Рішення

від 14.02.2024 по справі 641/3306/23

КОМІНТЕРНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Провадження № 2/641/349/2024 Справа № 641/3306/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

14 лютого 2024 року м. Харків

Комінтернівський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Онупко М.Ю.,

за участю секретаря Полякової М.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 до держави російська федерація (суб`єкт міжнародних відносин) про відшкодування моральної шкоди, завданої в наслідок збройної агресії російської федерації,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до держави російська федерація (суб`єкт міжнародних відносин) в якій просить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди в розмірі 35000 євро, що еквівалентно 1377110 грн., стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди в розмірі 35000 євро, що еквівалентно 1377110 грнгрн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 14.04.2022 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду було прийнято постанову у справі № 308/9708/19, провадження № 61-18782св21, за позовом ОСОБА_3 , яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , до рф про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії рф проти України. Із зазначеної постанови випливає, що до особливостей цивільних справ за позовами фізичних осіб до рф про відшкодування шкоди, завданої в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України, відноситься те, що у цій категорії спорів зазначена іноземна держава відповідач (рф) не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. Процесуальною умовою здійснення права на позов про відшкодування шкоди, завданої в результаті збройної агресії рф проти України, є дотримання правил підсудності.

Також, зазначила, що згідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан. З 24.02.2022 року по теперішній час рф знищує, пошкоджує населені пункти України, знищує, пошкоджує майно громадян України, вбиває та завдає шкоди здоров`ю громадян України. Внаслідок вказаного значна кількість населених пунктів України, громадян України, які блоковані, окуповані рф, позбавлені свободи, прав, та перебувають на межі гуманітарної катастрофи внаслідок відсутності їжи, медикаментів тощо. Аналогічно в тяжких умовах знаходяться мільйони вимушених переселенців, які врятувалися переїздом у населені пункти у яких не відбуваються військові дії.

Результатом збройної агресії особисто для позивача стала втрата належного їй майна і житла, підтримки та надії на повернення додому. До залишення окупованою рф території позивач була повноцінним членом суспільства мала налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. Проте, з початком збройної агресії рф проти України вона була позбавлена таких можливостей. Задля уникнення масових порушень прав людини, позивач покинула окуповану рф територію місця реєстрації/проживання та переселилася до іншого населеного пункту України. Після переїзду їй довелося пристовуватися до нових життєвих умов, шукати роботу, житло та відновлювати прийнятий для себе рівень життя. Позивач був позбавлений звичного ритму життя, спілкування з близькими та друзями, а також можливості на повернення додому, налагодженого побуту. Обгрунтовуючи завдану відповідачем моральну шкоду в розмірі 70000 євро позивач вказує, що це є справедливою компенсацією з агресора рф за факт порушення основоположних прав людини в Україні через що позивачу завданий власний душевний невгамовний біль, безперевні страждання через війну.

Посилаючись на вказані обставини позивач просить стягнути моральну шкоду, завдану в наслідок збройної агресії російської федерації з відповідача.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15.06.2023 року було відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено до розгляду у відкритому підготовчому судовому засіданні.

В судове засідання позивача не з`явилася, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подав; про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України, причини неявки суду не повідомив.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з рф, що унеможливлює із цієї дати направлення різних запитів і листів до посольства російська федерація в Україні з огляду на припинення його роботи на території України. Верховний Суд установив підстави для висновку про те, що, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням рф збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави.

Дослідивши матеріали справи, докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 3 ст.12ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ,яка дієв своїхінтересах таінтересах малолітнього ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Фактичне місце проживання ОСОБА_1 , як внутрішньо переміщеної особи, за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньої переміщеної особи № 1609-7000864896 від 20.04.2022 року.

Відповідно до свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Красноармійську реєстраційної служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області 23.07.2015 року батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Крім того, згідно до свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_2 від 09.07.2019 року виданого Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 уклали шлюб 09.07.2019 року, актовий запис № 2443, та прізвише після державної реєстрації шлюбу дружини « ОСОБА_9 ».

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст.8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ч. 2 ст. 2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Статтею 79Закону України«Про міжнароднеприватне право» визначено поняття «судовий імунітет», відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24.02.2022 Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України. Верховний Суд встановив підстави для висновку про те, що починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави, починаючи з 24.02.2022 таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних відносин України з російською федерацією.

Відповідно до ч. 9 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

В даномувипадку предметомпозову єсаме відшкодуванняморальної шкоди,завданої фізичнійособі,внаслідок збройноїагресії російськоїфедерації протиУкраїни;місцем завданняшкоди єтериторія суверенноїдержави Україна;передбачається,що шкодазавдана агентамиросійської федерації,які порушилипринципи тацілі,закріплені уСтатуті ООН,щодо заборонивійськової агресії,вчиненої стосовноіншої держави-України;вчинення актівзбройної агресіїіноземною державоюне єреалізацією їїсуверенних прав,а свідчитьпро порушеннязобов`язанняповажати суверенітетта територіальнуцілісність іншоїдержави -України,що закріпленоу СтатутіООН;національне законодавствоУкраїни виходитьіз того,що зазагальним правиломшкода,завдана вУкраїні фізичнійособі врезультаті протиправнихдій будь-якоїіншої особи(суб`єкта),може бутивідшкодована зарішенням судуУкраїни (запринципом «генеральногоделікту).

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.

За змістом ст.1167ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: в т.ч. у випадках, встановлених законом.

Згідно з ч. ч. 2, 3, 4 ст.23ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру право-порушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №2102-IX затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

В подальшому, воєнний стан в Україні було неодноразово продовжено та діє станом на день ухвалення рішення.

Обставини збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією частини території України є загальновідомими і, за правилом ч. 3 ст. 82 ЦПК України, не потребують доказування.

Стаття 28 Загальної декларації прав людини гарантує кожній людині право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.

Стаття 1 Декларації про право на мир засвідчує, що кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (резолюція 71/189, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 19 грудня 2016 року).

Отже, обов`язку держав утримуватися від збройної агресії кореспондує право людини на мир, яке є запорукою дотримання інших прав і свобод, гарантованих нормами Загальної декларації прав людини та інших міжнародно-правових актів.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (ст. 1, ст. 3).

Суд враховує, що преамбула Статуту Організації Об`єднаних Націй визначає, що держави-учасниці ООН сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни, проявлятимуть терпимість та житимуть в світі як добрі сусіди, об`єднуватимуть зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки.

Пункт 9 Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24 жовтня 2005 року, визначає мир, безпеку та розвиток прав людини тими опорами, на яких тримається система ООН.

Пункт 120 Резолюції нагадує про обов`язок держав-учасниць ООН сприяти повазі та захисту усіх прав людини та основних свобод відповідно до Статуту ООН, Загальної Декларації прав людини та іншим документам, які стосуються прав людини. Універсальний характер цих прав не підлягає жодному сумніву.

Пункт 122 Резолюції підкреслює, що всі держави зобов`язані поважати права людини та основні свободи.

Відповідно до ст. 28 Загальної декларації прав людини, кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.

У ст. 30 Декларації зазначено, що ніщо у цій Декларації не може бути витлумачено як надання будь-якій державі, групі осіб або окремим особам права займатися будь-якою діяльністю або вчиняти дії, спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у цій Декларації.

Кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (ст. 1 Декларації про право на мир, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 71/189 від 19 грудня 2016 року).

Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

За нормою ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

За змістом ч. 3 ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року (ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII(2148-08) від 19 жовтня 1973 року) кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов`язується: а) забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні; b) забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовою, адміністративною чи законодавчою владою або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту; с) забезпечити застосування компетентними властями засобів правового захисту, коли вони надаються.

Таким чином, російська федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.

За ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2022 року № 760/17232/20-ц (61-15925 св 21) зазначено наступне: «Визначаючи, чи поширюється на російську федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається», Верховний Суд врахував таке: - предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією рф проти України; - місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; - передбачається, що шкода завдана агентами рф, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; - вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітету та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; - національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд також враховує, що російська федерація, здійснивши збройну агресію щодо України, окупувавши частину території України, порушила чисельну кількість міжнародних норм та правил, в тому числі норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією.

Таким чином, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.

Отже російська федерація, порушивши наведені міжнародні норми, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому не має судового імунітету в частині вимог позивачів про відшкодування шкоди.

У разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й рф, може бути розглянутим та вирішеним судом України як належним та повноважним судом.

Водночас, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 5 своєї постанови № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до п. 9 вищезазначеної постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

В пункті 10 зазначеної постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України вказано, що при заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст.12 та ст. 81 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Разом із цим, суд вважає, що сама по собі збройна агресія російської федерації, наслідком якої є, у тому числі, ведення бойових дій на території міста проживання позивача, обставина її вимушеної зміни місця проживання, безумовно спричинило такій особі моральну шкоду.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, роз`яснення п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого, розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі, характер моральних страждань і наслідків, що наступили.

В даному випадку, визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує характер і тривалість моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у її житті, наслідки, що наступили, їх невідворотність.

Крім того, особа яка отримала від держави Україна довідку ВПО є потерпілою, постраждалою особою, жертвою війні, яку здійснює російська федерація, тобто позивачем доведено наявності завдання йому моральних страждань.

Відповідно до ст.76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 35 000 євро, що складає еквівалент 1377 110 грн., обґрунтовані та в межах заявлених позовних вимог підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12,13,81,141,259,263267,279 280-283 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ,яка дієв своїхінтересах таінтересах малолітнього ОСОБА_2 додержави російськафедерація (суб`єктміжнародних відносин)про відшкодуванняморальної шкоди,завданої внаслідок збройноїагресії російськоїфедерації задовольнити.

Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 35 000 (тридцять п`ять тисяч) євро, що складає еквівалент 1377 110 (один мільйон триста сімдесят сім тисяч сто десять) гривень.

Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 35 000 (тридцять п`ять тисяч) євро, що складає еквівалент 1377 110 (один мільйон триста сімдесят сім тисяч сто десять) гривень.

Рішення суду може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони по справі:

Позивач - ОСОБА_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач держава російська федерація (суб`єкт міжнародних відносин), місцезнаходження: м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 27.

Повний текст рішення виготовлений 22.02.2024 року.

Суддя: М. Ю. Онупко