звертає увагу на наступне.

Згідно статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII).

Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частинами другою-шостою статті 135 Закону №1402-VIII визначено складові суддівської винагороди, базовий розмір посадового окладу, регіональні коефіцієнти, розміри та структура щомісячних доплат.

З аналізу частини другої статті 130 Конституції України та частини першої статті 135 Закону №1402-VIII вбачається, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону №1402-VIII забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

Відповідно до частини дев`ятої статті 135 Закону №1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

У рішенні від 08 квітня 2016 року №4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

У Рішенні від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

У Рішенні від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.

Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Предметом спору у даній справі є вимога ОСОБА_1 про зобов`язання ТУ ДСА України в Миколаївській області нарахувати суддівську винагороду за вересень 2023 року. З цього приводу колегія суддів звертає увагу на наступне.

Згідно частини четвертої статті 148 Закону №1402-VIII функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Частиною другою статті 24 Закону №1402-VIII визначено, що голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.

Нарахування, у тому числі суддівської винагороди суддям, здійснюється на підставі наказів голів суддів, табелів обліку робочого часу, копії яких передаються судами управлінню для виконання.

Отже, ТУ ДСА в Миколаївській області є фактично виконавцем наказів голів суддів і при нарахуванні та виплаті заробітної плати, зокрема, суддівської винагороди суддям, управління не є самостійним суб`єктом.

Питання щодо формування кошторисів і щомісячних розписів видатків, зокрема видатків на виплату суддям суддівської винагороди, вирішується не самостійно територіальними органами Державної судової адміністрації України, а останні здійснюють фінансування судів щодо указаних виплат на підставі відповідних наказів голів судів, якими з дотриманням вимог закону визначається розмір суддівської винагороди, яка підлягає сплаті судді відповідного суду.

Вирішуючи даний спір суд першої інстанції зазначив, що питання обрахунку, розміру та виплати суддівської винагороди унормовується виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що виключає можливість застосування відповідачем до спірних правовідносин вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022р. №2352-ІХ в якості підстави не нарахування судді Ленінського районного суду ОСОБА_1 , мобілізованого до лав ЗСУ, суддівської винагороди за вересень 2023 року.

Як вже зазначалося колегією суддів, наказом Ленінського районного суду міста Миколаєва за №6о/с/г/22 від 01.03.2022р. ОСОБА_1 увільнено від виконання посадових обов`язків судді Ленінського районного суду міста Миколаєва на час мобілізації з 01.03.2022р., збережено за позивачем місце роботи, посаду і середній заробіток відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України.

Станом на час прийняття позивача на військову службу частина третя статті 119 КЗпП України передбачала, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України, згідно яких виключено норму щодо нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації з 19 липня 2022 року.

Разом з тим, указані зміни стали підставою саме для винесення наказу голови Ленінського районного суду міста Миколаєва №12ос/г/22 від 19.07.2022р., яким позивачу припинено нарахування на виплату середньомісячного заробітку судді у зв`язку з призовом на військову службу на час мобілізації на особливий період відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022р. №2352-IX та частини 3 статті 119 КЗпП України.

В свою чергу, не нарахування та не виплата позивачу суддівської винагороди за вересень 2023 року здійснено ТУ ДСА України в Миколаївській області саме на підставі вказаного наказу.

Цей наказ позивачем не оскаржено, він був чинним на момент розгляду цього спору судом першої інстанції.

Чинність підстави для не нарахування та невиплати позивачу суддівської винагороди за вересень 2023 року - наказу голови Ленінського районного суду міста Миколаєва №12ос/г/22 від 19.07.2022р., на думку колегії суддів, виключає наявність підстав для зобов`язання ТУ ДСА в Миколаївській області нарахувати ОСОБА_1 суддівську винагороду.

Позивач не позбавлений права ініціювати захист свого права, яке він вважає порушеним, у належний спосіб шляхом оскарження підстави для ненарахування та невиплати на його користь суддівської винагороди, якою є відповідний наказ голови суду.

Висновки колегії суддів у даній справі узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постановах від 23 листопада 2023 року по справі №340/5033/22 та від 30 листопада 2023 року по справі №340/5054/22.

При вирішенні спору суд першої інстанції не звернув уваги на вказані обставини, наслідком чого став помилковий висновок про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність підстав для їх задоволення.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п.1, п.4 ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки при вирішенні спору судом першої інстанції не повно з`ясовано обставини справи та допущено не правильне застосування норм матеріального права, тому оскаржуване рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Підстави для розподілу судових витрат згідно ст.139 КАС України відсутні.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області задовольнити.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області про зобов`язання нарахувати суддівську винагороду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 20 лютого 2024 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук