Постанова

від 16.01.2024 по справі 910/4085/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2024 р. Справа№ 910/4085/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сотнікова С.В.

суддів: Копитової О.С.

Пантелієнка В.О.

за участю секретаря судового засідання Макухи О.А.,

представника позивачів адвоката Дрюк Н.О.,

представника відповідача адвоката Голуба Г.С.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Водолій С.П."

на рішення Господарського суду міста Києва

від 28.09.2023 (повний текст складено 11.10.2023, суддя Марченко О.В.)

у справі №910/4085/23

за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями Товариство з обмеженою відповідальністю "Аква-Еко" та

Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Т.С.Б."

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Водолій С.П."

про визнання торговельної марки добре відомою, заборону використовувати торговельну марку та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Підприємство з іноземними інвестиціями Товариство з обмеженою відповідальністю "Аква-Еко" (далі - Підприємство) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Т.С.Б." (далі - Фірма) звернулися до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Водолій С.П." (далі - Товариство, відповідач) про:

- визнання торговельної марки "Трускавецька" добре відомою в Україні станом на 01.01.2008 для товарів 32 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків (далі - МКТП) "води (напої); мінеральні води (напої); столові води; газовані води" стосовно Підприємства та Фірми;

- заборону відповідачу використовувати торговельну марку "Трускавецька", визнану добре відомою стосовно Підприємства та Фірми, будь-якими способами, у тому числі шляхом використання позначення "Трускавецька класична" та інших позначень, схожих з торговельною маркою "Трускавецька" настільки, що їх можна сплутати, стосовно мінеральних вод, столових вод, питної води та інших товарів, споріднених з товарами, для яких торговельна марка "Трускавецька" визнана добре відомою;

- зобов`язання відповідача припинити виробництво, зберігання з метою пропонування для продажу, в тому числі в мережі Інтернет, та продаж води питної, обробленої із нанесенням позначення, схожого із торговельною маркою "Трускавецька", визнаною добре відомою стосовно Підприємства та Фірми.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що торговельна марка "Трускавецька" є добре відомою в Україні та в порядку статті 25 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (далі - Закон) підлягає до визнання добре відомою в Україні з 01.01.2008 для товарів 32 класу МКТП "води (напої); мінеральні води (напої); столові води; газовані води" стосовно Підприємства та Фірми. Одночасно, Товариство використовує у своїй діяльності (маркує та здійснює продаж мінеральної води) позначення "Трускавецька класична", яке є схожим настільки, що його можна сплутати, з добре відомою станом на 01.01.2008 торговельною маркою позивачів для ідентичних товарів. Тобто, використання Товариством без дозволу позначення, яке можна сплутати із добре відомою торговельною маркою позивачів, є порушенням прав інтелектуальної власності останніх на таку торговельну марку, а відтак підлягає захисту в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 у справі №910/4085/23 позовні вимоги про визнання торговельної марки добре відомою, заборону використовувати торговельну марку та зобов`язання вчинити дії задоволено повністю.

Визнано торговельну марку "Трускавецька" добре відомою в Україні станом на 01.01.2008 для товарів 32 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків "води [напої]; мінеральні води [напої]; столові води; газовані води" стосовно Підприємства з іноземними інвестиціями Товариство з обмеженою відповідальністю "Аква-Еко" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Т.С.Б.".

Заборонено Товариству з обмеженою відповідальністю "Водолій С.П." використовувати торговельну марку "Трускавецька" будь-якими способами, у тому числі шляхом використання позначення "Трускавецька класична" та інших позначень, схожих з торговельною маркою "Трускавецька" настільки, що їх можна сплутати, стосовно мінеральних вод, столових вод, питної води та інших товарів, споріднених з товарами, для яких торговельна марка "Трускавецька" визнана добре відомою.

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Водолій С.П." припинити виробництво, зберігання з метою пропонування для продажу, в тому числі в мережі Інтернет, та продаж води питної, обробленої із нанесенням позначення, схожого із торговельною маркою "Трускавецька".

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Водолій С.П." на користь Підприємства з іноземними інвестиціями товариства з обмеженою відповідальністю "Аква-Еко" 8052 грн судового збору.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Водолій С.П." на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Т.С.Б." 8052 грн судового збору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що у матеріалах справи достатньо доказів про те, що торговельна марка "Трускавецька" стала добре відомою в Україні станом на 01.01.2008 стосовно Підприємства та Фірми, а Товариство без згоди Підприємства і Фірми використовує позначення "Трускавецька", яке є схожим настільки, що його можна сплутати з добре відомою та раніше зареєстрованою торговельною маркою позивачів шляхом: нанесення їх на етикетку води; зберігання даного товару із зазначеним нанесенням схожого позначення "Трускавецька класична", з метою пропонування для продажу; пропонування для продажу та продажу води "Трускавецька класична" в діловій документації, зокрема, чеках, посвідченнях якості та в мережі Інтернет.

Відхиляючи клопотання Товариства про застосування наслідків спливу строку позовної давності із посиланням на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 12.11.2010 у справи №2-228/10, суд першої інстанції виходив з того, що предметом позову було визнання недійсним належної фізичній особі ОСОБА_1 торговельної марки за свідоцтвом України НОМЕР_5, а щодо Товариства рішенням суду встановлено, що останнє за ліцензійним договором від 25.12.2008 отримало в оплатне користування спірний знак для товарів і послуг. Підставою звернення до суду у справі №2-228/10 було порушення ОСОБА_1 , шляхом реєстрації торговельної марки за свідоцтвом України НОМЕР_5, прав на зареєстровані торговельні марки Підприємства за свідоцтвами України №34366 і №34367. Водночас, предметом позову у даній справі є вимога про визнання торговельної марки "Трускавецька" добре відомої відносно позивачів станом на 01.01.2008 стосовно товарів класу 32 МКТП та вимога припинення порушення прав Товариством на добре відому торговельну марку. При цьому, за висновком суду першої інстанції, належить брати до уваги встановлений факт порушення яке вчиняє Товариство, що має триваючий характер та вперше зафіксований 26.11.2021 шляхом введення в обіг питної води "Трускавецька класична".

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів скарги, відповідач зазначив про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо визначення підсудності спору, оскільки відповідач не здійснював продаж товару в мережі Інтернет, а місцем вчинення порушення може бути визначене місто Трускавець Львівської області, як місце виготовлення продукції під спірною торговельною маркою. Також суд першої інстанції порушив норми матеріального права про позовну давність, оскільки безпідставно не застосував до спірних правовідносин положення ст. 267 Цивільного кодексу України та не вирішив питання про наслідки такого спливу. Так, за доводами відповідача, позивачі знали про даний спір, оскільки використали своє право на оскарження спірного знаку ще у 2010 році, коли було ухвалено рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12.11.2010 у справі 2-228/10, але не звертались з такою позовною заявою в межах строку позовної давності, оскільки початок конкуренції спірних позначень розпочався ще 2 2010 році. Також, заперечуючи позовні вимоги по суті, відповідач посилається на обставини про те, що торговельні марки позивачів і відповідача не є тотожними, позначення відповідача "Трускавецька класична" не є таким, що може ввести в оману щодо особи, яка виробляє товар, оскільки пов`язане із місцем видобутку та виробництва води. Торговельна марка позивачів має слабку розрізняльну здатність, є зареєстрованим географічним зазначенням походження товару та не може бути монополізована окремими виробниками.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2023 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/4085/23; розгляд справи призначено на 12.12.2023.

Позивачі у відзиві заперечили доводи та вимоги апеляційної скарги, просили залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 залишити без змін.

В судовому засіданні 12.12.2023 була оголошена перерва до 16.01.2024 відповідно до ст. 216 ГПК України.

09.01.2024 позивачі подали пояснення щодо обставин справи про виробництво та хімічний склад товарів.

Також відповідач подав пояснення щодо географічного походження назви води "Трускавецька" та її хімічного складу.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачі (щонайменше з 1997 року) виробляють мінеральні води, марковані ТМ "Трускавецька".

З 1997 року Підприємство і Фірма сумісно володіють правами на торговельну марку "Трускавецька" за свідоцтвом України №8872 (далі - ТМ, ТМ "Трускавецька").

Підприємство і Фірма спільно використовують ТМ разом з іншими підприємствами, задіяними у виробництві мінеральних вод (Товариство з обмеженою відповідальністю "Акваріус" (ідентифікаційний код 23891361), Приватна торгово-виробнича фірма "Анна-Г" (ідентифікаційний код 19141173), до 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "САБА", яке 18.12.2015 приєднане до Підприємства).

Підприємство розпочало свою роботу у 1996 році. Юридичну особу зареєстровано виконавчим комітетом Трускавецької міської ради 27.09.1996. Зразок першої етикетки мінеральної води, маркованої ТМ "Трускавецька" Підприємства 1997 року надано у додатку №3 до позовної заяви.

З того часу Підприємство безперервно випускає продукцію, марковану ТМ "Трускавецька".

Позивачами подано суду докази участі у численних виставках, зокрема, експозиції Львівської області "Україна. Десять років незалежності ювілейна виставка" за 2001 рік; публікації у різних ЗМІ відомостей про підприємство, наприклад, у газеті "Франкова криниця" від 16.06.2001 №№20-21 (859-860), витяг у додатку №5 до позовної заяви); газеті "Суспільство" від 18.06.2004 №108 (432), витяг у додатку №6 до позовної заяви):

Як зазначають позивачі у позовній заяві, з появою підробок напоїв, що маркувались ТМ, Підприємство протидіяло такій незаконній діяльності, у тому числі шляхом інформування населення про те, як відрізнити оригінальну продукцію, зміни дизайну етикетки та пляшок. Зокрема, у період з 2000 по 2004 роки такими змінами були:

- на етикетці води "Трускавецька" зображено споруду Едварда - одного з найперших трускавецьких бюветів;

- напис "Трускавецька" на етикетці зроблено червоним кольором;

- на кришці 1,5-літрової ПЕТФ-пляшки є тиснення "Аква-Еко";

- дату виготовлення зазначено на паску;

- червоно-білий логотип "Аква-Еко" на всіх етикетках (приклади етикеток - у додатках до довідки від 21.01.2022 №26).

Підприємство є власником низки торговельних марок із використанням позначення "Трускавецька" за свідоцтвами України на торговельні марки, що зареєстровані, у тому числі, для товарів 32 класу МКТП, а саме:

- за свідоцтвом України №8872 (у співвласності з Фірмою); дата реєстрації - 31.10.1997;

- за свідоцтвом України №34367; дата реєстрації - 15.08.2003;

- за свідоцтвом України № 34366 ; дата реєстрації - 15.08.2003;

- за свідоцтвом України № 56547 ; дата реєстрації - 15.12.2005;

- за свідоцтвом України № 59642 ; дата реєстрації - 15.03.2006;

- за свідоцтвом України № 56503 ; дата реєстрації - 15.12.2005.

Домінуючим елементом вказаних торговельних марок, що виконані різними шрифтами у поєднанні з різними елементами, є словесний елемент "Трускавецька".

Відповідно до розпорядження Виконавчого комітету Трускавецької міської ради народних депутатів Львівської області від 17.02.1997 №68-р Акціонерне товариство закритого типу "Нафтуся" реорганізоване шляхом злиття із Закритим акціонерним товариством "Фірма "Т.С.Б.", останнє стало правонаступником Акціонерного товариства закритого типу "Нафтуся".

Після реорганізації заводу "Нафтуся" в ЗАТ "Фірма "Т.С.Б." у 1996-1997 роках останнє зареєструвало позначення "Трускавецька" в якості торговельної марки, власником свідоцтв на яку наразі є Фірма, утворена внаслідок реорганізації ЗАТ "Фірма Т.С.Б." у 2011 році.

Згідно з пунктом 1.2 статуту Фірми від 2011 року остання є правонаступником ЗАТ "Фірма "Т.С.Б.", що було створене шляхом злиття Акціонерного товариства закритого типу "Нафтуся" у ЗАТ "Фірма "Т.С.Б." та зареєстроване виконавчим комітетом Трускавецької міської ради народних депутатів Львівської області від 17.02.1997 №68-р.

Мінеральна вода, маркована ТМ "Трускавецька", із зазначенням виробника Фірми (у відповідній організаційно-правовій формі) випускається щонайменше з 1997 року. Етикетка відповідного періоду наведена у додатку №18 до позовної заяви.

Для запобігання підробкам Фірма виготовляла пляшку із зазначенням на ній логотипу та назви води (фонтан та "Трускавецька"), які зареєстровані як торговельні марки за свідоцтвом України №16055 та за свідоцтвом України №8872.

Фірма є власником низки торговельних марок із використанням позначення "Трускавецька", що зареєстровані, у тому числі, для товарів 32 класу МКТП, зокрема:

- за свідоцтвом України №8872 (у співвласності з Підприємством); дата реєстрації - 31.10.1997;

- за свідоцтвом України №23291; дата реєстрації - 15.03.2002;

- за свідоцтвом України №23354; дата реєстрації - 15.03.2002.

Домінуючим елементом цих торговельних марок, що виконані різними шрифтами у поєднанні з різними елементами, є словесний елемент "Трускавецька".

Так, аналогічно з Підприємством Фірма впродовж тривалого часу безперервно виготовляє продукцію під ТМ "Трускавецька".

Вперше позначення "Трускавецька" зареєстроване ЗАТ "Фірма Т.С.Б." для товарів 32 класу МКТП в Україні 31.10.1997, що підтверджується свідоцтвом України №8872, отриманим за заявкою №96081887 від 06.08.1996.

27.11.1998 ЗАТ "Фірма Т.С.Б." і Підприємством укладено договір щодо уступки прав на знак для товарів і послуг за свідоцтвом України №8872.

Уклавши вказаний договір, Підприємство і Фірма досягли згоди стосовно умов спільного володіння, користування та розпорядження торговельною маркою за свідоцтвом України №8872.

Обсяг реалізації води, маркованої ТМ "Трускавецька" та виготовленої Підприємством і Фірмою у 2002 - 2007 роках склав 137433783 пляшок, що підтверджується довідками від 09.03.2023 №72 про обсяги продажу Фірми та від 21.01.2022 №25 стосовно обсягів продажу Підприємства (у кількісному вираженні) води, маркованої позначенням "Трускавецька" в асортименті за період з 2002 року по 2007 рік та додатків до них.

Позивачі належно виконують обов`язок щодо підтримання чинності свідоцтва України №8872, що підтверджується випискою з Державного реєстру на знаки для товарів і послуг від 10.06.2016, відповідно до якої строк дії свідоцтва було продовжений до 06.08.2026.

Отже, Підприємство і Фірма є власниками низки торговельних марок, які виконані різними шрифтами, різними кольорами та у поєднанні з різними елементами. При цьому, впізнаваним елементом усіх торговельних марок є словесний елемент "Трускавецька".

З метою підтвердження обставини відомості ТМ "Трускавецька" на замовлення позивачів Товариством з обмеженою відповідальністю "Дослідницька група "Інститут маркетингу та консалтингу" було проведено соціологічне опитування "Сприйняття споживачами торговельної марки "Трускавецька".

Відповідно до звіту від 10.01.2022 про соціологічне опитування респонденти, яким була пред`явлена картка зі словесним позначенням "Трускавецька", виконаним стандартними шрифтом та кольором дійшли таких висновків:

- 88% респондентів (середніх споживачів) знають ТМ "Трускавецька";

- 74,3% респондентів (середніх споживачів) асоціюють ТМ "Трускавецька" з Підприємством і Фірмою;

- 71,2% респондентів (середніх споживачів) дізналися про ТМ "Трускавецька" до 01.01.2008, при цьому 40,3% загальної вибірки - з 01.01.2002;

- 52,2% респондентів дізнались про існування ТМ "Трускавецька" внаслідок особистого споглядання позначення на товарі.

Таким чином, позивачі вважають, що словесне позначення "Трускавецька" з 01.01.2008 для товарів 32 класу МКТП (води (напої); столові води; газовані води) набула добру відомість як торговельна марка щодо Підприємства та Фірми.

Позивачі стверджують, що не надавали відповідачу дозвіл на використання добре відомої торговельної марки "Трускавецька", але Товариство порушує майнові права інтелектуальної власності позивачів на належну їм добре відому ТМ, оскільки використовує її шляхом нанесення на товар, здійснює його продаж, застосовує ТМ в рекламі та в мережі Інтернет. Позначення, яке використовує відповідач, є схожим із добре відомою ТМ настільки, що їх можна сплутати.

Таке використання є порушенням прав Фірми та Підприємства, оскільки відповідно до абзацу четвертого пункту 5 статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою.

Позивачі вважають, що при маркуванні товару - напоїв (мінеральних вод) позначенням "Трускавецька класична" відповідач незаконно використовує добре відому торговельну марку "Трускавецька", оскільки вказане позначення схоже настільки, що його можна сплутати із добре відомою ТМ, а її застосовано у формі, що відрізняється від ТМ лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності торговельної марки.

Так, відповідач здійснює видобуток та розлив питної води у пляшки різного об`єму та маркує її позначенням "Трускавецька класична", яке зареєстроване як промисловий зразок за патентом України НОМЕР_6 на промисловий зразок "Етикетка для питної води".

Власником патенту України НОМЕР_6 є ОСОБА_1 , а Товариство використовує його на підставі ліцензійного договору від 01.12.2011 НОМЕР_6/1.

26.11.2021 у магазині "ВЕЛМАРТ" (торговельна роздрібна мережа Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудком"), що розташований за адресою: м. Київ, пл. Перемоги, 3, позивачі виявили у продажу напій "Вода питна оброблена "Трускавецька класична" сильно газована", який маркований позначенням "Трускавецька класична". Відповідно до інформації, вказаної на етикетці, виробником напою є Товариство. Продаж у роздрібній мережі вказаного товару підтверджується фотозображеннями пляшки води фіскальним чеком від 26.11.2021 №36, фіскальним чеком від 11.08.2022 №125.

28.02.2023 представник позивачів також придбав мінеральну воду "Трускавецька класична" 1,5 л сильно газована, "Трускавецька класична" Товариства 1,5 л слабо газована та "Трускавецька класична" Товариства 1,5 л негазована, виробництва Товариства, у магазині "Ромашка" (ФОП Муль Р.М.) за адресою: м. Дрогобич, вул. Шевченка, буд. 13, що підтверджується фіскальним чеком від 28.02.2023 №3000773790.

Крім того, позивачі стверджують, що відповідач незаконно використовує добре відому торговельну марку "Трускавецька" у рекламі в мережі Інтернет на сайті https://www.olx.ua шляхом розміщення оголошень із використанням зображень товару, маркованого позначенням "Трускавецька класична".

Товариство повідомило, що розпочало свою діяльність у 2009 році та виробляє мінеральні води та інші напої, маркує свою продукцію позначенням "Трускавецька класична" на підставі відповідних державних дозволів та ліцензійного договору на використання патенту на промисловий зразок № 19834 від 25.12.2009.

При цьому, відповідач заперечує проти позову, оскільки назва "Трускавецька" є загальновживаним позначенням, що використовується для певних товарів, а саме для мінеральних та питних вод, а відтак не може отримати правову охорону згідно з Законом України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг". Позначення, яке використовується Товариством не є схожим до ступеню сплутування із позначенням "Трускавецька", оскільки відрізняється від нього наявністю елементу, що має самостійне смислове значення. Само по собі позначення "Трускавецька" має на сьогодні слабку розрізняльну здатність, оскільки не дозволяє виконати цьому позначенню основну дистинктивну функцію, тобто виділити товари одного виробника від товарів іншого виробника.

Також, відповідач зазначає, що позначення "Трускавецька" не відповідає умовам надання правової охорони у відповідності до п. 3 ст. 6 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", позаяк є географічним зазначенням походження товару, і має охорону відповідно до Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів".

Крім того, відповідач заявив про застосування до спірних правовідносин позовної давності, оскільки конкуренція спірних позначень розпочалась у 2010 році та підтверджується зверненням позивачів із позовом про визнання недійсним свідоцтва України № НОМЕР_5 на торговельну марку "Трускавецька класична" та прийнятим у справі Солом`янського районного суду м. Києва № 2-228/10 рішення від 12.11.2010.

Статтею 1 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" визначено, що торговельна марка - це позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

Зареєстрована торговельна марка - це торговельна марка, на яку видано свідоцтво або яка має міжнародну реєстрацію, що діє на території України.

Відповідно до абзацу третього пункту 3 статті 5 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" набуття права на торговельну марку, що має міжнародну реєстрацію або визнана добре відомою в Україні, не вимагає засвідчення свідоцтвом.

Згідно з пунктами 1, 2 і 4 статті 25 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" охорона прав на добре відому торговельну марку здійснюється згідно із статтею 6 bis Паризької конвенції та цим Законом на підставі визнання торговельної марки добре відомою Апеляційною палатою або судом. Торговельна марка може бути визнана добре відомою незалежно від реєстрації її в Україні.

При визначенні того, чи є торговельна марка добре відомою в Україні, можуть розглядатися, зокрема, такі фактори, якщо вони є доречними:

ступінь відомості чи визнання торговельної марки у відповідному секторі суспільства;

тривалість, обсяг та географічний район будь-якого використання торговельної марки;

тривалість, обсяг та географічний район будь-якого просування торговельної марки, включаючи рекламування чи оприлюднення та представлення на ярмарках чи виставках товарів та/або послуг, щодо яких торговельна марка застосовується;

тривалість та географічний район будь-яких реєстрацій та/або заявок на реєстрацію торговельної марки за умови, що торговельна марка використовується чи є визнаною;

свідчення успішного відстоювання прав на торговельну марку, зокрема територія, на якій торговельну марку визнано добре відомою компетентними органами;

цінність, що асоціюється з торговельною маркою.

У разі визнання торговельної марки добре відомою в судовому порядку особа, торговельна марка якої визнана добре відомою, інформує НОІВ про таке рішення.

Відомості про добре відомі торговельні марки, визнані такими Апеляційною палатою або судом, вносяться НОІВ до переліку добре відомих в Україні торговельних марок та публікуються в Бюлетені. Перелік добре відомих в Україні торговельних марок має інформаційний характер, є загальнодоступним і оприлюднюється на офіційному веб-сайті НОІВ.

Статтею 6 bis Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20.03.1883, яка є чинною в Україні з 25.12.1991, передбачено, що країни Союзу зобов`язуються чи з ініціативи адміністрації, якщо це допускається законодавством даної країни, чи за клопотанням зацікавленої особи відхиляти або визнавати недійсною реєстрацію і забороняти застосування товарного знака, що становить відтворення, імітацію чи переклад іншого знака, здатні викликати змішування зі знаком, що за визначенням компетентного органу країни реєстрації чи країни застосування вже є у цій країні загальновідомим як знак особи, що користується привілеями цієї Конвенції, і використовується для ідентичних або подібних продуктів. Це положення поширюється і на ті випадки, коли істотна складова частина знака становить відтворення такого загальновідомого знака чи імітацію, здатну викликати змішування з ним.

Для подання вимоги про скасування такого знака надається строк не менше п`яти років, що вираховується від дати реєстрації знака. Країни Союзу мають право встановити строк, протягом якого може вимагатися заборона застосування знака.

Строк не встановлюється для подання вимоги про скасування чи заборону застосування знаків, зареєстрованих чи таких, що використовуються недобросовісно.

Наведений перелік факторів передбачений і підпунктом 6.4.12 пункту 6.4 Порядку визнання знака добре відомим в Україні Апеляційною палатою Державної служби інтелектуальної власності України, затвердженим Наказом Міністерства освіти і науки України від 15.04.2005 №228 (далі - Порядок), а також у статті 2 Спільної рекомендації про положення щодо охорони добре відомих знаків, прийнятої Асамблеєю Паризького союзу про охорону промислової власності та Генеральною асамблеєю Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) на 34 серії засідань Асамблей держав-членів ВОІВ 20-29.09.1999.

Відповідно до статті 2 Спільної рекомендації при визначенні знака добре відомим мають бути взяті до уваги будь-які обставини (фактори), на підставі яких можна зробити висновок про те, що знак є добре відомим. Компетентний орган розглядає надану йому інформацію про підтвердження наявності факторів, зазначених у підпункті (b) пункту (1) статті 2 Спільної резолюції.

Проте ці фактори не є обов`язковою попередньою умовою висновку про добру відомість знака. Висновок у кожному випадку залежатиме від його конкретних обставин. У деяких випадках доречними можуть бути всі фактори, в інших лише деякі з них, а в певних випадках усі вони можуть бути недоречними і рішення може бути основане на додаткових факторах, не зазначених у підпункті (b).

У Пояснювальних примітках до Спільної рекомендації вказано, що компетентний орган не може вимагати представлення яких-небудь спеціальних критеріїв; вибір представленої інформації залишений на розсуд сторони, яка витребовує охорону. Саме по собі недотримання якого-небудь окремого критерію не може привести до висновку про те, що даний знак не є добре відомим.

Згідно з пунктом 2 статті 6 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" згідно з цим Законом не можуть одержати правову охорону також позначення, які: звичайно не мають розрізняльної здатності та не набули такої внаслідок їх використання;

складаються лише з позначень, що складаються лише з позначень, що є загальновживаними у сучасній мові або у добросовісній та усталеній торговельній практиці щодо товарів і послуг;

містять географічні зазначення (у тому числі для спиртів та алкогольних напоїв), зареєстровані чи заявлені на реєстрацію в Україні або яким надана правова охорона відповідно до міжнародного договору України до дати подання заявки на торговельну марку, що містить таке зазначення, а якщо заявлено пріоритет - до дати пріоритету для таких самих або споріднених з ними товарів, якщо під час використання заявленого позначення використовується репутація географічного зазначення та/або заявлене позначення вводить в оману щодо особливої якості, характеристик та дійсного походження товару.

Відповідно до підпункту 4.3.2.4 пункту 4.3.2 Правил складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, затверджених наказом Держпатенту України від 28.07.1995 №116 (в редакції наказу Держпатенту від 20.08.1997 №72; далі - Правила), позначення вважається тотожним з іншим позначенням, якщо воно збігається з ним у всіх елементах.

Позначення вважається схожим настільки, що його можна сплутати з іншим позначенням, якщо воно асоціюється з ним в цілому, незважаючи на окрему різницю елементів.

При перевірці позначень на тотожність і схожість необхідно:

- провести пошук тотожних або схожих позначень;

- визначити ступінь схожості заявленого позначення та виявлених при проведенні пошуку позначень;

- визначити однорідність товарів і/або послуг, для яких заявлено знак, в порівнянні з товарами і/або послугами, для яких зареєстровані або заявлені тотожні або схожі знаки, виявлені під час пошуку.

Серед позначень, зазначених в пунктах 4.3.2.1 а), б), в), 4.3.2.2. а) Правил, пошук здійснюється відносно тих позначень, які мають більш ранній пріоритет.

Згідно з підпунктом 4.3.2.6 пункту 4.3.2 Правил словесні позначення, заявлені як знаки, порівнюються з словесними та комбінованими позначеннями, до композиції яких входять словесні елементи.

При встановленні схожості словесних позначень враховується звукова (фонетична), графічна (візуальна) та смислова (семантична) схожість.

Статтею 4 Спільної рекомендації про положення щодо охорони загальновідомих знаків, прийнятої Асамблеєю Паризького союзу з охорони промислової власності та Генеральною Асамблеєю ВОІВ на тридцять четвертій серії засідань Асамблеї держав-членів ВОІС 20-29.09.1999, вважається, що знак знаходиться в протиріччі із загальновідомим знаком, якщо цей знак або його суттєва частина являє собою відтворення, імітацію, переклад або транслітерацію загальновідомого знака, яка може викликати змішування, якщо цей знак або його суттєва частина використовується, або є предметом заявки на реєстрацію, або зареєстрований для товарів і/або послуг, для яких використовується загальновідомий знак.

Незважаючи на пункти (2) - (4), від держави-члена не вимагається застосовувати пункт (1) (а) для встановлення факту протиріччя знака із загальновідомим знаком, якщо цей знак використовувався або був зареєстрований, або є предметом заявки на реєстрацію, поданої в державі-члені або щодо цієї держави, для товарів і/або послуг, які є тотожними або схожими з товарами і/або послугами, для яких використовується загальновідомий знак до того, як цей загальновідомий знак став добре відомим в цій державі-члені.

Таким чином, якщо особа до того як знак був визнаний добре відомим в Україні добросовісно використовувала знак або набула права на нього, такий знак не знаходиться у конфлікті з добре відомим знаком.

Добросовісне використання торговельної марки повинне передбачати відкрите, тривале та безперервне володіння нею.

Під "відкритістю" слід розуміти використання торговельної марки під своїм іменем (найменуванням), тобто коли особа не приховує, що саме вона є виробником певної продукції і саме її прізвище (найменування) як виробника нанесено на відповідний товар, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов`язану з ним, етикетки, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому Суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Колегія суддів, з огляду на стандарт доказування "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей"), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце, погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що позначення "Трускавецька" стала добре відомою з 01.01.2008 стосовно Фірми та Підприємства. В свою чергу, Товариством не подано достатніх та більш вірогідних доказів на спростування встановлених вище обставини, ніж ті, що подані Фірмою та Підприємством на підтвердження доброї відомості торговельної марки "Трускавецька" саме за ними, враховуючи, що відповідач розпочав свою діяльність із виготовлення товару та маркування його позначенням "Трускавецька класична" у 2009 році.

Так, главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 цієї Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року за заявою № 23890/02 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК).

Частинами четвертою, п`ятою статті 267 ЦК передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК та вирішити питання про наслідки такого спливу, тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Близька за змістом правова позиція щодо застосування приписів статті 261 ЦК України викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 924/1114/18, від 03.04.2018 у справі № 910/31767/15 з посиланням на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 16.11.2016 у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 6-2469цс16).

Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд (така правова позиція відображена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).

Місцевий господарський суд, ухвалюючи рішення у справі, виходив, зокрема, з того, що позовна давність для звернення позивача з цим позовом до суду обчислюється з 26.11.2021, тобто після фіксування позивачами випадку продажу питної води "Трускавецька класична" у роздрібній торговельній мережі.

Проте, на переконання колегії суддів, у вирішенні питання щодо спливу (його наявності/відсутності) позовної давності для звернення з цим позовом до суд першої інстанції залишив поза увагою те, що для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав. За змістом наведеної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Це право пов`язане, зокрема, з початком виникнення відповідного конфлікту на ринку щодо оспорюваного позначення, наприклад, початком використання спірного позначення на ринку.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 зі справи № 910/13119/17.

Колегія суддів зазначає, що на розгляді Солом`янського районного суду м. Києва перебувала справа № 2-228/10 за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями Товариство з обмеженою відповідальністю "Аква-Еко" до Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти та науки України, ОСОБА_1 , 3-я особа ТОВ "Водолій С.П.", про визнання свідоцтва недійсним свідоцтва України № НОМЕР_5 на знак для товарів і послуг "ІНФОРМАЦІЯ_1" (комбінований).

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 12.11.2010 у справі № 2-228/10 визнано повністю недійсним свідоцтво України № НОМЕР_5 на знак для товарів і послуг "ІНФОРМАЦІЯ_1" (комбіноване), видане 15.09.2004.

Позов був обґрунтований тим, що торговельна марка за свідоцтвом України НОМЕР_5 не відповідає умовам надання правової охорони у зв`язку з її оманливістю та схожістю зі знаками позивача за свідоцтвами України №№ 34366, 34367, що були раніше заявленими на реєстрацію в Україні на ім`я позивача для однорідних товарів і послуг.

Таким чином, слід зазначити, що Підприємство у 2010 році вживало дії щодо захисту прав інтелектуальної власності на торговельні марки "Трускавецька нова" та "Трускавецька особлива" (тривале використання яких покладено, серед інших доказів, в огрунтування доводів про добру відомість ТМ), у зв`язку з наявністю зареєстрованої торговельної марки "ІНФОРМАЦІЯ_1" за свідоцтвом № НОМЕР_5, яка використовувалась Товариством для маркування товарів з 2009 року.

При цьому, як доводить відповідач, він здійснює свою діяльність із виготовлення товарів (напої, столові води) та маркує його спірним позначенням "Трускавецька класична" саме з 2009 року. Докази протилежного позивачами не надано.

Відтак, слід дійти висновку, що Підприємство, а відтак і Фірма, могли довідатись про порушення своїх прав на добре відому ТМ "Трускавецька" зі сторони відповідача щонайменше з 2009 року (17.11.2009 відбулось звернення до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом), враховуючи, що позовні вимоги заявлені про визнання ТМ добре відомою саме станом на 01 січня 2008 року.

Таким чином, позивачі пропустили позовну давність, звертаючись до суду з даним позовом у березні 2023 року на захист прав, що випливають із добре відомої торговельної марки, при цьому не повідомили суд про існування поважних причин пропуску такого строку.

Пропуск строку позовної давності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Місцевий господарський суд наведеного вище не врахував, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та помилкового рішення про задоволення позову до Товариства в частині визнання торговельної марки "Трускавецька" добре відомою в Україні станом на 01.01.2008 для товарів 32 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків "води [напої]; мінеральні води [напої]; столові води; газовані води" стосовно Підприємства та Фірми.

Оскільки, захист прав шляхом заборони Товариству використовувати торговельну марку "Трускавецька", зобов`язання припинити виробництво, зберігання з метою пропонування для продажу, в тому числі в мережі Інтернет, та продаж води питної, обробленої із нанесенням позначення, схожого із торговельною маркою "Трускавецька", можливий лише як наслідок та після задоволення позову про визнання торговельної марки добре відомою, то належить, відповідно, відмовити і в задоволенні позову в цій частині.

Одночасно, колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 6 статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" виключне право власника свідоцтва на торговельну марку, що містить географічне зазначення, забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстровану торговельну марку не поширюється на добросовісне використання іншими особами відповідної географічної назви.

З матеріалів справи вбачається, а сторонами не заперечується, що спірне позначення "Трускавецька класична" містить географічне зазначення, при цьому позначення ТМ "Трускавецька" складається з одного елемента та є географічним зазначенням.

Відтак, відповідно до пункту 6 статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" позивачі не мають право забороняти відповідачу без їх згоди використовувати ТМ, оскільки будь-які докази недобросовісного використання такого позначення - географічної назви, матеріали справи не містять, враховуючи розташування виробничих потужностей Товариства у місті Трускавець Львівської області та маркування товару, що відноситься до товарів 32 класу МКТП "води (напої); мінеральні води (напої); столові води; газовані води".

За таких обставин колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачами пропущений строк позовної давності.

З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права та при не з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, що є підставами відповідно до п. 1, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України для скасування оскарженого судового рішення, належить прийняти нове рішення про відмову в позові повністю.

Оскільки доводи відповідача знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, апеляційну скаргу належить задовольнити та покласти витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на позивачів.

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Водолій С.П." задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 у справі № 910/4085/23 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

4. В задоволенні позову відмовити повністю.

5. Стягнути солідарно з Підприємства з іноземними інвестиціями Товариство з обмеженою відповідальністю "Аква-Еко" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Т.С.Б." на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Водолій С.П." 24156 грн витрат по сплаті судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 21.02.2024.

Головуючий суддя С.В. Сотніков

Судді О.С. Копитова

В.О. Пантелієнко