Постанова

від 21.02.2024 по справі 520/15532/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 р. Справа № 520/15532/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,

Суддів: Калиновського В.А. , Кононенко З.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2023 року, головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А., м. Харків, повний текст складено 12.10.23 року у справі № 520/15532/23

за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю

до товариства з обмеженою відповідальністю "Дебант Україна"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, звернувся до суду з адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Дебант Україна" (далі - відповідач), в якому просив стягнути з відповідача на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 301554,12грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2023 у справі № 520/15532/23 відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2023 у справі № 520/15532/23 скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виконання обов`язку з працевлаштування осіб з інвалідністю, тому вважає, що були всі підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, що робочі місця не були зайняті особами з інвалідністю, що підтверджується звітом про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2022 рік.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів, переглядаючи судове рішення в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що товариство з обмеженою відповідальністю "Дебант Україна" перебуває на обліку в Харківському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, як підприємство, яке в своїй діяльності використовує найману працю.

10 квітня 2023 року територіальним відділенням Фонду у автоматизованому режимі, за допомогою програмного комплексу «Реєстр роботодавців щодо виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю» Централізованого банку даних з проблем інвалідності, сформовано та підписано розрахунок алміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (далі - розрахунок АГС) відповідачу, за формою, затвердженою Порядком, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 305 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, - 5 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця, округлені до цілого значення), одиниць - 12 осіб (а.с. 6).

За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 288623,72 та пеню за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій у розмірі 12930,40 грн. (а.с. 3).

У зв`язку з несплатою відповідачем адміністративно-господарських санкцій, позивач звернувся до суду з позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем були виконані вимоги щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на його підприємстві шляхом направлення звітності про попит на робочу силу та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 року №875-XII (далі Закон №875-XII), який гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно до ст. 17 Закону №875-XII з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Частиною другою статті 18 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію: про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Отримана від Пенсійного фонду України інформація, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, є підставою для проведення перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю.

Порядок контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування, визначається Кабінетом Міністрів України.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.

Статтею 20 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 13 травня 2021 року у справі № 260/554/19, підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно вжило необхідних заходів по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

При цьому, частиною 1 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. При цьому, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Даний висновок також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 24 квітня 2018 року у справі №2а-1391/12/0970.

З матеріалів справи встановлено, що у період 2022 року при середньообліковій кількості штатних працівників облікового складу - 305 осіб, на підприємстві позивача були працевлаштовані на підготовлені з урахуванням адаптації основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування, з урахуванням обмежених можливостей особи з інвалідністю, з урахуванням індивідуальних програм реабілітації тощо робочі місця для осіб з інвалідністю за формою працевлаштування «основна» у кількості 15 осіб, а саме: ОСОБА_1 , працевлаштована з 22.10,2010 року; ОСОБА_2 , працевлаштований з 05.10.2020 року; ОСОБА_3 , працевлаштована з 26.05.2008 року; ОСОБА_4 , працевлаштована з 25.07.2006 року; ОСОБА_5 , працевлаштований з 12.08.2013 року; ОСОБА_6 , працевлаштована з 03.11.2021 року; ОСОБА_7 , працевлаштована з 21.10.2021 року; ОСОБА_8 , працевлаштована з 27.10.2021 року; ОСОБА_9 , працевлаштована з 01.09.2014 року; ОСОБА_10 , працевлаштована з 20.05.2016 року; ОСОБА_11 , працевлаштований з 01.10.2013 року; ОСОБА_12 , працевлаштований з 27.10.2021 року; ОСОБА_13 , працевлаштована з 27.10.2021 року; ОСОБА_14 , працевлаштована з 25.09.2018 року; ОСОБА_15 , працевлаштована з 01.02.2006 року.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що від початку ворожої агресії російської федерації у лютому 2022 року робота підприємства зупинялася, послідовне відновлення потребувало певного часу та стабільної політичної обстановки, за цей період деяка кількість працівників вдалася до територіального переміщення, а трудові правовідносини потребували приведення у відповідність до Закону України «Про організації трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2352-ІХ.

Частина третя статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2352-ІХ (далі - Закон 2352-ІХ) вказує, що «протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про відпустки".

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року за №64\2022 в Україні було введено воєнний стан, який діяв протягом всього 2022 року і діє до цього часу.

З огляду на такі обставини, у березні 2022 року 10 працівників підприємства з переліку осіб з інвалідністю, посилаючись на вищевказану норму Закону № 2352-ІХ, звернулися до адміністрації підприємства з проханням надати їм відпустку без збереження заробітної плати безстроково але не пізніше дати скасування воєнного стану в Україні, що було задоволено відповідачем, про, що свідчать залучені до матеріалів справи копії заяв та наказів про надання відпустки без збереження зарплати на період воєнного стану.

З цього виходить, що для нарахування позивачем адміністративно-господарських санкцій було взято звітність відповідача по єдиному соціальному внеску за 2022 рік, де недостовірно було вказано кількість працевлаштованих осіб з інвалідністю як працівників за формою працевлаштування «основна» і не враховано з них працівників з інвалідністю, які перебували у відпустках за власний рахунок у відповідності до ч. 3 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Колегія суддів зазначає, що суб`єкт господарювання не має нести відповідальность за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, оскільки ним здійснено всі необхідні заходи по створенню для них робочих місць, у даному випадку фактично створено ці робочі місця та працевлаштовано осіб з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", кількісно згідно визначеного нормативу.

До обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю в силу приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої і третьої статті 19 Закону № 875-ХІІ фактично віднесено укладання трудового договору з особою з інвалідністю, яка самостійно звернулася до роботодавця або була направлена до нього державною службою зайнятості.

Колегія суддів вважає, що відповідачем створено 15 робочих місць, на які працевлаштовані особи з інвалідністю, у зв`язку з чим було затверджено відповідний штатний розпис у кількості 308 робочих одиниць. Отже, відповідачем було вжито всіх необхідних заходів для здійснення працевлаштування осіб з інвалідністю.

Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів".

На підставі цього, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем не було допущено порушень вимог законодавства, яке регулює спірні правовідносини, а тому відсутні підстави для сплати адміністративно-господарських санкцій.

Щодо доводів апеляційної скарги, що відповідачем не дотримано норми чинного законодавства, не виконано норматив, встановлений ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а тому відповідач не може бути звільненим від обов`язку по сплаті адміністративно - господарських санкцій, передбачених ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», колегія суддів вважає їх необґрунтованими з урахуванням викладеного вище, та зазначає, що матеріалами даної справи підтверджується, що відповідачем було виконано вимоги щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю відповідно до нормативів, встановлених ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч.ч. 1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача у справі.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2023 у справі № 520/15532/23 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2023 по справі № 520/15532/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Мінаєва Судді В.А. Калиновський З.О. Кононенко