Постанова

від 21.02.2024 по справі 140/5936/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 140/5936/23 пров. № А/857/21847/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді :Кухтея Р.В.,

суддів :Носа С.П., Ільчишин Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 червня 2023 року (ухвалене головуючим-суддею Мачульським В.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Луцьку) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС, контролюючий орган, відповідач), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення (далі - ППР) №1762400-2405-0306, №1762401-2405-0306 від 30.12.2022.

В обґрунтування позову зазначає, що він є фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) та перебуває на обліку як платник податків в ГУ ДПС на спрощеній системі оподаткування, а відтак в силу вимог Податкового кодексу України (далі - ПК України) підпадає під звільнення від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів податку на майно (в частині земельного податку), оскільки є власником земельної ділянки, яку використовує у своїй господарській діяльності, зокрема для будівлі будівельними матеріалами.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30.06.2023 позовні вимоги були задоволені повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що комісією виконавчого комітету Ковельської міської ради 05.12.2019 було проведено обстеження земельної ділянки, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 (кадастровий номер 0710400000:15:008:0153), загальною площею 4,000 га з цільовим призначенням для розміщення виставково-торгово-складського комплексу, за результатами якої складено акт, яким встановлено, що така не використовується за цільовим призначенням та не здійснюється господарська діяльність, на ній відсутні будь-які будівлі та споруди. В даному випадку контролюючий орган нарахував позивачу податкове зобов`язання зі сплати земельного податку у зв`язку з тим, що ФОП не використовує земельну ділянку для провадження підприємницької діяльності, а тому позивач є платником земельного податку на загальних підставах. Також вказує на те, що позивач не надав жодних доказів наявності на земельній ділянці будівель, що використовуються ним у господарській діяльності.

Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що позивач 27.04.2007 зареєстрований як ФОП та перебуває на обліку як платник податків у ГУ ДПС на спрощеній системі оподаткування (платник єдиного податку 3 групи).

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами діяльності позивача є: код КВЕД 46.13 діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами; код КВЕД 46.14 діяльність посередників у торгівлі машинами, промисловим устаткованням, суднами та літаками; код КВЕД 77.39 надання в оренду інших машин, устатковання та товарів, н.в.і.у.; код КВЕД 46.73 оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; код КВЕД 47.19 інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; код КВЕД 47.99 інші види роздрібної торгівлі поза магазинами; код КВЕД 68.10 купівля та продаж власного нерухомого майна; код КВЕД 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Також судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 4,0 га розташованої за адресою : АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням : для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код В.03.07). Кадастровий номер №0710400000:15:008:0153. Категорія земель: землі житлової та громадської забудови.

Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, наданого ГУ Держгеокадастру у Волинській області №962 від 09.10.2019, нормативна грошова оцінка вищевказаної земельної ділянки становить 35438221,22 грн.

Також, згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, наданого Управлінням у Ковельському районі ГУ Держгеокадастру у Волинській області №583/347-21 від 02.12.2021, нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 4,0 га, кадастровий номер №0710400000:15:008:0153. (категорія земель: землі житлової та громадської забудови), що розташована в АДРЕСА_1 , становить 24511436,35 грн.

Рішенням Ковельської міської ради Волинської області №9/234 затверджене Положення про встановлення плати за землю на території міста Ковеля, згідно з яким встановлено ставку податку за земельні ділянки у розмірі 1,100 відсотка від їх нормативної вартості.

30.12.2023 ГУ ДПС на підставі даних ГУ Держгеокадастру у Волинській області сформувало ППР №1762400-2405-0306, яким ОСОБА_1 визначило суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2022 рік в сумі 271398,70 грн та №1762401-2405-0306, яким ОСОБА_1 визначило суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2022 рік в сумі 6555,38 грн.

Оспорюване ППР прийняте за результатами акта обстеження спірної земельної ділянки, складеного 04.12.2019 виконавчим комітетом Ковельської міської ради, відповідно до якого дана земельна ділянка з цільовим призначенням для розміщення виставково-торгово-складського комплексу знаходиться у приватній власності громадянина ОСОБА_1 згідно державного акта від 20.02.2009 серії ЯД 346977. При обстеженні даної території було встановлено, що вищезазначена земельна ділянка не використовується за цільовим призначенням та не здійснюється господарська діяльність, відсутні будь-які будівлі і споруди на даній території.

За результатами адміністративного оскарження, рішенням ДПС України №3887/6/99-00-06-01-04-06 від 10.02.2023 скарга позивача була залишена без задоволення, а оспорювані ППР - без змін.

Вважаючи оспорювані ППР протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з вимогою про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що наявні в матеріалах справи докази дають підстави стверджувати, що у 2022 ФОП ОСОБА_1 , перебуваючи на спрощеній системі оподаткування та будучи платником єдиного податку 3 групи, дійсно використовував спірну земельну ділянку у своїй господарській діяльності. Крім того, суд встановив, що при винесенні оспорюваних ППР контролюючий орган невірно визначив базу оподаткування, що призвело до безпідставного завищення податкового зобов`язання зі сплати земельного податку позивачу за 2022 рік. Також суд звернув увагу, що за імперативними приписами п.286.5 ст.286 ПК України, нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року ППР про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу. Проте, в порушення вказаних норм, податкові зобов`язання із земельного податку за 2022 рік були нараховані позивачу контролюючим органом ППР, винесеними в один день 30.12.2022 та після закінчення визначеного законом строку (до 1 липня поточного року), що є додатковою підставою для визнання судом протиправними таких ППР.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Підпунктом16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України визначено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно дефініції, наведеній у п.п.14.1.72, 14.1.73 п.14.1 ст.14 ПК України, земельний податок - це обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілейрозділу XII цього Кодексу), а землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до п.п.269.1.1, 269.1.2 п.269.1 ст.269 ПК України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі

Згідно п.п.270.1.1 п.270.1 ст.270 ПК України, об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Пунктом 291.3 статті 291 ПК України передбачено, що юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою1розділуПК Українита реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Відповідно до п.291.2 ст.291 ПК України, спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом297.1 статті 297цьогоКодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Пунктом 269.2 статті 269 ПК України також передбачено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Відповідно до п.п.4 п.297.1 ст.297 ПК України, платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм, позичку) та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Із наведених норм права слідує, що спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у п.297.1 ст.297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати та встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Так, умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.

Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Таким чином, за вказаних вище умов земельна ділянка не об`єктом оподаткування.

Отже, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку.

У свою чергу, п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, яка знаходиться в АДРЕСА_1 (кадастровий номер 0710400000:15:008:0153), загальною площею 4,0 га, з цільовим призначенням для розміщення виставково-торгово-складського комплексу, згідно державного акту серії ЯД 346977 від 20.02.2009.

Так, на вищевказаній земельній ділянці ОСОБА_1 здійснює реалізацію будівельних матеріалів покупцям, що підтверджується копіями накладних на реалізацію, товарних чеків та Книги обліку доходів позивача.

При цьому, на протязі 2022 року ФОП ОСОБА_1 перебував на спрощеній системі оподаткування - єдиний податок 3 групи, основні види діяльності за КВЕД - 46.13 діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами; 46.14 - діяльність посередників у торгівлі машинами, промисловим устаткованням, суднами та літаками; 46.73 оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; 47.19 інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 47.99 інші види роздрібної торгівлі поза магазинами; 68.10 купівля та продаж власного нерухомого майна; 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 77.39 надання в оренду інших машин, устатковання та товарів, н.в.і.у., що підтверджується витягом з Реєстру платників єдиного податку.

Також, на підтвердження здійснення господарської діяльності позивачем надано засвідчені копії накладних на реалізацію будівельних матеріалів за період 2022 року, які містять усі реквізити, передбачені чинним законодавством, місце їх складання, яке відповідає місцю здійснення господарської операції позивача.

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, кошти за реалізацію товарів були відображені позивачем у Книзі обліку доходів.

Таким чином, аналіз сукупності наданих доказів дає підстави стверджувати, що у спірний період ФОП ОСОБА_1 , перебуваючи на спрощеній системі оподаткування та будучи платником єдиного податку ІІІ групи, використовував земельну ділянку у своїй господарській діяльності.

Разом з тим, відповідачем зазначені обставини не спростовано та не надано доказів на підтвердження того, що у спірний період ФОП ОСОБА_1 використовував вказану земельну ділянку в інший спосіб, ніж для провадження власної господарської діяльності у відповідності до видів господарської діяльності за КВЕД.

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність двох умов надання пільги, а саме використання позивачем власної земельної ділянки у своїй господарській діяльності та наявність у нього статусу платника єдиного податку третьої групи, що обумовлює звільнення його від обов`язку нарахування та сплати податку на майно (в частині земельного податку) за 2022.

Вказані обставини (звільнення від обов`язку сплати земельного податку), на думку колегії суддів, є визначальними у даній справі та є самостійною підставою для задоволення даного позову.

Колегія суддів не надає оцінки іншим доводам сторін, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають.

Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваних ППР та наявності підстав для їх скасування.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 червня 2023 року по справі №140/5936/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос Н. В. Ільчишин