Ухвала

від 21.02.2024 по справі 480/12964/23

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

21 лютого 2024 року Справа № 480/12964/23

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши в приміщенні суду в м. Суми клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, з урахуванням додаткових пояснень до нього у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до 1-го державного пожежно-рятувального загону Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся 05.12.2023 (через засоби поштового зв`язку) до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до 1-го державного пожежно-рятувального загону Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області, в якій просив:

1) визнати протиправною бездіяльність 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за час проходження служби в період з 01.01.2016 по 13.12.2017, з встановленням базового місяця - січень 2008 року;

2) зобов`язати 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за час проходження служби в період з 01.01.2016 по 13.12.2017, з встановленням базового місяця - січень 2008 року.

Ухвалою суду від 25.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. При цьому, вказаною ухвалою суду визнано поважною причину пропуску строку для звернення з цим позовом до суду та поновлено позивачу цей строк.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву (а.с.50-60), а позивач - відповідь на відзив (а.с.61-67) та пояснення (а.с.80-81).

Також представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив (а.с.72-74), в якому заявив клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, яке в подальшому доповнив додатковими поясненнями (а.с.85-91). Так, вказав, що згідно частини 2 статті 233 КЗпПУ із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Однак, зазначена редакція вказаної статті діє з 19.07.2022 року у відповідності до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-ІХ. Таким чином строк звернення позивача до адміністративного суду з цим позовом обмежується 19.10.2022 року, однак позивач звернувся до суду 07.12.2023. Окрім того позивач не зазначив будь-яких доказів про поважність пропуску строку звернення до суду.

Також вказував, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані, тому стягнення на користь позивача невиплаченого грошового забезпечення з урахуванням компенсації втрати його частини в зв`язку з несвоєчасною виплатою не відповідає вимогам закону.

Перевіривши матеріали справи, доводи заявленого клопотання представника відповідача, з урахуванням додаткових пояснень до нього, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Згідно із ч.3 ст.123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Так, частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту).

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті.

Згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352-IX, та чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни до статті 233 Кодексу законів про працю України, приписами частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У цій справі спірні правовідносини виникли у зв`язку з проходженням позивачем публічної служби, зокрема, предметом спору є правомірність не нарахування та не виплати 1-м державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області позивачу індексації грошового забезпечення із застосуванням базового місяця - січень 2008 року за період з 01.01.2016 по 13.12.2017.

При цьому, згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні», «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частин третьої статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20 грудня 1991 року № 2011-XII визначено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Отож, до усіх виплат, право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належить і виплата надбавки та премії, які, відповідно, є складовою заробітної плати.

Виникнення правовідносин у разі порушення законодавства про оплату праці з вимогами про стягнення заробітної плати відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.

Зокрема, вказані висновки щодо застосування норм права підтримані Верховним Судом в постановах від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, від 02.03.2023 у справі №460/14618/21, а також у постанові від 20.11.2023 у справі №160/5468/23, які суд враховує відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 13.05.1997 № 1-зп, від 05.04.2001 № 3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 (адміністративне провадження № Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Тобто у спірний у цій справі період діяла ч.2 ст.233 КЗпП України в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком (до прийняття Закону України від 01.07.2022 №2352-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин").

З урахуванням вказаних висновків Верховного Суду та з урахуванням ч.2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, а саме в редакції, чинній до 19 липня 2022 року), суд дійшов висновку, що у разі звернення позивачем до суду з позовом щодо правомірності не нарахування та не виплати відповідачем індексації грошового забезпечення з урахуванням базового місяця за період з 01.01.2016 по 13.12.2017, строк звернення до суду не обмежувався будь-яким строком, а Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022, яким внесено зміни до ст.233 Кодексу законів про працю України та який набрав чинності 19.07.2022, не передбачено положень які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Отже, посилання представника відповідача на застосування до цих відносин положень ч.2 ст.233 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-ІХ є необґрунтованим.

Щодо посилань представника відповідача про те, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані, тому стягнення на користь позивача невиплаченого грошового забезпечення з урахуванням компенсації втрати його частини в зв`язку з несвоєчасною виплатою не відповідає вимогам закону, суд вказує наступне.

Компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати не є предметом розгляду цієї справи. Позивач у цій справі оскаржує виключно правомірність не нарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за час проходження служби в період з 01.01.2016 по 13.12.2017, з встановленням базового місяця - січень 2008 року. Жодних вимог стосовно компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати позивачем до відповідача не заявлено.

Відтак, відсутні підстави для задоволення клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, з урахуванням додаткових пояснень до нього.

Керуючись ст.ст. 240, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, з урахуванням додаткових пояснень до нього у адміністративній справі у справі №480/12964/23 за позовом ОСОБА_1 до 1-го державного пожежно-рятувального загону Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і оскарженню не підлягає.

Суддя І.Г. Шевченко