Постанова

від 20.02.2024 по справі 910/14377/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2024 р. Справа№ 910/14377/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Гончарова С.А.

Тищенко О.В.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 20.02.2024 у справі №910/14377/23 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Укрзалізниця»

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2023

у справі № 910/14377/23 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Максінвест»

до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Укрзалізниця»

про стягнення 1 089 905,68 грн.

ВСТАНОВИВ:

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2023 у справі № 910/14377/23 частково задоволено заяву позивача, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 24 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалюючи додаткове рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що співмірними і підлягають розподілу витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 24 000,00 грн., щодо підготовки позовної заяви, розрахунку боргу та додаткових матеріалів для подання позову до суду.

Судом першої інстанції було відмовлено у покладенні на відповідача 3 000,00 грн. за участь у судовому засіданні, так як суд розглянув справу в письмовому провадженні, а також витрат на підготовку заяви про розподіл судових витрат в сумі 6 000,00 грн., оскільки такі витрати не стосуються розгляду справи.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2023 у справі № 910/14377/23 та ухвалити нове рішення, яким зменшити суму заявлених судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з розглядом справи до 1 (однієї) гривні.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване додаткове рішення ухвалене господарським судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, а саме, ст. 126, 129 ГПК України, без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм у подібних правовідносинах, в зв`язку з чим воно підлягає скасуванню.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:

- заявлені до стягнення витрати не відповідають критерію розумності та необхідності, суд першої інстанції не дослідив заявлений розмір тарифу 3 000,00 грн. за годину роботи адвоката, витрату таких годин на підготовку типової позовної заяви, та не врахував рівень складності при підготовці типового документу;

- справа про стягнення суми основного боргу, пені та інфляційних втрат не є складною, а є типовою, а отже позивачу не довелося витрачати час для збору доказів, докладати особливих та/або додаткових зусиль для збирання, встановлювання та досліджування юридичних фактів тощо для складання позовної заяви у цій справі;

- заявлені до відшкодування судові витрати за надання правової (правничої) допомоги у справі № 910/14377/23 є непропорційними до предмета спору з урахуванням задоволеної суми позовних вимог (11 589,68 грн.) та складають понад 200% від неї;

- матеріали справи не містять, а заявником не додано в якості доказів: документів, які б свідчили про доцільність та неминучість витрат на професійну правничу допомогу; документів, які б підтверджували обґрунтованість заявлених витрат на правову допомогу, з урахуванням розміру задоволених позовних вимог;

- судом першої інстанції не прийнято до уваги та не розглянуто належним чином доводи, зазначені відповідачем у клопотанні про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, чим порушено право відповідача на належний судовий захист, який полягає у рівності усіх учасників судового процесу та змагальності сторін.

Крім того апелянт зауважив на тому, що:

- АТ «Укрзалізниця» є підприємством державного сектору економіки, на яке покладені функції державного рівня, а філія «ЦЗВ» є відокремленим підрозділом АТ «Укрзалізниця», метою діяльності якої є забезпечення потреб АТ «Укрзалізниця» матеріально-технічними ресурсами, надання послуг, що здійснюються (надаються) філією, забезпечення ефективного функціонування та розвитку виробничо-технологічного комплексу залізничного транспорту України;

- продукція, закупівлю якої здійснює філія «ЦЗВ», є стратегічно важливою для залізничного транспорту та потребує значних фінансових витрат. Питання вчасного забезпечення регіональних філій АТ «Укрзалізниця» (залізниць України) матеріально-технічними ресурсами тісно пов`язане із питанням безпеки руху на залізничному транспорті в цілому. Непоставка продукції через недостатність коштів загрожує зривом плану пасажирських та вантажних перевезень, ремонту рухомого складу (пасажирських вагонів) та верхньої будови колії на залізницях України, що в свою чергу може призвести до незворотних, негативних наслідків у великому масштабі.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.12.2023, справу № 910/14377/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2023 у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали справи № 910/14377/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/14377/23.

01.01.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

08.01.2024 від позивача надійшли заперечення проти відкриття апеляційного провадження по справі, які мотивовані тим, що у зв`язку з відсутністю в додатках до апеляційної скарги Положення про філію «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» неможливо встановити межі повноважень представника відповідача - адвоката Ковтонюк Ю.А.. Щодо вказаного колегія суддів зазначає, що змістом Положення про філію «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», яке містяться у відкритому доступі в мережі Інтернет, спростовуються наведені у запереченнях твердження позивача про відсутність у адвоката Ковтонюк Ю.А. права на підписання апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2023 у справі № 910/14377/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 20.02.2023 о 10:45 год.

26.01.2024 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач, з посиланням на те, що:

- відповідач не надає свого контррозрахунку, який би на його думку, був не завищеним, ураховуючи ринкову вартість адвокатських послуг у місті Київ та взагалі не надає жодних доказів, що підтвердили б, що вартість послуг адвоката позивача є завищеною, а відтак недоречним є посилання відповідача на практику Верховного суду, адже відповідачем не доведено що ця практика є релевантною до правовідносин між позивачем та його адвокатом;

- ціна заявленого позивачем позову складала 1 089 905,68 грн., а відповідач вказану заборгованість не сплачував півроку і тільки після подання позовної заяви до суду погасив суму основної заборгованості за договором, але без штрафних санкцій та сум інфляційних витрат;

- типові договори з відповідачем містять положення щодо застосування величезних штрафних санкцій для контрагентів підприємства, навіть за незначні порушення зобов`язань за договором, і водночас - мізерних штрафних санкції за несвоєчасну оплату самого відповідача (0,1% річних згідно з п.9.2 спірного договору), що свідчить про те, що всі договори укладаються на абсолютно нерівних умовах для представників приватного сектору економіки, які також працюють у вкрай важких економічних умовах воєнного стану в країні, відіграють не менш важливу роль у розвитку економіки країни, і при цьому ще вимушені отримувати банківські кредити під величезні проценти задля покриття розривів у ліквідності, у зв`язку з несвоєчасними оплатами відповідача за вчасно поставлений товар;

- важлива роль відповідача для країни - не є поважною причиною для несвоєчасного виконання зобов`язань за договорами, а тем більше - для несплати судових витрат,

просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2023 у справі № 910/14377/23 у повному обсязі.

Крім того у відзиві на апеляційну скаргу позивач просив врахувати, що докази на підтвердження розміру судових витрат позивача, пов`язаних із розглядом справи №910/14377/23 у суді апеляційної інстанції, будуть подані ним протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.

У зв`язку з перебуванням судді Шаптали Є.Ю. у відпустці розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/817/24 від 20.02.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/14377/23.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Тищенко О.В., Гончаров С.А..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2023 у справі № 910/14377/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Тищенко О.В., Гончаров С.А..

Станом на 20.02.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване додаткове рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

У вересні 2023 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», в якому просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 1 089 905,68 грн. за поставлений за договором поставки № ЦЗВ-08-00223-01 від 15.03.2023, але неоплачений товар, 0,1 % річних в сумі 383,13 грн. та інфляційні втрати в сумі 8 522,55 грн.

Крім того у позові позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, до яких, серед іншого віднесено витрати на професійну правничу допомогу в сумі 45 000,00 грн. та просив врахувати, що докази на підтвердження розміру судових витрат позивача, пов`язаних із розглядом справи позовної заяви у суді першої інстанції, будуть подані ним протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем було сплачену суму основного боргу, з огляду на що останній звернувся до суду з заявою про закриття провадження у справі в частині стягнення 1 089 905,68 грн. боргу (платіжні інструкції від 19.09.2023 на суму 495000,00 грн. та від 29.09.2023 на суму 586000,00 грн.).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 у справі № 910/14377/23 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 383,13 грн. 0,1% річних, 8 522,55 грн. інфляційних втрат та 2 684,00 грн. судового збору, провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 1 089 905,68 грн. закрито, позивачу повернути з Державного бюджету України 13 664,59 грн. судового збору.

20.11.2023 до суду першої інстанції надійшла заява позивача про розподіл судових витрат, в якій позивач просив ухвалити додаткове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з розглядом справи в сумі 33 000,00 грн. До вказаної заяви додані докази понесення відповідних витрат.

Стаття 221 ГПК України встановлює, що:

- якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 1);

- для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 2);

- у випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу (ч. 3).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (ч. 3 ст. 244 ГПК України).

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, а докази понесення таких витрат - до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При цьому, за змістом положень ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

З матеріалів справи слідує, що:

- у позові позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, до яких, серед іншого віднесено витрати на професійну правничу допомогу в сумі 45 000,00 грн. та просив врахувати, що докази на підтвердження розміру судових витрат позивача, пов`язаних із розглядом справи позовної заяви у суді першої інстанції, будуть подані ним протягом 5 днів після ухвалення рішення суду;

- в судовому засіданні 23.08.2023 позивачем було заявлено про те, що докази понесення судових витрат будуть подані у визначені законодавством строки;

- 20.11.2023 до суду першої інстанції надійшла заява позивача про розподіл судових витрат, в якій позивач просив ухвалити додаткове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з розглядом справи в сумі 33 000,00 грн. До вказаної заяви додані докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.

Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;

- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу ним до матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії укладеного з Адвокатським об`єднанням «Група Бізнес Партнерів» договору про надання правової допомоги №234/2023 від 23.08.2023 (далі Договір) з додатками, заявки про надання правової допомоги № 205-08/23 від 24.08.2023, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер, акту приймання-передавання наданих послуг від 14.11.2023 на суму 33000,00 грн.; рахунків на оплату № 126 від 24.08.2023, № 136 від 17.11.2023, платіжних інструкції № 09 від 01.09.2023 та № 126 від 20.11.2023.

Наданими позивачем документами підтверджено наступне.

У Договорі сторонами погоджено, що:

- клієнт доручає,а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором (п. 1.1);

- надання адвокатським об`єднанням правової допомоги здійснюється на підставі поданої клієнтом письмової заявки, оформленої за формою, наведеною в Додатку № 1 до цього Договору. В заявці обов`язково має бути вказано вид правової допомоги згідно з п.п. 2.1.цього Договору, якої потребує клієнт, короткий виклад суті справи/завдання, інші додаткові умови, що стосуються суті справи.

У заявці про надання правової допомоги № 205-08/23 від 24.08.2023 позивач просить надати правову допомогу щодо стягнення заборгованості з відповідача за договором поставки від 15.03.2023 № ЦЗВ-08-00223-01 у судовому порядку.

Гонорар адвокатського об`єднання клієнт оплачує в розмірі та в порядку згідно з умовами, викладеними в Додатку № 2 до цього Договору. (п. 4.1. Договору).

Додатком № 2 визначено, що сторони за Договором домовилися, що вартість послуг (гонорар) адвокатського об`єднання за Договором становить 3 000,00 грн. за годину роботи адвоката.

З акту приймання-передавання наданих послуг від 14.11.2023 слідує, що адвокатським об`єднанням були надані наступні послуги на загальну суму 33 000,00 грн.:

- 24 000,00 грн. - підготовка позовної заяви, розрахунку боргу та додаткових матеріалів для подання позову до суду;

- 9 000,00 грн. підготовка заяви про розподіл судових витрат з додатками, включаючи участь адвоката у судовому засіданні за необхідності.

Вказаний акт підписаний сторонами без заперечень та скріплений печатками.

З платіжних інструкції № 09 від 01.09.2023 та № 126 від 20.11.2023 слідує, що позивач сплатив на користь Адвокатського об`єднання «Група Бізнес Партнерів» 33 000,00 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу Адвокатським об`єднанням «Група Бізнес Партнерів» послуг на заявлену до стягнення суму.

Щодо обставин, пов`язаних з визначенням розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи судом першої інстанції, слід зазначити таке.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, за змістом ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Як в суді першої , так і в суді апеляційної інстанції відповідач заперечив проти розміру витрат позивача на правову допомогу, пославшись на те, що:

- заявлені до стягнення витрати не відповідають критерію розумності та необхідності, суд першої інстанції не дослідив заявлений розмір тарифу 3 000,00 грн. за годину, витрату таких годин на підготовку типової позовної заяви та не врахував рівень складності при підготовці типового документу, що унеможливлювало задоволення витрат у зазначеній сумі;

- справа про стягнення суми основного боргу, пені та інфляційних втрат не є складною, а є типовою, а отже позивачу не довелося витрачати час для збору доказів, докладати особливих та/або додаткових зусиль для збирання, встановлювання та досліджування юридичних фактів тощо для складання позовної заяви у цій справі;

- заявлені до відшкодування судові витрати за надання правової (правничої) допомоги у справі № 910/14377/23 є непропорційними до предмета спору з урахуванням задоволеної суми позовних вимог (11 589,68 грн.);

- матеріали справи не містять, а заявником не додано в якості доказів: документів, які б свідчили про доцільність та неминучість витрат на професійну правничу допомогу; документів, які б підтверджували обґрунтованість заявлених витрат на правову допомогу, з урахуванням розміру задоволених позовних вимог;

- судом першої інстанції не прийнято до уваги та не розглянуто належним чином доводи, зазначені відповідачем у клопотанні про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, чим порушено право відповідача на належний судовий захист, який полягає у рівності усіх учасників судового процесу та змагальності сторін;

- АТ «Укрзалізниця» є підприємством державного сектору економіки, на яке покладені функції державного рівня, а філія «ЦЗВ» є відокремленим підрозділом АТ «Укрзалізниця», метою діяльності якої є забезпечення потреб АТ «Укрзалізниця» матеріально-технічними ресурсами, надання послуг, що здійснюються (надаються) філією, забезпечення ефективного функціонування та розвитку виробничо-технологічного комплексу залізничного транспорту України;

- продукція, закупівлю якої здійснює філія «ЦЗВ», є стратегічно важливою для залізничного транспорту та потребує значних фінансових витрат. Питання вчасного забезпечення регіональних філій АТ «Укрзалізниця» (залізниць України) матеріально-технічними ресурсами тісно пов`язане із питанням безпеки руху на залізничному транспорті в цілому. Непоставка продукції через недостатність коштів загрожує зривом плану пасажирських та вантажних перевезень, ремонту рухомого складу (пасажирських вагонів) та верхньої будови колії на залізницях України, що в свою чергу може призвести до незворотних, негативних наслідків у великому масштабі.

Колегія суддів не може визнати доведеними вказані вище твердження відповідача та зауважує йому на тому, що:

- відповідачем фактично не вказано, в чому саме полягає невідповідність визначеної позивачем та адвокатом суми гонорару 3 000,00 грн. за годину роботи вимогам чинного законодавства та обставинам справи, не наведено конкретних посилань на розмір відповідних ринкових цін та не мотивовано, в чому саме полягає така не співмірність;

- відповідач не був позбавлений навести середній розмір ринкових цін на професійну правничу допомогу виходячи саме з погодинного розміру гонорару та, виходячи з вказаного, доводити неспівмірність заявленої позивачем до стягнення суми, проте вказаного відповідачем зроблено не було;

- положення чинного законодавства не визначають як підставу для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, який підлягає стягненню з винної сторони те, що вказана особа є підприємством державного сектору економіки, на яке покладені функції державного рівня;

- позов було заявлено про стягнення грошових коштів в сумі 1 089 905,68 грн., часткове задоволення позову було наслідком погашення відповідачем суми боргу, що спростовує твердження відповідача про те, що заявлені до відшкодування судові витрати за надання правової (правничої) допомоги у справі № 910/14377/23 є непропорційними до предмета спору;

- те, що справа про стягнення суми основного боргу, пені та інфляційних втрат не є складною, а є типовою, а отже позивачу не довелося витрачати час для збору доказів, докладати особливих та/або додаткових зусиль для збирання, встановлювання та досліджування юридичних фактів тощо для складання позовної заяви у цій справі не може свідчити про відсутність підстав для стягнення з винної сторонами вартості наданих послуг, розмір яких доведений. При цьому , слід зауважити і на тому, що підготовка позовної заяви, розрахунку боргу та додаткових матеріалів для подання позову до суду в будь-якому випадку займає час адвоката та, відповідно, має бути оплачена та на тому, що, як встановлено вище, відповідачем не наведено конкретних посилань на розмір відповідних ринкових цін та не мотивовано, в чому саме полягає невідповідність визначеної позивачем та адвокатом суми гонорару 3 000,00 грн. за годину роботи вимогам чинного законодавства та обставинам справи.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який дійшов висновку про те, що співмірними і підлягають розподілу витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 24 000,00 грн., щодо підготовки позовної заяви, розрахунку боргу та додаткових матеріалів для подання позову до суду, та відмовив у покладенні на відповідача 3 000,00 грн. за участь у судовому засіданні, так як суд розглянув справу в письмовому провадженні, а також витрат на підготовку заяви про розподіл судових витрат в сумі 6 000,00 грн., оскільки такі витрати не стосуються розгляду справи.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване додаткове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2023 у справі № 910/14377/23, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на додаткове рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2023 у справі № 910/14377/23 залишити без задоволення.

2. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2023 у справі № 910/14377/23 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/14377/23.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 20.02.2024.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.А. Гончаров

О.В. Тищенко