Ухвала

від 19.02.2024 по справі 757/7142/24-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/7142/24-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2024 року суддя Печерського районного суду м. Києва Соколов О.М. перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Груп ДФ Інтернешнл Юкрейн» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час невиплати заробітної плати та компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати,-

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 року на адресу Печерського районного суду м. Києва надійшов вищевказаний позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Груп ДФ Інтернешнл Юкрейн» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час невиплати заробітної плати та компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, який згідно з реєстру судових справ був переданий судді Соколову О.М. 15.02.2024 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Перевіривши позовну заяву, встановлено що вона не відповідає вимогам ст.ст.175, 177 ЦПК України, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Так, звертаючись до суду з вказаним позовом до ТОВ «Груп ДФ Інтернешнл Юкрейн» позивач у ньому виклав вимоги про стягнення заробітної плату за період з січня 2016 року по березень 2016 року (включно) у розмірі 2 000 824 грн. 21 коп.; середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 32 177 280 грн. 00 коп.; суми індексації заробітної плати (компенсації за втрату доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати) у розмірі 1 978 789 грн. 00 коп., однак документа, що підтверджує сплату судового збору, не додав, оскільки вважає, що є звільненим від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», згідно якої від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч.1 ст.3 та ст.4 Кодексу законів про працю України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Так, відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Водночас, згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» №95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30.06.1961 р., термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Конституційний Суд України, в рішенні від 15.10.2013 р. №8-рп/2013 у справі №1-13/2013, зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Відповідно до ст.116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено ст.117 Кодексу законів про працю України, згідно з приписами якої, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, на підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці», структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення «Інструкції зі статистики заробітної плати», затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. №5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 р. за №114/8713 (далі - Інструкція №114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17.09.1992 р. №2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до п.1.3 Інструкції №114/8713, для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції №114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за своєю правовою природою, не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

З огляду на викладене, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Зазначеного висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 30.11.2016 р. у справі №226/168/15-ц (провадження №6-1121цс16), за наслідками розгляду справи яка виникла з правовідносин щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який також узгоджується з правовим висновок викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 р. по справі №910/4518/16, провадження №12-301гс18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2020 р. в справі № 711/4010/13-ц.

Відповідно до висновку викладеного у пункті 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2020 р. в справі № 711/4010/13-ц, вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати такої допомоги) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури (близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 р. в справі № 910/4518/16 (пункт 34), від 26.06.2019 р. в справі № 761/9584/15-ц (пункт 60)).

Крім того, відповідно до постанови Верховного Суду в справі № 728/2955/18 від 10 січня 2019 року, починаючи з 01 вересня 2015 року позивачі в справах за позовними вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях: про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі.

Тобто, Верховний Суд прийшов до висновку, що п.1 ч.1 ст.5 Закону України « Про судовий збір» чітко визначено вимоги, які випливають з норм трудового законодавства, які не підлягають оплаті судовим збором при зверненні до суду.

Таким чином, вказаний висновок дає підстави вважати, що середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою.

Крім того, вимога про стягнення індексації заявлена позивачем у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, а отже індексація з врахуванням вищевказаного висновку не є заробітною платою.

Отже, враховуючи вищезазначене, за вимогами про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та стягнення суми індексації заробітної плати , позивач повинен сплатити судовий збір.

Згідно з ч. 2 ст.133 ЦПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, визначає Закон України «Про судовий збір».

Відповідно до п.п. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовийзбір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою - справляється судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» передбачено, що прожитковий мінімум для працездатнихосіб з 1 січня 2024 року складає 3028 гривні.

Таким чином,згідно з положеннями ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» станом на день подання позовної заяви розмір ставки судового збору за подання фізичною особою до суду позовної заяви майнового характеру, становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зокрема від 1211,20 грн. до 15 140,00 грн.

Отжеом, з врахуванням заявлених вимог майнового характеру на загальну суму 34 156 069,00 грн. позивач за подання позовної заяви повинен був сплатити судовий збір в сумі 15 140,00 грн., додавши до неї відповідний платіжний документ.

З огляду на викладене, позивачу слід усунути вказані недоліки.

На виконання ухвали про залишення заяви без руху необхідно сплатити судовий збір за майнову вимоги (в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та суми індексації заробітної плати), відповідно до ЗУ «Про судовий збір» та подати до суду оригінал квитанції про сплату судового збору відповідно ч. 4 ст. 177 ЦПК України.

Частиною 1 ст. 185 ЦПК України встановлено, що суддя, встановивши, що заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 175,177,185, 260 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Груп ДФ Інтернешнл Юкрейн» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час невиплати заробітної плати та компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати - залишити без руху, та надати позивачу строк, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання ними копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення вказаних в ній недоліків.

У разі, якщо у встановлений строк виявлені недоліки не будуть усунуті, позовна заява буде вважатись не поданою та повернута позивачу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О.М. Соколов