Рішення

від 20.02.2024 по справі 521/22153/20

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

12 грудня 2023 року

м. Одеса

Справа № 521/22153/20

Провадження № 2/521/163/23

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого - судді Гуревського В.К.

за секретаря- Федорової А.В.,

Учасники справи:

Позивач Підприємство «ВІДАС»

Представник позивача Архіпов О.Ю.

Відповідач ОСОБА_1 .

Представник відповідача Джулай Д.О.

Відповідач ОСОБА_2 .

Представник відповідача ОСОБА_3 .

Третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Писаренко Є.С.

Третя особа приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Парфьонов Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовомПідприємства «ВІДАС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, застосування наслідків недійсності правочину,

в с т а н о в и в :

До Малиновського районного суду м. Одеси із позовною заявою звернулось Підприємство «ВІДАС», просило визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 19.05.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , застосувати наслідки недійсності правочину шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_2 . Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що укладення оспорюваного договору купівлі-продажу мало на меті не продаж майна, а було направлено на уникнення ОСОБА_1 звернення стягнення на майно, яке є його предметом, у зв`язку з чим цей договір є фіктивним.

На підтвердження зазначеної обставини позивач послався на таке. Станом на дату вчинення правочину відповідач ОСОБА_1 мав зобов`язання з повернення грошових коштів перед позивачем. Внаслідок продажу спірної квартири ОСОБА_1 став неплатоспроможним, за відсутністю достатнього обсягу майна для задоволення вимог позивача. Продавши квартиру, ОСОБА_1 не придбав іншого житла, хоча стверджував, що це житло є його єдиним та залишився проживати у спірній квартирі, не змінивши місце своєї реєстрації. Розрахунки за оспорюваним договором купівлі-продажу на думку позивача між сторонами не здійснювались. Відповідачі є близькими особами, а отже між ними не могла вчинятися реальна угода. Продаж квартири був економічно необґрунтований, тобто вчинений за ціною нижче ринкової.

Не погодившись із позовними вимогами, відповідачі надали відзиви на позовну заяву.

Відповідач ОСОБА_1 , обґрунтовуючи свої заперечення на позовну заяву, послався на таке.Відповідач не заперечив факт наявності грошових зобов`язань перед позивачем за рішенням Господарського суду Одеської області по справі № 916/38/20. При цьому вказав, що відчуження спірної квартири було пов`язано з наявністю іншого грошового зобов`язання за договором позики від 23.05.2020 року, на виконання якого були передані отримані від продажу квартири кошти. Спірний договір купівлі-продажу є реальним, оплатним, його укладення продажу не вплинуло на загальний рівень платоспроможності ОСОБА_1 в рамках зобов`язань перед позивачем, оскільки загальний розмір цього зобов`язання в декілька разів перевищує вартість відчуженої квартири.

Надаючи пояснення по суті спору, представник ОСОБА_1 додатково послався на те, що під час розгляду цієї справи ОСОБА_1 було визнано банкрутом, його борги було списано, виконавче провадження щодо вимог Підприємства «ВІДАС» було завершено. Отже, на переконання представника відповідача, у позивача відсутнє порушене право, яке могло бути поновлене шляхом визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу.

Відповідач ОСОБА_2 , обґрунтовуючи свої заперечення на позовну заяву, послалась на таке.На початку травня 2020 року відповідач ОСОБА_1 запропонував купити у нього квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , на що ОСОБА_2 відповіла своєю згодою. Вона у повному обсязі розрахувалась за вказану квартиру, про існування боргових зобов`язань ОСОБА_1 їй не відомо. Також відповідачка зазначила, що вони з ОСОБА_1 дійсно знайомі багато років, проте близькими особами не є, спільно не проживають, з приводу відмови ОСОБА_1 знятися з реєстрації за адресою спірної квартири між ними був наявний спір, для вирішення якого ОСОБА_2 звернулась до Малиновського районного суду м. Одеси.

05.01.2021 року ухвалою судді Малиновського районного суду м. Одеси відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження.

05.01.2021 року ухвалою судді Малиновського районного суду м. Одеси задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову, накладено арешт на спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

30.11.2021 року ухвалою суду було призначено судову технічну експертизу матеріалів документів.

В судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні проти позову заперечував, просив у його задоволенні відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судове засіданні не з`явився, надав до суду заяву, якою просив розглядати справу за відсутності відповідача та його представника.

Треті особи у судове засіданні не з`явились, сповіщались належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

12 грудня 2023 року судом ухвалено рішення по справі та проголошену його вступну та резолютивну частину.

У період з 13.12.2023 року по 19.02.2024 року головуючий по справі суддя Гуревський В.К. перебував на лікарняному.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову за таких підстав.

Судом встановлено наступні обставини справи на підставі заяв сторін, їх пояснень та наданих ними доказів.

19.05.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренком Є.С. у реєстрі за № 1352.

31.08.2020 року рішенням Господарського суду Одеської області у справі № 916/38/20 за позовом Підприємства «ВІДАС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Об`єднана торгівельна мережа» від 11.02.2014 року, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Підприємства «ВІДАС» про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі, позовні Підприємства «ВІДАС» було задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Підприємства «ВІДАС» заборгованість у розмірі 4312270,90 грн. Вказане рішення набрало законної сили 28.10.2020 року.

16.09.2021 року постановою Господарського суду Одеської області у справі № 916/1515/21 припинено процедуру реструктуризації боргів ОСОБА_1 та повноваження керуючого реструктуризацією арбітражного керуючого Пояркова В.О.; визнано банкрутом ОСОБА_1 ; введено відносно ОСОБА_1 процедуру погашення боргів.

24.03.2022 року ухвалою Господарського суду Одеської області у справі № 916/1515/21 затверджено звіт керуючого реалізацією про проведену роботу в процедурі погашення боргів ОСОБА_1 ; завершено процедуру погашення боргів ОСОБА_1 , звільнено ОСОБА_1 від боргів; вимоги, не задоволені через недостатність майна боржника, вважаються погашеними, крім випадків, передбаченихКодексом України з процедур банкрутства; вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений цим Кодексом строк або були відхилені господарським судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню; ОСОБА_1 не звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів після завершення судових процедур у справі про неплатоспроможність та обов`язку повернення непогашених боргів, а саме: відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи; сплати аліментів; виконання інших вимог, які нерозривно пов`язані з особистістю фізичної особи; припинено повноваження керуючого реалізацією арбітражного керуючого Пояркова Володимира Олександровича (свідоцтво № 996 від 21.05.2013 року);провадження у справі закрито.

10.06.2022 року ухвалою Господарського суду Одеської області у справі № 916/1515/21 заяву Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В. про роз`яснення ухвали Господарського суду Одеської області від 24.03.2022 року по справі № 916/1515/21 задоволено; роз`яснено, що відповідно п. 5 ухвали Господарського суду Одеської області від 24.03.2022 року у справі про неплатоспроможність №916/1515/21, виконавчий документ - наказ № 916/38/20, виданий 29.10.2020 року суддею Господарського суду Одеської області Петровим В.С. про стягнення з ОСОБА_1 на користь Підприємства«ВІДАС» заборгованості за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ«Об`єднана торгівельна мережа»в розмірі 4312270,90 грн, витрати по сплаті судового збору в розмірі 64684,06 грн, визнаний таким, що не підлягає виконанню.

Зазначені обставини визнані сторонами справи, учасниками процесу не заперечувались, на підставі ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню, отже суд вважає їх встановленими.

Як зазначалося вище, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначав, що оспорюваний договір купівлі-продажу був спрямований на уникнення ОСОБА_1 звернення стягнення на майно, яке є його предметом, в рамках виконавчого провадження з примусового виконання наказу №916/38/20, виданого 29.10.2020 року суддею Господарського суду Одеської області Петровим В.С. про стягнення з ОСОБА_1 на користь Підприємства«ВІДАС» заборгованості за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ«Об`єднана торгівельна мережав розмірі» 4 312270,90 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 64684,06 грн. Виходячи з викладеного, позивач вказував на фіктивність спірного договору, через що просив визнати його недійсним.

За правилом ч. 1 ст. 215ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинамипершою-третьою,п`ятоюташостою статті 203цього Кодексу.

Згідно ч. 1-3, ч. 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Відповідно до сталої судової практики фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише «про людське око», знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі№ 369/11268/16-ц).

Визнання судом недійсним договору у зв`язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20.06.2019 року у справі№ 522/8158/15-ц).

Обґрунтовуючи підстави позову щодо фіктивності договору купівлі-продажу від 19.05.2020 року, позивач Підприємство «ВІДАС» посилався на конкретні фактичні обставини: внаслідок продажу квартири ОСОБА_1 став неплатоспроможним, за відсутністю достатнього обсягу майна для задоволення вимог позивача; продавши квартиру ОСОБА_1 не придбав іншого житла, хоча стверджував, що це житло є його єдиним; розрахунки за оспорюваним договором купівлі-продажу на думку позивача між сторонами не здійснювались; відповідачі є близькими особами, а отже між ними не могла вчинятися реальна угода; продаж квартири був економічно необґрунтований, тобто вчинений за ціною нижче ринкової.

При цьому судом констатується, що зазначені посилання позивача не знайшли свого підтвердження відповідними доказами, наданими з його сторони. Натомість відповідачі, заперечуючи проти позовних вимог, надали докази на підтвердження своїх заперечень.

Заперечуючи проти посилань щодо неплатоспроможності ОСОБА_1 внаслідок вчинення спірного договору купівлі-продажу, останній вказав, що продаж квартири був обумовлений необхідністю розрахунку з іншим кредитором ОСОБА_4 за договором позики від 05.05.2013 року. На підтвердження цієї обставини ОСОБА_1 надано розписку про повернення грошових кошів, відповідно до якої ОСОБА_4 підтвердив передачу ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 20000 дол. США та погашення боргу в загальній сумі 30000 дол. США, який виник у нього 05.05.2013 року (т. 1 арк. 196).

Позивачем доказів на спростування заперечень відповідача в цій частині не подано.

Посилаючись на те, що продавши квартиру ОСОБА_1 не придбав іншого житла, позивач вважав, що відповідач продовжує проживати у проданій квартирі, що свідчить про відсутність правових наслідків, обумовлених договором купівлі-продажу. Відповідач ОСОБА_1 в своїх поясненнях вказував, що з моменту продажу спірної квартири проживає за іншою адресою, орендуючи квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ,що підтвердивдовідкою №12-2020, наданою головою ОСББ «Фонтанська дорога 67» (т. 3 арк. 70).

Відповідачка ОСОБА_2 в заявах по суті також заперечувала факт проживання ОСОБА_1 у проданій ним квартирі після укладення договору купівлі-продажу. Щодо реєстрації ОСОБА_1 за цією адресою, вона вказала, що ОСОБА_1 відмовляється змінювати своє місце реєстрації добровільно, через що між відповідачами виник спір, що вирішувався в судовому порядку. На підтвердження своїх посилань ОСОБА_2 долучено до матеріалів справи рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07.09.2021 року у справі № 521/4346/21. Вказаним рішенням встановлено, що ОСОБА_1 , будучи зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 , за зазначеною адресою не проживає (т. 2 арк. 69-73).

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачами належними доказами спростовано посилання позивача щодо продовження проживання відповідача ОСОБА_1 у спірній квартирі. Натомість позивачем не надано будь-яких доказів протилежного, а отже, його посилання на відсутність настання реальних наслідків оспорюваного ним правочину суд вважає голослівними.

Оцінюючи посилання позивача на імовірний безоплатний характер оспорюваного договору купівлі-продажу та його економічну необґрунтованість, суд виходить з такого.

Згідно п. 5 спірного договору купівлі-продажу (оціночна) ринкова вартість предмету договору визначено висновком про ринкову вартість об`єкта оцінки, виданого ПП «ДЕЛЬТА-КОНСАЛТІНГ» від 08.05.2020 року та складає 596566,0 грн.

Згідно п. 6 цього договору за домовленістю сторін продаж квартири вчинено за 596566,0 грн, які повністю отримані продавцем до підписання цього договору шляхом безготівкового перерахування грошових коштів з рахунку покупця на рахунок продавця відповідно до вимог чинного законодавства України. Зазначена ціна відповідає волевиявленню сторін та змінам не підлягає.

На підтвердження факту виконання положень п. 6 договору купівлі-продажу відповідачами надано документи Одеського відділення АТ «БАНК АЛЬЯНС»: заяву-договір № 60726 від 19.05.2020 року, платіжне доручення від 19.05.2020 року на суму 596566,0 грн. (платник ОСОБА_2 , отримувач ОСОБА_1 ), відповідно до якого, призначенням платежу є перерахунок грошових коштів за договором купівлі-продажу від 19.05.2020 року за квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 арк. 163-165).

З огляду на те, що позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження його посилань цій частині, натомість відповідачами надано докази на підтвердження здійснення розрахунків за спірним договором, суд вважає спростованими посилання позивача на безоплатний характер оспорюваного договору купівлі-продажу та його економічну необґрунтованість.

Щодо посилань позивача на близький характер відносин між відповідачами, що є доказом нереальності оспорюваного договору купівлі-продажу, суд також оцінює їх критично за відсутності надання позивачем доказів на підтвердження цих посилань.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що посилання позивача не знайшли свого підтвердження доказами, наявними в матеріалах справи. Позивачем не спростовано презумпцію правомірності правочину через ненадання доказів на підтвердження своїх посилань. Аналіз доказової бази справи, приводить до висновку, що позивачем надано докази лише на підтвердження факту існування боргового зобов`язання між ним та ОСОБА_1 , що не заперечувалося сторонами справи. На підтвердження інших посилань, позивачем належних доказів надано не було.

Натомість судом констатується доведеність позиції відповідачів, щодо реальності вчиненого ними правочину. Так відповідачами доведено, що договір купівлі-продажу мав оплатний характер, була здійснена безготівкова передача покупної ціни. Договір мав економічне обґрунтування, оскільки розмір покупної ціни відповідав оціночній вартості цієї квартири. Продавець ОСОБА_1 після продажу квартири виселився з неї, покупець ОСОБА_2 вселилася.

Відповідно до висновків Верховного Суду, якщо хоча б одна зі сторін оспорюваного договору намагалася досягти правового результату, то цей правочин не може визнаватися фіктивним. Зокрема, як зазначено в постанові Верховного Суду від 03.09.2019 року у справі № 904/4567/18, Верховний Суд у застосуванні приписівстаті 234 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах виходив, з того, що в разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про недоведеність фіктивності оскаржуваного правочину.

Оцінюючи доводи позивача щодо можливої фраудаторності оспорюваного договору купівлі-продажу, суд виходить з такого.

Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок: «Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України,при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили».

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування;контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Оцінюючи спірний договір купівлі-продажу від 19.05.2020 року за визначеними Верховним Судом критеріями, суд повертається до своїх висновків щодо недоведеності близьких відносин між відповідачами, доведеності оплатності договору та його економічної обґрунтованості. Щодо моменту вчинення спірного договору купівлі-продажу, дотримання ОСОБА_1 критерію доброчесності, суд звертає увагу, що спірний договір дійсно укладено в період розгляду господарським судом спору щодо грошових зобов`язань ОСОБА_1 перед Підприємством «ВІДАС», проте суд вважає обґрунтованими та доведеними посилання відповідача ОСОБА_1 , що продаж квартири був обумовлений необхідністю розрахунку за іншим грошовим зобов`язанням з іншим кредитором ОСОБА_4 за договором позики від 05.05.2013 року. При цьому суд звертає увагу, що зобов`язання ОСОБА_1 перед ОСОБА_4 виникло раніше, ніж перед Підприємством «ВІДАС», а черговість таких вимог законодавством не встановлена.

Отже, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 мав право розпоряджаючись своїм майном, самостійно визначити кредитора, на погашення зобов`язань перед яким будуть направлені отримані від продажу квартири кошти. У зв`язку з чим, суд приходить до висновку про дотримання ОСОБА_1 критерію доброчесності та констатує відсутність достатніх підстав для визначення спірного договору як фраудаторного.

Аналізуючи доводи та заперечення сторін, суд вважає необхідним зупинитися також на посиланнях представника відповідача ОСОБА_1 про відсутність в позивача порушеного права укладенням спірного договору через завершення процедури банкрутства ОСОБА_1 .

Як зазначалося вище, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Виділяються наступні критерії визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі: права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором; у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені.

Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину, судом має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає порушення та чи призведе визнання правочину недійсним до поновлення порушених прав позивача.

Враховуючи визнану сторонами наявність в відповідача ОСОБА_1 грошового зобов`язання перед позивачем, а також те, що відчуження відповідачем квартири могло вплинути на розмір грошових коштів отриманих позивачем в порядку звернення стягнення на належне відповідачу майно в рамках виконавчого провадження, суд приходить до висновку про наявність в позивача права оспорювання договору купівлі-продажу, укладеного між відповідачами.

Проте, враховуючи, що за наслідками проведення господарським судом процедур банкрутства, ОСОБА_1 звільнено відборгів,вимоги,не задоволенічерез недостатністьмайна ОСОБА_1 вважаються погашеними,процедура погашенняборгів ОСОБА_1 є завершеною,суд приходитьдо висновку,що потенційневизнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним та застосування наслідків недійсності правочину не вплине на права та обов`язки позивача, не призведе до їх поновлення. Вказану обставину суд вважає самостійно достатньою для відмови у позові та враховує її при прийнятті рішення.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про недоведеність обставин, на які послався позивач як на підставу позову відсутність в позивача порушеного права, до поновлення якого могло призвести задоволення поданого ним позову, а тому відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 1статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно дост. 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про примусове виконання зобов`язання в натурі. Згідност. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Враховуючи, що ухвалою від 05.01.2021 року задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову, накладено арешт на спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , приймаючи рішення про відмову у позові, суд вважає за необхідне застосовані заходи забезпечення позову скасувати.

Керуючись ст. ст.4,133,137,141,265,268,354,430 ЦПК України, СУД

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову Підприємства «ВІДАС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: Приватного виконавця Парфьонова Георгія Володимировича, Приватного нотаріуса Писаренко Євгена Сергійовича, про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 05 січня 2021 року щодо арешту квартири за адресою: АДРЕСА_1 , номер об`єкта в РПВН: 18555471, знявши з квартири арешт.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий В. К. Гуревський

Рішення суду в повному обсязі складено 20 лютого 2024 року.