Постанова

від 21.02.2024 по справі 925/54/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2024 р. Справа№ 925/54/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Гончарова С.А.

Тищенко О.В.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 21.02.2023 у справі №925/54/23 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Кам`янського відділу державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ)

на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 27.12.2023

про відмову у задоволенні подання старшого державного виконавця Кам`янського відділу державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мелікіян Л.О. про тимчасове обмеження у праві виїзду керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітчизняні аграрні традиції» ОСОБА_1 за межі України

у справі № 925/54/23 (суддя Грачов В.М.)

за позовом заступника керівника Черкаської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чигиринської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітчизняні аграрні традиції»

про стягнення 725 879,05 грн., розірвання договорів та повернення земельних ділянок

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 27.12.2023 у справі № 925/54/23 подання старшого державного виконавця Кам`янського відділу державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мелікіян Л.О. про тимчасове обмеження у праві виїзду керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітчизняні аграрні традиції» ОСОБА_1 за межі України залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні вказаного подання державного виконавця, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що державним виконавцем не доведено як те, що без застосування до боржника вказаного заходу тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, як заходу для виконання судового рішення, іншими визначеними законом заходами виконати вказане судове рішення та стягнути з боржника на користь стягувача відповідні кошти, виявиться неможливим, так і те, що керівник боржника ОСОБА_1 має намір вибути за межі України саме з метою невиконання рішення суду.

Вказаних висновків суд першої інстанції дійшов виходячи з наступного:

- право державного/приватного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон виникає лише у разі ухилення боржника від виконання, покладених на нього рішенням суду зобов`язань, тобто наявність лише самого зобов`язання не наділяє виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон;

- водночас, відсутність майна та коштів у боржника не свідчить про ухилення останнього від виконання рішення суду, і що саме такий захід як тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України буде ефективним заходом для виконання судового рішення і не порушить визначене ст. 33 Конституції України право на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом;

- ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Зважаючи на це, доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання покладається на державного/приватного виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України. Крім того, при розгляді вказаної категорії спорів виконавець повинен довести яким чином обмеження у праві виїзду за межі України боржника забезпечить виконання рішення суду у даній справі;

- отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення;

- судом враховано, що на виконання вимог Закону України Про виконавче провадження, старшим державним виконавцем Кам`янського відділу державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мелікіян Л.О. винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень № НОМЕР_1 та № 72998273, які об`єднано у зведене виконавче провадження № НОМЕР_2, водночас доказів направлення та отримання боржником відповідних копій постанов суду не надано; направлено вимоги боржнику про необхідність явки керівника до державного виконавця для вирішення питання щодо подальшої сплати заборгованості, на підтвердження чого надано лише копії фіскальних чеків про направлення листів боржнику, які не містять опису вкладення, також не надано суду і доказів отримання вказаних листів боржником;

- також державним виконавцем не було надано суду доказів, що підтверджують накладення державним виконавцем штрафів на боржника, звернення до правоохоронних органів з відповідними поданнями, наявність рахунків у банківських установах, обізнаність боржника з фактом відкриття виконавчого провадження. Крім того, у поданні державного виконавця та доданих до нього матеріалах відсутня інформація про те, чи наявний у ОСОБА_1 паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, Кам`янський відділ державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Черкаської області від 27.12.2023 у справі № 925/54/23 у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:

- ним боржнику направлялись рекомендованою кореспонденцією постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 20.09.2023 та постанову про відкриття виконавчого провадження № 72998273 від 10.10.2023, вимоги державного виконавця від 28.09.2023 та від 26.10.2023, а відтак керівник боржника ОСОБА_1 вважається повідомленим належним чином, згідно ЗУ «Про виконавче провадження»;

- 23.11.2023 за вих. № 23831 старшим державним виконавцем Кам`янського відділу державної виконавчої служби у Черкаського району у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на адресу Черкаського районного управління поліції ГУНП в Черкаській області Сектор поліцейської діяльності №2 (м. Кам`янка) відділу поліції № 2 було направлено відповідне повідомлення про вчинення протиправного діяння за зведеним виконавчим провадженням: НОМЕР_2.

До апеляційної скарги апелянтом додані додаткові докази, а саме копії фіскальних чеків від 22.09.2023, від 02.10.2023, від 11.10.2023, від 27.10.2023, повідомлення № 23831 від 23.11.2023, а також витяги з он-лайн сервісу Укрпошти «Відстеження поштових пересилань» щодо поштової кореспонденції направленої за наданими апелянтом фіскальними чеками.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2024, справу № 925/54/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 витребувано у Господарського суду Черкаської області матеріали справи № 925/54/23 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 925/54/23.

11.01.2024 від скаржника надійшов другий екземпляр апеляційної скарги.

19.01.2024 до суду від апелянта надійшли заяви про розгляд справи без участі представника апелянта.

22.01.2024 від Господарського суду Черкаської області до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 залишено без руху апеляційну скаргу Кам`янського відділу державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 27.12.2023 у справі № 925/54/23 та повідомлено про право на усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків протягом 10 днів з дня вручення вказаної ухвали шляхом подачі до суду апеляційної інстанції доказів надсилання копії апеляційної скарги та доданих до неї документів Заступнику керівника Черкаської окружної прокуратури, позивачу (Чигиринській міській раді) та відповідачу (Товариству з обмеженою відповідальністю «Вітчизняні аграрні традиції»).

30.01.2024 від Кам`янського відділу державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про усунення недоліків, до якого, зокрема, додані надсилання копії апеляційної скарги та доданих до неї документів іншим учасникам справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Кам`янського відділу державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 27.12.2023 у справі № 925/54/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 21.02.2024 о 13:45 год.

20.02.2024 до суду від Черкаської окружної прокуратури надійшли пояснення, в яких заявник апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити.

У зв`язку з перебуванням судді Шаптали Є.Ю. на лікарняному розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/840/24 від 21.02.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 925/54/23.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Тищенко О.В., Гончаров С.А..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 апеляційну скаргу Кам`янського відділу державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 27.12.2023 у справі № 925/54/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Тищенко О.В., Гончаров С.А..

Щодо доданих апелянтом до апеляційної скарги додаткових доказів, слід зазначити таке.

Копія фіскального чеку від 27.10.2023 вже наявна у матеріалах справи, а відтак не може вважатися додатковим доказом по справі.

Щодо витягу з он-лайн сервісу Укрпошти «Відстеження поштових пересилань» щодо поштової кореспонденції направленої за фіскальним чеком від 27.10.2023, колегія суддів зазначає про те, що відомості щодо відстеження поштових пересилань є загальновідомими та містяться в мережі Інтернет, а відтак такі документи не можуть вважаться додатковими доказами по справі.

Щодо решти доказів, а саме копій фіскальних чеків від 22.09.2023, від 02.10.2023, від 11.10.2023, витягів з он-лайн сервісу Укрпошти «Відстеження поштових пересилань» щодо поштової кореспонденції направленої за вказаним фіскальними чеками та повідомлення №м 23831 від 23.11.2023, слід зазначити наступне.

Враховуючи, що апелянт додав ці документальні докази під час розгляду апеляційної скарги, на дату прийняття оспорюваного рішення таких доказів суд першої інстанції в своєму розпорядження не мав.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Апелянт не наводять жодних причин неможливості подання вказаних доказів до суду першої інстанції.

Колегія суддів зауважує апелянту на тому, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від учасників судового процесу.

Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.

Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному з учасників судового процесу більш сприятливі, аніж іншим умови в розгляді конкретної справи.

При цьому колегія суддів звертається до висновку щодо застосування приписів ст.ст. 80, 269 ГПК України, який викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17 згідно з яким єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному разі - апелянта).

За імперативним приписом ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Також слід зауважити на правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 12.10.2023 у справі № 499/895/19, у якій судом касаційної інстанції зауважено на тому, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

За таких обставин, додані апелянтом під час апеляційного перегляду копії сервісу Укрпошти «Відстеження поштових пересилань» щодо поштової кореспонденції направленої за вказаним фіскальними чеками та повідомлення № 23831 від 23.11.2023, як додаткові докази колегією суддів не приймаються.

Станом на 21.02.2024 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Позивач та відповідач представників в судове засідання не направили, про причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, те, що апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, та те, що явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність представників позивача та відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

В судовому засіданні прокурор апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвалу суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

У грудні 2022 року заступник керівника Черкаської окружної прокуратури звернувся Господарського суду Черкаської області з позовом в інтересах держави в особі Чигиринської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітчизняні аграрні традиції» у якому просив стягнути на підставі шести договорів оренди землі від 03.10.2018, від 10.10.2018, 278 076,94 грн. орендної плати, 278 260,47 грн. штрафу, 13 919,08 грн. 3% річних, 48 987,25 грн. пені, 106 635,31 грн. інфляційних втрат, що разом становить 725 879,05 грн., розірвати договори оренди та зобов`язати відповідача повернути позивачу земельні ділянки.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 16.05.2023 у справі № 925/54/23 позов заступника керівника Черкаської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чигиринської міської ради задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 278 076,94 грн. орендної плати, 111 304,18 грн. штрафу, 13 919,08 грн. 3% річних, 19 594,90 грн. пені, 106 635,31 грн., а на користь на користь Черкаської обласної прокуратури - 40 660,19 грн. судових витрат, розірвано вказані договори оренди землі, відповідача зобов`язано повернути на користь позивача відповідні земельні ділянки.

11.09.2023 на виконання рішення Господарського суду Черкаської області від 16.05.2023 у справі № 925/54/23 видано відповідні накази про стягнення боргу, судових витрат, зобов`язання повернути земельні ділянки.

З матеріалів справи слідує, що спірні накази було пред`явлено до виконання до Кам`янського відділу державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі Відділ) і станом на грудень 2023 року накази про стягнення з відповідача коштів на користь позивача та прокуратури відповідачем не виконано.

26.12.2023 до Господарського суду Черкаської області від Відділу надійшло подання про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до повного виконання ним своїх обов`язків, у якому Відділ просив тимчасово обмежити гр. ОСОБА_1 (керівник відповідача - примітка суду) у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа.

Вказане подання обґрунтоване тим, що: при перевірці майнового стану боржника було встановлено, що майно, на яке згідно Закону України «Про виконавче провадження» може бути звернено стягнення, не виявлено; керівник боржника на вимогу державного виконавця не з`явився; на телефонні дзвінки керівник боржника не відповідає. Вказане, на думку заявника, вказує на свідоме ухилення боржника від виконання судового рішення.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 27.12.2023 у справі № 925/54/23 вказане подання залишено без задоволення.

Суд першої інстанції не знайшов правових підстав для задоволення вказаного подання, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

З матеріалів справи слідує, що 20.09.2023 та 10.10.2023 старшим державним виконавцем Відділу Мелікіян Л.О. винесено постанови, якими відкрито виконавчі провадження № НОМЕР_1 щодо стягнення з відповідача судового збору, № 72998273 - щодо стягнення з відповідача на користь позивача та прокуратури грошових коштів та зобов`язано боржника подати декларацію про доходи та майно, попереджено його про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї неправдивих відомостей.

В подальшому вказані виконавчі провадження об`єднано у зведене виконавче провадження № НОМЕР_2.

Згідно з даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітчизняні аграрні традиції» з 16.03.2020 є ОСОБА_1

Старший державний виконавець Кам`янського відділу державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мелікіян Л.О. в поданні вказує, що:

- з метою перевірки майнового стану боржника нею проведено перевірку майнового стану: за допомогою автоматизованої системи ЛСВП зроблено запити до Державної фіскальної служби для отримання даних про наявні рахунки боржника, до Міністерства внутрішніх справ України - для отримання інформації про реєстрацію транспортних засобів за боржником: отримано інформацію з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на рухоме майно. При перевірці майнового стану боржника було встановлено, що майно, на яке згідно Закону України «Про виконавче провадження» може бути звернено стягнення, не виявлено;

- 28.09.2023, 26.10.2023 направлено вимоги за вих. №18480, 20589 про необхідність явки керівника до державного виконавця для вирішення питання щодо подальшої сплати заборгованості, а також попереджено про необхідність виконання свого обов`язку та про настання кримінальної відповідальності;

- 06.10.2023, 03.11.2023 у зв`язку з неявкою керівника боржника до Відділу, на вимоги від 28.09.2023, 26.10.2023, складено акти державного виконавця;

- 04.10.2023, 25.10.2023 державним виконавцем було здійснено виходи за адресою місця реєстрації боржника, про що складено відповідні акти.

Станом на день звернення державного виконавця до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника відповідача рішення Господарського суду Черкаської області від 16.05.2023 у справі № 925/54/23 боржником не виконано.

Вказані обставини, на думку виконавця, свідчать про ухилення від виконання боржником судового рішення у справі, і як наслідок, про наявність достатніх підстав для тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України керівника юридичної особи - боржника ОСОБА_1, з чим колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне.

За приписами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

За приписами ст. 337 ГПК України:

- тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як виключний захід забезпечення виконання судового рішення (ч. 1);

- тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею (ч. 2);

- суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення (ч. 3).

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що нормами діючого законодавства передбачена можливість тимчасового обмеження виїзду за кордон боржника лише у разі ухилення боржником від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням.

Як роз`яснив Верховний Суд України в листі від 01.02.2013 «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України», поняття «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Отже, відсутність майна чи достатньої суми грошових коштів, а також самого боржника за місцем реєстрації не свідчить про вчинення свідомих дій боржником, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення.

Відповідно до вищевказаного листа Верховного Суду України, однією з підстав для відмови у задоволенні подання є неповнота вчинення виконавчих дій, відсутність доказів на підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх боргових зобов`язань і відомостей про обізнаність боржника щодо наявності відкритого виконавчого провадження та строків його добровільного виконання.

Таким чином, наявність самого лише зобов`язання не наділяє державного виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон, якщо не доведений факт ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов`язань.

Разом з цим, ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Зважаючи на це, доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання покладається на державного/приватного виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.

Поняття «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які саме свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, тобто, коли виконати цей обов`язок у боржника є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Аналіз Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» дає підстави для висновку про те, що ним (законом) передбачені юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин заявник повинен надати достатньо підтверджені відомості про те, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково. Ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), позначає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків, у зв`язку з чим і здійснюється примусове виконання. Саме це і є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Проте, у даному випадку державним виконавцем встановлено відсутність у боржника майна, за рахунок яких могло б бути виконано судове рішення у справі, що фактично свідчить про те, що відсутні докази свідомого ухилення боржника від виконання наказів.

За змістом положень ст. 337 ГПК України господарському суду надано право постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи - боржника за невиконаним ним судовим рішенням, в той час як положеннями Закону України «Про виконавче провадження» виконавцю надано право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду як боржника - фізичної особи, так і керівника боржника - юридичної особи за межі України.

В листі Міністерства юстиції України від 26.12.2008 «Щодо практики застосування норм права у випадку колізії» вказано, що, у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності.

Оскільки ГПК України був прийнятий 15.07.2017, а Закон України «Про виконавче провадження» - 02.06.2016, тому за вказаним роз`ясненням Міністерства юстиції України саме норми ГПК України є пріоритетними.

Відповідно до положень ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Колегія суддів зазначає про те, що боржником у цій справі за наказами є Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітчизняні аграрні традиції», а не фізична особа ОСОБА_1 .

Отже, незважаючи на те, що виконавцю Законом України «Про виконавче провадження» надано право на звернення до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника боржника - юридичної особи за межі України, проте положеннями ст. 337 ГПК України господарському суду фактично надано право постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України саме фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення, тобто право на постановлення ухвали яка б обмежувала право виїзду за межі України керівника боржника - юридичної особи саме господарський суд фактично не має.

Також колегія суддів зауважує виконавцю і на тому, що основним видом діяльності боржника згідно відомостей з Державного реєстру підприємств та організацій України є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, а відтак, введення воєнного стану в Україні з 24.02.2022, який триває і на даний час, цілком ймовірно міг призвести до зменшення господарської діяльності боржника та погіршення його фінансового стану.

Водночас судова колегія також вважає за доцільне звернути увагу заявника на те, що відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Положення означеної статті повністю узгоджуються з приписами ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Згідно зі ст.2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У справі «Гочев проти Болгарії» від 26.11.2009, Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування).

Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 ЦК України відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Це право віднесено у ЦК України до особистих немайнових прав фізичної особи, а саме - до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи. Відповідно до ч. 3 ст. 269, ст. 313 ЦК України особисті немайнові права тісно пов`язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитись від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.

Отже, виходячи з вищевикладеного, у даному випадку задоволення подання з підстав, викладених виконавцем, може призвести до безпідставного обмеження права фізичної особи на свободу пересування, яке передбачено та гарантовано Конституцією України.

Окремо слід зауважити і на тому, що за змістом положень Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя, кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань, а обов`язком держави є захищати життя людини, проте тимчасове обмеження під час воєнного стану у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка законодавчо не обмежена у такому праві (тобто не є військовозобов`язаним, державним службовцем тощо), може свідчити про порушення державою свого обов`язку щодо забезпечення та захисту основоположного права людини на життя.

Також слід зазначити і про те, що, як вірно встановлено судом першої інстанції:

- при розгляді вказаної категорії спорів виконавець повинен довести яким чином обмеження у праві виїзду за межі України боржника забезпечить виконання рішення суду у даній справі;

- отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення;

- матеріали справи не містять доказів, що підтверджують накладення державним виконавцем штрафів на боржника, звернення до правоохоронних органів з відповідними поданнями, наявність рахунків у банківських установах та відсутність коштів на вказаних рахунках, обізнаність боржника з фактом відкриття виконавчого провадження. Крім того, у поданні державного виконавця та доданих до нього матеріалах відсутня інформація про те, чи наявний у ОСОБА_1 паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Зважаючи на викладені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволенні подання старшого державного виконавця Кам`янського відділу державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мелікіян Л.О. про тимчасове обмеження у праві виїзду керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітчизняні аграрні традиції» ОСОБА_1 за межі України.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із ухвалою Господарського суду Черкаської області від 27.12.2023 у справі № 925/54/23, отже підстав для її скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Кам`янського відділу державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Кам`янського відділу державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 27.12.2023 у справі № 925/54/23 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Черкаської області від 27.12.2023 у справі № 925/54/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Повернути до Господарського суду Черкаської області матеріали справи № 925/54/23.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 287 ГПК України, не підлягає оскарженню.

Повний текст судового рішення складено 21.02.2024.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.А. Гончаров

О.В. Тищенко