Постанова

від 23.01.2024 по справі 910/3351/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2024 р. Справа № 910/3351/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Демидової А.М.

суддів: Ходаківської І.П.

Владимиренко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Котенка О.О.

за участю представників учасників справи:

від позивача: Верхацький І.В.

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплопостачсервіс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 (повний текст рішення складено 22.06.2023) (суддя Пукшин Л.Г.)

у справі № 910/3351/23 Господарського суду міста Києва

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплопостачсервіс"

про стягнення 3 696 272,24 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплопостачсервіс" (відповідач) про стягнення 3 696 272,24 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що всупереч умовам укладеного між сторонами договору № 20/21-4252-ТЕ-41 постачання природного газу від 21.09.2020 (далі - Договір) відповідач не виконав своїх зобов`язань щодо своєчасного та повного розрахунку за поставлений газ, що стало наслідком виникнення в останнього заборгованості перед позивачем у розмірі 3 696 272,24 грн, з яких: 2 773 035,39 грн - основний борг, 104 159,77 грн - 3 % річних та 819 077,08 грн - інфляційні втрати.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 у справі № 910/3351/23 позов Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплопостачсервіс" про стягнення 3 696 272,24 грн задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплопостачсервіс" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" основний борг у розмірі 2 773 035,39 грн, 3 % річних у розмірі 104 159,77 грн, інфляційні втрати у розмірі 819 077,08 грн та судовий збір у розмірі 55 444,08 грн.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення основного боргу, місцевий господарський суд виходив із того, що в період з жовтня 2020 року по травень 2021 року позивачем на виконання умов Договору було передано у власність відповідача природний газ на загальну суму 47 414 994,01 грн, який був частково оплачений Товариством з обмеженою відповідальністю "Теплопостачсервіс" на загальну суму 44 641 958,62 грн.

За висновком суду першої інстанції, матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості у відповідача з оплати природного газу в сумі 2 773 035,39 грн.

Щодо нарахованих та заявлених позивачем до стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 104 159,77 грн та інфляційних втрат у розмірі 819 077,08 грн за період із 01.10.2021 по 31.12.2022 у зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошових зобов`язань за Договором, місцевий господарський суд дійшов висновку, що розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, наданий позивачем, є обґрунтованим та арифметично правильним, а тому позовні вимоги в цій частині є правомірними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. При цьому, за висновком суду першої інстанції, доводи відповідача, наведені у відзиві, не спростовують обставини, встановлені судом та спростовуються доказами, наявними у матеріалах справи. Зокрема, позивачем здійснено нарахування 3 % річних та інфляційних втрат лише на суму заборгованості, яка є неоплаченою, що не суперечить вимогам Закону України № 1730-VIII від 03.11.2016 "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення".

Також, суд першої інстанції дійшов висновків про відсутність правових підстав для задоволення заяви відповідача про відстрочення виконання рішення, поданої в судовому засіданні 20.06.2023, оскільки вона не містить доказів на підтвердження обставин, викладених у ній.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 у справі № 910/3351/23, Товариство з обмеженою відповідальністю "Теплопостачсервіс" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати частково вказане рішення в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплопостачсервіс" 3 % річних у розмірі 104 159,77 грн та інфляційних втрат у розмірі 819 077,08 грн і ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплопостачсервіс" 3 % річних у розмірі 104 159,77 грн та інфляційних втрат у розмірі 819 077,08 грн відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує на те, що сторони 02.04.2021 уклали додаткову угоду № 10 до Договору, якою відстрочили строки оплати за поставлений газ, чим реструктуризували заборгованість. Частиною першою статті 7 Закону № 1730 в редакції Закону № 1639-ІХ від 14.07.2021, яка діяла на момент виникнення заборгованості, встановлено, що "На реструктуризовану заборгованість і за спожитий природний газ, а також послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію станом на 1 червня 2021 року неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються.".

При цьому, скаржник звертає увагу апеляційного суду, що, на відміну від подальших редакцій ч. 1 ст. 7 Закону № 1730, заборона нарахування інфляційних та процентів Законом у редакції Закону № 1639 встановлена безвідносно виконання боржником фінансових зобов`язань перед газопостачальником. /

На думку скаржника, правовий аналіз зазначеної норми Закону, яка діяла станом на 1 червня 2021 року, дозволяє дійти висновку, що інфляційні нарахування та проценти річних не нараховуються на всю суму заборгованості та за весь період, тобто від дати виникнення такої заборгованості і до моменту її оплати (навіть у судовому порядку).

Отже, апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що нарахування відсотків річних та інфляційних у неоплаченій частині заборгованості не суперечить Закону № 1730, а рішення в цій частині є незаконним та підлягає скасуванню частково з ухваленням нового рішення про відмову в позові в частині стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 104 159,77 грн та інфляційних втрат у розмірі 819 077,08 грн.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2023 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплопостачсервіс" про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 у справі № 910/3351/23 та поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Теплопостачсервіс" зазначений строк; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплопостачсервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 у справі № 910/3351/23; зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 у справі № 910/3351/23 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку; розгляд апеляційної скарги призначено на 12.12.2023 о 10:00.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 продовжено строк розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплопостачсервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 у справі № 910/3351/23; оголошено перерву у судовому засіданні до 23.01.2024 о 09:50.

Позиції учасників справи

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплопостачсервіс" заперечує і просить суд відмовити в її задоволенні, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін. Свої заперечення позивач обґрунтовує наступним:

- посилання відповідача в апеляційній скарзі на Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення № 1730-VIII від 03.11.2016 (далі - Закон) є недоречним;

- позивач нараховував 3 % річних виключно на непогашену суму основного боргу у розмірі 2 773 035,39 грн, що детально відображено у розрахунку заборгованості. Інші нарахування позивачем не здійснювались;

- отже, відповідачем не було погашено до 31.12.2022 суму основного боргу в розмірі 2 773 035,39 грн, а тому ст. 7 Закону не може бути застосована в даному випадку.

Явка представників учасників справи

У судове засідання 23.01.2024 з`явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з`явився. Усі учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Станом на час судового засідання клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду не надходило.

Зважаючи на викладене та враховуючи, що явка представників сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалась, і нез`явлення представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи аргументи апеляційної скарги і доказове наповнення матеріалів справи, колегія суддів вважає за можливе здійснити перегляд оскаржуваного судового акта в апеляційному порядку без участі в судовому засіданні представника відповідача.

У судовому засіданні 23.01.2024 представник позивача проти апеляційної скарги заперечував і просив суд апеляційної інстанції залишити її без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

21.09.2020 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Теплопостачсервіс" (споживач) укладено договір № 20/21-4252-ТЕ-41 постачання природного газу (Договір), за умовами якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язався оплатити його на умовах цього Договору (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 1.2 Договору природний газ, що постачається за цим Договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

За умовами п. 2.1 Договору постачальник передає споживачу у жовтні 2020-квітні 2021 року замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу в кількості 8 742,3 тис. куб. метрів.

Споживач підтверджує, що замовлені ним обсяги природного газу, які визначені у п. 2.1 цього Договору повністю покривають потреби споживача у відповідному розрахунковому періоді для потреб, визначених пунктом 1.2 цього Договору. Споживач самостійно визначає обсяги, зазначені у пункті 2.1 Договору, і несе відповідальність за правильність їх визначення (п. 2.2 Договору).

Відповідно до п. 3.8 Договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачем у відповідному розрахунковому періоді, оформляється актом приймання-передачі газу. Споживач в акті приймання-передачі природного газу зазначає виключно той обсяг, який відповідає обсягам газу, які були використані споживачем у той період (періоди), коли споживач був включений постачальником до свого реєстру, з урахуванням п. 3.3 цього Договору.

У п. 4.2 Договору визначено, що ціна за 1 000 куб.м природного газу визначається сторонами щомісяця шляхом підписання додаткової угоди на підставі Прейскуранта. У разі непідписання/несвоєчасного підписання сторонами відповідної додаткової угоди сторони при оформлені актів приймання-передачі природного газу і визначенні ціни (п. 3.9-3.10 цього договору) користуються Прейскурантом.

Згідно з п. 5.1 Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п. 11.1 Договору в редакції додаткової угоди № 13 від 20.05.2021, Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині постачання природного газу до 19.05.2021 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Матеріалами справи підтверджується факт укладення між сторонами 13 додаткових угод, якими, зокрема, визначалася ціна природного газу на відповідний період.

На виконання умов Договору постачальник передав, а споживач прийняв у власність природний газ на загальну суму 47 414 994,01 грн, про що свідчать підписані між сторонами акти приймання-передачі природного газу, а саме:

- від 31.10.2020 на суму 1 229 256,98 грн;

- від 30.11.2020 на суму 5 630 981,96 грн;

- від 31.12.2020на суму 8 901 546,84 грн;

- від 31.01.2021на суму 10 810 345,22 грн;

- від 28.02.2021 на суму 10 105 363,69 грн;

- від 31.03.2021 на суму 7 509 489,10 грн;

- від 30.04.2021 на суму 3 109 912,00 грн;

- від 31.05.2021 на суму 118 098,22 грн.

Як встановлено судом першої інстанції і свідчать матеріали справи, зазначений природний газ був частково оплачений Товариством з обмеженою відповідальністю "Теплопостачсервіс" - на загальну суму 44 641 958,62 грн.

Таким чином, неоплаченим залишився природний газ на суму 2 773 035,39 грн.

Відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції не заперечував факт наявності в нього заборгованості перед позивачем у зазначеній сумі.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як правильно вказав суд першої інстанції, договір № 20/21-4252-ТЕ-41 постачання природного газу від 21.09.2020 за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 665 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

За приписами ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.ст. 525, 526 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, матеріалами справи підтверджується і відповідачем не заперечується наявність в останнього заборгованості з оплати за поставлений позивачем за Договором природний газ у сумі 2 773 035,39 грн.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 2 773 035,39 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, в частині задоволення позовної вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 2 773 035,39 грн, як і в частині відмови в задоволенні заяви відповідача про відстрочення виконання рішення, рішення суду не оскаржується, відтак, відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України в цих частинах рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку не переглядається. При цьому, підстав для виходу за межі доводів та вимог апеляційної скарги судом апеляційної інстанції не встановлено.

Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Унаслідок прострочення виконання відповідачем грошових зобов`язань за Договором позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 104 159,77 грн та інфляційні втрати в розмірі 819 077,08 грн за період із 01.10.2021 по 31.12.2022.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Така правова позиція Верховного Суду викладена, зокрема, в постанові від 19.12.2023 у справі № 911/1625/22.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду, що зазначений розрахунок є обґрунтованим та арифметично правильним.

Водночас судом першої інстанції відхилено доводи відповідача, наведені у відзиві, як такі, що не спростовують обставини, встановлені судом. Так, місцевий господарський суд зазначив, що позивачем здійснено нарахування 3 % річних та інфляційних втрат лише на суму заборгованості, яка є неоплаченою, що не суперечить вимогам Закону України від 03.11.2016 № 1730-VIII "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення".

Колегія суддів апеляційної інстанції, у свою чергу, із цього приводу вважає за необхідне зазначити таке.

03.11.2016 Верховною Радою України прийнято Закон України № 1730-VIII "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії", який набрав чинності 30.11.2016 (далі - Закон № 1730-VIII). Цим Законом визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Згідно зі ст. 2 Закону № 1730-VIII дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ та інші енергоносії та послуги з розподілу і транспортування природного газу, теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, а також підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію, послуги з її розподілу/передачі, за питну воду, придбану з метою її подальшої реалізації споживачам, та/або за очищення стічних вод іншими підприємствами централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідач належить до підприємств, на відносини з врегулювання заборгованості яких поширюється дія Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення".

Статтею 7 Закону № 1730-VIII передбачено, що:

- на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий до 1 червня 2021 року природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, отримані до 1 червня 2021 року для їх подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, погашену до 31 грудня 2022 року, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону, а також на заборгованість, реструктуризовану відповідно до статті 5 цього Закону, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, якщо інше не передбачено цим Законом;

- на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий з 1 червня 2021 року до 1 липня 2022 року природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію, отриману з 1 червня 2021 року до 1 липня 2022 року для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, погашену до 31 грудня 2022 року, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються;

- неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, включених до реєстру, за спожитий до 1 червня 2021 року природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, отримані до 1 червня 2021 року для їх подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, та не сплачені станом на дату включення до реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом, не можуть бути предметом подальшого продажу та врегульовуються у такий спосіб: підлягають списанню, за умови погашення основного боргу до 31 грудня 2022 року, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону, або в інший строк згідно з умовами затверджених мирових угод; підлягають списанню, за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями умов укладеного договору про реструктуризацію заборгованості.

При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що в силу ст. 5 Закону № 1730-VIII реструктуризація заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, здійснюється шляхом розстрочення.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що додатковою угодою № 10 до Договору сторони відстрочили оплату за поставлений газ, чим реструктуризували заборгованість, з огляду на що в силу положень ч. 1 ст. 7 Закону № 1730-VIII інфляційні нарахування та проценти річних не підлягали нарахуванню.

Як вбачається з додаткової угоди № 10 від 02.04.2021 до Договору, сторони цією додатковою угодою доповнили п. 5.1 Договору підп. 5.1.1, згідно з яким оплата за природний газ, переданий за період із січня по квітень 2021 року, здійснюється споживачем двома частинами та виключно грошовими коштами наступним чином:

- до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу, споживач зобов`язаний сплатити вартість природного газу, розраховану за формулою: Во = Вф - Вв, де Вф - вартість фактично використаного споживачем природного газу у відповідному розрахунковому періоді, яка визначається в акті приймання-передачі (з урахуванням тарифу на транспортування та ПДВ), грн; Вв - вартість природного газу,на яку відповідно до умов Меморандуму споживачу надається відстрочка платежу (за період із січня по квітень 2021 року) (розраховується за формулою, наведеною у цьому пункті додаткової угоди);

- до 30.09.2021 (включно) споживач зобов`язаний сплатити вартість природного газу, яка дорівнює Вв.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі додаткової угоди № 10 від 02.04.2021 до Договору відповідачу було відстрочено до 30.09.2021 платежі на загальну суму 5 082 168,00 грн.

За переданий позивачем у жовтні 2020 року - травні 2021 року природний газ на суму 47 414 994,01 грн відповідачем було сплачено усього 44 641 958,62 грн. Таким чином, неоплаченою залишилася сума в розмірі 2 773 035,39 грн.

Враховуючи, що сума основного боргу в розмірі 2 773 035,39 грн не була погашена відповідачем до 31.12.2022, позивач нарахував на вказану суму боргу 3 % річних та інфляційні втрати з 01.10.2021 (з урахуванням відстрочки до 30.09.2021) по 31.12.2021 (що детально відображено у розрахунку заборгованості), що не суперечить вимогам Закону України від 03.11.2016 № 1730-VIII "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення". Інші нарахування позивачем не здійснювались.

Відтак доводи скаржника про неправомірність такого нарахування є безпідставними.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що судом першої інстанції було правомірно задоволено позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), де зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

У даній справі скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладені обставини, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 у справі № 910/3351/23 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплопостачсервіс" відсутні.

Судові витрати

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплопостачсервіс" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 у справі № 910/3351/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 у справі № 910/3351/23.

5. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

У зв`язку з тривалими повітряними тривогами по місту Києву повний текст постанови складено та підписано 20.02.2024.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді І.П. Ходаківська

С.В. Владимиренко