Постанова

від 16.01.2024 по справі 912/1665/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2024 року м.Дніпро Справа № 912/1665/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.

секретар судового засідання: Логвіненко І.Г.

представники сторін:

від позивача: Іванова І.А., адвокат (в режимі відеоконференції);

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Олександрійського професійного аграрного ліцею на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.02.2023 (повне рішення складено 09.02.2023, суддя Закурін М.К.) у справі №912/1665/22

за позовом Олександрійського професійного аграрного ліцею, смт. Приютівка, Олександрійський район, Кіровоградська область

до Олександрійської міської ради Кіровоградської області, м. Олександрія, Кіровоградська область

про скасування рішень та державної реєстрації речового права,

ВСТАНОВИВ:

Олександрійський професійний аграрний ліцей звернувся до Господарського суду Кіровоградської області з позовом, в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати пункт 13.1. рішення Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 16.12.2016 № 205, згідно якого вирішено дати дозвіл Олександрійській міській раді на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель запасу житлової та громадської забудови орієнтовною площею 74,6 га між Кременчуцьким та Користівським шосе в м. Олександрії Кіровоградської області;

- визнати незаконним та скасувати пункт 6.2. рішення Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 24.02.2017 № 248, згідно якого внесено зміни до пункту 13.1 рішення від 16.12.2016 № 205 та викладено його у наступній редакції: «Надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель на земельну ділянку із земель запасу житлової та громадської забудови орієнтовною площею 74,6 га між Кременчуцьким та Користівським шосе в м. Олександрії Кіровоградської області»;

- визнати незаконним та скасувати пункт 1.7. рішення Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 28.04.2017 № 281, згідно якого затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель на земельну ділянку із земель запасу житлової та громадської забудови площею 44,9180 га між Кременчуцьким та Користівським шосе в м. Олександрії Кіровоградської області;

- скасувати запис в Державному земельному кадастрі про земельну ділянку площею 44,9180 га з кадастровим номером 3510300000:01:004:0001;

- скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 44,9180 га з кадастровим номером 3510300000:01:004:0001 за територіальною громадою м. Олександрії в особі Олександрійської міської ради.

У якості обґрунтування власної позиції Позивач вказав, що:

- Олександрійський професійний аграрний ліцей є правонаступником Професійно-технічного училища № 31 м. Олександрії, яке, у свою чергу, було правонаступником Середнього професійно-технічного училища № 1 м. Олександрії;

- розпорядженням Ради Міністрів Української РСР № 127-р від 18.02.1961 СПТУ № 1 виділено 183,2 га із земель Колгоспу ім. Леніна Олександрійського району; при цьому, відповідно до довідки про забезпечення землею училищ механізації у користуванні Училища разом з виділеною землею перебувала земля площею 343,2 га;

- відповідно до Акту перенесення в натурі проекту внутрішньогосподарського землевпорядження від 18.05.1972, складеного відділом землевпорядження Кіровоградської землевпорядної експедиції обласного управління сільського господарства, Училищу передані 7 полів польових змін загальною площею 309,1 га та 3 інші ділянки загальною площею 12,3 га;

- за наслідками передачі земель Училищу у користуванні ОСОБА_1 перебували земельні ділянки загальною площею 37,6078 га;

- у 2012 році йому стало відомо, що земельні ділянки, які перебували у постійному користуванні Ліцею, знаходяться у межах міста Олександрія, а тому з метою упорядкування документів на землекористування він звернувся до Олександрійської міської ради із клопотанням про відведення земельної ділянки площею 37,6078 га;

- 15.02.2013 Олександрійська міська рада прийняла рішення № 914, яким відмовила йому у погодженні передачі земельної ділянки у постійне користування;

- рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 14.12.2018 у справі № 912/1604/17 суд відмовив у задоволенні позову про визнання за ним права користування спірною земельною ділянкою та вказав, що відповідною підставою є незавершення процедури отримання земельних ділянок у постійне користування за розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 18.02.1961 № 127-р, втім, діюче законодавство надає йому можливість оформити відповідні права на даний час;

- 30.01.2019 він звернувся до Олександрійської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 37,6078 га у постійне користування, але за наслідками розгляду клопотання Олександрійська міська рада листом № 9/02/06/02 від 07.02.2019 та рішенням № 770 від 05.07.2019 відмовила у цьому;

- рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.11.2019 у справі № 340/1939/19 за його позовом суд зобов`язав Олександрійську міську раду надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування;

- при розробленні відповідного проекту землеустрою йому стало відомо, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та у Державному земельному кадастрі земельні ділянки, на які він претендує, мають інше цільове призначення, а саме землі житлової та громадської забудови;

- технічна документація зі зміненим цільовим призначенням земельної ділянки затверджена рішенням Олександрійської міської ради № 281 від 28.04.2017; у процедурі затвердження технічної документації сформована нова земельна ділянка площею 44,918 га з кадастровим номером 3510300000:01:004:0001, до складу якої увійшла земельна ділянка площею 37,6078 га;

- 02.06.2017 Олександрійська міська рада здійснила державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 44,918 га з кадастровим номером 3510300000:01:004:0001;

- на його думку, зміна цільового призначення земельної ділянки здійснена не у відповідності до законодавства і вона порушує його право на оформлення права постійного користування земельною ділянкою;

- за змістом статей 20, 23 Земельного кодексу України та статті 36 Закону України Про охорону земель зміна цільового призначення земель сільськогосподарського призначення допускається за умови обґрунтування доцільності такої зміни та за проектами землеустрою щодо їх відведення з прийняттям відповідного рішення, проте Олександрійська міська рада не приймала рішення щодо такої зміни та не розроблювала проект землеустрою;

- у спорі Міська рада змінила цільове призначення земельної ділянки за наслідками інвентаризації земель, що не відповідає приписам статті 50 Закону України Про землеустрій, оскільки за її змістом віднесення виявлених при інвентаризації земель до відповідної категорії здійснюється на підставі документації із землеустрою, погодженої та затвердженої у встановленому законом порядку;

- належним способом зміни цільового призначення земель за законодавством є формування земельної ділянки, можливо і за технічною документацією за наслідками інвентаризації, але без зміни цільового призначення, з наступним розробленням проекту відведення з метою зміни цільового призначення, втім Міська рада поєднала зміну цільового призначення та формування земельної ділянки, що є недопустимим;

- спірна земельна ділянка не може використовуватися для житлової та громадської забудови, оскільки знаходиться біля кладовища у межах санітарно-захисної зони, що слідує з пункту 3.5. Державних санітарних правил та норм Гігієнічні вимоги щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України ДСанПіН 2.2.2.028-99;

- обраними ним способами захисту досягається поновлення порушених прав щодо подальшого оформлення права постійного користування спірною земельною ділянкою;

- строк позовної давності не сплинув, оскільки рішення з надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування прийняте Міською радою у 2021 році, а тому саме з того часу він дізнався про вплив рішення на неможливість розробки проекту землеустрою.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 08.02.2023 у справі №912/1665/22 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Олександрійський професійний аграрний ліцей звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.02.2023 у справі №912/1665/22 скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.

При цьому заявник апеляційної скарги посилається на те, що не погоджується з висновком господарського суду про те, що оскільки Позивач не має речових прав на спірну земельну ділянку, то рішення Відповідача жодних прав та інтересів Позивача не порушують, так як навіть за відсутності у Позивача речового права на спірні землі, оскаржуваними рішеннями Відповідача порушено право позивача на належне оформлення та реєстрацію своїх прав.

Як зазначено і у рішенні Господарського суду Кіровоградської області від 14.12.2018 у справі № 912/1604/17, і в оскаржуваному рішенні, Позивачем не було завершено передбачену чинним на той час законодавством процедуру набуття права постійного користування земельною ділянкою, з чого суди роблять висновок, що він такого права не набув.

Фактично, відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції робить висновок, що судовому захисту підлягає тільки речове право на земельну ділянку, яким могло б бути право постійного користування. В той же час, судовому захистові підлягає будь-яке наявне право та інтерес особи, навіть ті, що не пов`язані напряму із володінням, користуванням та розпорядженням майном.

В даному випадку порушення права Позивача пов`язано із позбавленням його можливості реалізувати своє право на належне оформлення постійного користування землею через неправомірне рішення Відповідача про зміну її цільового призначення.

Рішення Відповідача № 91 від 29.01.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою спірної земельної ділянки є індивідуально-правовим актом, що стосується інтересів конкретної особи (Позивача), а тому застосування до нього ст.11 ГПК України є недоцільним. Невідповідність даного рішення закону є підставою для визнання його незаконним (ч. 10 ст.59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»), але не має наслідком пряме застосування замість даного рішення відповідної норми права.

Рішення Відповідача № 91 від 29.01.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою спірної земельної ділянки є чинним та в судовому порядку скасовано не було. Більш того, воно видано на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2019 року у справі №340/1939/19.

Таким чином, зазначене рішення Відповідача є ще однією самостійною підставою для виникнення у Позивача певних прав, стосовно спірної земельної ділянки, які підлягають судовому захисту.

Відповідно до позиції Великої палати Верховного суду, викладеної у постанові від 02 лютого 2021 року № 925/642/19, Велика палата Верховного суду визначає два основні критерії, за якими спосіб захисту визнається допустимим: передбачення відповідного способу захисту законом або договором та ефективність обраного способу захисту. В даному ж випадку, обраний Позивачем спосіб захисту передбачений законом та є ефективним, а тому висновки суду першої інстанції щодо неправильності обраного способу захисту є помилковими.

Відповідач, Олександрійська міська рада Кіровоградської області, у відзиві на апеляційну скаргу вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення без змін. Зазначає, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому, обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

Як неодноразово звертав увагу Верховний Суд, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Відповідно до протоколу передачі судової справи від 28.02.2023 для розгляду справи №912/1665/22 визначено колегію суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Орєшкіної Е.В., суддів: Кощеєва І.М., Березкіної О.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.03.2023 зазначеною колегією суддів відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Олександрійського професійного аграрного ліцею на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.02.2023 у справі №912/1665/22; розгляд апеляційної скарги призначений у судове засідання на 06.06.2023.

Ухвалою суду від 06.06.2023 розгляд справи відкладено на 05.09.2023.

Розпорядженнями керівника апарату суду від 11.09.2023, у зв`язку зі звільненням ОСОБА_2 з посади судді Центрального апеляційного господарського суду у зв`язку з поданням заяви про відставку, призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.09.2023 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Іванова О.Г. (доповідач), суддів Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б., якою справу прийнято до свого провадження, розгляд апеляційної скарги призначений у судове засідання на 01.11.2023.

В судовому засіданні 01.11.2023 оголошено перерву до 16.01.2024.

В судовому засіданні 16.01.2024 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

14.12.2018 Господарський суд Кіровоградської області прийняв рішення у справі № 912/1604/17 за позовом Олександрійського професійного аграрного ліцею до Олександрійської міської ради Кіровоградської області за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 37,607845 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення Олександрійської міської ради у межах міста Олександрія, яка знаходиться суміжно з Користівським та Кременчуцьким шосе. На даний час рішення суду набрало законної сили.

Рішенням суд відмовив у задоволенні позовних вимог та установив обставини, які мають значення для розгляду наявного між сторонами спору. Такі обставини не потребують повторного доведення (доказування) на підставі частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, оскільки в обох справах беруть участь ті самі особи, стосовно яких вони установлені.

Зокрема, рішенням (а.с. 68-71) установлено, що:

- згідно статуту Олександрійського професійного аграрного ліцею, затвердженого заступником Міністра освіти і науки України, Ліцей є правонаступником Професійно-технічного училища № 31 м. Олександрії, а те за наказом Кіровоградського обласного управління профтехосвіти № 151 від 16.08.1984 утворене внаслідок реорганізації (зміни найменування) СПТУ № 1 м. Олександрії;

- у відповідності до розпорядження Ради Міністрів Української РСР № 127-р від 18.02.1961 Олександрійському профучилищу № 1 у постійне користування виділено 183,2 га земель за рахунок земель колгоспу ім. Леніна Олександрійського району;

- за довідкою про забезпечення землею училищ механізації Олександрійське профучилище № 1 з виділеною землею мало 343,2 га землі;

- у травні 1962 року відділом землевпорядження Кіровоградської землевпорядної експедиції обласного управління сільського господарства складений акт перенесення в натурі проекту внутрішньогосподарського землевпорядження від 18.05.1962, у відповідності з яким Училищу передано сім полів польових змін загальною площею 309,1 га та три інших ділянки загальною площею 12,3 га;

- земельна ділянка, яка була відведена Училищу № 1 у 1962 році знаходилась за межами міста Олександрії, перебувала у користуванні колгоспу ім. Леніна Олександрійського району та була включена до меж міста Олександрії постановою Верхової ради України від 05.05.1996 № 160/96-ВР;

- під час опрацювання та розробки документів землевпорядкування на виконання наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 22.05.2012 № 612 Про підготовку матеріально-технічної бази навчальних закладів, установ освіти і науки, молоді та спорту до роботи в новому 2012/2013 навчальному році та в осінньо-зимовий період Ліцею стало відомо, що частина земель, які були відведені у постійне користування Училищу та перебували у користуванні з 1962 року, а саме 37,607845 га, знаходяться у межах міста Олександрія;

- у зв`язку з цим Ліцей звернувся із клопотанням до Олександрійської міської ради про відведення йому земельної ділянки розміром 37,607845 га, проте рішенням Міської ради № 914 від 15.02.2014 Про розгляд клопотання Олександрійського професійного аграрного ліцею про відведення земельних ділянок в постійне користування йому було відмовлено.

Разом з тим, у рішенні суд установив, що: … матеріали справи не містять відповідних доказів, які б підтверджували факт наявності правопідтверджуючих документів позивача на постійне користування земельними ділянками, а також внесення позивача до відповідного загального реєстру (списку) землекористувачів.

За змістом рішення суд відмовив у позові, пославшись хоча і на набуття Ліцеєм у відповідності до законодавства, чинного на час передачі спірної земельної ділянки у користування, права її постійного користування, але незавершеність процедури державної реєстрації набуття такого права. Суд вказав, що відповідне право на реєстрацію не втрачене.

У рішенні суд також вказав, що справа розглядалася за результатами нового розгляду після скасування попередніх судових рішень місцевого та апеляційного судів постановою Верховного Суду від 11.06.2018. Так, рішенням від 22.08.2017 (а.с. 59-62, т.1) суд позовні вимоги задовольнив частково та визнав за Позивачем право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 376078,45 кв. м. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 (а.с. 63-65, т.1) рішення залишене без змін.

Згідно з постановою від 11.06.2018 (а.с. 66-67, т.1) Верховний Суд окреслив підставу для скасування попередніх судових рішень та зазначив, що нею є не з`ясування судами наявності правопідтверджуючих документів на право постійного користування спірною земельною ділянкою, передбачених статтею 193 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922, а також факту внесення Позивача до відповідного земельного реєстру (списку) землекористувачів. Зокрема, Кодекс передбачав обов`язковість оформлення, державної реєстрації та видачі землекористувачам правопідтверджуючих документів на землю, а положення постанови Всеукраїнського центрального виконавчого комітету та народних комісарів УРСР Про земельні розпорядки в смузі міст і містечок від 23.10.1925 встановлювали, що всі земельні ділянки в межах міської смуги підлягали державній реєстрації, що засвідчувалось актами реєстрації, такими як загальний реєстр (список) землекористувачів волості, та витягами з них.

Як слідує із довідки № 7 від 20.03.1989 (а.с. 43, т.1), виданої Виконкомом Олександрійської районної Ради депутатів до справи про видачу акта на право користування землею Олександрійському училищу механізації сільського господарства № 1 Олександрійського району Кіровоградської області, Училище користувалося землею площею 183,2 га на підставі розпорядження Ради Міністрів Української РСР № 127-р від 18.02.1961, а на загальній площі відведених земель станом на 01.11.1960 обліковувалося 324,6 га ріллі та 26,4 га інших земель.

За змістом пункту 13.1. рішення Олександрійської міської ради № 205 від 16.12.2016 Про відведення земельних ділянок у власність шляхом продажу, у постійне користування, тимчасове користування на умовах строкового сервітуту та в оренду, про поділ земельних ділянок (а.с. 105-110, т.1) Міській раді наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель запасу житлової та громадської забудови Олександрійської міської ради для житлової та громадської забудови орієнтовною площею 74,6 га між Кременчуцьким та Користівським шосе в м. Олександрії Кіровоградської області.

У подальшому, згідно з пунктом 6.2. рішення Олександрійської міської ради від 24.02.2017 № 248 Про відведення земельних ділянок у постійне користування, тимчасове користування на умовах строкового сервітуту, у власність (шліхом викупу) та в оренду, поділ земельних ділянок, проведення інвентаризації земель комунальної власності, проведення розрахунків з орендної плати за земельні ділянки (а.с. 111- 119, т.1) до пункту 13.1. рішення Олександрійської міської ради № 205 від 16.12.2016 внесені зміни. Цими змінами Міській раді наданий дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель на земельну ділянку із земель запасу житлової та громадської забудови Олександрійської міської ради для житлової та громадської забудови орієнтовною площею 74,6 га між Кременчуцьким та Користівським шосе в м. Олександрії Кіровоградської області.

Відповідно до пункту 1.7. рішення Олександрійської міської ради від 28.04.2017 № 281 Про відведення земельних ділянок у постійне користування, тимчасове користування на умовах строкового сервітуту, у власність (шляхом викупу) та в оренду, поділ земельних ділянок (а.с. 120, т.1) Міською радою затверджена технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель на земельну ділянку із земель запасу житлової та громадської забудови Олександрійської міської ради для житлової та громадської забудови площею 44,9180 га між Кременчуцьким та Користівським шосе в м. Олександрії Кіровоградської області.

З Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 164949314 від 25.04.2019 (а.с. 101, т.1) та № 316392180 від 30.11.2022 (а.с. 183-184, т.1) у Реєстрі наявні відомості (реєстраційний номер 1265101535103) щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3510300000:01:004:0001. Зокрема, її площа складає 44,918 га; цільовим призначенням є землі житлової та громадської забудови, для житлової та громадської забудови; розташована вона у м. Олександрія Кіровоградської області; належить до комунальної власності територіальної громади м. Олександрія в особі Олександрійської міської ради. Державна реєстрація земельної ділянки здійснена 02.06.2017.

Як слідує з Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0002985622019 від 08.04.2019 (а.с. 102-103, т.1) у кадастрі наявні відомості щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3510300000:01:004:0001, які відповідають відомостям з наведеного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 1 рішення Олександрійської міської ради від 21.12.2019 № 861 Про затвердження містобудівної документації Міська рада затвердила генеральний план м. Олександрія Кіровоградської області.

За твердженнями Відповідача відомості щодо спірної земельної ділянки внесені до плану, а саме вона віднесена до земель житлової та громадської забудови.

Водночас, відповідно до рішення Олександрійської міської ради № 91 від 29.01.2021 Про розгляд клопотання Олександрійського професійного аграрного ліцею (а.с. 97, т.1) Ліцею наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі з метою відведення у постійне користування земельних ділянок орієнтовною загальною площею 376078,45 кв. м для дослідних та навчальних цілей за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які знаходяться у користування Ліцею з 18.05.1962 на підставі розпорядження Ради Міністрів Української РСР № 127-р від 18.02.1961.

Проте, як слідує з листа фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 № 121 від 17.01.2022 (а.с. 98, т.1) розроблення технічної документації із землеустрою на виконання наданого дозволу унеможливлене серед іншого фактом зміни категорії спірної земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови, а тому сам дозвіл не відповідає містобудівній документації.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, господарський суд виходив з того, що рішенням від 14.12.2018 у справі № 912/1604/17 суд установив, що Позивач, як правонаступник СПТУ № 1 не підтвердив наявності відповідних документів, у тому числі їх державної реєстрації, а тому у задоволенні позовних вимог про визнання права постійного користування на земельну ділянку відмовив.

При розгляді даної справи Позивач також не надав відповідних доказів (документів), які підтверджували б набуття ним права постійного користування спірною земельною ділянкою, а тому суд висновує, що він не довів наявність у нього відповідного права.

Сама наявність дозволу на розробку проекту землеустрою не являється правовстановлюючим актом, який би породжував право постійного користування земельною ділянкою. Здійснений судом аналіз обставин справи, положень законодавства вказує на те, що Позивач не є суб`єктом земельних правовідносин по відношенню до земельної ділянки з кадастровим номером 3510300000:01:004:0001, оскільки не набув права на користування нею. У зв`язку з цим прийняті Відповідачем акти не порушують прав та інтересів Позивача.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з такими висновками господарського суду та зазначає наступне.

З викладених позицій сторін слідує, що між ними існує спір стосовно зміни Відповідачем цільового призначення спірної земельної ділянки в порушення установленого законодавством порядку. Така зміна, на думку Позивача, унеможливлює завершення ним процедури передачі земельної ділянки у його постійне користування за наявного права, оскільки первісно вона відносилася до категорії земель сільськогосподарського призначення і він набув право користування нею, але за оспорюваними рішеннями переведена у категорію земель житлової та громадської забудови, що унеможливлює як розробку проекту землеустрою, так і реєстрацію права.

Частина 1 статті 3 ЗК України визначає, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Таким чином, ЗК України є основним предметним законодавчим актом, який регулює земельні правовідносини, що виникають між їх учасниками.

Однією зі складових частин земельних правовідносин за частиною 2 статті 2 ЗК України є суб`єкти відносин. Фактично суб`єктами земельних правовідносин є особи, наділені чинним законодавством правами та обов`язками достатніми для участі у земельних правовідносинах. До них віднесені фізичні особи (громадяни, іноземні громадяни та особи без громадянства), юридичні особи, територіальні громади (реалізують свої повноваження, як правило, через органи місцевого самоврядування), держава (реалізує свої повноваження в сфері земельних правовідносин через відповідні органи державної влади). Водночас, іншою складовою частиною земельних правовідносин відповідно до частини 3 статті 2 ЗК України являються їх об`єкти, а саме землі у межах території України, індивідуально-визначені земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Отже, ключовим у контексті спірних правовідносин, з огляду на наведені приписи, є визначення Позивача як суб`єкта земельних правовідносин стосовно конкретної (спірної) земельної ділянки через призму наявності у нього відповідних прав землекористування на неї.

У свою чергу, таке визначення безпосередньо впливає на предметну юрисдикцію спору, оскільки до підвідомчості господарських судів за пунктом 6 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України віднесені справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю), визнання недійсними актів, що порушують такі права.

Зокрема, пункт г частини 3 стаття 152 ЗК України визначає, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Крім того, згідно з частиною 1 статті 155 того ж Кодексу у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відтак, господарським судам підвідомчі справи у спорах, в яких предметом є порушене (або існує загроза порушення) речове право на земельну ділянку учасника земельних правовідносин, який має відповідний статус суб`єкта таких відносин. Захист порушеного права відбувається (з поміж інших способів) шляхом визнання недійсним акту органу місцевого самоврядування, що порушує речове право.

Колегія суддів констатує, що оспорюваними рішеннями Відповідач фактично змінив статус земельної ділянки (її категорію) та оформив відповідні права на неї, а тому Позивач, оспорюючи їх, повинен довести наявність у нього відповідного права, яке порушене внаслідок існуючих змін.

З метою оцінки наявності у Позивача статусу суб`єкта земельних правовідносин у зв`язку з його твердженнями про набуття права постійного користування спірною земельною ділянкою за наслідками її передачі розпорядженням Ради Міністрів Української РСР № 127-р від 18.02.1961 (умовно одна підстава набуття права) та надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою відповідно до рішення Міської ради № 91 від 29.01.2021 (умовно інша підстава набуття права) колегія суддів зазначає, що ЗК України підставами виникнення, зміни та припинення земельних правовідносин окреслює юридичні факти, тобто конкретні життєві обставини, з якими норми земельного права пов`язують виникнення, зміну чи припинення земельних правовідносин.

Зокрема, до таких обставин віднесені:

- договори та інші правочини, передбачені законом, а також не передбачені законом але такі, що не суперечать йому;

- акти органів державної влади та місцевого самоврядування, які передбачені законом як підстави виникнення земельних прав та обов`язків;

- судові рішення, які встановлюють земельні права та обов`язки;

- набуття земельних прав та обов`язків на підставах, які дозволені законом;

- заподіяння шкоди;

- інші дії фізичних та юридичних осіб;

- події, як обставини, які не залежать від волі суб`єктів земельних правовідносин (стихійне лихо, повінь, землетрус, тощо), з якими закон або інший нормативно-правовий акт пов`язує виникнення, зміну чи припинення земельних правовідносин.

Так, відповідною обставиною виникнення земельних правовідносин є передача земельної ділянки у постійне користування.

Стаття 92 ЗК України надає визначення праву постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина 1). Це право набувають з поміж інших установи та організації, що належать до державної та комунальної власності (пункт а частини 2).

Матеріалами справи підтверджено, що спірна земельна ділянка у складі іншої була передана у користування Позивачу на підставі розпорядження Ради Міністрів Української РСР № 127-р від 18.02.1961, тобто за законодавством та порядком, які існували станом на час передачі. При цьому, вона знаходилась за межами міста Олександрії та перебувала у користуванні колгоспу ім. Леніна Олександрійського району.

Стаття 5 Цивільного кодексу України, визначає, що: акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності (частина 1); акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи (частина 2); якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частина 3).

Крім того, у частині 1 статті 58 Конституції України закріплено загальновизнаний принцип права, відповідно до якого закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

У свою чергу, у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів зазначено, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, для визначення того, чи набув Позивач право постійного користування земельною ділянкою, підлягають застосуванню положення законодавства, яким регулювався такий порядок станом на час передачі.

Так, на час відведення Позивачу земельної ділянки у постійне користування земельні відносини регулювалися Земельним кодексом УСРР 1922 року.

За змістом ЗК УСРР 1922 року:

- усі землі за межами діючої міської межі, у чиєму б користуванні вони не перебували, входять у територію волостей, перебувають у загальному веденні Земорганів і підкоряються відповідним постановам Кодексу законів про землю, при цьому землі, що фактично обслуговують міські комунальні підприємства (водопроводи, поля зрошення, радгоспи і т.д. ) закріплюються за цими підприємствами (стаття 150);

- землевпорядні дії проводяться в порядку, зокрема, відведення земель, що надаються в користування державним організаціям, установам і підприємствам, містам і населенням міського типу, а також на особливих умовах (оренди, концесії та ін.), іншим установам, суспільствам і особам (пункт а статті 169);

- землевпорядні дії виконуються під загальним спостереженням, керівництвом і контролем Народного Комісаріату Землеробства, місцевими землевпорядними установами через уповноважених на те землемірів-землевпорядників (стаття 170);

- справи про землевпорядженню проводяться в наступній поступовості: порушення землевпорядну справи; підготовка землевпорядної справи, складання землевпорядного проекту й пред`явлення його учасникам землевпорядження; затвердження проекту землевпорядження й приведення його й виконання із установленням на місці прикордонних межових знаків; складання й видача сторонам землевпорядних документів (стаття 180);

- виконання проекту землевпорядження полягає в закріплені на місцевості границь землекористування постійними межовими знаками, з державним гербом У. Р. С. Р. на них (стаття 191);

- при остаточному затвердженні проектів землеустрою землеустрійними установами складаються і, після державного запису утворених землекористувань (земельної реєстрації), видаються учасникам землеустрою належно засвідчені документи (стаття 193);

- державна земельна реєстрація поділялась на основну, що полягала в первісному заповненні карт та реєстрів, та поточну, ціллю якої було своєчасне внесення в акти реєстрації тих змін в правовому, господарському та природному стані земельних ділянок, які виникали з часом; у названих документах повинні бути означені кордони, місце розташування, простір і склад землекористувань, а також їх назви, найменування землекористувачів, час виконання землеустрою і його підставу, умови землекористування та інші істотні відомості, що містяться в постанові про затвердження проекту землеустрою; землевпорядні плани, акти і діловодства зберігаються при землевпорядних установах (стаття 196);

- земельна реєстрація ведеться по кожній волості окремо і при цьому складаються наступні акти: загальна карта землекористувань волості; карта окремих селищ; загальний реєстр (список) землекористувачів волості; садибних ділянок всіх селищ волості; реєстр земельних товариств волості (стаття 197).

Поряд з цим, згідно з Розділом ІІ постанови Всеукраїнського центрального виконавчого комітету та Ради народних комісарів УРСР Про земельні розпорядки в смузі міст і містечок від 23.10.1925:

- усі без винятку земельні й лісові дільниці в межах міської смуги й смуги містечок належить реєструвати;

- реєстрація земельних дільниць покладається на органи комунального господарства й відомості, які містяться в актах реєстрації й у виданих з них витягах і викопійовках, мають приймати всі установи й особи як правдиві доти, доки противне не буде доведене судовим порядком.

З наведених правових положень слідує, що:

- земельний кодекс передбачав обов`язковість оформлення справи по землевпорядженню шляхом порушення та її підготовки, складання і затвердження проекту, приведення проекту на місцевості, а також складання після цього й видачі землевпорядних документів з подальшою державною реєстрацією;

- постанова встановлювала, що всі земельні ділянки в межах міської смуги підлягали державній реєстрації, що засвідчувалось актами реєстрації, такими як загальний реєстр (список) землекористувачів волості, та витягами з них.

У постанові від 11.07.2018 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 912/1604/17 надав правовий висновок стосовно застосування наведених правових положень ЗК УРСР 1922 року та Розділу ІІ постанови Всеукраїнського центрального виконавчого комітету та Ради народних комісарів УРСР Про земельні розпорядки в смузі міст і містечок від 23.10.1925 і вказав, що:

- ЗК УРСР від 29.11.1922 передбачав обов`язковість оформлення, держаної реєстрації та видачі землекористувачам правопідтверджуючих документів на землю,

- постановою Всеукраїнського центрального виконавчого комітету та Ради народних комісарів УРСР Про земельні розпорядки в смузі міст і містечок від 23.10.1925 також було передбачено, що всі земельні ділянки в межах міської смуги підлягали державній реєстрації, що засвідчувалось актами реєстрації, такими як загальний реєстр (список) землекористувачів волості, та витягами з них.

Відтак, за наведеними положеннями та висновками право постійного користування земельною ділянкою за законодавством, яке діяло станом на час прийняття розпорядження Ради Міністрів Української РСР № 127-р від 18.02.1961, виникало у суб`єкта лише за наслідками дотримання відповідної процедури набуття:

- розробки проекту землевідведення;

- видачі правопідтверджуючого документа;

- та його реєстрації шляхом внесення землекористувача до загального реєстру (списку) землекористувачів.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про те, що рішенням від 14.12.2018 у справі № 912/1604/17 суд установив, що Позивач, як правонаступник СПТУ № 1 не підтвердив наявності відповідних документів, у тому числі їх державної реєстрації, а тому у задоволенні позовних вимог про визнання права постійного користування на земельну ділянку відмовив.

При розгляді даної справи Позивач також не надав відповідних доказів (документів), які підтверджували б набуття ним права постійного користування спірною земельною ділянкою, а тому суд висновує, що він не довів наявність у нього відповідного права.

При цьому колегія суддів не враховує правову оцінку, яку надав суд у рішенні від 14.12.2018 у справі № 912/1604/17, щодо набуття Ліцеєм права постійного користування земельною ділянкою, оскільки вона суперечить висновку зробленому у цьому ж рішенні про недоведеність факту наявності як правопідтверджуючих документів на земельну ділянку, так і їх державної реєстрації у встановленому на той час порядку. Більш того, суд відмовив за результатами розгляду справи саме у визнанні за Позивачем права постійного користування на неї.

Безпосередньо необов`язковість правової оцінки, наданої певному факту при розгляді іншої справи, урегульована частиною 7 статті 75 ГПК України.

Наведене вказує на відсутність у Позивача, з посиланням на наявність у нього права постійного користування спірною земельною ділянкою, права на судовий захист стосовно прийнятих Відповідачем рішень.

Надаючи оцінку іншій умовній підставі набуття ним права на позов та судовий захист за наслідками наявного рішення Відповідача № 91 від 29.01.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою спірної земельної ділянки колегія суддів зазначає наступне.

Так, пункт 1 рішення № 91 від 29.01.2021 Про розгляд клопотання Олександрійського професійного аграрного ліцею викладений таким чином, що наданий Позивачу дозвіл стосується земельної ділянки (певної площі) із земель сільськогосподарського призначення, які знаходяться у його ж користуванні. Зокрема, він викладений у редакції: Надати дозвіл Олександрійському професійному аграрному ліцею на розробку проекту землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі з метою відведення у постійне користування земельних ділянок орієнтовною загальною площею 376078,45 кв. м, у тому числі ріллі 376078,45 кв. м (площами 337370 кв. м, 32236 кв. м, 6472,45 кв. м) для дослідних та навчальних цілей за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які знаходяться у користуванні Олександрійського професійного аграрного ліцею з 18.05.1962 на підставі розпорядження Ради Міністрів УРСР від 18.02.1961 № 127-р.

За твердженнями Позивача, які не спростовуються Відповідачем, земельна ділянка загальною площею 376078,45 кв. м входить до меж земельної ділянки площею 44,918 га з кадастровим номером 3510300000:01:004:0001, яка сформована за оспорюваними рішеннями.

Отже, хоча дозвіл наданий Позивачу на розробку проекту землеустрою і стосуються земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення, які знаходяться у його ж користуванні, але фактично він наданий стосовно земельної ділянки, яка не мала відповідного статусу категорії земель. Цей висновок слідує з того, що станом на час прийняття Відповідачем рішення № 91 від 29.01.2021 земельна ділянка площею 376078,45 кв. м вже входила до меж земельної ділянки площею 44,918 га з кадастровим номером 3510300000:01:004:0001 та з іншою її категорією землі житлової та громадської забудови. Відповідна зміна статусу категорії земель відбулася саме за оспорюваними рішеннями, які прийняті до моменту прийняття рішення № 91 від 29.01.2021.

Порядок набуття права на землю із земель комунальної власності станом на час прийняття рішення № 91 від 29.01.2021 регулювався положеннями статей 116, 122 та 123 ЗК України (у відповідній редакції на цю дату), а саме:

- юридичні особи набувають права користування земельними ділянками із земель комунальної власності за рішенням органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень (частина 1 статті 116);

- міські ради передають земельні ділянки у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина 1 статті 122);

- надання земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється органами місцевого самоврядування; рішення приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання); надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); у такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом місцевого самоврядування (частина 1 статті 123);

- особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень передають у користування такі земельні ділянки; у клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення; до клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки (частина 2 статті 123);

- відповідний орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні; підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 3 статті 123).

Таким чином:

- надання земельної ділянки у користування здійснюється за наслідками прийняття органом місцевого самоврядування, як власником землі, рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо її відведення;

- невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, є підставою для відмови у наданні такого дозволу.

Матеріалами справи підтверджено, що рішення № 91 від 29.01.2021 стосувалося земельної ділянки сільськогосподарського призначення, хоча на час його прийняття ця земельна ділянка мала інший статус та категорію (відносилася до земель житлової та громадської забудови). У зв`язку з цим воно не відповідало наведеним положенням частини 3 статті 123 ЗК України, оскільки наявність такої невідповідності повинна була стати підставою для відмови у наданні дозволу (через невідповідність місця розташування земельної ділянки генеральному плану населеного пункту, містобудівній документації, техніко-економічному обґрунтуванню використання земель адміністративно-територіальної одиниці, проекту землеустрою щодо впорядкування території населеного пункту). У такому випадку Відповідач повинен був відмовити Позивачу у наданні дозволу з посиланням саме на таку невідповідність.

У пунктах 30-32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 380/624/16-ц Суд надав висновки щодо правової оцінки дозволу на розробку проекту землеустрою та вказав, що:

- рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку, однак, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не являється правовстановлюючим актом (пункт 30);

- правовідносини, пов`язані з прийняттям та реалізацією такого рішення не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов`язань осіб (пункт 31);

- при прийнятті такого рішення орган державної влади виконує дозвільну функцію, що притаманна органу державної влади у публічно-правових відносинах (пункт 32).

Отже, сама наявність дозволу на розробку проекту землеустрою не являється правовстановлюючим актом, який би породжував право постійного користування земельною ділянкою.

Таким чином, господарський суд прийшов до правильного висновку, про те, що Позивач не є суб`єктом земельних правовідносин по відношенню до земельної ділянки з кадастровим номером 3510300000:01:004:0001, оскільки не набув права на користування нею. У зв`язку з цим прийняті Відповідачем акти не порушують прав та інтересів Позивача.

Крім того, статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При цьому колегія суддів не застосовує до спірних правовідносин положення статті 20 ГК України, оскільки відповідно до частини 1 статті 4 цього Кодексу предметом його регулювання не є земельні правовідносини. У цьому контексті у пункті 52 постанови від 16.02.2021 у справі № 921/530/18 Велика Палата Верховного Суду надала правовий висновок стосовно нерозповсюдження положень Господарського кодексу України на земельні відносини.

За частинами першою та другою статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 Суд надав правовий висновок стосовно застосування вказаних правових положень та вказав, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання.

З цього суд висновує, що судовий захист це дії з попередження, припинення порушення прав або відновлення порушених прав.

Поряд з цим, попередньо суд вказав, що за статтями 152, 155 ЗК України способом захисту у випадку порушення прав та інтересів у земельних правовідносинах прийняттям органом місцевого самоврядування акту є визнання його недійсним.

Втім, Позивач заявив вимоги про визнання незаконним та скасування актів у певних частинах. Це не відповідає наведеному способу захисту. Суд вважає, що визнання акту недійсним, як похідного слова від недійсний, не є тотожним або синонімом слів незаконний або такий, що підлягає скасуванню у праворегулюванні, оскільки використання певних правових наслідків (як способів захисту) повинне узгоджуватися із юридичними нормами, котрі підлягають застосуванню при урегулюванні правовідносин, а не довільному застосуванню тих чи інших слів української мови, у тому числі способів захисту, які передбачені різними галузями права.

Такий спосіб захисту як визнання незаконним та скасування правового акта, що порушує право власності, інше речове право передбачений ЦК України. Зокрема, за статтями 21, 393 (з урахуванням статті 396) суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, нормативно-правовий акт, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси, права власності, інше речове право.

Натомість ЗК України застосовує інше формулювання способу захисту (яке попередньо вже наведене) та яке відрізняється від способу, встановленого ЦК України.

Наявна різниця потребує окреслення відповіді на питання про законодавство, яке є спеціальним та підлягає безпосередньому застосуванню для урегулювання спору.

Так, у юридичній науці кожна галузь права характеризується властивим їй предметом правового регулювання. Безпосередньо земельне право України є окремою юридичною галуззю права, якій притаманні свій предмет, методи, система, принципи, об`єкти та суб`єкти. Своєрідним предметом земельного права є земельні правовідносини (суд про них вказував раніше), які мають наступні ознаки: по-перше, випливають із спеціальної правосуб`єктності суб`єктів земельного права, із специфіки їхніх завдань та предмета діяльності; по-друге, складаються у сфері використання землі та її обігу. У вузькому розумінні предметом земельного права є суспільні відносини, що пов`язані із використанням землі і регулюються нормами земельного права.

Чинне земельне законодавство має комплексний характер, оскільки містить значну частину норм, які регулюють земельні відносини, але, по суті, за змістом є цивільно-правовими (купівля, дарування, спадкування та інші), оскільки земля, виходячи з положень чинного цивільного законодавства щодо права власності на земельні ділянки, є предметом цивільного права України.

Крім того, усі якісні характеристики землі, як сфери існування суспільства, складової природного середовища, предмета і засобу виробництва, свідчать про те, що земельні відносини, в які вступають суб`єкти господарювання (громадяни, підприємства, установи, організації, держава) є відносинами особливого виду і їх регулювання охоплюється нормами інших галузей права (цивільного, екологічного, аграрного тощо). Але усі вони залишаються земельними відносинами, оскільки основою їх існування є чинне земельне законодавство, що застосовують з урахуванням норм цивільного права.

Норми цивільного права застосовують лише в тій частині, яка не врегульована нормами земельного права.

Звідси випливає, що предметом земельного права є суспільні земельні відносини, зумовлені особливими специфічними властивостями землі як об`єкта суспільних відносин у тій частині, в якій вони регулюються нормами земельного права.

Отже, предметом земельного права є певна група суспільних відносин, що виникають у зв`язку з розподілом, використанням та охороною земель і регулюються нормами земельного права. Відтак, спеціальним законом з визначення способів захисту порушених прав прийняттям незаконного правового акта є положення статті 152 ЗК України.

Положеннями названої статті 5 ГПК України захист порушених прав повинен відбуватися у певний спосіб, який визначений законом.

У вказаній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 Суд надав правовий висновок стосовно правильності обрання належного способу захисту та вказав, що:

- права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача; якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (пункт 6.5),

- розглядаючи справу суд має з`ясувати чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором, чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах (пункт 6.6),

- якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню; однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (пункт 6.7.).

На підставі викладених правових положень та висновків колегія суддів виснує, що право позивача на заявлення конкретної позовної вимоги повинне узгоджуватися із правильністю, належністю та ефективністю обраного способу захисту порушених прав.

Частина перша статті 162 ГПК України регламентує, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої цієї ж статті позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.

У постанові від 04.12.2019 по справі № 917/1739/17 Велика Палата Верховного Суду надала правовий висновок стосовно застосування цієї правової норми. Суд у пунктах 81, 83 та 86 вказав, що предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.

Відтак, обов`язком Позивача є самостійне визначення позовних вимог з наведенням правильного та ефективного способу захисту, але у справі він обрав спосіб захисту, який не відповідає належному.

У постанові від 19.01.2021 по справі № 916/1415/19 Велика Палата Верховного Суду надала правовий висновок стосовно наслідків невірного обрання способу захисту та зазначила у пункті 6.7., що якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили згідно вимог ч. 2 статті 86 ГПК України. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Підсумовуючи викладене, враховуючи предмет та визначені Позивачем підстави позову, з огляду на принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, колегія суддів вважає, що у даній справі позивачем не доведено належними засобами доказування у розумінні положень статей 76-79, 91 Господарського процесуального кодексу України факт порушення прав і законних інтересів Олександрійського професійного аграрного ліцею, які підлягали би захисту у судовому порядку.

Тобто, позивачем не доведено, які, чим саме та ким порушені права Олександрійського професійного аграрного ліцею, як позивача, у зв`язку з прийняттям Олександрійською міською радою рішень, якими було вирішено:

- надати дозвіл Олександрійській міській раді на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з земель запасу житлової та громадської забудови орієнтовною площею 74,6 га між Кременчуцьким та Користівським шосе в м. Олександрія Кіровоградської області (пункт 13.1 рішення Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 16.12.2016 № 205);

- внести зміни до пункту 13.1 рішення від 16.12.2016 р. № 205 (пункт 6.2 рішення Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 24.02.2017 № 248);

- затвердити технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель на земельну ділянку з земель запасу житлової та громадської забудови Олександрійської міської ради для житлової та громадської забудови площею 44,9180 га. між Кременчуцьким та Користівським шосе в м. Олександрія Кіровоградської області (пункт 1.7 рішення Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 28.04.2017 № 281).

Наявність рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, на яке посилається заявник апеляційної скарги, не можна ототожнювати з фактом виникнення або набуття будь-яких прав Олександрійським професійним аграрним ліцеєм на земельну ділянку площею 44,9180 га, що розташована між Кременчуцьким та Користівським шосе в м. Олександрія Кіровоградської області з кадастровим номером 3510300000:01:004:0001, оскільки відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наведеному у постанові від 17.10.2018 у справі № 380/624/16-ц, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим актом.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до обґрунтовано висновку про те, що Позивач не надав доказів того, що він є особою щодо якої застосовані оскаржувані рішення або доказів того, що він є суб`єктом відповідних правовідносин, що, в свою чергу, є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

За таких обставин, позовні вимоги є необґрунтованими, з огляду на що господарський суд правомірно відмовив у їх задоволенні.

При цьому колегія суддів констатує, що законність і обґрунтованість оспорюваних рішень та державної реєстрації прав не є доводами апеляційної скарги, тому з огляду на межі апеляційного перегляду, а також з урахуванням того, що Позивач як не має права на їх оспорювання, так і обрав спосіб захисту, який не відповідає належному, колегія суддів не здійснює аналіз законності оспорюваних рішень та державної реєстрації прав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Олександрійського професійного аграрного ліцею на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.02.2023 у справі №912/1665/23 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.02.2023 у справі №912/1665/22 - залишити без змін.

Судові витрати Олександрійського професійного аграрного ліцею за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 20.02.2024.

Головуючий суддяО.Г. Іванов

СуддяТ.А. Верхогляд

СуддяЮ.Б. Парусніков