Постанова

від 19.02.2024 по справі 500/4988/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 500/4988/23 пров. № А/857/20172/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

судді-доповідачаІщук Л. П.,

суддівОбрізка І.М., Шинкар Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2023 року (головуючий суддя Чепенюк О.В., м. Тернопіль) у справі № 500/4988/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.04.2023 №2544658-2407-1918.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2023 року позов задоволено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а також не досліджено обставини, що мають значення для справи.

В обгрунтування апеляційних вимог зазначає, що податкове повідомлення рішення винесене правомірно, оскільки згідно державного акту на право постійного користування землею саме ОСОБА_1 є користувачем земельної ділянки площею 48,5288 га з цільовим призначенням - для ведення селянського (фермерського) господарства і тому саме на нього покладений обов`язок сплати земельного податку. Вважає, що є недоведеною обставина користування земельною ділянкою фермерським господарством «Цезар», головою якого є ОСОБА_1 , так як земельна ділянка не внесена до статутного капіталу господарства і не надано документів, на підставі яких виникли правовідносини між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Цезар».

Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено доказами, які є в матеріалах справи, що ОСОБА_1 на підставі рішення Тернопільської районної ради Тернопільського району Тернопільської області від 12.11.1998 №38 надана у постійне користування земельна ділянка площею 48,53 га, кадастровий номер 6125285100:01:001:0075, для ведення селянського (фермерського) господарства, розташована на території Миролюбівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії III-ТР №014048 від 06.03.2000 (а.с.11).

04.08.2000 здійснено державну реєстрацію Фермерського господарства «Цезар» (код ЄДРПОУ 31021539), засновником та головою якого є ОСОБА_1 відповідно до рішення голови Фермерського господарства «Цезар» №1 від 02.07.2000 та наказу Фермерського господарства «Цезар» №1 від 02.07.2000 (а.с.12, 13).

З додатку 1 «Відомості про наявність земельних ділянок» до поданої ФГ «Цезар» до контролюючого органу податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи за 2023 рік вбачається, що у користуванні Фермерського господарства «Цезар» перебуває, зокрема, земельна ділянка з кадастровим номером 6125285100:01:001:0075, оформлена державним актом на право постійного користування землею серії III-ТР №014048 (сільськогосподарські угіддя: 39,6900 га -рілля, 2,1100 - сіножаті, 1,8600 га - пасовища, 1,0600 га - багаторічні насадження) (а.с.23-24, 51-52).

У податковій декларації за 2023 рік ФГ «Цезар» нараховано відповідні податкові зобов`язання платника єдиного податку четвертої групи, в тому числі, плата за землю (а.с.15-21, 42-49).

Наданими позивачем копіями платіжних доручень підтверджується перерахування ФГ «Цезар» до бюджету сум єдиного податку у 2023 році (а.с.59-67).

Головним управлінням ДПС у Тернопільській області не заперечуються обставини повної сплати ФГ «Цезар» податкових зобов`язань за 2023 рік, в тому числі, і плати за землю.

28.04.2023 Головним управлінням ДПС у Тернопільській області прийнято податкове повідомлення рішення №2544658-2407-1918, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з платежу - земельний податок з фізичних осіб за 2023 рік за земельну ділянку з кадастровим номером 6125285100:01:001:0075 у розмірі 13161,01 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржене позивачем в адміністративному порядку, однак рішенням Державної податкової служби України від 27.07.2023 скарга залишена без задоволення.

Позивач, не погоджуючись з податковим повідомленням рішенням, звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки спірна земельна ділянка фактично перебуває у користуванні ФГ "Цезар", а фізична особа, яка її отримала з цільовим призначенням "для ведення селянського (фермерського) господарства", здійснює на ній діяльність не особисто, а через створену ним юридичну особу, відповідно земельний податок підлягає сплаті фактичним землекористувачем - фермерським господарством, до якого перейшли права й обов`язки землекористувача.

Крім того, суд наголосив на недопустимості подвійної сплати земельного податку за одну і ту ж земельну ділянку.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи відповідають вони встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України вимогам.

Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Підпунктом 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Пп. 54.3.3 п. 54.2. ст. 54 ПК України передбачено, що згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Відповідно до статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування.

За приписами пункту 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

За правилами статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

За приписами частини першої статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Таким чином, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

За приписами статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів приходить до висновку, що після набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи.

З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) створюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у ст.42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні ст.44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Таким чином, з моменту державної реєстрації фермерського господарства та набуття прав юридичної особи таке господарство набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. У відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.03.2019 року у справі №615/2197/15-ц.

Таким чином, з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 року у справі №320/5724/17 та від 23.06.2020 року у справі №922/989/18.

Виходячи з системного аналізу правових норм, а також враховуючи, що земельна ділянка з кадастровим номером 6125285100:01:001:0705, площею 48,53 га, яка отримана позивачем з цільовим призначенням "для ведення селянського (фермерського) господарства", використовується не ним особисто, а створеною ним юридичною особою (ФГ «Цезар»), відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обов`язок зі сплати податку за таку земельну ділянку покладається на фермерське господарство, до якого перейшли права й обов`язки землекористувача.

Також апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що внесення права користування до реєстру речових прав носить суто формальний характер та не є визначальним за цих правовідносин. ФГ "Цезар" є платником єдиного податку четвертої групи, сплачує податкові платежі, в тому числі і за використання спірної земельної ділянки.

Відповідачем не заперечується факт користування земельною ділянкою ФГ «Цезар» та належна сплата господарством податків, зокрема, і за 2023 рік.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про скасування податкового повідомлення-рішення від 28.04.2023 №2544658-2407-1918, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з платежу земельний податок з фізичних осіб за 2023 рік у розмірі 13161,01 грн.

Інші доводи та аргументи скаржника, наведені ним у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції і свідчать про незгоду із правовою оцінкою судом обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2023 року у справі № 500/4988/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. І. Шинкар