Рішення

від 20.02.2024 по справі 646/9381/23

ЧЕРВОНОЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 646/9381/23

№ провадження 2/646/513/2024

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.02.24 м.Харків

Червонозаводський районний суд м. Харкова

у складі: головуючогосудді Барабанової В.В.,

за участю секретаря судового засідання Ільченко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному порядку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міреді-Медікал» (місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Хоткевича Гната, буд. 12, оф. 177) про стягнення заборгованості за невикористану відпустку, -

встановив:

07 грудня 2023 року до Червонозаводського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міреді-Медікал», в якій позивачка просить стягнути з відповідача на її користь заборгованість зі сплати компенсації за невикористану відпустку при звільненні у розмірі 47479,65 грн.

В обґрунтуванняпозову позивачказазначила,що вона, ОСОБА_1 з 04.01.2011 до 01.04.2022 працювала на різних посадах. Відповідно до Наказу №1-К ТОВ «Міреді-Медікал» про припинення трудового договору від 31.03.2022, який знаходиться в матеріалах справи, її звільнено за угодою сторін, п. І ст. 36 КЗпП з 01.04.2022. В зазначеному наказі вказано нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану щорічну (основну і додаткову) відпустку за період роботи з 04.01.2014 - 01.04.2022 (179 календарних днів). Відповідно до довідки ТОВ «Міреді-Медікал» від 01.04.2022 за квітень 2022 року їй нараховано компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 72 813,62 грн., з яких сплачено страхові внески до фондів соціального страхування у розмірі 16 019,00 грн. Тобто не пізніше наступного дня після звільнення відповідач був зобов`язаний фактично виплатити їй 56 794,62 грн. Проте з зазначеної суми ТОВ «Міреді-Медікал» виплатило їй 10.06.2022 суму компенсації за невикористану відпустку у розмірі 6 440,00 грн., 08.08.2022 суму компенсації за невикористану відпустку у розмірі 2874,97 грн., що підтверджується історією по картковому рахунку № НОМЕР_1 , назва продукту ЗП Райф + (міграція) за період з 01.01.2022 до 22.11.2023. Таким чином заборгованість відповідача по сплаті компенсації за невикористану відпустку становить 47 479,65 грн.

Також зазначає, що відповідно до наказу № 1-К ТОВ «Міреді-Медікал», табельний номер 16, останнім її робочим днем рахується 01 квітня 2022 року. 01 квітня вона знаходилась на своєму робочому місці та виконувала свої посадові обов`язки.

Оскільки відповідач в позасудовому порядку не виконує свої зобов`язання, ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Червонозаводського районного суду м. Харкова, 07.12.2023 визначено головуючого суддю у справі: Барабанову В.В.

Ухвалою судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за вказаною позовною заявою.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

При відкритті провадження у справі судом було встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Роз`яснено, що у зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогамст. 178 ЦПК України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Копія ухвали про відкриття провадження у справі разом із примірником позовної заяви та доданих до неї доказів направлялась за місцем знаходження відповідача в установленому законом порядку. Правом на подачу відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.

Відповідно до ч.2 ст.191 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В судове засідання, призначене на 20.02.2024, позивачка ОСОБА_1 не з`явилася, направила до суду заяву про розгляд справи без її участі за наявними у справі матеріалами, зазначила, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.

Представник відповідача Товариства зобмеженою відповідальністю«Міреді-Медікал»усудове засідання, призначене на 20.02.2024, повторно не з`явився, про час, день та місце слухання справи повідомлявся у встановленому законом порядку. Причини неявки суду невідомі.

Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про місце і час судового засідання, суд розглядає справу у відсутності відповідача та згідно частини 4статті 223 ЦПК Українипостановляє заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положеннямстатті 280 ЦПК України.

Відповідно до вимог частини 2статті 247 ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та усі зібрані по справі докази, давши їм оцінку в сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 з 04.01.2011 до 01.04.2022 працювала у ТОВ «Міреді-Медікал» на різних посадах, що підтверджується трудовою книжкою на ім`я ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 .

Відповідно до Наказу №1-К ТОВ «Міреді-Медікал» про припинення трудового договору від 31.03.2022, ОСОБА_1 звільнено за угодою сторін, п. І ст. 36 КЗпП з 01.04.2022. В зазначеному наказі вказано нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану щорічну (основну і додаткову) відпустку за період роботи з 04.01.2014 - 01.04.2022 (179 календарних днів).

Як убачається з довідки ТОВ «Міреді-Медікал» від 01.04.2022 за квітень 2022 року ОСОБА_1 нараховано компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 72 813,62 грн., з яких сплачено страхові внески до фондів соціального страхування у розмірі 16 019,00 грн.

Відповідач був зобов`язаний виплатити ОСОБА_1 56 794,62 грн. Проте з зазначеної суми ТОВ «Міреді-Медікал» виплатило 10.06.2022 суму компенсації за невикористану відпустку у розмірі 6 440,00 грн., 08.08.2022 суму компенсації за невикористану відпустку у розмірі 2874,97 грн., що підтверджується історією по картковому рахунку № НОМЕР_1 , назва продукту ЗП Райф + (міграція) за період з 01.01.2022 до 22.11.2023. Таким чином заборгованість відповідача по сплаті компенсації за невикористану відпустку становить 47 479,65 грн.

Судом встановлено та не спростовано відповідачем, що станом на день звернення до суду із позовом, 07.12.2023, ТОВ «Міреді-Медікал» не було виплачено позивачці заборгованість по сплаті компенсації за невикористану відпустку, яка становить 47 479,65 грн.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно із частиною першою статті3та статтею4 КЗпП Українитрудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається зКЗпП Українита інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною першоюстатті 47 КЗпП Українипередбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу.

Відповідно достатті 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Згідно з частиною першою статті 83 КЗпП України та частиною першою статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до статей 4, 6 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка складається з основної відпустки, додаткової відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, додаткової відпустки за особливий характер праці, інших додаткових відпусток, передбачених законодавством.

Згідно із статтею 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (частина перша статті 6 Закону України «Про відпустки», стаття 75 КЗпП України).

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. За пунктом 7 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, - встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зістаттею 83 КЗпП Українивона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей, тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років. Якщо працівник з незалежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставістатті 238 КЗпП Українимає право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Дослідженням письмових доказів в ході судового розгляду встановлено, що відповідач у справі, ТОВ «Міреді-Медікал», не заперечуєфакту наявностіу ОСОБА_1 невиплаченої компенсаціїза невикористану щорічну(основнуі додаткову)відпустку заперіод роботиз 04.01.2014-01.04.2022(179календарних днів).Як убачається з довідки ТОВ «Міреді-Медікал» від 01.04.2022 за квітень 2022 року ОСОБА_1 нараховано компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 72 813,62 грн., з яких сплачено страхові внески до фондів соціального страхування у розмірі 16 019,00 грн.

Відповідач був зобов`язаний виплатити ОСОБА_1 56 794,62 грн. Проте з зазначеної суми ТОВ «Міреді-Медікал» виплатило 10.06.2022 суму компенсації за невикористану відпустку у розмірі 6 440,00 грн., 08.08.2022 суму компенсації за невикористану відпустку у розмірі 2874,97 грн., що підтверджується історією по картковому рахунку № НОМЕР_1 , назва продукту ЗП Райф + (міграція) за період з 01.01.2022 до 22.11.2023. Таким чином заборгованість відповідача по сплаті компенсації за невикористану відпустку становить 47 479,65 грн.

Тобто відповідач визнав право позивачки на отримання грошової компенсації за невикористану відпустку у вказаній вище сумі.

В ході розгляду справи судом не встановлено обставин, які звільняють відповідача від обов`язку виплати ОСОБА_1 належної їй суми грошової компенсації після звільнення.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що позивачка довела наявність заборгованості відповідача по сплаті компенсації за невикористану відпустку у розмірі 47 479,65 грн., будь-яких доказів проведення повного розрахунку з позивачкою в день її звільнення, а також на час розгляду даної справи, відповідач до суду не надав.

Щодо строків звернення позивачки до суду із даним позовом, суд зазначає наступне.

Частиною першоюстатті 233 КЗпП Українипередбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другоїстатті 233 КЗпП Україниу разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються з частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У статті 12 Закону України «Про оплату праці» закріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону України «Про оплату праці».

Зазначене, на переконання Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 КЗпП України і статті 1 Закону України «Про оплату праці», та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону України «Про оплату праці».

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснено нарахування таких виплат.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду викладеним у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19.

Предметом позову ОСОБА_1 є стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки, яку їй відповідач повинен був виплатити при звільнені відповідно до статті 83 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про відпустки» державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Аналізуючи наведені вище положення Закону України «Про відпустки» та КЗпП України, суд приходить до висновку, що щорічна відпустка працівникам є державною гарантією, нарахування та виплата якої здійснюється роботодавцем, а отже, зазначена виплата належить до фонду оплати праці (фонду додаткової заробітної плати).

Подібний за змістом висновки зробив Верховний суд у постанові від 13.07.2022 у справі №142/830/19.

Виходячи з наведеного, суд зауважує, що позивачка не пропустила строк звернення до суду із позовом для захисту своїх прав, оскільки заявлені нею позовні вимоги не обмежуються будь-яким строком.

Частиною 1статті 2 ЦПК Українипередбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1статті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно частини 1статті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено частина 2статті 77 ЦПК України.

Згідно частини 1статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до статті 141 ЦПК України.

Враховуючи, що позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1статті 5 Закону України «Про судовий збір», а позовні вимоги задоволені, то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

Керуючись статтями 12, 137,141, 247, 258-259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міреді-Медікал» про стягнення заборгованості за невикористану відпустку задовольнити.

Стягнути зТовариства з обмеженою відповідальністю «Міреді-Медікал» на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати компенсації за невикористану відпустку при звільненні у розмірі 47479 (сорок сім тисяч чотириста сімдесят дев`ять) грн. 65 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міреді-Медікал» на користь держави судовий збір в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.

Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог статей284-285 ЦПК України.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості щодо учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Міреді-Медікал», місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Хоткевича Гната, буд. 12, оф. 177, ЄДРПОУ 35286813.

Суддя: В.В. Барабанова