Рішення

від 14.02.2024 по справі 921/843/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 лютого 2024 року м. ТернопільСправа № 921/843/23

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Руденка О.В.

при секретарі судового засідання Касюдик О.О.

розглянув справу

за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Чортківське лісове господарство"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ХЕППІ ПАРК"

про стягнення 6 750 грн заборгованості

за участі представника позивача : Мартищук Л.П.- адвокат

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Тернопільської області надійшла позовна заява Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Чортківське лісове господарство" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХЕППІ ПАРК" про стягнення 6 750 грн заборгованості.

В обґрунтування заявлених вимог, підтриманих у судовому засіданні повноважним представником, позивач посилається на те, що його контрагентом не здійснено оплату за отримані матеріальні цінності.

Відповідач у судове засідання не з`явився, відзиву на позов не подав, хоча про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, в порядку визначеному процесуальним законодавством.

При цьому суд звертає увагу сторін на приписи частини 1 статті 202 ГПК України, якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В свою чергу, поштова кореспонденція, яка надсилалася відповідачу за адресою, що зазначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулася до суду із зазначенням "адресат відсутній за вказаною адресою".

За визначенням п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, судом врахована правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Таким чином, судом здійснено всі дії щодо належного повідомлення Товариства про час, місце та дату розгляду справи. Тому наявні підстави стверджувати, що відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи.

Відтак, за положеннями ч. ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст.251 ГПК України суд вирішує справу за наявними у ній матеріалами.

Розгляд спору здійснювався із технічною фіксацією судового процесу в порядку ст. 222 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

За твердженням позивача, 26 жовтня 2020 року ним було продано ТОВ "ХЕППІ ПАРК" пиломатеріали на загальну суму 6750 грн.

Письмова угода між контрагентами не укладалася, відпуск матеріальних цінностей здійснено на підставі товарно-транспортної накладної № 00785 від 26 жовтня 2020 року. Інших письмових та первинних документів бухгалтерського обліку між учасниками цього спору оформлено не було.

Претензія від 29.09.2023 року про сплату боргу, що надіслана Підприємством на адресу відповідача. залишена останнім без задоволення.

З огляду на це, Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Чортківське лісове господарство" звернулося із позовом про стягнення заборгованості в судовому порядку.

Оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши доводи представника позивача в судовому засіданні суд прийшов до висновку про те , що у задоволені позову слід відмовити з наступних міркувань.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 2, 3 статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно з частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення. Правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі ( стаття 208 ЦК України). Водночас, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність (стаття 218 ЦК України).

Доводи позивача у позовній заяві, та його представника у судовому засіданні зводяться до того, що між учасниками цього спору існували договірні відносини з поставки пиломатеріалів.

Згідно з частиною 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Заявлені у справі позовні вимоги ґрунтуються на неналежному виконанні контрагентом позивача умов укладеного договору в частині повної оплати поставлених йому матеріальних цінностей. На підтвердження цього Підприємством долучено до матеріалів справи відповідні письмові докази. При цьому суд акцентує увагу на те, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено, самостійно визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" ГПК України.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18.

Згідно з частиною 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Реалізовуючи закріплений процесуальним законодавством обов`язок з надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження суд зазначає наступне.

Акт звіряння взаємних розрахунків за жовтень 2020- грудень 2022, що долучений позивачем, може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема, наявності заборгованості та її розміру. Але виключно за умови, що інформація, котра відображена у ньому засвідчується первинними документами, а сам акт містить підписи уповноважених на те осіб. В свою чергу, відсутність доказів надіслання акту звіряння ТОВ "ХЕППІ ПАРК" та підписів посадових осіб цього Товариства на ньому, означає відсутність у такого акта юридичної сили документа.

За сталою сформованою судовою практикою обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів.

За визначеннями, наведеними у ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, первинний документ, згідно з цим визначенням, має дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Частини 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, первинні документи повинні містити відомості, які підтверджують вчинення господарської операції, на виконання якої вони складаються, у зв`язку з чим вчинення певної господарської операції фіксуватиметься документально, що в сукупності свідчить про підтвердження між учасниками такої операції певних прав та обов`язків, зокрема, і щодо обов`язку сплатити певну суму коштів, яка складатиме еквівалент певної вартості придбаних матеріальних цінностей.

Натомість, із наданих та зафіксованих технічною фіксацією судового процесу пояснень представника позивача у судовому засіданні судом з`ясовано, що ніяких первинних документів бухгалтерського обліку за наслідками поставки пиломатеріалів відповідачу між учасниками цього спору оформлено не було.

При цьому суд констатує, що товарно-транспортна накладна № 00785 від 26 жовтня 2020 року таким первинним документом бухгалтерського обліку не являється.

Адже, відповідно до абзаців двадцять п`ятого та двадцять шостого розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 20.02.1998 за № 128/2568 (далі - Правила №363), товарно-транспортна документація комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи; вона є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Пунктом 1.1 Правил № 363 встановлено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора. Всупереч цьому, ТТН № 00785 від 26 жовтня 2020 року містить лише підпис невідомої особи в графі "Вантаж одержав" без зазначення її прізвища, посади та приналежності до ТОВ "ХЕППІ ПАРК". Відтисків печаток суб`єктів господарювання на цій товарно-транспортній накладній не нанесено. Ніяких інших даних, які б дали можливість суду ідентифікувати осіб , котрі брали участь у здійсненні спірної господарської операції зі сторони позивача та відповідача, цей документ також не містить.

Єдиним, зазначеним у товарно-транспортній накладній, є прізвище водія у відповідній графі. При цьому суд зазначає, що згідно з Правилами, водій може виконувати обов`язки супровідника вантажів (експедитора), однак виконання водієм такого обов`язку має відбуватися за погодженням сторін. Натомість, у матеріалах справи відсутні докази того, що учасниками цього спору погоджено покладення на водія обов`язків експедитора по доставці відповідачу товару, зазначеного в товарно-транспортних накладних. Також матеріали справи не містять доказів того, що особа, яка зазначена в товарно-транспортних накладних, як водій, який отримував продукцію для перевезення її відповідачу, була уповноваженою ТОВ "ХЕППІ ПАРК" особою на отримання та перевезення зазначеної сировини (договір перевезення, довіреність тощо) чи є працівником відповідача. Зазначені недоліки не можуть вважатись неістотними, оскільки перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції від відповідача.

Таким чином, подана позивачем товарно-транспортна накладна не підтверджує факту отримання відповідачем товару, оскільки остання підписана невідомими особами, а позивачем не доведено факт наявності у водія повноважень на отримання від позивача товару для доставки його саме відповідачу.

Більше того, у постанові від 05 травня 2023 року по справі № 1340/5998/18 Верховний Суд вказав, що документи, передбачені Правилами №363, у тому числі товарно-транспортна накладна, не є документами первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують придбання та/або продаж товарно-матеріальних цінностей (товару). Товарно-транспортна накладна призначена лише для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом.

Ураховуючи викладене в сукупності, за відсутності належних доказів фактичної поставки матеріальних цінностей відповідачу, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог. Адже, рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність його вимог. За відсутності цього, у задоволенні позову належить відмовити.

Вирішуючи питання про судові витрати у справі, суд виходить з того, що, згідно ст. 129 ГПК України, у разі відмови у позові, такі підлягають покладенню на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 20, 42, 46, 73, 74, 76 79, 91, 123, 129, 183, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст складено 21.02.2024.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Суддя О.В. Руденко