Рішення

від 30.01.2024 по справі 910/13479/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.01.2024Справа № 910/13479/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Крисько О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/13479/22

За позовом фізичної особи ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертек-Україна"

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3

про визнання припиненими трудових відносин

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

від третіх осіб: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертек-Україна" (далі - відповідач) про визнання припиненими трудових відносин.

Позовні вимоги обґрунтовані бездіяльністю учасників відповідача щодо вирішення питання про звільнення директора товариства ОСОБА_1 за власним бажанням через не прибуття на загальні збори товариства, що є порушення її прав на працю та права на припинення трудових відносин.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 відкрито провадження у справі №910/13479/22 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 07.02.2023.

У судовому засіданні 07.02.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про залучення в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , встановлення учасникам справи процесуальних строків для подання заяв по суті спору та відкладення підготовчого засідання.

Так, відповідно до статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Слід зазначити, що метою участі третіх осіб у справі є обстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини. Залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується господарським судом з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи. Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з`ясовувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому.

Враховуючи предмет, підстави позову та зважаючи на те, що учасниками відповідача є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з розмірами часток у статутному капіталі відповідача 70% та 30% відповідно, суд дійшов висновку про залучення до участі у справі вищевказаних осіб в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, оскільки рішення у даній справі може вплинути на їх права та обов`язки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2023 зупинено провадження у справі №910/13479/22 за позовом фізичної особи ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертек-Україна» про визнання припиненими трудових відносин до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №127/27466/20.

30.10.2023, з огляду на те, що обставини, які викликали зупинення провадження у справі №910/13479/22 усунуті, ухвалою Господарського суду міста Києва поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання у справі на 21.11.2023 року.

У судовому засіданні 21.11.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення підготовчого засідання на 12.12.2023 року.

12.12.2023 року через відділ діловодства суду від позивачки надійшла заява про зміну предмета позову, в якій просить трудові відносини між ОСОБА_1 та ТОВ «Інтертек-Україна» визнати припиненими у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади директора ТОВ «Інтертек-Україна» за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України.

У судовому засіданні 12.12.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про прийняття до розгляду заяви про зміну предмета позову та відкладення підготовчого засідання на 21.12.2023 року.

Так, частиною третьою статті 46 Господарського процесуального кодексу України встановлено право позивача на зміну предмета або підстави позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Отже, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Тобто, одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

З поданої позивачем заяви від 12.12.2023 про зміну предмета позову вбачається, що позивач здійснив заміну одних позовних вимог іншими, без зміни обставин, на яких ґрунтується подана позовна заява, тобто змінив предмет позову шляхом виключення з прохальної частини вимог щодо дати звільнення, з урахуванням правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №127/27466/20.

На підставі наведеного та враховуючи, що заява про зміну предмета позову подана до закінчення підготовчого засідання вона приймається судом.

Відтак, предметом позову у даній справі є вимоги позивача про визнання припиненими трудових відносин між ОСОБА_1 та ТОВ «Інтертек-Україна» у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади директора ТОВ «Інтертек-Україна» за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України, в межах яких вирішується спір.

У судовому засіданні 21.12.2023, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті на 16.01.2024.

У судовому засіданні 16.01.2024 суд, у відповідності до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України, оголосив перерву до 30.01.2024 року.

У судове засідання 30.01.2024 представник позивача не з`явився, втім подав заяву про розгляд справи без його участі.

У свою чергу, представники відповідача та третіх осіб взагалі у судові засідання не з`являлися, хоча про час, дату та місце судового засідання повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень відповідачу та публікації на сайті Господарського суду міста Києва веб-порталу Судова влада в рубриках «Повідомлення для учасників судового процесу, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях України» та «Повідомлення учасникам справ» для третіх осіб.

Так, з матеріалів справи вбачається, що місцезнаходження третьої особи-1 та третьої особи-2, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача є тимчасово окупована територія України та російська федерація, відповідно.

За приписами частини 2 та 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно частини 1 статті 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають електронного кабінету, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання. Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Передбачений цією статтею порядок виклику в суд та повідомлення про судове рішення може застосовуватися стосовно інших учасників судового процесу, адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи яких знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо від цього залежить реалізація ними своїх процесуальних прав і обов`язків (ч.3 ст.12-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України").

При цьому, судом взято до уваги, що 24.02.2022 року розірвано дипломатичні відносини між Україною і російською федерацією у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території російської федерації та діяльність дипломатичних установ російської федерації на території України зупинено. Комунікація Міністерства закордонних справ України з органами державної влади російської федерації за посередництва третіх держав не здійснюється. У зв`язку з наведеними обставинами, наразі унеможливлено сприяння органами дипломатичної служби України у переданні судових документів російській стороні (листи Міністерства закордонних справ України вих. №71/17-500-67127 від 04.09.2022 та вих. №71/17-500-77469 від 03.10.2022).

Таким чином, передача будь-яких документів компетентним органам російської федерації, у тому числі, дипломатичними каналами, наразі неможлива (лист Міністерства юстиції України вих. №100817/98748-22-22/12.1.3 від 31.10.2022).

Припинення і доставки поштових відправлень до/з російської федерації з перших днів повномасштабного вторгнення унеможливлює направлення повідомлень суду засобами поштового зв`язку.

Окрім того, з метою додаткового повідомлення відповідача та третіх осіб, направлення судової кореспонденції суд здійснював на електронні адреси означених осіб, а саме - info@intertech-ukraine.com, mfetisov@aol.com, inartemyeva@gmail.com.

Відтак, суд, з метою дотримання завдань та основних засад господарського судочинства, різносторонньо здійснював повідомлення вищевказаних учасників справи про розгляд справи №910/13479/22.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За таких обставин, враховуючи, що позивачка подала заяву про розгляд справи без її участі, а відповідач та треті особи були належним чином та у належний спосіб повідомлені про розгляд даної справи і не надали суду доказів наявності поважних причин неявки в судове засідання, як і не повідомили суд про причини неявки, суд на місці постановив розгляд справи по суті проводити за їх відсутності.

Разом з цим суд зазначає, що у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 16-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду ані відзиву на позов, ані клопотання про продовження строку на його подання, а відтак не скористався наданим йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Не скористалися своїм правом на подання пояснень на підтримку або заперечення проти позову і треті особи, як то передбачено приписами статті 168 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 3 статі 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового розгляду за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У нарадчій кімнаті 30.01.2024 року судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно із частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частинами 1, 3 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень частин 1, 2 та статті 96-1 Цивільного кодексу України, права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи. Корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав.

У відповідності до частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

З огляду на цей припис перелік спорів, що виникають із корпоративних відносин і належать до юрисдикції господарських судів, не є вичерпним, й охоплює зокрема спори, пов`язані з управлінням юридичною особою. Стороною цих спорів не обов`язково є учасник такої особи. Спір щодо припинення трудових відносин одноосібного виконавчого органу (директора) товариства з обмеженою відповідальністю є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки пов`язаний із реалізацію загальними зборами цього товариства їхньої компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Тому такий спір стосується управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарського суду.

Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у справі №448/362/22 року від 14.06.2023 року.

Предметом розгляду у даній справі є вимога позивачки, яка є директором, про визнання припиненими трудових відносин між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтертек-Україна", а тому даний спір є корпоративним та має розглядатися в порядку господарського судочинства.

За приписами частини 1 та 2 статті 83 Цивільного кодексу України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку (стаття 84 Цивільного кодексу України).

Статутом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертек-Україна», затвердженого протоколом №5 від 15.06.2015 року загальних зборів учасників визначено, що Товариство створюється з метою одержання прибутку внаслідок господарської діяльності Товариства та використання його в інтересах учасників.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертек-Україна», затвердженого протоколом №3 від 15.10.2007 року, директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертек-Україна» призначено ОСОБА_1 з 01.11.2007 року та визначено, що директор Товариства має право без довіреності вирішувати всі питання, пов`язані з фінансово-господарською діяльністю Товариства (має право першого підпису).

На підставі рішення загальних зборів учасників Товариства, затвердженого протоколом №3 від 15.10.2007 та наказу про прийняття на роботу №1 від 31.10.2007, ОСОБА_1 вступила на посаду директора Товариства з 01.11.2007 року.

Правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та додатковою відповідальністю, порядок створення, діяльності та припинення, права та обов`язки їх учасників визначено Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Частиною 1 статті 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» визначено, що загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства, крім питань, віднесених до виключної компетенції інших органів товариства законом або статутом товариства (частина 1 статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

Відповідно до частин 1 та 4 статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства, якщо інше не встановлено законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства. Учасники товариства, що володіють не менш як десятьма відсотками голосів, можуть вимагати скликання загальних зборів. Якщо вимога учасників про скликання загальних зборів не виконана, ці учасники мають право самі скликати загальні збори.

За приписами пункту 9.1 Статуту товариства, загальні збори є правомочними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більше як 60 відсотками голосів.

Загальні збори учасників скликаються не менше як один раз на рік. Позачергові загальні збори учасників скликаються головою Товариства, у випадку неплатоспроможності Товариства, а також у будь-якому іншому випадку, якщо цього потребують інтереси товариства в цілому, зокрема, якщо виникла загроза значного зменшення статутного (капіталу) фонду (пункти 9.8 та 9.9 Статуту).

Умовами пункту 9.11 Статуту визначено, що про проведення загальних зборів учасники повідомляються усно або письмово із зазначенням часу та місця проведення загальних зборів і порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менше як за 30 днів до скликання загальних зборів. Будь-який з учасників товариства вправі вимагати розгляду питання на зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніше як за 25 днів до початку загальних збрів. Не пізніше як за 7 днів до скликання загальних зборів учасникам товариства повинна бути надана можливість ознайомитись з документами, пов`язаними з порядком денним загальних зборів. З питань, не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки за згодою усіх учасників присутніх на загальних зборах. Рішення загальних зборів може бути оскаржено учасником товариства до суду.

З вищевикладеного вбачається, що загальні збори учасників скликаються не менше як один раз на рік, а позачергові збори скликаються у передбачених Статутом випадках. При цьому, саме повідомлення про проведення загальних зборів учасників повинно бути зроблено не менше як за 30 днів до їх скликання в усній або письмовій формі із зазначенням часу та місця проведення загальних зборів і порядку денного.

Як зазначає позивачка, врахувавши вищезазначені норми закону та Статуту, вона, як директор Товариства ініціювала проведення позачергових загальних зборів учасників Товариства на 01 грудня 2022 року об 11 годині 00 хвилин за адресою місця реєстрації Товариства, а саме: АДРЕСА_1 .

З наявного в матеріалах справи повідомлення про скликання Загальних зборів учасників Товариства позивачкою запропоновано включити до порядку денного загальних зборів учасників Товариства питання про: обрання Голови загальних зборів; звільнення ОСОБА_1 з посади директора Товариства (додаток копія заяви про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ТОВ «Інтертек-Україна» за власним бажанням від 20.10.2022 року); обрання директора Товариства; надання повноважень.

Вищевказане позивачка виклала у повідомленні від 21.10.2022 року, яке 28.10.2022 року надіслала з електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 на електронні адреси учасників товариства, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 з темою листа «Оголошення про скликання загальних зборів».

Обраний позивачкою спосіб повідомлення учасників товариства про проведення загальних зборів обумовлений тим, що учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертек-Україна» є ОСОБА_2 (останнє відоме місце проживання якої АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_3 (останнє відоме місцем проживання якого АДРЕСА_3 ), а тому, зважаючи, що направлення кореспонденції до м. Донецьк та російської федерації на сьогодні поштовим оператором АТ «Укрпошта» не здійснюється, позивачкою було в усний спосіб повідомлено учасників та шляхом направлення повідомлень на електронні адреси учасників Товариства.

У відповідь ОСОБА_2 повідомила про його отримання та ознайомилась з інформацією про проведення зборів учасників товариства 01.12.2022 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи електронним листом.

Однак, незважаючи на всі вчинені позивачкою дії, спрямовані на ініціювання, організацію та проведення загальних зборів учасників товариства, вказані збори не відбулися у зв`язку з неявкою учасників товариства.

01.12.2022 року позивачкою видано наказ №01/12-22 про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертек-Україна» з 01 грудня 2022 року за власним бажанням на підставі частини 1 статті 38 Кодексу законів про працю України.

Позивачка вважає, що така бездіяльність відповідача свідчить про порушення її трудових прав, зокрема, її права бути звільненою із займаної посади за власним бажанням.

Оскільки, як стверджує позивачка, нею виконано вичерпний перелік дій, спрямованих на дотримання процедури звільнення, втім загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертек-Україна» 01 грудня 2022 року так і не відбулися через відсутність кворуму і питання про її звільнення так і не було вирішено, це дає їй право на звернення до суду для захисту свого порушеного права шляхом визнання припиненими трудових відносини між ОСОБА_1 та ТОВ «Інтертек-Україна» у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади директора ТОВ «Інтертек-Україна» за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 1, 3 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суду не надано жодних доказів на підтвердження розгляду заяви позивачки про звільнення у встановленому порядку та прийняття загальними зборами учасників товариства рішення про її звільнення або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів чи фактів, що заперечують викладені позивачкою позовні вимоги.

Суд зазначає, що відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 року №14-рп/2004, від 16.10.2007 року №8-рп/2007 та від 29.01.2008 року №2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

У рішенні №1-рп/2010 від 12.01.2010 Конституційний Суд України також наголосив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Наведені висновки підтримані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, в постановах від 06.09.2023 року у справі №127/27466/20, від 10.09.2019 року у справі №921/36/18 та від 30.01.2019 року у справі №145/1885/15-ц, де також виснувала, що хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

Управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини 1, 2 статті 97 Цивільного кодексу України). Частинами першою - четвертою статті 99 Цивільного кодексу України передбачено, зокрема, що загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб.

Органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган (стаття 28 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

Загальні збори учасників є вищим органом товариства (частина перша статті 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»), до компетенції якого належить, зокрема, обрання одноосібного виконавчого органу товариства (пункт 7 частини другої статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

У той же час, відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За приписами статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Статтею 36 КЗпП визначено, що підставами припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін, розірвання трудового договору з ініціативи працівника, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

За частиною 1 статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження трудових прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Кодекс законів про працю встановлює загальні вимоги до порядку розірвання трудових відносин, не враховуючи специфіку становища керівника господарського товариства або підприємства. По суті, директор об`єднує в собі і статус найманого працівника (який визначається на підставі норм трудового права) і статус виконавчого органу господарського товариства (який визначається на підставі норм корпоративного права). Ні норми трудового договору, ні положення Статуту не повинні погіршувати становище директора порівняно з тим обсягом гарантій, наданих йому трудовим законодавством. Тобто, директор завжди може скористатися статтею 38 КЗпП та ініціювати розірвання трудового договору за власним бажанням.

Частиною 4 статті 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання.

Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою 3 статті 99 Цивільного кодексу України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Підставою набуття одноосібним виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасниками товариства як вищим органом товариства.

Отже, підставою для набуття ОСОБА_1 повноважень з управління товариством є призначення її загальними зборами учасників товариства директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертек-Україна".

Зміст положень частини 3 статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час з будь-яких підстав, що є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Таким чином, припинення повноважень одноособового виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи на підставі положень Кодексу законів про працю України, та відбувається на підставі прийняття загальними зборами учасників товариства відповідного рішення про припинення повноважень директора.

Наказ про звільнення директора з посади має видаватися на підставі рішення загальних зборів учасників товариства, але при його ухваленні мають бути дотриманими права особи, яка звільняється, а також гарантії, що визначені трудовим законодавством України. Трудове законодавство має застосовуватися при оформленні наказу про звільнення керівника з посади на підставі статті 38 КЗпП України, зокрема, у відповідному наказі про звільнення.

Судом встановлено за матеріалами справи, що позивачкою було дотримано процедуру звільнення з посади директора Товариства, а саме: було надіслано всім учасникам товариства повідомлення з пропозицією скликання загальних зборів учасників Товариства з метою вирішення питання про звільнення позивачки з посади директора товариства та обрання директора Товариства.

Однак, загальні збори проведено не було, рішення про звільнення позивачки з посади не прийнято, тому, з урахуванням встановленого статтею 43 Конституції України принципу заборони примусової праці, така бездіяльність порушує права позивачки.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України), відтак дії учасників господарських правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони відповідного правовідношення.

Приписами статті 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України.

Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява №21722/11, § 170)).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Кантоні проти Франції" ("Cantoni v. France", заява № 17862/91, § 31-32), "Вєренцов проти України" ("Vyerentsov v. Ukraine", заява " № 20372/11, § 65))

Частиною 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Белеш та інші проти Чеської Республіки" (Beles and Others v. the Czech Republic, заява N 47273/99, § 50-51, 69); "Волчі проти Франції" (Walchli v. France, заява N 35787/03, § 29).

При цьому Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях "правової визначеності" та "належного здійснення правосуддя" як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах "Карт проти Туреччини" (Kart v. Turkey [ВП], заява № 8917/05, § 79 (в кінці); "Ефстатіу та та інші проти Греції" (Efstathiou and Others v. Greece, заява № 36998/02, § 24 (в кінці); "Ешим проти Туреччини" (Esim v. Turkey, заява N 59601/09, § 21).

Із поданих доказів суд встановив, що реалізуючи своє конституційне право на свободу праці позивачка добросовісно виконала усі дії для свого звільнення, зокрема, написала заяву про звільнення, звернулась до учасників товариства відповідача з ініціативою скликання загальних зборів учасників товариства для вирішення питання про її звільнення з посади директора.

Проте, станом на момент розгляду даної справи загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертек-Україна" щодо прийняття рішення про звільнення позивачки з посади директора за її власним бажанням на підставі її заяви, не проведено. Наразі, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань досі містяться відомості про позивача як керівника відповідача.

Відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), кооперативу (голова), як і будь - який інший працівник має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні.

Разом з тим особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників кооперативу (товариства) про звільнення керівника, зокрема, через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику із метою захисту свої прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.

З матеріалів справи вбачається, що учасниками відповідача не вжито жодних заходів щодо розгляду питання звільнення позивачки та прийняття відповідного рішення, зокрема, за відсутності заперечень щодо звільнення ОСОБА_1 з посади директора, відтак, за висновками суду, учасники відповідача допустили протиправну бездіяльність, оскільки не вчинили юридично значимих дій, спрямованих на вирішення питання про звільнення позивачки з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертек-Україна" та оформлення припинення трудових відносин, що свідчить про порушення вимог трудового та цивільного законодавства і обмеження трудових прав позивачки щодо можливості вільно обирати працю, як це передбачено статтею 43 Конституції України.

Судом констатується, що в даному випадку позивачка не має можливості реалізувати своє право на припинення трудових відносин у визначеному законодавством порядку, що порушує її право на працю, відтак підлягає захисту в судовому порядку.

В силу положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). Відповідно до приписів статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до вимог частини 2 статті 5 ГПК України, з урахуванням встановлених обставин справи та виходячи з того, що пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтертек-Україна", ефективним і таким, що не суперечить закону, у даному випадку буде такий спосіб захисту як визнання припиненими трудових відносин між позивачкою та відповідачем.

При цьому, суд наголошує, що неявка учасників товариства на загальні збори для розгляду питання щодо звільнення позивачки є прямим порушенням гарантованого їй Конституцією України права на працю та на припинення трудових відносин. У даному випадку положення закону щодо письмового попередження учасників (засновників) про бажання звільнитися за власним бажанням з боку засновників фактично нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника (директора) чинне законодавство не передбачає, у той час як статтею 43 Конституції України використання примусової праці забороняється.

Разом із тим, у випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року в справі № 758/1861/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023 року в справі № 127/27466/20.

Матеріали справи не містять жодних доказів у розумінні статей 77-79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження розгляду по суті уповноваженим на звільнення директора органом товариства заяви позивачки про звільнення з посади директора відповідача за власним бажанням на підставі частини 1 статті 38 Кодексу Законів про працю України, а також фактичного звільнення ОСОБА_1 з посади директора товариства на підставі рішення загальних зборів учасників відповідача у передбачений чинним законодавством України строк і внесення змін до відомостей про наведену юридичну особу про зміну її керівника.

Зважаючи на викладене, а також враховуючи те, що позивачка у визначений чинним законодавством України строк повідомила учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертек-Україна" про своє волевиявлення на звільнення з посади директора товариства за власним бажанням, однак відповідач (загальні збори його учасників) не вчинив жодних дій на припинення означених трудових відносин, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, як і не скористався своїм правом на подання відзиву.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 178, 202, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертек-Україна" задовольнити повністю.

2. Визнати припиненими трудові відносини ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) з Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтертек-Україна" (01011, м. Київ, вул. Рибальська, буд. 2, оф. 304, ідентифікаційний код 34349840) у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертек-Україна" за власним бажанням на підставі частини 1 статті 38 Кодексу законів про працю України.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертек-Україна" (01011, м. Київ, вул. Рибальська, буд. 2, оф. 304, ідентифікаційний код 34349840) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ) судовий збір у розмірі 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп.

4. Видати накази позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 21.02.2024.

Суддя Т.В. Васильченко