Постанова

від 21.02.2024 по справі 911/2479/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2024 р. Справа№ 911/2479/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Козир Т.П.

Мальченко А.О.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - Отцевич Є.Ю.,

від відповідача - Колодяжна Ю.А.,

розглянувши апеляційну скаргу

Публічного акціонерного товариства "Центренерго"

на рішення Господарського суду Київської області від 17.10.2023

у справі № 911/2479/23 (суддя Щоткін О.В.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Слов`янський електро-технічний завод"

до Публічного акціонерного товариства "Центренерго"

про стягнення 213290,20 грн, -

ВСТАНОВИВ:

У 2023 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Слов`янський електро-технічний завод" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про стягнення 213 290, 20 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок невиконання відповідачем умов Договору № 121/47 від 06.10.2021 року про закупівлю (поставку) товарів щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару, за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 150 000, 00 грн., а також нараховані на зазначену суму 7 064, 38 грн. 3% річні, 46 054, 59 грн. інфляційні втрати та 10 171, 23 грн. пені.

Рішенням Господарського суду Київської області від 17.10.2023 року позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Слов`янський електро-технічний завод" 150 000 грн. 00 коп. основного боргу, 44 878 грн. 26 коп. інфляційних втрат; 7 064 грн. 38 коп. 3% річних, 3 029 грн. 14 коп. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджується факт здійснення позивачем поставки товару та відповідно факт часткового розрахунку відповідачем за отриманий товар, тому позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості є обґрунтованими. Щодо стягнення пені місцевий господарський суд зазначив, що в даному випадку при розгляді справи позивачем нарахована пеня поза межами строку дії договору за прострочення виконання зобов`язання з поставки товару, яке не мало місце під час дії договору, відтак позовні вимоги в цій частині не підлягають замовленню. Щодо клопотання відповідача про зменшення в порядку ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України інфляційних нарахувань та 3% річних на 99% суд першої інстанції зазначив, що 3% річних та інфляційні втрати входять до складу основного боргу, а чинне цивільне законодавство не передбачає можливості суду зменшувати основний борг.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Центренерго" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 17.10.2023 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції не взято до уваги, що ПАТ «Центренерго» просило зменшити розмір 3% річних та інфляційних втрат та відстрочити їх сплату на один рік у зв`язку з наявністю таких підстав. Зокрема скаржник вважає, що рівень вини товариства у наявності боргу перед позивачем спричинений обставинами, які не залежали від відповідача, тому у суду першої інстанції були наявні всі підстави для задоволення клопотання про зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних на 99%. Крім цього скаржник звертає увагу, що місцевим господарським судом не було звернуто увагу на прохання відповідача про відстрочення сплати 3% річних та інфляційних втрат у випадку їх задоволення.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2023 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Козир Т.П., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 року встановлювався строк для усунення недоліків, а саме не більше десяти днів з дня отримання копії ухвали апелянту усунути недоліки шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 4 543 грн. 71 коп.

08.12.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Публічного акціонерного товариства "Центренерго" надійшла заява на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду з доказами сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі, також, відповідач зазначає, що оскільки позивачем у справі не виконано вимоги процесуального законодавства щодо реєстрації електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, то відповідно до абз. 2 ч. 7 ст. 42 ГПК України, апелянт звільнений від обов`язку надсилання копій документів учаснику справи в якого відсутній такий кабінет. Крім того, апелянт просить поновити строк для подання заяви про усунення недоліків та зазначає, що такий строк було пропущено у зв`язку зі звільненням представника відповідача, який представляв інтереси у суді першої інстанції та призначенням нового представника.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення Господарського суду Київської області від 17.10.2023 року, витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/2479/23.

20.12.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду Київської області надійшли матеріали справи №911/2479/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення Господарського суду Київської області від 17.10.2023 року у справі №911/2479/23 та призначено розгляд справи на 21.02.2024 року.

11.01.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

16.01.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшла відповідь на відзив в якій останній підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити.

В судовому засіданні 21.02.2024 року представник відповідача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 06.10.2021 року між Публічним акціонерним товариством "Центренерго" (далі - покупець, ПАТ "Центренерго") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Слов`янський електро-технічний завод" (далі - постачальник) було укладено Договір № 121/47 про закупівлю (поставку) товарів, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити покупцю товари (продукцію) згідно умов договору. (а.с. 15-23).

Відповідно п. 1.2 Договору, покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію, що поставляється відповідно до умов Договору.

Найменування (номенклатура, асортимент), кількість, строки (графік) поставки інші характеристики продукції зазначені в Додатку до договору (п.1.3).

Пунктом 1.4 Договору передбачено, що постачальник гарантує, що продукція належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним в Україні законодавством.

Умови цього Договору викладені сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс" (в редакції 2010року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов`язаних із внутрішньодержавним характером цього Договору, а також тих особливостей, що випливають із умов цього Договору (п. 1.5 Договору).

Згідно п. 2.1, 2.2 ціною Договору є загальна сума цін на продукцію (вартість) з ПДВ, що поставляється за даним Договором. Ціни на продукцію визначаються в Додатку до Договору.

Відповідно до п. 2.5 Договору, розрахунки за продукцію здійснюються покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника на підставі рахунку постачальника в порядку, передбаченому Додатком до Договору.

Розділом 3 Договору передбачено, що постачальник здійснює поставку продукції за умовами згідно Додатку до Договору. Місце, строк (графік) поставки продукції визначається в Додатку до Договору.

Як вказано в п. 5.3 Договору, датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін Акту приймання-передачі продукції. В разі якщо фактична передача продукції і дата підписання Акту приймання-передачі продукції не співпадають - до підписання Акту приймання передачі продукції (в т.ч. в період приймання продукції за кількістю та якістю), продукція вважається переданою покупцю на відповідальне зберігання.

Право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця в момент передбачений в п. 5.3 Договору (п.5.5).

Додатком № 1 до Договору від 06.10.2021 року сторони домовились про поставку товару (продукції) загальною вартість 2 096 352,00 грн. (п.2 Додатку). (а.с. 24-28).

Згідно з пунктами 4, 5 Додатку №1 до Договору, постачальник здійснює поставку продукції залізницею (автомобільним транспортом) на умовах поставки - DDP (Вуглегірська ТЕС, Зміївська ТЕС), відповідно до Правил "Інкотермс 2010". Строк поставки: 30 календарних днів після отримання письмової заявки покупця, з можливістю дострокової поставки, у період з дати укладення Договору по 30.12.2021 року.

Пунктом 12.1 договору встановлено, що останній набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін і діє протягом строку, зазначеного в Додатку до Договору.

Відповідно до п. 9 Додатку № 1 строк дії Договору по 31.12.2021.

З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач отримав товар на загальну суму 2 096 352, 00 грн., про що свідчать Акт приймання-передачі продукції від 25.10.2021 року на суму 4 068, 00 грн., товарно-транспортна накладна №12 від 18.10.2021 року, видаткова накладна №17 від 18.10.2021 року, довіреність №355 від 13.10.2021 року, Акт приймання-передачі продукції від 20.10.2021 року на суму 272 160, 00 грн., товарна-транспортна накладна №Р18 від 18.10.2021 року, видаткова накладна №18 від 18.10.2021 року, довіреність №284 від 18.10.2021 року, Акт приймання-передачі продукції від 17.11.2021 року на суму 112 524, 00 грн., товарна-транспортна накладна №Р20 від 05.11.2021 року, видаткова накладна №20 від 05.11.2021 року, довіреність №395 від 03.11.2021 року, Акт приймання-передачі продукції від 16.12.2021 року на суму 1 707 600, 00 грн., товарно-транспортна накладна №Р21 від 01.12.2021 року, видаткова накладна №21 від 01.12.2021 року, довіреність №437 від 29.11.2021 року. (а.с. 29-52).

Відповідно до Додатку № 1 до Договору, розрахунки за продукцію здійснюються покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника в наступному порядку: відстрочка платежу 30 календарних днів з моменту поставки продукції до складу покупця та підписання уповноваженими представниками сторін Акту приймання-передачі продукції на кожну окремо поставлену продукцію.

В той же час, з матеріалів справи вбачається, що відповідач за поставлену продукцію розрахувався з позивачем лише частково, сплативши на користь останнього загалом 1 946 352, 00 грн., що підтверджується платіжними інструкціями: №4759 від 16.11.2021 року на суму 272 160, 00 грн.; №5185 від 16.12.2021 року на суму 4 068, 00 грн.; №5276 від 30.12.2021 року на суму 50 000, 00 грн.; №5276 від 06.01.2022 року на суму 62 524, 00 грн.; №266 від 27.01.2022 року на суму 250 000, 00 грн.; №266 від 17.02.2022 року на суму 200 000, 00 грн.; №266 від 21.02.2022 року на суму 1 107 600, 00 грн. (а.с. 53-59).

Отже, спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що термін оплати настав, однак сума отриманого товару на загальну суму 150 000, 00 грн. погашена не була, відтак позивач просив стягнути основну заборгованість та нараховані фінансові та штрафні санкції.

За приписами ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як слідує зі змісту апеляційної скарги, у цій справі рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується лише в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, а відтак, враховуючи, що рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України в цих частинах рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.

При цьому колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу К України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем свого обов`язку щодо оплати отриманого за договором товару, позивач має право на стягнення вартості вказаного товару, а також, нарахованих за прострочення виконання обов`язку по його оплаті 3 % річних та інфляційних втрат у визначених позивачем сумах.

Щодо посилань відповідача на те, що несвоєчасне виконання ним обов`язків за спірним договором було наслідком обставин непереборної сили (форс-мажору) військової агресії Російської Федерації проти України, колегія суддів зазначає про таке.

Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання визначені ст. 617 Цивільного кодексу України згідно з якою особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

У розділі 10 договору сторонами погоджено, що:

- сторони звільняється від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договору у разі виникнення обставин 6неперборної сили, які не існували під час укладення Договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо) (п. 10.1);

- сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п`яти днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі (п. 10.2);

- доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються ТПП України або іншим компетентним органом (п. 10.3).

Матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про настання обставин непереборної сили та неможливість у зв`язку із цим виконати договірні зобов`язання.

Також колегія суддів зазначає про наступне.

За умовами погодженими сторонами у Договорі настання форс-мажорних обставин повинно бути документально підтверджено Торговельно-промисловою палатою України або іншим компетентним державним органом.

Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

У ст. 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44(5) (далі - Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Відповідно до ст.6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та / чи іншим зобов`язанням / обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

В свою чергу відповідачем не було надано сертифікату про форс-мажорні обставини, який би встановлював наявність форс-мажорних обставин саме за спірними договорами.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022 року № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за спірними договорами зобов`язань відповідач має довести, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості виконання ним обов`язків по оплаті поставленого товару, проте жодних належних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було.

Слід окремо зауважити на тому, що строк виконання відповідачем зобов`язань з оплати спірного товару був порушений ще до військової агресії Російської Федерації проти України.

Також колегія суддів зауважує відповідачу на наступному.

За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 входить до розділу I "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 року у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 року у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 року у справі №903/962/17, від 23.05.2018 року у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 року у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 року у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 року у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 року у справі № 911/2845/18.

Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, а тому наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 року у справі № 3-1462гс16 та підтримана Верховним Судом у постанові від 20.06.2018 року у справі № 913/869/14.

Отже правові підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов`язку по сплаті основного боргу відсутні.

Щодо наявності підстав для зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Як встановлено вище, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України.

Правова позиція про можливість зменшення розміру процентів річних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, де вказано, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд за певних умов з урахуванням конкретних обставин справи може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Водночас колегія суддів зазначає про те, що обставини у справі № 902/417/18 та справі № 911/2479/23 не є подібними, оскільки в них різні предмети та підстави позову, зміст позовних вимог та фактичні обставини, а також має місце неоднакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Так, у договорі, вимоги про стягнення основного боргу, пені, штрафу та відсотків річних за яким були предметом розгляду у справі № 902/417/18, сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2ст. 625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96 % річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів, а загальна сума заявлених позивачем до стягнення пені, штрафу та відсотків річних майже в два рази перевищила суму основного боргу станом на дату звернення позивача до суду з позовом та який був сплачений відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі.

Саме з огляду на вказані обставини та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

При цьому, у цій справі № 911/2479/23 сторони в договорі не передбачили інший розмір відсотків річних, ніж той, який встановлений Цивільного кодексу України.

В свою чергу висновок про відсутність підстав для зменшення відсотків річних, які обраховані, виходячи з розміру, встановленого ст. 625 Цивільного кодексу України, тобто у розмірі 3 % річних, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2021 року у справі № 927/184/13-г(927/1074/20).

Також колегія суддів приймає до уваги, що загальною ознакою відповідальності є її компенсаторний характер. Так, заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Так само господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.

При цьому висновок Верховного Суду про можливість за певних умов зменшити розмір процентів річних за час затримки розрахунків відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, не стосується такого способу захисту майнового права та інтересу, як відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів як стягнення інфляційних втрат.

З огляду на вказані обставини колегія суддів зазначає про відсутність підстав для зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат.

Колегія суддів також вважає звернути увагу, що військова агресія Російської Федерації безумовно вплинула на матеріальне становище всіх учасників господарських правовідносин, а відтак, такі обставини однаковою мірою впливають як на відповідача, так і на позивача та, з огляду на вказане, на думку колегії суддів, не можуть свідчити про наявність підстав для зменшення штрафних санкцій адже вказане ставить відповідача у більш привілейоване становище, ніж позивача.

Слід зазначити і про те, що за приписами ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності (ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Відсутність прибутку становить один із можливих ризиків підприємницької діяльності і не є незвичайною і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки. Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб`єкта підприємницької діяльності, уклавшого з ним цей договір.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено наявності підстав для зменшення 3 % річних та інфляційних втрат. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаних позовних вимог залишається без змін.

Щодо доводів скаржник, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відповідач просив відстрочити сплату 3% річних та інфляційних втрат у випадку їх задоволення колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається із прохальної частини відзиву на позов, відповідач у пункті 2 просив: «у випадку прийняття рішення про задоволення позову зменшити розмір пені, інфляційних втрат та 3% річних на 99% та відстрочити їх стягнення на один рік».

Тобто, відповідач заявив одне клопотання про зменшення з одночасним відстроченням.

Однак, як вже було вище встановлено, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про зменшення інфляційних втрат та 3% річних, а тому у місцевого господарського суду по суті були відсутні підставі для відстрочення їх стягнення.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що частиною 1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Отже, у суду відсутні обов`язки у наданні відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Колегія суддів також звертає увагу скаржника, що він не позбавлений права звернутися до суду першої інстанції із заявою про відстрочення або розстрочення виконання рішення.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення Господарського суду Київської області від 17.10.2023 року у справі №911/2479/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 17.10.2023 року у справі № 911/2479/23 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи №911/2479/23.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 21.02.2024 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді Т.П. Козир

А.О. Мальченко