Рішення

від 08.02.2024 по справі 916/4031/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" лютого 2024 р. Справа № 916/4031/23Господарський суд Одеської області у складі судді Нікітенка С.В., за участю секретаря судових засідань Склезь Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу,

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Сантарекс (54003, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, буд. 131-б; код ЄДРПОУ 30126040),

до: Державного підприємства „Морський торгівельний порт „Чорноморськ (68001, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Праці, 6; код ЄДРПОУ 01125672),

про стягнення 203373,97 грн.

За участю представників сторін:

від позивача адвокат Пірог С.В., ордер серія ВЕ № 1097557;

від відповідача не з`явився.

Обставини справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Сантарекс звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства „Морський торгівельний порт „Чорноморськ, в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 203373,97 грн, з якої: 115836,00 грн - сума основного боргу, 24590,55 грн - сума пені, 53390,55 грн - сума інфляційних втрат, 9556,47 грн - сума 3% річних.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.09.2023 справу № 916/4031/23 передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Нікітенку С.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18 вересня 2023 року відкрито провадження у справі № 916/4031/23. Прийнято справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи постановлено здійснювати без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

04 жовтня 2023 року до суду від Державного підприємства „Морський торгівельний порт „Чорноморськ надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не визнає позовні вимоги, вважає, що вони є необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства. В обґрунтування вказаного відзиву відповідач зазначає, що в матеріалах справи відсутні та не надані позивачем докази надання відповідачу рахунку. За таких обставин у відповідача відсутні підстави для оплати видаткової накладної. Також в матеріалах справи відсутня заявка на поставку товарів, перелічених у наданій позивачем видатковій накладній, що є порушенням вимог розділу 5 Договору.

Відповідач зазначає, що позивачем до суду не надано товарно-транспортні накладні, які є підтверджуючими документами, передбаченими цим Договором, обов`язок оформлення яких умовами Договору покладено на постачальника. Відсутність товарно-транспортних накладних порушує порядок оформлення товарно-супровідних документів.

Крім того, у наданій позивачем видатковій накладній, відсутнє взагалі посилання на довіреність особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції та підписувала надану позивачем видаткову накладну. Однак, в порушення вказаних норм матеріального права, вказану у наданій довіреності особу було вповноважено неналежною особою, оскільки, довіреність від 09 вересня 2020 № 60 була видана не директором ДП «МТП «Чорноморськ», а заступником директора та головним бухгалтером, які не є органом управління або іншою особою, уповноваженою на це установчими документами.

Також відповідач не погоджується з наведеним в позовній заяві розрахунком нарахування 3% річних та інфляційних втрати від суми основного боргу за Договорами, так як, сума заборгованості, що стягується позивачем не підлягає задоволенню. Отже, і позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрати від суми основного боргу не підлягають задоволенню, з тих підстав, що такі вимоги є похідними вимогами від позовної вимоги про стягнення основного боргу, яка є необґрунтованою.

Вказаний відзив на позовну заяву суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

04 жовтня 2023 року до суду від відповідача у справі надійшло клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Вказане клопотання суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 05.10.2023 призначено справу № 916/4031/23 до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 14.11.2023 об 11:30 год.

20 жовтня 2023 року до суду від позивача у справі надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що підтвердження поставки товару, як і перелік документів не є предметом цього позову. Відповідно до умов п. 4.1. Договору, покупець має здійснювати оплату товару, який він фактично отримав, а не оплату видаткової накладної, як про це чомусь зазначено у відзиві. Рахунок-фактура №2001579 від 09.09.2020 року була своєчасно вручена покупцю, оскільки його передача пов`язана з поставкою товару і є єдиним актом передачі 1) видаткової накладної, 2) товару, 3) рахунку на оплату. Також позивач вказує, що відповідно до п. 5.3.1 Договору, обов`язок складання письмової заявки лежить на покупцю, яким є Державного підприємства „Морський торгівельний порт „Чорноморськ.

Як зазначає позивач, подання до суду будь-яких документів, чи не подання до суду документів Договором взагалі не регламентується, тому, вбачається є нісенітницею викладене у відзиві твердження, відповідно до якого, буцімто, неподання постачальником до суду товарно-транспортних накладних є порушенням умов Договору. Являється вимислом покупця, що, буцімто, Договором покладено на постачальника обов`язок щодо оформлення ТТН, оскільки в тексті Договору про це не зазначено. Проте відповідно до п. 4.1. Договору наявність чи відсутність ТТН ніяк не впливають на обов`язок покупця.

Крім того, докази протиправного надання довіреності Пляшку В.Т. заступником директора та головним бухгалтером на отримання від постачальника товару відсутні. Також було б логічно додати до відзиву інші розділи Статуту, там де було зазначено повноваження заступників директора, головного бухгалтера, їх посадові інструкції.

Вказану відповідь на відзив суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 14.11.2023 суд оголосив перерву до 14:40 год. 05.12.2023. Продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі № 916/4031/23 на 30 днів.

Ухвалою суду від 08.12.2023 призначено підготовче засідання у справі на 19.12.2023 об 11:40 год. Викликано учасників справи у підготовче засідання, призначене на 19.12.2023 об 11:40 год.

Ухвалою суду від 19.12.2023 закрито підготовче провадження у справі № 916/4031/23. Постановлено здійснити розгляд справи № 916/4031/23 по суті впродовж розумного строку. Призначено справу до судового розгляду по суті на 25.01.2024 о 16:20 год. Викликано учасників справи у судове засідання, призначене на 25.01.2024 о 16:20 год.

У судовому засіданні 25.01.2024 суд оголосив перерву у засіданні суду до 11:30 год. 08.02.2024.

29 січня 2024 року до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю „Сантарекс надійшли додаткові пояснення щодо періоду нарахування 3% річних та надано детальний розрахунок 3% річних, який становить 9406,52 грн.

У судовому засіданні 08.02.2024 представник позивача заявив усне клопотання про поновлення процесуального строку на подання додаткових пояснень.

Відповідно до ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

У судовому засіданні 08.02.2024 суд протокольною ухвалою поновив позивачу процесуальний строк на подання додаткових пояснень. Вказані додаткові пояснення суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні 08.02.2024 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представники відповідача у судове засідання 08.02.2024 не з`явився, про поважність причин неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином.

У судовому засіданні 08.02.2024 після повернення з нарадчої кімнати судом проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення і повідомлено представнику позивача про орієнтовний час складення повного рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Матеріали справи свідчать, що 31 липня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Сантарекс (надалі - позивач або постачальник) і Державним підприємством „Морський торговельний порт „Чорноморськ (далі - відповідач або покупець) був укладений Договір на закупівлю товару № 20/87-Оз (цифрові комутатори) (надалі Договір).

Відповідно до умов п. 1.1. Договору, постачальник зобов`язується поставити покупцю товар за кодом ДК 021-2015-32540000-0- «Комунікаційні щити», а покупець прийняти і оплатити такий товар в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до умов п. 1.2. Договору, найменування, асортимент, технічні характеристики, кількість та ціна товару, що поставляється згідно з цим Договором, визначені у Специфікації (Додаток №1 до цього Договору) (далі - Специфікація), яка є невід`ємною частиною.

Ціна цього Договору становить 95530,00 грн без ПДВ, крім того ПДВ (20%) 19306,00 грн, разом ціна цього Договору становить 115836,00 грн з ПДВ. Ціна за одиницю товару зазначена у специфікації (п. 3.1. Договору).

Відповідно до умов п. 4.1. Договору, покупець здійснює оплату за фактично поставлений товар шляхом прямого банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника у безготівковій формі протягом 60 банківських днів з дня підписання видаткової накладної, ТТН, належним чином оформленої податкової накладної/розрахунку коригування до видаткової накладної в електронній формі та зареєстрованій в Єдиному державному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН), в порядку та строки визначені податковим законодавством, та на підставі належним чином оформленого оригіналу рахунку постачальника.

Відповідно до умов п. 5.1. Договору, поставка товару здійснюється протягом строку дії цього Договору окремими партіями на підставі заявки покупця. Постачальник протягом 10 календарних днів з дня отримання заявки покупця на поставку товару, поставляє покупцю товар відповідно до Заявки.

Цей Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, і діє до 31.12.2020 включно. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від виконання тих зобов`язань, що лишились невиконаними (п. 12.1. Договору).

09 вересня 2020 року покупець прийняв від постачальника товар, зазначений у специфікації (т.1, а.с. 20), що підтверджується видатковою накладною № SSR1910431 та довіреністю № 60 від 09.09.2020, виданою покупцем провідному економісту з матеріально-технічного забезпечення Пляшку В.Т. (т.1, а.с. 21-22).

Разом з товаром, що передбачений Договором, постачальнику було видано і рахунок-фактуру № SSR2001579 від 09.09.2020 (т.1, а.с. 23).

Після здійснення реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних покупцем була прийнята податкова накладна від 09.09.2020 № 1303 (т.1, а.с. 24-25). Про прийняття покупцем податкової накладної на податковій накладній міститься відмітка «Документ прийнято контрагентом», що є доказом отримання Покупцем податкової накладної.

09 грудня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Сантарекс звернулось до відповідача з вимогою щодо сплати боргу у розмірі 115836,00 грн. На цю вимогу позивача щодо оплати поставленого товару у розмірі 115836,00 грн відповідач не відповів і не відреагував.

Позивач вказує, що з моменту поставки товару, а саме 09.09.2020 і на час подання позовної заяви, відповідач заборгованість у розмірі 115836,00 грн не сплатив.

У зв`язку з порушенням відповідачем строків проведення розрахунків за поставлений товар, позивачем нарахована пеня у розмірі 24590,55 грн, інфляційні втрати у розмірі 53390,95 грн та 3% річних у розмірі 9556,47 грн.

Оскільки відповідачем не виконані договірні зобов`язання, позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача 203373,97 грн, з яких: 115836,00 грн - сума основного боргу, 24590,55 грн - сума пені, 53390,95 грн - сума інфляційних втрат та 9556,47 грн - сума 3% річних.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з позовною заявою до суду.

Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Сантарекс підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Проаналізувавши зміст Договору на закупівлю товару № 20/87-0з від 31.07.2020, суд дійшов висновку, що між сторонами у справі укладений договір, який за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.

У відповідності до ч. 1, ч. 6 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

За змістом частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до умов Договору, оплата за поставлений товар здійснюється частинами, у строки, які визначені в п. 4.1 Договору.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач на виконання умов Договору 09.09.2020 поставив відповідачу товар на загальну суму 115836,00 грн, що підтверджується видатковою накладною підписаною сторонами (т. 1, а.с. 21).

З урахуванням умов п. 4.1. Договору відповідач зобов`язаний був оплатити поставлений позивачем товар в строк по 03.12.2020.

Проте в порушення договірних зобов`язань відповідачем не здійснив оплату придбаного товару, у зв`язку з чим за відповідачем рахується прострочена заборгованість у розмірі 115836,00 грн.

Строк та умови здійснення відповідачем оплати повної вартості товару поставленого за Договором, визначені розділом 4 Договору.

З вищевикладеного слідує, що відповідачем в порушення умов п. 4.1. Договору та ч.1 ст. 530 ЦК України не було здійснено розрахунку з позивачем за поставлений товар в строк по 03.12.2020.

Доказів сплати, або спростування заявленої до стягнення суми основного боргу у розмірі 115836,00 грн, відповідачем суду не надано.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 115836,00 грн, є доведеними і обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення сум пені у розмірі 24590,55 грн, інфляційних втрат у розмірі 53390,95 грн та 3% річних у розмірі 9556,47 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 ЦК України встановлено, що в разі якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже при нарахуванні інфляційних втрат та 3% річних основними складовими частинами нарахування є сума заборгованості, період заборгованості та розмір процентів та коефіцієнтів, які діють у такий період.

Право на нарахування штрафних санкцій сторони узгодили в розділі 8 Договору.

Відповідно до умов п. 8.2. Договору, за порушення строків оплати поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 50% облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення.

Судом перевірено правильність здійснених позивачем розрахунків пені та інфляційних витрат (т. 1, а.с. 27-28), та встановлено, що вони є вірними.

За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми пені у розмірі 24590,55 грн та інфляційних втрат у розмірі 53390,95 грн, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення суми 3% річних у розмірі 9556,47 грн, суд зазначає наступне.

Позивачем було надано до суду додаткові пояснення щодо періоду нарахування 3% річних та надано у новій редакції розрахунок 3% річних, з якого слідує, що сума 3% річних становить 9406,52 грн.

Судом перевірено правильність здійсненого позивачем розрахунку 3% річних (т. 1, а.с. 139), та встановлено, що він є вірним.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню 3% річних лише у розмірі 9406,52 грн. В іншій частині вимог щодо стягнення 3% річних, то вони заявлені безпідставно, а тому задоволенню не підлягають.

Доводи відповідача, викладені ним у відзиві на позовну заяву в частині невизнання задоволених судом позовних вимог, підлягають відхиленню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, не ґрунтуються на належних доказах і спростовуються фактично встановленими судом обставинами та матеріалами справи.

Щодо інших доводів сторін у справі, викладених в обґрунтування власних правових позицій по наявному спору, то суд не вбачає підстав для надання таким оцінки у межах розглядуваного спору, оскільки вищенаведені аргументи суду у даному рішенні, на думку суду, є самостійною та достатньою підставою для висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені Товариством з обмеженою відповідальністю „Сантарекс позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо заявлених позивачем до стягнення судових витрат у розмірі 20000,00 грн, які понесені позивачем за надану професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

З матеріалів справи слідує, що представником позивача є адвокат Пірог Сергій Васильович.

На підтвердження повноважень адвоката надано ордер від 09.09.2023 (т. 1, а.с. 37).

Матеріалами справи підтверджується, що 18.08.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сантарекс" і адвокатом Пірог Сергієм Васильовичем було укладено Договір №18-08/01 про надання правничої допомоги (т. 1, а.с. 33-34).

Відповідно до умов п. 1 Договору, за цим Договором адвокат зобов`язується надати клієнтові професійну правничу (правову) допомогу, яка визначена цим Договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги, а також компенсувати понесені адвокатом фактичні витрати, необхідні для виконання цього Договору.

Відповідно до умов п.1.1. Договору, Безпосередній зміст правничої допомоги адвоката за цим Договором полягає в тому, що клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання (яке надалі іменується Доручення) під час строку дії цього Договору консультація клієнта з аналізом наданих документів, складання позовної заяви з направленням її до суду щодо стягнення заборгованості з Державного підприємства „Морський торгівельний порт „Чорноморськ, а також здійснити представництво (представити) клієнта в суді першої інстанції.

18 серпня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сантарекс" і адвокатом Пірог Сергієм Васильовичем було укладено Додаток №1 до Договору № 18-08/01 про надання правничої допомоги (т. 1, а.с. 35-36).

Відповідно до п. 1 Додатку № 1, сторони погодили в якості ставок адвокатського гонорару (винагороди) застосувати рекомендовані (мінімальні) ставки, затверджені рішенням Ради адвокатів Харківської області за №13/1/17 від 21.07.2021.

За надання правничої допомоги вказаної у п. 1.1. Договору, гонорар адвоката становить:

- 5000,00 грн професійна правнича допомога (консультація клієнта з аналізом наданих документів, складання позовної заяви з направленням її до суду);

- 15000,00 грн участь в судовому розгляді справи.

Сторонами погоджено, що виплата гонорару (винагороди) здійснюється клієнтом протягом десяти банківських днів з дати набрання судовим рішенням законної сили (п.3. Договору).

Таким чином, у Додатку №1 до Договору №18-08/01 про надання правничої допомоги, ТОВ "Сантарекс" і адвокат Пірог С.В. погодили договірну ціну з надання правової допомоги, яка складає 20000,00 грн.

Суд зазначає, що за змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

За змістом статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до умов частин 3-5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Порядок розподілу судових витрат визначено статтею 129 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частин 4, 8 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження обставин щодо понесення судових витрат на правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне або майбутнє здійснення таких витрат учасником справи.

Поряд з цим у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПУ України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 916/3904/19.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

З доказів наявних в матеріалах справи вбачається, що позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу із розглядом справи в господарському суді, надано підписаний 18.08.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сантарекс" і адвокатом Пірог Сергієм Васильовичем Додаток №1 до Договору №18-08/01 про надання правничої допомоги, в якому зазначено ганорар та перелік наданих адвокатом послуг.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно зі статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.

Враховуючи, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Сантарекс задоволено частково, суд вважає, що сума судових витрат на правничу допомогу у справі № 916/4031/23 також підлягає частковому задоволенню у розмірі 19986,00 грн.

Підсумовуючи викладені обставини справи, суд дійшов висновку про те, що надані позивачем докази підтверджують співмірність наданих адвокатом послуг, складності справи, обсяг виконаних робіт, тобто понесені позивачем витрати на правову допомогу у розмірі 19986,00 грн - є доведеним та обґрунтованими.

Враховуючи вищевикладене, витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 19986,00 грн - покладаються на Державне підприємство „Морський торгівельний порт „Чорноморськ.

Щодо тверджень відповідача про відмову у стягненні витрат на надання правової допомоги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до приписів ч. 5 с. 126 ГПУ України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Натомість, відповідачем не доведено неспівмірності цих витрат відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України. Посилання відповідача на те, що понесені позивачем витрати на професійну правничу правову допомогу не відповідають критеріям розумності та не є співмірними із складністю справи та виконаними адвокатами роботами не підтверджені жодними доказами, а по суті є загальними фразами.

Отже, доводи відповідача, викладені у відзиві на позов щодо витрат на надання правової допомоги, підлягають відхиленню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, не ґрунтуються на належних доказах і спростовуються фактично встановленими судом обставинами та матеріалами справи.

Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Куруючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства „Морський торгівельний порт „Чорноморськ (68001, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Праці, 6; код ЄДРПОУ 01125672) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Сантарекс (54003, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, буд. 131-б; код ЄДРПОУ 30126040) суму основного боргу у розмірі 115836,00 грн, суму пені у розмірі 24590,55 грн, суму інфляційних втрат у розмірі 53390,55 грн, суму 3% річних у розмірі 9406,52 грн, суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 3048,35 грн та суму судових витрат на правничу допомогу у розмірі 19986,00 грн

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-Західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повне рішення складено 20 лютого 2024 р.

Суддя Нікітенко С.В.