Постанова

від 01.02.2024 по справі 495/3110/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1726/24

Справа № 495/3110/23

Головуючий у першій інстанції Боярський О. О.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.02.2024 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 495/3110/23

Номер апеляційного провадження: 22-ц/813/1726/24

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя доповідач),

-суддів:-Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря судового засідання Ступник А.О.,

учасники справи:

- позивач ОСОБА_1 ,

- відповідач ОСОБА_2 ,

- треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору 1) Друга Білгород-Дністровська державна нотаріальна контора, 2) Південне міжрегіональне Управління міністерства юстиції,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог, щодо предмета спору - Друга Білгород-Дністровська державна нотаріальна контора, Південне міжрегіональне Управління міністерства юстиції про зняття арешту з майна, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, ухвалене у складі судді Боярського О.О. 24 травня 2023 року,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В березні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить скасувати арешт і заборону відчуження всього нерухомого майна за адресою - АДРЕСА_1 , яке обтяжено у Державному реєстрі обтяжень нерухомого майна, номер запису про обтяження - 31070681, дата та час реєстрації - 08.04.2019 року 14:21:49, на ім`я ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , накладеного Постановою «Про арешт майна боржника» від 05.04.2019 року у виконавчому провадженні ВП №3026910. Вчинити дії по вилученню обтяження арешту, накладеного на все нерухоме майна на ім`я ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , вказаного у Державному реєстрі обтяжень нерухомого майна, номер запису про обтяження 31070681. Дата та час державної реєстрації 08.04.2019 року, 14:21:49.

ОСОБА_1 обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що 20.12.2022 року нею була подана заява до Південного Межрегіонального Управління міністерства Юстиції (м. Одеса) Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області щодо виключення ОСОБА_3 , її двоюрідного брата, з Державного реєстру обтяжень нерухомого майна України, номер обтяження 31070681 від 08.04.2019 року, дата, час державної реєстрації - 08.04.2019 року 14:21:49 , як боржника по сплаті аліментів. Зняти арешт зі всього нерухомого майна за виконавчим провадженням № BIT 3026910 від 30.11.2006 року, постанова про арешт майна боржника серія та номер BП № 3026910 (аліменти), видана 05.04.2019 року, виконавчий лист № 2-175 від 30.11.2006 року, був виданий Ананіївським райсудом Одеської області про стягнення аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на утримання дитини.

Також було повідомлено виконавчу службу, що її двоюрідній брат помер - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вона не може прийняти спадщину і отримати свідоцтво на спадщину у нотаріуса за законом у зв?язку з арештом майна, яке розташоване за адресою - АДРЕСА_1 .

Листом Білгород-Дністровським Відділом державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за № 58178/21.3-16 від 23.12. 2022 року їй було рекомендовано звернутись до суду для зняття арешту, оскільки у Відділу відсутні підстави для задоволення вимог щодо зняття арешту. Зазначене вище виконавче провадження ВІТ № 3026910 було завершено, відповідно до вимог п.9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». У постанові про закінчення виконавчого провадження зазначено про наявність заборгованості зі сплати аліментів.

Однак питання про зняття арешту із майна боржника, накладеного згідно постанови про арешт майна боржника, серія та номер ВП № 3026910 видана 05.04.2019 року від 03 лютого 2016 року, залишилось не вирішеним (а. с. 1 6).

Позиція відповідача в суді першої інстанції

ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву просить в її задоволенні відмовити. Зазначає, що на даний час потреба у накладенні арешту на майно боржника, який не виплатив аліменти на дітей, не відпала. Обставини, які стали підставою для застосування арешту на майно, не змінились. Борг по аліментам залишився не погашеним.

Крім того, зазначає, що діти, батьком якого є - ОСОБА_3 , являються спадкоємцями вижчого ступеню споріднення при спадкуванні ніж двоюрідна сестра. Остання не повідомила про смерть ОСОБА_4 (а. с. 45 47).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 травня 2023 року відмовлено у задоволенні вищевказаних позовних вимог ОСОБА_1 ..

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що смерть ОСОБА_3 не є підставою для зняття арешту на належне йому майно, яке було накладено у виконавчому провадженні про стягнення аліментів. Станом на день звернення до суду позивачкою, а саме - 29.03.2023 року, існує заборгованість зі сплати аліментів (а. с. 72 77).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24.05.2023 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції при невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт вказує на те, що: 1) судом не було враховано, що предметом спору є - знаття арешту з майна померлого, а не визнання права власності на спадкове майно та стягнення заборгованості за аліментами; 2) ОСОБА_2 та її діти відсутні в спадковій справі №71/2022; 3) судом не було враховано, що позивачка набула права власності на майно покійного двоюрідного брата ОСОБА_3 після закінчення виконавчого провадження. Разом з тим, не може зареєструвати право власності, у зв`язку з арештом майна, накладеного виконавчою службою; 4) виконавче провадження зі стягнення аліментів за виконавчим листом від 30.11.2006 року закрито у зв`язку з досягненням повноліття дитини. Повторно до виконання виконавчий лист не пред`являвся (а. с. 80 84).

Узагальнені доводи сторін в апеляційному суді

Інші учасники справи не скористались правом надання відзиву/пояснень на апеляційну скаргу. Відзив/пояснення на апеляційну скаргу не надійшли.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28.06.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24.05.2023 року (а. с. 99 99 зворотна сторона).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28.06.2023 року закінчено підготовку справи до розгляду. Справу призначено до розгляду в приміщенні Одеського апеляційного суду (а. с. 102).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02.11.2023 року витребувано з Ананьївського районного суду Одеської області цивільну справу №2-175 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів (а. с. 119 122).

14.11.2023 року надійшли витребувана цивільна справа.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін,а неможливістьвирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, неодноразове призначення справи до розгляду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що було складено актовий запис № 1685 від 26.04.2022 року свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на належне йому за життя майно.

З копії спадкової справи № 71/2022 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 вбачається, що із заявою про прийняття спадщини на майно померлого звернулась ОСОБА_1 ..

Як зазначає позивачка, 20.12.2022 року нею повідомлено виконавчу службу в заяві, що її двоюрідній брат помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вона не може прийняти спадщину та отримати свідоцтво на спадщину у нотаріуса за законом, у зв?язку з арештом майна, яке розташоване за адресою - АДРЕСА_1 .

Відповідно до рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 30.11.2006 року стягнуто з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 13 лютого 2006 року і до досягнення дітьми повноліття.

З листа Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального Управління міністерства юстиції від 23.12.2022 року № 58178/21.3-16 вбачається, що у період часу з 21.07.2008 по 05.04.2019 на виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження № 3026910 з примусового виконання вимог виконавчого листа № 2-175, виданого 30.11.2006 року Ананіївським райсудом Одеської області про стягнення аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на утримання дитини.

На підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження № 3026910 завершено, заборгованість по аліментам боржника на момент досягнення дитиною повноліття станом на 31.08.2017 складала 79 833,74 грн..

3 метою забезпечення реального виконання виконавчого документа державним виконавцем на нерухоме майно боржника, яке розташоване за адресою - АДРЕСА_1 , було накладено арешт та внесено відомості щодо боржника до Єдиного реєстру боржників України, про що була винесена постанова про арешт майна боржника та постанова повернення виконавчого документа стягувачу від 05.04.2019 року.

Матеріали вищезгаданого виконавчого провадження за № 3026910 знищено за закінченням терміну зберігання. У зв`язку з чим позивачку було повідомлено про неможливість задовольнити її вимоги.

По справі виникли правовідносини щодо звільнення майна з під арешту.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, разом з тим не погоджується з мотивами відмови у задоволенні позовних вимог.

Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття аргументів відзиву на апеляційну скаргу

Відповідно до ч.1ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження»(далі - Закон) арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Згідно з ч.ч.1, 2, 3 ст. 59 Закону, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цимЗаконом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Пунктом 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачені підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини.

Згідно ч. 5 ст. 59 Закону, у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

На теперішній час порядок зняття арешту з майна регулюєтьсястаттею 59 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-УІІІ від 02.06.2016(далі - Закон).

Відповідно до п. 15 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженоїнаказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, при скасуванні судом заходів забезпечення позову за завершеним виконавчим провадженням, надходженні на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника, необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника за завершеним виконавчим провадженням, виконавець не пізніше наступного робочого дня виносить постанову про зняття арешту з майна боржника без винесення постанови про відкриття чи відновлення виконавчого провадження. Копія постанови виконавця про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного робочого дня з дня винесення надсилається сторонам та до відповідного органу (установи) для зняття арешту. Постанова про зняття арешту з майна приєднується до матеріалів виконавчого провадження.

Підставою для накладення обтяження на майно ОСОБА_3 є - постанова від 05.04.2019 року, винесена старшим державним виконавцем Білгород-Дністровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Березнюк А.В., в рамках виконавчого провадження №3026910, на виконання виконавчого листа №2-175 про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на дитину (а. с. 10).

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 зазначає, що наявність вказаного обтяження перешкоджає їй у прийнятті спадщини та отриманні свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку з наявністю арешту майна.

Відповідно до постанови державного виконавця від 05.04.2019 року про повернення виконавчого документу стягувачу, встановлено, що в ході проведених виконавчих дій встановлено, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, окрім нерухомого майна, а саме - частки житлового будинку по АДРЕСА_1 , яке є єдиним житлом, на яке законодавством встановлена заборона щодо звернення стягнення, у разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати. Заборгованість по аліментам боржника на момент досягнення дитиною повноліття станом на ІНФОРМАЦІЯ_6 складає - 79833,74 грн. (а. с. 11).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що було складено актовий запис № 1685 від 26.04.2022 року свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на належне йому за життя майно.

З копії спадкової справи № 71/2022 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 вбачається, що із заявою про прийняття спадщини на майно померлого звернулась ОСОБА_1 ..

Однак,колегія суддівзвертає увагу,що відповіднодо статті1261ЦК Україниу першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Отже, з вказаного слідує, що спадкоємцями за законом першої черги є діти померлого - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

ОСОБА_3 на час смерті мав заборгованість по аліментам у сумі - 79833,74 грн.. Станом на день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 заборгованість не була погашена.

У випадку смерті платника аліментів його спадкоємці за рахунок наявних активів спадкової маси зобов`язані погасити заборгованість за аліментами на дитину.

За змістомстатті 194 СК Українивід погашення заборгованості за аліментами боржника не може звільнити жодна обставина. У випадку смерті платника аліментів його спадкоємці за рахунок наявних активів спадкової маси зобов`язані погасити заборгованість за аліментами на дитину. Обов`язок платника аліментів по їх сплаті після його смерті припиняється як нерозривно пов`язаний з його особою батька і не може бути виконаний іншою особою (стаття 608 ЦК України).

Відповідно до статті 1281 ЦК Україниспадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Згідно зі статтею 1282 ЦК Україниспадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину; кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині; вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

Це правило визначає загальний характер відповідальності спадкоємців за боргами спадкодавця, незалежно від виду спадкування. Для всіх спадкоємців існує однакова межа відповідальності за боргами спадкодавця, зокрема, часткова відповідальність.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідачамиу справі є -боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно,а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залученовідповіднийорган державної виконавчої служби. З матеріалів даної справи вбачається, що позивачем вірно визначено коло учасників справи.

Згідно п. 2 ч.1 ст. 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 391 ЦК України встановлено право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Посилання апелянта на те, що остання набула право власності на майно покійного двоюрідного брата після закінчення виконавчого провадження, однак не може зареєструвати право власності у зв`язку з арештом майна, накладеного виконавчою службою, колегія суддів вважає безпідставними.

Як вбачається з рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24.07.2017 року задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виділення в натурі частини нерухомого майна, що знаходиться у спільній частковій власності. Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 на 1/2 частку в житловому будинку АДРЕСА_1 . Виділено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , в натурі 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , яка складається з: - літ. «А» житловий будинок, загальною площею 43,5 кв.м., в складі приміщень:1 житлова площа 30,3 кв.м.; 2 житлова площа 13,2 кв.м.; навіс літ. «г», площею 11,70 кв.м.; літня кухня літ. «Д» площею 15,20 кв.м.; веранда літ. «д» площею 7,10 кв.м.; №1 огорожа, №4 цистерна. Вхід в квартиру ОСОБА_1 зберегти існуючий в приміщенні 1-1 житлового будинку літ. «А». Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , який складається з: - літ. «А» житловий будинок, загальною площею 43,5 кв.м., в складі приміщень:1 житлова площа 30,3 кв.м.; 2 житлова площа 13,2 кв.м.; навіс літ. «г», площею 11,70 кв.м.; літня кухня літ. «Д» площею 15,20 кв.м.; веранда літ. «д» площею 7,10 кв.м.; №1 огорожа, №4 цистерна. Вхід в квартиру ОСОБА_1 зберегти існуючий в приміщенні 1-1 житлового будинку літ. «А». Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , на користь ОСОБА_3 7 082,00 грн., як компенсацію за виділення в натурі надмірної площі житлового будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до положень ч. 3 ст. 364 ЦК України, у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна, для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

З огляду на вказане, з моменту прийняття рішення про виділ частки з спільної часткової власності, припинено право спільної часткової власності.

Колегія суддів звертає увагу, що виділ частки з спільної часткової власності не може вважатись набуттям ОСОБА_1 права власності в цілому на майно після смерті ОСОБА_3 ..

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що рішення про виділ частки в майні було ухвалено судом - 24.07.2017 року, а арешт на майно ОСОБА_3 було накладено постановою державного виконавця - 05.04.2019 року. Тобто, твердження про те, що наявність арешту на майно померлого перешкоджає ОСОБА_1 проведенню державної реєстрації права власності не підтверджено належними та допустимими доказами.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є частково доведеними, а тому вона підлягає частковому задоволенню.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги змінює судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Згідно із ч. 4 ст. 376 ЦПК України,зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Оскільки висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають правовідносинам, які виникли між сторонами, колегія суддів вважає, що мотивувальна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції мотивувальної частини даної постанови.

В решті рішення суду необхідно залишити без змін.

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський

апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Білгород-Дністровськогоміськрайонного судуОдеської областівід 24травня 2023року змінити. Викласти мотивувальну частину рішення суду першої інстанції в редакції мотивувальної частини даної постанови.

В решті рішення - залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 21 лютого 2024 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе