Постанова

від 14.02.2024 по справі 915/494/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/494/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання: Колцун В.В.,

за участю представників:

від Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" участі не брали,

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Елір" участі не брали,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Елір"

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.07.2023, прийняте суддею Ковалем C.М., м. Миколаїв, повний текст складено 27.07.2023,

у справі №915/494/23

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Елір"

про стягнення 3 876 832,85 грн

ВСТАНОВИВ:

У березні 2023 р. Публічне акціонерне товариство "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Елір", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 3876832,85 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором поставки нафтопродуктів №280/2/2118 від 29.02.2020.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 04.04.2023 відкрито провадження у справі №915/494/23.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 20.07.2023 у справі №915/494/23 (суддя Коваль C.М.) позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Елір" на користь Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" грошові кошти в сумі 3876832,85 грн, а також грошові кошти на відшкодування судових витрат зі сплати судового збору у сумі 58153 грн.

Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Елір" прийнятих на себе зобов`язань за договором поставки нафтопродуктів №280/2/2118 від 29.02.2020, що зумовлює правомірність заявлення Публічним акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" вимог про стягнення з відповідача заборгованості за даним договором.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Елір" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.07.2023 у справі №915/494/23 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що згідно з узгодженими сторонами умовами договору поставки нафтопродуктів №280/2/2118 від 29.02.2020 підставою для перерахування оплати за отриманий товар є рахунок постачальника, між тим у матеріалах справи відсутні докази надіслання відповідачу відповідних рахунків. Крім того, апелянт посилається на необґрунтованість відмови місцевого господарського суду у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Елір" про витребування доказів, а також на неправомірність використання позивачем при оформленні документів, поданих в обґрунтування позовних вимог у цій справі, факсимільного відтворення підпису представника Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта".

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 02.10.2023 (вх.№2570/23/Д2 від 12.10.2023) Публічне акціонерне товариство "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Елір" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.07.2023 у справі №915/494/23 без змін. Зокрема, позивач зауважує на наявності у матеріалах справи рахунків на оплату, виставлених за договором поставки нафтопродуктів №280/2/2118 від 29.02.2020, з доказами їх направлення відповідачу, а також адресованої Товариству з обмеженою відповідальністю "Елір" претензії, в якій вказано реквізити для сплати боргу. Водночас позивач звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що безпосередньо у самому договорі поставки нафтопродуктів №280/2/2118 від 29.02.2020 сторони узгодили можливість підписання всіх документів, які підлягають оформленню на його виконання, шляхом використання факсимільного відтворення підпису, а також затверджено зразок підпису уповноваженої особи зі сторони постачальника.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 27.09.2023 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 16.10.2023 вирішено розглянути дану апеляційну скаргу поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, а також призначено справу №915/494/23 до розгляду на 20.12.2023 о 12:00.

Між тим, з огляду на технічну неможливість проведення вищенаведеного судового засідання внаслідок відсутності зв`язку з підсистемою відеоконференцзв`язку ЄСІТС через мережу "Інтернет" в результаті технічного збою (недоступність сайту), судове засідання у справі №915/494/23, призначене на 20.12.2023 о 12:00, не відбулося, про що складено відповідні довідку та акт про несправність (неналежне функціонування) системи відеоконференцзв`язку від 20.12.2023.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2023 призначено справу №915/494/23 до розгляду на 24.01.2024 о 12:30.

Однак, з огляду на оголошення повітряної тривоги, судове засідання у справі №915/494/23, призначене на 24.01.2024 о 12:30, не відбулося, про що складено відповідну довідку, а відтак ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 призначено справу №915/494/23 до розгляду на 14.02.2024 о 12:30.

У судовому засіданні 14.02.2024 представники сторін участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (а.с.135, 136), при цьому Публічне акціонерне товариство "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" подало заяву №14/05-143-1 від 13.02.2024 (вх.№2570/23/Д6 від 13.02.2024) про розгляд апеляційної скарги у даній справі без участі представника позивача.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 29.02.2020 між Публічним акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" ("Постачальник") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Елір" ("Покупець") укладено договір поставки нафтопродуктів №280/2/2118 (далі договір №280/2/2118 від 29.02.2020), відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов`язується поставити Покупцю нафтопродукти ("товар"), а Покупець зобов`язується їх прийняти і оплатити в асортименті, кількості та за ціною, узгодженими сторонами в додатках (специфікаціях) до даного договору.

В силу пункту 3.2 договору №280/2/2118 від 29.02.2020 поставка товару здійснюється партіями на підставі актів приймання-передачі нафтопродуктів, підписаних сторонами. Зобов`язання Постачальника по поставці товару вважаються виконаними, право власності на товар та ризики по його втраті (псуванню) переходять від Постачальника до Покупця з моменту підписання акту приймання-передачі нафтопродуктів.

Положеннями пункту 3.3 договору №280/2/2118 від 29.02.2020 визначено, що строк поставки становить березень-грудень 2020 року.

За умовами пунктів 4.1, 4.2 договору №280/2/2118 від 29.02.2020 ціна товару за одну метричну тонну вказується сторонами у відповідних додатках (специфікаціях) до даного договору. Оплата товару може бути здійснена Покупцем як на умовах попередньої оплати, так і після поставки товару. В останньому випадку оплата повинна бути здійснена Покупцем у строк, вказаний у листі-вимозі Постачальника про оплату, а у випадку відсутності такої вимоги не пізніше 60-ти календарних днів від дати передачі товару згідно з актом приймання-передачі нафтопродуктів. Оплата товару може здійснюватися частинами. Підставою для перерахування оплати за товар є рахунок Постачальника. В рахунку Постачальник вказує вартість товару виходячи з ціни товару, зазначеної у відповідному додатку до даного договору. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, який вказаний в рахунку. Оплата товару, що постачається, здійснюється Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника з зазначенням в платіжному документі номера і дати цього договору, номера і дати виписки рахунка на оплату, найменування Покупця, його коду ЄДРПОУ та найменування товару, що підлягає оплаті.

Строк дії договору: з моменту підписання сторонами по 31.12.2020, а в частині розрахунків до повного їх здійснення (пункт 7.1 договору №280/2/2118 від 29.02.2020).

У пунктах 8.4, 8.8 договору №280/2/2118 від 29.02.2020 узгоджено, що даний договір підписаний і переданий за допомогою факсимільного зв`язку, так само як і всі пов`язані з ним доповнення і зміни, та інші документи, що утворюються при його виконанні і передані аналогічним чином, мають юридичну силу до моменту надання оригіналів вищевказаних документів. При підписанні змін, доповнень, додатків, актів та інших документів за цим договором сторонами може бути використано факсимільне відтворення підпису уповноважених представників сторін за допомогою засобів механічного копіювання.

Додатковою угодою б/н від 18.12.2020 до договору №280/2/2118 від 29.02.2020 було збільшено строк поставки до 31.12.2021 та продовжено даний договір до 31.12.2021, а додатковою угодою б/н від 17.12.2021 збільшено строк поставки до 31.12.2022 і пролонговано договір до 31.12.2022.

Додатками до договору №280/2/2118 від 29.02.2020 виступають специфікації б/н від 01.01.2022, б/н від 13.01.2022 та б/н від 26.01.2022 щодо поставки товару загальною вартістю 3876832,85 грн.

На виконання вищенаведеного договору Публічне акціонерне товариство "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" поставило Товариству з обмеженою відповідальністю "Елір" товар на загальну суму 3876832,85 грн, на підтвердження чого позивачем до суду першої інстанції було подано копію підписаного без зауважень та скріпленого печатками сторін акту приймання-передачі нафтопродуктів №1/01 від 31.01.2022.

На підставі акту приймання-передачі нафтопродуктів №1/01 від 31.01.2022 до договору №280/2/2118 від 29.02.2020 позивач виставив рахунки-фактури на загальну суму 3876832,85 грн (а саме: рахунки-фактури №90863181 від 31.01.2022 на суму 160595,33 грн, №90863174 від 31.01.2022 на суму 2134215,72 грн, №90863190 від 31.01.2022 на суму 409453,90 грн та №90863192 від 31.01.2022 на суму 1172567,90 грн), які були надіслані відповідачу засобами поштового зв`язку за адресою, яка вказана безпосередньо у даному договорі поставки, про що свідчать копії опису вкладення у цінний лист б/н від 21.03.2023 та поштової накладної №3961017053257 від 21.03.2023.

В адресованій відповідачу претензії №14/05-183 від 26.01.2023 позивач, посилаючись на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Елір" договору №280/2/2118 від 29.02.2020, вимагав протягом 7 днів з моменту отримання даної претензії погасити заборгованість з оплати товару, поставленого на підставі вказаного договору. Дана претензія була направлена відповідачу засобами поштового зв`язку за адресою, яка зазначена безпосередньо у договорі №280/2/2118 від 29.02.2020, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист б/н від 30.01.2023 та поштової накладної №3961017023170 від 30.01.2023.

Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Елір" на користь Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" 3876832,85 грн заборгованості за товар, поставлений на підставі договору №280/2/2118 від 29.02.2020.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе за договором №280/2/2118 від 29.02.2020 зобов`язань в частині проведення оплати за поставлений товар, а відтак із правомірності заявлених позовних вимог про стягнення основного боргу за вказаним договором.

Колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду Миколаївської області про задоволення позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №280/2/2118 від 29.02.2020 є договором поставки.

Згідно з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Отже, договір №280/2/2118 від 29.02.2020 став підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Як зазначалося вище, підставою для звернення Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" з позовом у даній справі визначено наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Елір" заборгованості перед позивачем за договором №280/2/2118 від 29.02.2020, у зв`язку з чим, беручи до уваги предмет доказування у цьому спорі, господарському суду під час розгляду справи необхідно встановити обставину наявності/відсутності такої заборгованості та її розмір (у разі наявності), при цьому відповідна обставина має бути встановлена виходячи з наявних у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які відображають реальні господарські операції за вказаним правочином та зміст таких операцій.

Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання товару/роботи/послуги і подальшою господарською діяльністю.

У статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

За змістом цієї ж статті господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Здійснення господарської операції і, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, передбачено, що господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (підпункт 2.4 пункту 2 Положення).

В силу підпункту 2.5 пункту 2 Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи-підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Згідно з підпунктом 2.15 пункту 2 Положення первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує на тому, що, з огляду на вищенаведені приписи законодавства, господарська операція пов`язана не з самим фактом підписання договору, а з фактом руху активів суб`єкта господарювання та руху його капіталу, натомість сам по собі договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, оскільки останній свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, у той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг (виконання робіт, передачі товару тощо).

Водночас визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а тому суду у розгляді даної справи, окрім обставин оформлення первинних документів, необхідно дослідити факт наявності або відсутності реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).

Колегія суддів вбачає, що на виконання договору №280/2/2118 від 29.02.2020 позивач поставив Товариству з обмеженою відповідальністю "Елір" товар на загальну суму 3876832,85 грн, про що свідчать наявна у матеріалах справи копія первинного документа, а саме: акту приймання-передачі нафтопродуктів №1/01 від 31.01.2022, підписаного без зауважень та скріпленого печатками сторін.

Як зазначалося вище, в силу пункту 4.2 договору №280/2/2118 від 29.02.2020 оплата товару може бути здійснена Покупцем як на умовах попередньої оплати, так і після поставки товару. В останньому випадку оплата повинна бути здійснена Покупцем у строк, вказаний у листі-вимозі Постачальника про оплату, а у випадку відсутності такої вимоги не пізніше 60-ти календарних днів від дати передачі товару згідно з актом приймання-передачі нафтопродуктів.

Отже, за товар, поставлений на виконання специфікацій б/н від 01.01.2022, б/н від 13.01.2022 та б/н від 26.01.2022 до договору №280/2/2118 від 29.02.2020 відповідно до акту приймання-передачі нафтопродуктів №1/01 від 31.01.2022, відповідач повинен був розрахуватися в строк до 01.04.2022.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Колегія суддів зауважує на тому, що докази проведення відповідачем оплати вартості товару, поставленого позивачем на підставі договору №280/2/2118 від 29.02.2020, у матеріалах справи відсутні.

Таким чином, враховуючи викладені вище норми права та узгоджені сторонами умови договору №280/2/2118 від 29.02.2020, беручи до уваги не подання до суду першої інстанції доказів проведення оплати вартості товару, поставленого позивачем відповідачу на підставі вказаного договору відповідно до акту приймання-передачі нафтопродуктів №1/01 від 31.01.2022, що зумовлює наявність у останнього відповідного боргу, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду Миколаївської області про наявність правових підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Елір" на користь Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" 3876832,85 грн заборгованості за поставлений товар.

Посилання апелянта на не подання позивачем до місцевого господарського суду доказів надіслання відповідачу відповідних рахунків на оплату поставленого товару за договором №280/2/2118 від 29.02.2020 судом апеляційної інстанції оцінюються критично, оскільки, по-перше, позивачем до позовної заяви було додано копії опису вкладення у цінний лист б/н від 21.03.2023 та поштової накладної №3961017053257 від 21.03.2023, які підтверджують надсилання Товариству з обмеженою відповідальністю "Елір" рахунків-фактур на загальну суму 3876832,85 грн засобами поштового зв`язку за адресою, яка вказана безпосередньо у даному договорі поставки; по-друге, реквізити для сплати вартості поставленого товару були зазначені позивачем також і в адресованій відповідачу претензії, яка також була надіслана останньому засобами поштового зв`язку з належною адресою, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії опису вкладення у цінний лист б/н від 30.01.2023 та поштової накладної №3961017023170 від 30.01.2023; по-третє, за своєю правовою природою рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати грошові кошти в якості оплати, при цьому ненадання такого рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а відтак наявність або відсутність рахунку не звільняє боржника від обов`язку з оплати вартості наданих йому послуг (прийнятих ним робіт), тобто виставлення позивачем рахунку не є подією, з якою пов`язано початок перебігу строку виникнення зобов`язання, оскільки подія є об`єктивним явищем, що не залежить від волі учасників правовідносин, у той час як виставлення рахунку є саме дією, яка є вираженням суб`єктивної волі учасників правовідносин (постанова Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №910/13527/17).

Доводи скаржника про неправомірність використання позивачем при оформленні документів, поданих в обґрунтування позовних вимог у цій справі, факсимільного відтворення підпису представника Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки відповідні заперечення відповідачем під час розгляду даної справи судом першої інстанції не наводились, що підтверджується змістом поданого останнім відзиву на позов. В силу приписів частини четвертої статті 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього. Між тим жодних доводів щодо неможливості викладення зазначених тверджень під час судового розгляду даної справи в Господарському суді Миколаївської області апелянтом в апеляційній скарзі не зазначено, при цьому згідно з частиною четвертою статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Твердження Товариства з обмеженою відповідальністю "Елір" щодо неправомірності відмови місцевого господарського суду у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів відхиляються Південно-західний апеляційним господарським судом з огляду на їх безпідставність, оскільки зазначене клопотання №12/05 від 11.05.2023 (вх.№6002/23 від 11.05.2023) мотивоване виключно відсутністю у відповідача документів, про витребування яких він порушує питання, проте всупереч приписів пункту 2 частини другої статті 81 Господарського процесуального кодексу України не містить відомостей про обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати, а тому висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні цього клопотання з підстав його необґрунтованості є правильним.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що будь-яких інших доводів щодо незаконності/необґрунтованості оскаржуваного рішення місцевого господарського суду в апеляційній скарзі Товариством з обмеженою відповідальністю "Елір" не зазначено.

В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Доводи скаржника не спростовують вищенаведених висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Миколаївської області норм права при ухваленні рішення від 20.07.2023 у справі №915/494/23 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Елір" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.07.2023 у справі №915/494/23 без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Елір".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 20.02.2024 у зв`язку з перебуванням головуючого судді Таран С.В. у відпустці 19.02.2024.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук