Ухвала

від 22.02.2024 по справі 2-н-1585/10

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа №2-н-1585/10

Провадження №2-с/522/22/24

УХВАЛА

22 лютого 2024 року м. Одеса

Приморський районнийсуд містаОдеси розглянувшив порядкуписьмового провадженнязаяву представника ОСОБА_1 адвоката Федяєва Сергія Володимировича, заінтересовані особи Публічне акціонерне товариство «Західінкомбанк» (первісний стягувач), ОСОБА_2 (стягувач) про скасування судового наказу по справі №2-н-1585/10, виданого 19 липня 2010 року,-

ВСТАНОВИВ:

19 лютого 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла заява представника ОСОБА_1 адвоката Федяєва Сергія Володимировича, заінтересовані особи Публічне акціонерне товариство «Західінкомбанк» (первісний стягувач), ОСОБА_2 (стягувач) про скасування судового наказу по справі №2-н-1585/10, виданого 19 липня 2010 року, у якій заявник просить поновити строк на звернення до суду із заявою про скасування судового наказу по справі №2-н-1585/10, скасувати судовий наказ по справі №2-н-1585/10, виданий 19 липня 2010 року.

За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, справа передана на розгляд судді Косіциній В.В.

Суд дослідивши матеріали справи встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

19 липня 2010 року Приморським районним судом міста Одеси у справі №2-н-1585/10 видано судовий наказ про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «ЗАХІДІНКОМБАНК» суму заборгованості за кредитним договором №60 від 09.10.2007 року та відповідно до договору застави від 09.10.2007 року у розмірі 129933,25 гривень, а також держмито у розмірі 649,67 гривень, витрати на ІТЗ у розмірі 30,00 гривень, разом 130612,92 гривні.

З матеріалів справи вбачається, що копія судового наказу була отримана ОСОБА_3 07.04.2011 року (т.1, а.с.27-28).

24 листопада 2023 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшло клопотання ОСОБА_1 адвоката Федяєва Сергія Володимировича, у якій заявник просив надати довіреній особі АБ «Федяєва Сергія Володимировича» - Компанійцю Богдану Максимовичу матеріали справи №2-н-1585/10 для ознайомлення.

27 листопада 2023 року довірена особа АБ «Федяєва Сергія Володимировича» - ОСОБА_4 ознайомився з матеріалами справи, про що свідчить відмітка на заяві, із проставленням підпису.

Проте, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували отримання ОСОБА_1 судового наказу.

Відповідно до ч.ч.1, 5 ст.170 ЦПК України, боржник має право протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Судом встановлено, що заява відповідає вимогам, встановленим у статті 170 ЦПК України.

Враховуючи те, що боржник не отримував копію судового наказу від 19 липня 2010 року виданого Приморським районним судом міста Одеси у справі №2-н-1585/10, та надходження від нього клопотання про поновлення процесуального строку на подання заяви про скасування судового наказу, суд доходить до висновку про те, що пропущення процесуального строку поважне, а тому, процесуальний строк для подання заяви про скасування судового наказу підлягає поновленню.

Зі змісту судового наказу вбачається, що судовим наказом допущено солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Аналіз норм ЦПК України, які регламентують наказне провадження, дає підстави для висновку про те, що наказне провадження - це самостійний вид провадження цивільного судочинства, що існує поряд із позовним і окремим провадженням, якому притаманна певна процесуальна форма, що має певні особливості, пов`язані з тим, що ця форма забезпечує захист прав та інтересів стягувача, що має документи проти боржника, який не виконує свої зобов`язання. Метою наказного провадження є спрощення, скорочення та здешевлення судової процедури у тих випадках, коли це можливо та виправдано, та є ефективним засобом захисту прав боржника у безспірних справах. При вирішенні питання про видачу судового наказу суд не перевіряє обґрунтованість заявлених стягувачем вимог, оскільки на час видачі судового наказу суду невідомо про наявність спору між сторонами, через що в разі незгоди із таким наказом боржник може подати заяву про його скасування чи перегляд за нововиявленими обставинами, наслідком чого є скасування судом такого судового наказу, виданого в порядку наказного провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 171 ЦПК України у разі відсутності підстав для повернення заяви про скасування судового наказу, суддя постановляє ухвалу про скасування судового наказу, в якій роз`яснює заявнику (стягувачу) його право звернутися до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження.

Таким чином, після надходження заяви про скасування наказу суд за результатами її розгляду наділений повноваженнями лише на скасування судового наказу, оскільки подання такої заяви свідчить про наявність спору між сторонами.

У заяві про скасування судового наказі заявник просить скасувати судовий наказ 19.07.2010 року Приморським районним судом міста Одеси у справі №2-н-1585/10.

Проте, судом встановлено, що судовий наказ виданий 19.07.2010 року Приморським районним судом міста Одеси у справі №2-н-1585/10 стосується не тільки прав та інтересів ОСОБА_1 , але й ОСОБА_3 .

У ч.3 ст.13 ЦПК України вказано, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів

Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаною нормою встановлено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З зазначеного вбачається, що будь яка заява по суті справи, а також заяви, скарги та клопотання мають стосуватися прав та свобод тієї особи, яка її подає, а не бути поданою в інтересах інших осіб, крім випадків, коли така особа уповноважена на звернення в інтересах інших осіб (представництво за договором або законом).

Звернення до суду в інтересах іншої особи та задоволення такого звернення на думку суду порушує важливі принципи цивільного судочинства, а саме: диспозитивності та гласності, оскільки, суд вирішить питання про права, свободи та інтереси особи без належних на те підстав.

Процедурні гарантії, закріплені статтею 6, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (див, справу «Ґолдер проти Сполученого Королівства», рішення від 21 лютого 1975 р., серія А № 18, п. 28-36). Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з п. 1 статті 6, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див., між інших джерел, рішення у справі «Brulla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 р., п. 33).

Враховуючи те, що ОСОБА_3 отримала копію судового наказу особисто, беручи до уваги те, що будь-яких заяв, зокрема, заяви про поновлення строку на скасування або ж заяви про скасування судового наказу до суду не надходило, суд доходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви, скасування судового наказу в частині солідарного стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .

На підставі наведеного, керуючись ст. 170, 171, 260, 261 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Заяву представника ОСОБА_1 адвоката Федяєва Сергія Володимировича, заінтересовані особи Публічне акціонерне товариство «Західінкомбанк» (первісний стягувач), ОСОБА_2 (стягувач) про скасування судового наказу по справі №2-н-1585/10, виданого 19 липня 2010 року задовольнити частково.

Скасувати судовий наказ, виданий Приморським районним судом м. Одеси у справі №2-н-1585/10 від липня 2010 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 на користь ПАТ «ЗАХІДІНКОМБАНК» суми заборгованості за кредитним договором №60 від 09.10.2007 року та відповідно до договору застави від 09.10.2007 року у розмірі 129 933,25 гривень, а також держмито у розмірі 649,67 гривень, витрати на ІТЗ у розмірі 30,00 гривень, разом 130 612,92 гривні.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Косіцина В.В.