Рішення

від 19.02.2024 по справі 120/16248/23

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

19 лютого 2024 р. Справа № 120/16248/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в :

25.10.2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 , нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки в розрахунку при звільненні;

- зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунків при звільненні з 25.05.2018 року по 24.11.2018 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказав, що у період з 25.11.2013 року по 24.05.2018 року позивач проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Західного ОТОНГ України від 22.05.2018 року №22 о/с ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України на підставі п. п. "ї" п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України "Про військовий обов?язок і військову службу" та наказом командира Військової частини НОМЕР_1 НГ України (по стройовій частині) від 24.05.2018 №127 виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення з 24.05.2018 року.

Позивач вказав, що у день виключення його з військової частини з ним не проведено розрахунок по усім видам грошового забезпечення, у зв`язку з чим позивач звертався до суду з відповідними позовами.

На переконання позивача, оскільки грошове забезпечення виплачено з порушенням строку його виплати, у нього виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме, за період з 25.05.2018 року по 29.09.2023 року , у зв`язку із чим звернувся з цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 30.10.2023 даний адміністративний позов залишено без руху та встановлено строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, зазначених у мотивувальній частині ухвали.

У зазначений строк позивач вимоги вказаної ухвали суду про залишення позовної заяви без руху виконав.

Ухвалою суду від 07.11.2023 року, прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

04.12.2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач вказує, що в правовідносинах позивача та відповідача відсутні правові підстави для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, щодо виплати позивачу середнього заробітку, а посилання позивача на приписи законодавства України про працю стосовно поняття, нарахування та виплати працівникам в тому числі військовослужбовцям середнього заробітку є безпідставними та не можуть бути допустимими доказами по даній справі.

Також відповідач зазначає, що при розрахунку середньої заробітної плати не враховуються, окрім інших виплат, одноразові виплати, а саме допомога на оздоровлення, яку позивач отримав у квітні 2018 року у відповідності до розділу XIX Інструкції № 200, тому розрахунок середньоденного заробітку позивача в сумі 507,91 грн. не відповідає дійсності, а тому є необгрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Таким чином згідно пункту 5 розділу І Інструкції № 200 середньоденний розмір грошового забезпечення Позивача становив - 263,20 грн., а не 507,91 грн. як зазначено в позовній заяві.

Позивач під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 отримував щомісячне грошове забезпечення - 7896,00 грн., про що було зазначено в довідці від 01.12.2023 року.

Відповідач зауважує, що згідно пункту 5 розділу І Інструкції № 200 середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становив - 263,20 грн., а не 507,91 грн., як зазначено у позовній заяві.

Враховуючи наведене, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову.

08.02.2024 року відповідач подав до суду довідку про доходи позивача від 07.02.2024 року.

Також 15.02.2024 року відповідач подав до суду довідку про доходи позивача від 14.02.2024 року № 50/08/12-26.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши інші докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

Позивач у період з 25.11.2013 року по 24.05.2018 року проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Західного ОТОНГ України від 22.05.2018 року №22 о/с ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України на підставі п.п. "ї" п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України "Про військовий обов?язок і військову службу" .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 НГ України (по стройовій частині) від 24.05.2018 №127 позивача виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення з 24.05.2018 року.

Позивач вказав, що у день виключення його з військової частини з ним не проведено розрахунок по усім видам грошового забезпечення, у зв`язку з чим позивач звертався до суду про нарахування грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, враховуючи базовий місяць січень 2008 року

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03.01.2020 року по справі № 120/3501/19-а, зобов?язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

На виконання даного рішення відповідачем 26.02.2020 року нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік в сумі 14518,11 грн., що підтверджується витягом з банківської картки.

Вподальшому, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14.06.2023 року по справі № 120/1752/23, зобов?язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, що передбачена ч. 4 ст.101 Закону України "Про соціальний захист" військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов?язків військової служби за якими пов?язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров?я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах" від 01.08.2012 року № 702, за 2014 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.

На виконання вказаного рішення суду відповідачем 16.08.2023 нараховано та виплачено грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки в сумі 1913,39 грн., що підтверджується квитанцією про зарахування коштів на картковий рахунок.

Також, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27.09.2022 року по справі №120/2148/22-а, зобов?язано Військову частину НОМЕР_1 НГ України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, з урахуванням січня 2008 року, як місяця для обчислення індексу споживчих цін при проведенні індексації грошового забезпечення базових місяців та з урахуванням виплачених сум.

На виконання даного рішення відповідачем 29.09.2023 року нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 1172,61 грн.

Відтак остаточний розрахунок з позивачем проведений відповідачем 29.09.2023 року.

Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.05.2018 року по 29.09.2023 року, у зв`язку із чим звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Необхідно звернути увагу на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 №425 не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

Таким чином, нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Необхідно зазначити, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справа № 2340/4192/18.

26.02.2020 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 821/1083/17 у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.

Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Отже, суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, як і посилання на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України".

Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Враховуючи, що позивачеві при звільненні не виплачено належні суми грошового забезпечення, на думку суду є обґрунтованими позовні вимоги про протиправність таких дій відповідача, та відповідно зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за період шість місяців затримки розрахунку.

Як вже судом встановлено, позивача виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення із 24.05.2018 року.

Відтак середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід вираховувати, починаючи з 25.05.2018 року (з наступного дня виключення зі списків) по 24.11.2018 року, тобто не більше як за шість місяців.

Згідно статті 27 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України.

Пунктами 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середньомісячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Суд звертає увагу, що у матеріалах справи міститься дві довідки виданих Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України від 25.05.2018 року № 79, надана позивачем та від 14.02.2024 року № 50/08/12-26, надана відповідачем.

Аналізуючи зміст вказаних довідок, суд зазначає, що відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 25.05.2018 року № 7, у якій заробітна плата (грошове забезпечення, винагорода за цивільно-правовим договором) позивачу нараховано за березень 2018 року - 15190,91 грн. та за квітень - 15792 грн.

Також відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 14.02.2024 року № 50/08/12-26 в березні та квітні 2018 року (два останні календарні місяці роботи, що передували виключенню позивача зі списків особового складу військової частини) йому нараховано за березень 2018 року - 11655,20 грн., з яких винагорода за участь в АТО - 3535,71 грн., всього: 11655,20 грн. та за квітень 7896 грн., з яких допомога на оздоровлення - 7896 грн., всього 15792 грн.

Додатково суд враховує, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відповідно до якого щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця, яке не має разового характер, що відповідає правовій позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 522/2738/17, постанові Верховного Суду в постанові по справі №520/8887/2020 від 26.01.2022.

Підсумовуючи наведене, суд не приймає до уваги розрахунок позивача і надану ним довідку від 25.05.2018 року № 7, оскільки до складу грошового забезпечення військовослужбовця увішли виплати, які мають разовий характер, а саме: винагорода за участь в АТО - 3535,71 грн. та допомога на оздоровлення - 7896 грн.

З урахуванням приписів пункту 8 Порядку середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 320,51 гривень (11655,20 гривень + 7896 гривень / 61 календарних днів в березні та квітні 2020 року).

Час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.05.2018 року по 29.09.2023 року становить 1954 календарних днів, однак відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України, відповідач має своїм обов`язком сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.05.2018 року по 24.11.2018 року (183 календарних днів), тобто за шість місяців не здійснення відповідного розрахунку.

Відтак сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 КЗпП України, становить: 320,51 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 183 (кількість днів затримки розрахунку) = 58653,33 грн.

Водночас, у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Згідно інформації, яка відображена у довідці Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 07.02.2024 року № 50/08/12-19 при звільненні позивачу нараховано та виплачено 7896 грн.

На виконання судових рішень позивачу виплачено 17604,11 грн.

Тобто, загальна сума грошового забезпечення на виплату якої позивач мав право у зв`язку із звільненням складає 25 500,11 грн.

Отже, сума виплаченого із затримкою грошового забезпечення в сумі 17604,11 грн. складає 69,03 % від загальної суми (25 500,11 грн.), яка підлягала виплаті в день звільнення (17604,11 х100:25 500,11)

Виходячи з принципу пропорційності, на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 40488,39 грн., тобто 69,03 % від 58653,33 грн.

Вказаний висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, які висловлені у постановах від 26.01.2022 у справі №240/12167/20, від 10.02.2022 у справі №580/2264/20.

При цьому, зазначена сума є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що заявлений позов належить задовольнити у спосіб визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо щодо не проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення даного позову.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.05.2018 року по 24.11.2018 року включно.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.05.2018 року по 24.11.2018 року в сумі 40488,39 грн. (сорок тисяч чотириста вісімдесят вісім гривень тридцять дев`ять копійок), з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Суддя Дончик Віталій Володимирович