Ухвала

від 19.02.2024 по справі 160/877/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 160/877/21

адміністративне провадження № К/990/3777/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В.,, перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року у справі № 160/877/21 за позовом ОСОБА_1 до Одинадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Офісу Генерального прокурора, Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення заборгованості за час вимушеного прогулу,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Одинадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Офісу Генерального прокурора, Дніпропетровської обласної прокуратури, в якому з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог від 16 березня 2021 року та від 22 березня 2021 року, просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Одинадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора №6 від 23 грудня 2020 року (додаток 2 до протоколу № 15 від 23 грудня 2020 року) про неуспішне проходження атестації (за результатами проведення співбесіди) прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 Дніпропетровської області;

- визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов`язків керівника Дніпропетровської обласної прокуратури № 284-к від 10.03.2021 року про звільнення позивача з посади прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 12 березня 2021 року;

- поновити позивача в Дніпропетровській обласній прокуратурі на рівнозначній посаді - прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області та органах прокуратури з 15 березня 2021 року;

- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- зобов`язати Офіс Генерального прокурора, Одинадцяту кадрову комісію обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) або іншу уповноважену комісію, створену з метою здійснення атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) призначити йому новий час (дату) повторного проходження (складання) етапу атестації у формі співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Постановою Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2022 року скасовано та справу направлено на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Одинадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) № 6 від 23 грудня 2020 року про неуспішне проходження атестації (за результатами проведення співбесіди) прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 Дніпропетровської області ОСОБА_1 .

Визнано протиправним та скасовано наказ виконувача обов`язки керівника Дніпропетровської обласної прокуратури № 284-к від 10 березня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 12 березня 2021 року.

Зобов`язано Дніпропетровську обласну прокуратуру поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області з 15 березня 2021 року.

Стягнуто з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 березня 2021 року по 15 квітня 2021 року у розмірі 25492 грн 08 коп.

Зобов`язано Офіс Генерального прокурора, Одинадцяту кадрову комісію обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) або іншу уповноважену комісію, створену з метою здійснення атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) призначити ОСОБА_1 новий час (дату) повторного проходження (складання) етапу атестації у формі співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Рішення допущено до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області з 15 березня 2021 року та в частині стягнення з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 25492,08 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Офіс Генерального прокурора подав касаційну скаргу до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2024 року касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з незазначенням у касаційній скарзі належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень.

30 січня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» повторно надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року у справі № 160/877/21. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з наступних підстав.

За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.

Під час перевірки вдруге поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

В обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України Офіс Генерального прокурора зазначає, що суди попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосували підпункт 3 пункту 15 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-IX), пункт 8 частини першої статті 11, частину першу статті 4 Закону України «Про запобігання корупції» та не врахували висновки Верховного Суду щодо їх застосування, викладені у постановах від 15 вересня 2022 року у справі №380/4314/21, від 14 липня 2022 року у справі №640/1083/20, від 22 вересня 2022 року у справі №200/7541/20-а.

Суд касаційної інстанції звертає увагу заявника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі цього пункту є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Верховний Суд наголошує, що кожне рішення кадрової комісії має індивідуальний характер, а його прийняття в кожному конкретному випадку здійснюється із урахуванням різних обставин проходження атестації (етапів) прокурором.

Незважаючи на подібність норм правового регулювання у справах, які наводить скаржник у касаційній скарзі, та у справі, яка розглядається, обставини кожної справи такої категорії є відмінними, оскільки рішення кадрової комісії носять індивідуальний (персональний) характер, а тому не можна стверджувати про релевантність наведених скаржником правових позицій Верховного Суду у справах №380/4314/21, №640/1083/20, №200/7541/20-а з цією справою.

Суд звертає увагу на те, що різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об`єктивно впливає на умови застосування правових норм, а тому сам факт наявності судового рішення, яким у задоволенні позовних вимог у цій категорії спорів було відмовлено, не свідчить про неправильне застосування судами норм права у цій справі.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що доводи прокуратури переважно стосуються питань, пов`язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній. Тобто, заявник, обґрунтовуючи пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, фактично зазначає про незгоду із наданою судами правовою оцінкою встановленим обставинам у взаємозв`язку із наявними в матеріалах справи доказами, що не є тотожним застосуванню норм права без урахування висновків Верховного Суду.

З огляду на викладене, заявником належним чином не обґрунтовано посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

В обґрунтування пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пунктів 9, 12, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, пункту 8 розділу І та пунктів 15, 16 розділу IV Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221 (далі - Порядок №221), а також положень пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року №233 (далі - Порядок №233) щодо вмотивованості та обґрунтованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації.

Так, за приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.

Суд зауважує, що Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо застосування пунктів 7, 9, 11, 12, 15, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ в аспекті дискреційних повноважень кадрових комісій (в рамках атестації прокурорів) і меж судового контролю у справах про оскарження рішень останніх за наслідками третього етапу атестації (співбесіди). Так, у постановах від 10 квітня 2020 року справа № 819/330/19, від 10 січня 2020 року справа № 2040/6763/18, від 21 жовтня 2021 року справа № 640/154/20, від 02 листопада 2021 року справи №№120/3794/20-а, 640/1598/20, від 04 листопада 2021 року справа № 640/537/20, від 02 грудня 2021 року справа №640/25187/19, від 16 грудня 2021 року справа №640/26168/19, від 22 грудня 2021 року справа №640/1208/20 Верховний Суд висловився щодо обґрунтованості і вмотивованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації як необхідної умови його відповідності критеріям, визначеним статтею 2 КАС України, а також, що рішення цього органу (кадрової комісії) можуть піддаватися судовому контролю, що аж ніяк не заперечує й не протирічить дискреційним повноваженням цього органу під час атестування прокурорів й ухвалення на наслідками цієї процедури відповідних рішень.

Отже, прокуратура, формально зазначивши про відсутність висновку Верховного Суду щодо зазначених норм, не наводить підстав щодо необхідності формування ще одного висновку Верховного Суду щодо указаних норм, за обставин установлених судами саме у цій справі, що мають індивідуальні ознаки.

З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Верховний Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Отже, касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.

Керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року у справі № 160/877/21 за позовом ОСОБА_1 до Одинадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Офісу Генерального прокурора, Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення заборгованості за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя М.В. Білак