Постанова

від 13.02.2024 по справі 546/564/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 546/564/23 Номер провадження 22-ц/814/657/24Головуючий у 1-й інстанції Романенко О.О. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.

суддів: Карпушина Г.Л., Одринської Т.В.

секретар: Андрейко Я.Г.

розглянув в відкритому судовому засіданні в м. Полтава апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Джумелі Надії Григорівни

на рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 01 серпня 2023 року, постановлене суддею Романенко О.О.,

по справі за позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Решетилівської міської ради, третя особа ОСОБА_1 про визнання дій незаконними та зобов?язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Відділу «Центр надання адміністративних послуг» Виконавчого комітету Решетилівської міської ради Полтавської області, третя особа ОСОБА_1 про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії, визнання права користування житловим приміщенням.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він з 1986 по 2013 перебував у цивільному шлюбі з ОСОБА_3 , мешкаючи за адресою: АДРЕСА_1 , яка була власником даного будинку.

Житловий будинок, що знаходиться за вищевказаною адресою є місцем офіційної реєстрації та єдиним фактичним місцем проживання позивача.

22.04.2014 ОСОБА_3 безоплатно передала у власність сина ОСОБА_1 спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами згідно договору дарування, що посвідчений державним нотаріусом Решетилівської державної нотаріальної контори.

07.07.2014 рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області у справі № 2-о/546/9/14, яке набрало законної сили, встановлено факт спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 1986 року по 2013 рік.

21.12.2020 рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області (справа № 546/1088/14-ц), яке набрало законної сили, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житлом, виселення, усунення перешкод в користуванні майном.

На даний час ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_2 про те, що ним, як власником будинку, вчинено дії відносно останнього щодо зняття із зареєстрованого місця проживання, вимагає покинути будинок.

Позивач подав заяву про реєстрацію свого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , однак 04.05.2023 відділом «Центр надання адміністративних послуг» Виконавчого комітеті Решетилівської міської ради Полтавської області йому було відмовлено у цьому.

Вважаючи прийняте рішення про зняття із реєстрації місця проживання протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 01 серпня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Решетилівської міської ради Полтавської області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено у повному обсязі.

Визнано незаконними дії Виконавчого комітету Решетилівської міської ради Полтавської області щодо зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язано Виконавчий комітет Решетилівської міської ради Полтавської області здійснити дії щодо скасування відомостей про зняття із зареєстрованого місця проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто із Виконавчого комітету Решетилівської міської ради Полтавської області на користь держави судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила представник ОСОБА_1 адвокат Джумеля Надія Григорівна, просила його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що зняття позивача з зареєстрованого місця проживання у спірному будинку було здійснено відповідачем з дотриманням вимог чинного законодавства, тому підстави для визнання незаконними дій Виконавчого комітету Решетилівської міської ради відсутні.

Окрім того, позивач не є членом сім`ї ОСОБА_1 , а тому останній, як власник спірного житлового будинку, має право самостійно визначати чи надавати право користування іншим особам своїм майном.

Відзив на апеляційну скаргу в порядку, передбаченомуст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходив.

Відповідно до положень ч. 3ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимогст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення місцевого суду повною мірою відповідає вказаним вимогам.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 з 05 грудня 2008 року зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта позивача (а.с. 14, зворотня сторона).

10квітня 2023року органомреєстрації місцяпроживання виконавчогокомітету Решетилівськоїміської радибуло знято ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з реєстраціїмісця проживання за адресою: АДРЕСА_1 за заявоювласника житла ОСОБА_1 , згідно ст.18Закону України «Пронадання публічних(електроннихпублічних)послуг щододекларування тареєстрації місцяпроживання вУкраїні» від05.11.2021№ 1871-IX (а.с. 16).

ОСОБА_2 04.05.2023 звернувся до відповідача із заявою про здійснення реєстрації місця проживання за вищевказаною адресою, однак йому в цьому було відмовлено (а.с. 17).

Окрім того, рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 07 липня 2014 року у справі № 546/57/14-ц, яке набрало законної сили, встановлено факт проживання однією сім`єю з 1986 року по грудень 2013 року ОСОБА_2 із ОСОБА_3 (а.с. 18).

Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 21 грудня 2020 року у цивільній справі № 546/1088/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Решетилівський районний сектор Управління Державної міграційної служби в Полтавській області, ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, виселення, усунення перешкод в користуванні майном, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.

Під час розгляду даної справи, судом встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрований та проживає у спірному житловому будинку ( АДРЕСА_1 ) з 1986 року як член сім`ї попереднього власника. Іншого житла відповідач не має, є особою похилого віку (повних 70 років). Місце реєстрації відповідача проведено згідно із вимогами чинного законодавства, останній продовжує проживати у спірному житловому будинку та іншого постійного житла не має. Посилання позивача на той факт, що він не має ні можливості, ні бажання користуватися своїм майном в присутності стороннього чоловіка ( ОСОБА_2 ) свідчить лише про його неприязне відношення до відповідача, а тому задоволення вимог позивача призведе до порушення розумногобалансу інтересів сторін та порушення прав відповідача. ОСОБА_1 , який прийняв будинок у подарунок від ОСОБА_3 , яка є його матір`ю, безоплатно набувши його у власність, знав про проживання у ньому відповідача, як колишнього члена сім`ї власника. Врахувавши обставини у справі та норми законодавства, у тому числіст. 156 ЖК України, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню (а.с. 19-22).

Постановою Полтавського апеляційного суду від 02 березня 2021 року рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 21 грудня 2020 року залишено без змін. Апеляційний суд вказав, що згідно вимогст. 156 ЖК України ОСОБА_2 хоча і припинив сімейні відносини із колишнім власником будинку ОСОБА_3 , проте не втратив права користування житлом (а.с. 23-25).

Постановою Верховного Суду від 14 липня 2021 року рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 21 грудня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 березня 2021 року залишено без змін (а.с. 26-30).

Відповідно до ч. 4, 5ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

У постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження№ 61-11сво17), зазначено, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Таким чином, правомірність проживання та користування ОСОБА_2 спірним житловим будинком встановлена судовими рішеннями, які набрали законної сили.

Відповідно до частини першоїстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першоюстатті 15Цивільного кодексуУкраїни визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першастатті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина першастатті 21 ЦК України).

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21).

Частиною 2статті 19 Конституції Українивизначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

У преамбуліЗакону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні»(даліЗакон) від 05 листопада 2021 року зазначено, що цей Закон регулює відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, встановлює порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг.

Відповідно до статті 3 Закону декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою:

1) створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом;

2) ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою;

3) використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках.

Декларування місця проживання особи - повідомлення особою органу реєстрації адреси свого місця проживання шляхом надання декларації про місце проживання в електронній формі з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг з подальшим внесенням такої інформації до реєстру територіальної громади (п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону).

Реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи (п. 12 ч.1 ст. 2 Закону).

За приписами частини 2 статті 4 Закону порядок декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття з реєстрації місця проживання, скасування декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), форми декларацій (заяв), що подаються для декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого та зареєстрованого місця проживання (перебування), а також порядок ведення реєстру територіальної громади, надання та передачі інформації з та до такого реєстру визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з вимогами частин 1- 6, 13 статті 18 Закону зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі звернення до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг за місцем задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється:

1) за заявою про зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування), поданою у паперовій формі такою особою, її законним представником або представником;

2) за заявою власника житла приватної форми власності, поданою у паперовій формі, стосовно повнолітньої особи, місце проживання (перебування) якої зареєстровано або задекларовано в житлі, що належить власнику на підставі права власності.

Для реалізації норм Закону Кабінет Міністрів України прийнявпостанову від 07 лютого 2022 року № 265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад», затверджений Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування) (даліПорядок).

Порядок визначає механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування), а також встановлює форми необхідних для цього документів.

Згідно з пунктами 50, 51, 57, 61, 62, 64 Порядку зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється на підставі:

1) заяви про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), поданої особою або її законним представником (представником) за формою згідно з додатком 5;

2) рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою (у такому випадку адміністративний збір не сплачується);

3) свідоцтва про смерть або відомостей про державну реєстрацію смерті з Державного реєстру актів цивільного стану. У таких випадках датою зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання особи є дата видачі свідоцтва про смерть або дата здійснення актового запису про смерть особи;

4) повідомлення територіального органу або підрозділу ДМС із зазначенням відповідних реквізитів паспортного документа померлої особи або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку;

5) заяви власника житла про зняття особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) за формою згідно з додатком 6.

Відповідно до положень пункту 69 Порядку № 265 від 07.02.2022, серед іншого закріплено, що посадова особа органу реєстрації або адміністратор центру надання адміністративних послуг перевіряє належність паспортного документа особі, що його подала, його дійсність, правильність заповнення заяви про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та наявність документів, необхідних для зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), про що зазначена посадова особа робить відповідний запис у заяві.

Орган реєстрації відмовляє в декларуванні/реєстрації місця проживання (перебування), знятті із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) у тому числі у разі, коли особа не подала або подала не в повному обсязі необхідні документи або відомості (пункт 87 Порядку № 265 від 07.02.2022).

Таким чином, як Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» № 1871-IX від 05.11.2021(зі змінами і доповненнями), так і «Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування)», затв.постановою КМУ№ 265від 07.02.2022 на орган реєстрації покладено обов`язок здійснення перевірки повноти надання документів для вирішення питання за заявою власника про зняття із зареєстрованого місця проживання особи, тобто орган реєстрації зобов`язаний затребувати у заявника судове рішення, яким особу визнано такою, що втратила право користування житлом або виселено із житлового приміщення.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року в справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

«Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Отже, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

У кожній конкретній справі указаної категорії суд має належно дослідити указані вище обставини, перевірити як доводи власника майна, якимиобґрунтовано порушення його права власності, так і доводи осіб, до яких пред`явлені відповідні вимоги, оцінити співмірність вимог та заперечень.

Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2021 року у справі № 759/20627/18, вказав, що поняття «зняття з реєстрації» нерозривно пов`язане з поняттям «житлові права» (право власності на житлове приміщення, право користування житловим приміщенням, визнання особи такою, що втратила таке користування, виселення із займаного приміщення та інше).

За змістом вказаних норм закон передбачав особливий порядок виселення осіб з житла, а отже й зняття з реєстрації місця проживання. Зокрема, необхідна була відповідна правова підстава для виселення особи, а саме - рішення суду, якщо виселення не відбувається добровільно. Такий встановлений законом порядок є гарантією дотримання прав і свобод особи, в тому числі й забезпеченням її житлом. Лише в разі виконання вказаних норм - звернення до суду з відповідним позовом, буде дотриманий передбачений законом порядок виселення громадян з житлового приміщення та відповідне рішення суду про виселення з житлового приміщення буде підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання.

Отже, вимоги про зняття особи з реєстрації за місцем проживання можливе лише при вирішенні спору про житлові права.

Крім того, відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК України). Підстав відступити від таких висновків колегією суддів не встановлено.

Так, дійсно, стаття 18 Закону надає право власнику житла на підставі відповідної заяви, поданої до Департаменту надання адміністративних послуг, зняти особу із її зареєстрованого місця проживання у даному житлі.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 з 1986 року проживає у спірному житловому будинку та з 05.12.2008 року зареєстрував своє місце проживання у ньому, судовими рішеннями, що набрали законної сили встановлено, що він має право користуватися належним ОСОБА_1 нерухомим майном.

З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що відповідач порушив законодавство, що регулює порядок зняття осіб з реєстраційного обліку, що дає підстави для задоволення позову про визнання дій протиправними та відновлення прав.

Доводи апеляційної скарги є неспроможними, оскільки висновок суду першої інстанції не спростовують і фактично зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з`ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, судовою колегією не встановлено.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (п.п. 113, 114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17).

Відповідно п.1 ч.1ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з`ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, судовою колегією не встановлено.

Керуючись ст.367, ст.374 ч. 1 п. 1, ст.375, ст.382, 383, 384 ЦПК України,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 адвоката Джумелі Надії Григорівни залишити без задоволення.

Рішення Решетилівського районногосуду Полтавськоїобласті від01серпня 2023року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: О. Ю. Кузнєцова

Судді: Г. Л. Карпушин

Т. В. Одринська