Рішення

від 21.02.2024 по справі 904/6484/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2024м. ДніпроСправа № 904/6484/23

за позовом Фізичної особи-підприємця Таранової Вікторії Миколаївни, м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро регіон буд", м. Дніпро

про стягнення 341 224,98 грн, -

Суддя Бажанова Ю.А.

Без виклику (повідомлення) учасників

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа-підприємець Таранова Вікторія Миколаївна звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро регіон буд" на свою користь 287 637,69 грн заборгованості по сплаті орендної плати по договору №01/04-22 суборенди нежитлових приміщень від 01.04.2022, 49 946,51 грн пені, 3 640,78 грн. 3% річних. Сплату судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 17 000,00 грн просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №01/04-22 суборенди нежитлового приміщення щодо оплати рахунків для оплати орендної плати та електроенергії. У зв`язку із простроченням сплати орендних платежів та послуг з електроенергії позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

Копія ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 25.12.2023 у справі №904/6484/23 направлена на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро регіон буд": вул. Молодогвардійська, буд. 32, Дніпро, 49022 (номер поштового трекінгу 0600240127820) повернулася за зворотною адресою з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".

Згідно з інформацією в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю відповідальністю "Дніпро регіон буд" зареєстроване за адресою: вул. Молодогвардійська, буд. 32, Дніпро, 49022.

Також копія ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 25.12.2023 у справі №904/6484/23 направлена на офіційну електронну адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро регіон буд", яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронної скриньки від 25.12.2023.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення: є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Суд звертає увагу, що адреса, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є офіційним місцезнаходженням відповідача. Отже, якщо відповідач за власним волевиявленням не скористався правом отримати кореспонденцію, а тому відповідач вважається таким, що повідомлений про розгляд справи.

Так, ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, таким чином строк подання відзиву на позов є таким. що настав.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Господарський суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд дійшов до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Також, враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Таким чином, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень.

Частиною 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Статтею 248 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Враховуючи, що відповідач не використав наданого законом права на подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, господарський суд вважає за можливе розглянути справу в порядку частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

ВСТАНОВИВ:

01.04.2022 між Фізичною особою-підприємцем Тарановою Вікторією Миколаївною (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпро регіон буд" (суборендар) укладений договір суборенди нежитлових приміщень №01/04-22, відповідно до пункту 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, орендар зобов`язується передати суборендарю у строкове платне користування, а суборендар зобов`язується прийняти у строкове платне користування нежитлові приміщення, що визначені у цьому договорі (приміщення) та зобов`язується сплачувати орендареві орендну плату.

Згідно з пункту 1.2 договору приміщення розташовані за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Новоолександрівка, територія Новоолександрівської сільської ради, Комплекс будівель та споруд №187 літ. А, площею 195,0 кв.м.

Право на приміщення належать орендарю на підставі договорів оренди №02 від 01.04.2022 (пункт 1.3 договору).

Приміщення надасться суборендарю для використання його у господарській діяльності суборендаря у відповідності з наступним цільовим призначенням: розміщення офісу (п. 2.1 договору).

Орендар передає суборендарю за актом приймання-передачі приміщень. Першим днем суборенди вважається день підписання акту приймання-передачі приміщень (пункт 3.1 договору суборенди).

Пунктом 4.1 договору суборенди сторони визначили, що строк суборенди приміщення до 31 грудня 2022 року з моменту підписання сторонами договору.

Сума орендної плати за узгодженням сторін за період з 01 квітня 2022 року по 17 серпня 2022 року буде становити 35 000 (тридцять п`ять тисяч) гривень 00 коп. (за весь період).

З 18 серпня 2022 року орендна плата буде нараховуватися з розрахунку 27 000 (двадцять сім тисяч) гривень 00 коп. за кожний місяць (пункт 5.1 договору).

Додатковою угодою №1 від 01.11.2022 року до договору суборенди сторони дійшли згоди з 01.11.2022 зменшити площу суборенди до 95,4 кв.м. та встановити розмір місячної орендної плати в розмірі 17 000,00 грн.

Плата за електроенергію, водопостачання та водовідведення не входять до орендної плати і сплачуються орендарем окремо (пункт 5.2 договору).

Орендна плата за приміщення та електроенергію, водопостачання та водовідведення сплачуються суборендарем в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендаря не пізніше 4 (четвертого) числа поточного місяця на підставі виставлених орендарем рахунків (пункт 5.3 договору).

Згідно з пунктом 5.4 договору розмір орендної плати може бути змінений шляхом внесення відповідних змін до цього договору у випадках передбачених чинним законодавством, а також у зв`язку з ініціативою орендаря, про результати розгляду якої ініціатор повинен бути повідомлений протягом 20 календарних днів з дня отримання суборендарем відповідного звернення.

Відповідно до пункту 6.1.2 договору суборендар зобов`язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2022 року, а в частині виконання зобов`язань суборендаря до повного їх виконання (пункт 10.1 договору).

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.

01.04.2022 між Фізичною особою-підприємцем Тарановою Вікторією Миколаївною та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпро регіон буд" підписаний акт приймання-передачі нежитлового приміщення.

На виконання умов договору Фізичною особою-підприємцем Тарановою Вікторією Миколаївною виставлялись Товариству з обмеженою відповідальністю "Дніпро регіон буд" рахунки для сплати орендної плати та електроенергії а саме:№СФ-0000010 від 01.04.2022 на суму 35 000,00 грн., №СФ-0000033 від 17.08.2022 на суму 35 000,00 грн, №СФ-0000031 від 31.08.2022 на суму 12193,55 грн., №СФ-0000034 від 30.09.2022 на суму 28356,00 грн., №СФ-0000037 від 31.10.2022 на суму 29796,00 грн., №СФ-0000041 від 10.11.2022 на суму 11155,00 грн., №СФ-0000045 від 30.11.2022 на суму 19234,00 грн, №СФ-0000064 від 31.12.2022 на суму 23495,09 грн, №СФ-0000004 від 31.01.2023 на суму 21412,80 грн, №СФ-0000012 від 28.02.2023 на суму 21073,22 грн, №СФ-0000019 від 31.03.2023 на суму 23064,83 грн, №СФ-0000021 від 30.04.2023 на суму 24243,60 грн, №СФ-0000012 від 31.05.2023 на суму 19720,60 грн, №СФ-0000012 від 30.06.2023 на суму 18902,00 грн.

31 травня 2023 року Фізичною особою-підприємцем Тарановою Вікторією Миколаївною направлено на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро регіон буд" листа вих. №015 про необхідність підписання документів та необхідності погашення заборгованості за суборенду та використану відповідачем електроенергію.

22 травня 2023 року Фізичною особою-підприємцем Тарановою Вікторією Миколаївною направлено на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро регіон буд" претензію щодо неналежного виконання договору №1/04-22 суборенди нежитлових приміщень від 01.04.2022 року з вимогою погасити заборгованість по договору та за використану електроенергію.

25 травня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпро регіон буд" надало відповідь на претензію за вих. №48, в якій погоджується з вимогами претензії позивача, але посилаючись на форс-мажорні обставини, зобов`язується та гарантує оплату до 20.06.2023 року в повному обсязі.

02 червня 2023 року Фізичною особою-підприємцем Тарановою Вікторією Миколаївною направлено на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро регіон буд" відповідь вих. №02 на лист №47 від 25.05.2023 від адресу відповідача з запереченням посилання на форс-мажорні обставини, оскільки 28 лютого 2022 року ТПП своїм листом вих. №2024/02.0-7.1.

Фізична особа-підприємець Таранова Вікторія Миколаївна посилається на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпро регіон буд" зобов`язань за договором суборенди нежитлових приміщень №01/04-22 від 01.04.2022 в частині своєчасної та повної сплати орендної плати та електроенергії у сумі 287 637,69 грн., що і є причиною виникнення спору.

Предметом спору є стягнення з відповідача на користь позивача 287 637,69 грн заборгованості по сплаті орендної плати по договору №01/04-22 суборенди нежитлових приміщень від 01.04.2022, 49 946,51 грн пені, 3 640,78 грн. 3% річних.

Предметом доказування у справі є обставини укладання договору №01/04-22 суборенди нежитлових приміщень від 01.04.2022, наявність або відсутність прострочення за оренду приміщення, строк дії договору.

Суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина 1 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частин 1, 2 статті 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму.

Відповідно до частини1 статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 530 Цивільного кодексу України).

Позивачем заявлена до стягнення заборгованість з орендної плати та електроенергії у сумі 287 637,69 грн. за договором №01/04-22 суборенди нежитлових приміщень від 01.04.2022.

Відповідно до пункту 5.3 договору орендна плата за приміщення та електроенергію, водопостачання та водовідведення сплачуються суборендарем в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендаря не пізніше 4 (четвертого) числа поточного місяця на підставі виставлених орендарем рахунків.

Як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, за період з квітня 2022 року по липень 2023 року у останнього виникла заборгованість з оплати орендної плати та послуг з утримання орендованого майна у загальному розмірі 287 637,69 грн.

Доказів сплати орендної плати та оплати послуг з утримання майна в розмірі 287 637,69 грн відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, не спростував.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу у розмірі 287 637,69 грн є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) статті 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За прострочення оплати позивачем нараховані та заявлені до стягнення 3 640,78 грн. 3% річних за період з 01.07.2023 по 01.12.2023.

Відповідач контррозрахунку не надав, незгоди щодо арифметичної правильності розрахунку у відзиві не висловив, вимогу не заперечив.

Згідно з приписами частини 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 7.1 договору сторони зобов`язуються викопувати всі умови, передбачені ним договором і несуть майнову відповідальність за його недодержання відповідно до чинного законодавства України.

Згідно з пунктом 7.2 договору за несвоєчасне перерахування орендної плати суборендар сплачує орендарю пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За прострочення оплати позивачем нарахована та заявлена до стягнення пеня у сумі 49 946,51 грн. за період з 01.07.2023 по 01.12.2023. При цьому пеня розрахована на всю суму заборгованості 287 637,69 грн.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Разом з цим, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30.03.2020 було доповнено Розділ IX Прикінцеві положення Господарського кодексу України пунктом 7 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Так, Всесвітня організація охорони здоров`я (ВООЗ) 11.03.2020 оголосила пандемію коронавірусу. Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2).

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення пені, які нараховані за прострочення сплати орендної плати по грудень 2022 року задоволенню не підлягають, які такі,що нараховані з порушенням приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України та з урахуванням закінчення карантину з 24 годин 00 хв. 30.06.2023.

Таким чином позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволення частково у розмірі 12 137,28 грн., а саме:

- за прострочення оплати за січень 2023 року за період з 01.07.2023 (початок періоду з якого позивачем заявлена до стягнення пеня) по 04.07.2023 (закінчення 6-місячного строку нарахування прострочення плати за приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України) у розмірі 117,33 грн.;

- за прострочення оплати за лютий 2023 року за період з 01.07.2023 (початок періоду з якого позивачем заявлена до стягнення пеня) по 04.08.2023 (закінчення 6-місячного строку нарахування прострочення плати за приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України) у розмірі 982,65 грн.;

- за прострочення оплати за березень 2023 року за період з 01.07.2023 (початок періоду з якого позивачем заявлена до стягнення пеня) по 04.09.2023 (закінчення 6-місячного строку нарахування прострочення плати за приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України) у розмірі 1 937,45 грн.;

- за прострочення оплати за квітень 2023 року за період з 01.07.2023 (початок періоду з якого позивачем заявлена до стягнення пеня) по 04.10.2023 (закінчення 6-місячного строку нарахування прострочення плати за приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України) у розмірі 2 860,08 грн.;

- за прострочення оплати за травень 2023 року за період з 01.07.2023 (початок періоду з якого позивачем заявлена до стягнення пеня) по 04.11.2023 (закінчення 6-місячного строку нарахування прострочення плати за приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України) у розмірі 2 957,55 грн.;

- за прострочення оплати за червень 2023 року за період з 01.07.2023 (початок періоду з якого позивачем заявлена до стягнення пеня) по 01.12.2023 (закінчення періоду до якого позивачем заявлена до стягнення пеня) у розмірі 3 282,22 грн.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин є правомірними та підлягають задоволення позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 303 415,75 грн. (287 637,69 грн заборгованості + 12 137,28 грн. пені + 3 640,78 грн. 3% річних).

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (частина 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України).

У позовній заяві позивач у справі попередньо визначив витрати на професійну правничу допомогу у сумі 17 000,00 грн.

На підтвердження витрат на послуги адвоката позивачем надані договір про надання правової (правничої) допомоги (адвокатських послуг) №0045 від 01.05.2023, акт виконаних робіт від 04.12.2023 із визначеною у підсумку сумою 17000,00грн, ордер серії АЕ №1169031 від 04.12.2023 платіжну інструкцію №766 від 01.12.2023 з призначенням платежу "за надання правової допомоги за договором №45 від 01.05.2023" на суму 17 000,00 грн (а.с. 36-38, 55 том 1).

Докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу подані позивачем до суду в межах передбаченого законом строку.

Здійснюючи аналіз заявленої відповідачем до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу у контексті зазначених правових критеріїв, суд приймає до уваги також статтю 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частинами 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 3 названої статті для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 5 названої статті передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Отже, суд вправі покласти лише ті судові витрати, які є обґрунтованими, неминучими, співмірними та розумними (розумно необхідними).

Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

Жодний з названих факторів не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню у взаємозв`язку з обставинами кожного конкретного випадку.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Стосовно вимог позивача про стягнення з позивача витрат на оплату послуг адвоката, суд зазначає, що дане питання необхідно розглядати в двох площинах: по-перше, це договірні відносини позивача з адвокатом (адвокатами) стосовно надання юридичних послуг і, по-друге, це вимога про оплату наданих послуг відповідачем.

Стосовно першого аспекту суд виходить із основоположного принципу цивільного права принципу свободи договору. Позивач має право на свій розсуд оцінити вартість послуг адвоката, навіть у розмірі ціни позову.

Стосовно другої площини розглядуваного питання суд зазначає, що положення Господарського процесуального кодексу України про стягнення вартості послуг адвоката по-суті є оплатою відповідачем наданих позивачеві послуг з правничої допомоги. І в цьому аспекті оцінка вартості послуг позивачем не має беззаперечного статусу.

Право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положення статті 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно рівності сторін є гарантією захисту прав, у даному випадку відповідача, від покладення на нього обов`язку відшкодування необґрунтованої вартості послуг адвоката внаслідок різних причин, зокрема, помилки позивача в оцінці вартості таких послуг, отримання і оплата позивачем послуг, що не були необхідні для розгляду даної справи або ж навіть навмисного завищення позивачем та адвокатом вартості таких послуг з метою отримання неправомірної вигоди за рахунок відповідача.

Відповідно до правової позиції, викладеної зокрема у постанові КГС ВС від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення (п. 22). Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (п.27.2.)

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.

У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи". За таких обставин, колегія суддів у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про частково відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовувати.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.11.2021 у справі №910/7520/20.

Здійснивши аналіз ціни, предмета та підстав позову, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі (так спір виник за 1 договором), кількість сторін та інших учасників справи, значення для суспільного інтересу;, господарський суд дійшов до висновку не розподіляти всю суму заявлених витрат на професійну правничу допомогу адвоката у справі №904/6484/23 в розмірі 17 000,00 грн. та вважає, що прийнятною сумою за надання адвокатом у цій справі професійної правничої допомоги у суді першої інстанції є 4 000,00 грн.

Враховуючи, що за наслідками розгляду справи господарський суд визнав обґрунтованими позовні вимоги в розмірі 89 % від заявлених, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 560,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону по справі (позивача у справі).

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру заявлених вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Таранової Вікторії Миколаївни до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро регіон буд" про стягнення 341 224,98 грн задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро регіон буд" (49000, м. Дніпро, вул. Молодогвардійська, буд 32, ідентифікаційний код 38360585) на користь Фізичної особи-підприємця Таранової Вікторії Миколаївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 287 637,69 грн заборгованості, 12 137,28 грн пені, 3 640,78 грн 3% річних, 4 551,24 грн витрат по сплаті судового збору, 3 560,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 21.02.2024

Суддя Ю.А. Бажанова