Ухвала

від 22.02.2024 по справі 908/3463/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

УХВАЛА

22.02.2024м. ДніпроСправа № 908/3463/23

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

розглянувши заяву про ухвалення додаткового рішення Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" у справі №908/3463/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський авіаційний завод"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд"

про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2024 залишено позовну заяву без розгляду.

Через відділ документального забезпечення від відповідача 12.02.2024 надійшла заява, у якій відповідач просить ухвалити додаткове рішення у справі №904/94/24, яким стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 15.000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2024 прийнято до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" про ухвалення додаткового рішення. Ухвалено розглядати заяву без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами. Запропонувано позивачу подати до суду письмові пояснення щодо заяви відповідача про стягнення витрат на оплату професійної правової допомоги. До письмових пояснень, у разі їх подання, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

Розглянувши заяву відповідача, суд встановив таке.

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати (частина перша статті 244 ГПК України).

Неповнота судового рішення може полягати в невирішеності деяких питань, що стояли перед судом. Однак, через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі при прийнятті додаткового рішення скасовувати чи змінити первісне рішення, проте він має право виправити деякі його недоліки, зокрема пов`язані з необхідністю розподілу судових витрат.

Частина перша статті 244 ГПК України містить диспозитивну норму щодо права суду з власної ініціативи, або за заявою учасників справи ухвалити додаткове рішення. Винятком є розподіл судових витрат, який має ініціювати сторона з дотриманням правил статей 123-130, 221 ГПК України.

У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача (частина п`ята статті 130 ГПК України). Частиною шостою зазначеної статті передбачено, що у випадках, встановлених частинами третьою-п`ятою цих статей, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої, зокрема, якщо судом не буде встановлено зловживання стороною чи її представником або виникнення спору внаслідок неправильних дій сторони.

Процедура розгляду заяви про розподіл судових витрат у випадку залишення позовної заяви без розгляду має здійснюватися з урахуванням особливостей, визначених частиною п`ятою статті 130 ГПК України, та з урахуванням загальної чи спрощеної процедури позовного провадження, яка застосовувалася щодо розгляду позовної заяви в конкретній справі. У такому випадку процесуальним законом відповідачу надається право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, яким він може скористатись або не скористатись.

Задоволення заяви про компенсацію здійснених витрат відповідача відповідно до частини п`ятої статті 130 ГПК України не є усуненням судом неповноти судового рішення, а залежить виключно від волевиявлення самого відповідача, не передбачає дискреційних повноважень та власної ініціативи суду щодо розгляду вказаного питання, на противагу приписам статті 244 ГПК України.

Ухвала суду про компенсацію судових витрат після закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду є судовим рішенням про розподіл судових витрат, яке приймається за наслідком розгляду відповідного клопотання відповідача з урахуванням принципів диспозитивності та змагальності сторін.

До судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 123 ГПК України). Отже відповідач може заявити вимогу про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги за рахунок позивача, який ініціював судовий спір, а надалі такий позов було залишено без розгляду.

Компенсація таких витрат здійснюється з дотриманням загальних правил відшкодування витрат на правничу допомогу, зокрема щодо надання позивачу права заявити клопотання про зменшення їх розміру, якщо позивач вважає їх неспівмірними відповідно до частин четвертої - шостої статті 126 ГПК України.

При компенсації правничих витрат відповідача у справі за рахунок позивача із застосуванням частини п`ятої статті 130 ГПК України має бути встановлена необґрунтованість дій позивача, пов`язаних з розглядом справи, та необхідність понесення витрат відповідачем з надання правничої допомоги в порушеній позивачем справі (необхідність ознайомлення адвокатом з матеріалами справи, подання відзиву відповідачем у справі, участь адвоката в судових засіданнях, вчинення дій щодо збирання доказів та інше).

Таким чином, компенсація витрат позивачем за надану правничу допомогу відповідачу у випадку залишення позову без розгляду здійснюється з дотриманням загальних процесуальних гарантій щодо розподілу судових витрат за наслідком розгляду спору по суті, з дотриманням вимог, передбачених частиною п`ятою статті 126, частиною восьмою статті 129 ГПК України.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.07.2023 у справі №911/3312/21.

Правовий аналіз статтей 129, 130 ГПК України дає підстави для висновку, що у разі, зокрема, залишення позову без розгляду у справі, суд зобов`язаний виходити з положень частини п`ятої статті 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною (близька за змістом правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, від 09.07.2019 у справі №922/592/17, додатковій ухвалі Верховного Суду від 20.05.2021 у справі №910/14162/17, додатковій ухвалі Верховного Суду від 12.07.2021 у справі №903/254/20).

При застосуванні частини п`ятої статті 130 ГПК України судом має бути встановлена наявність/відсутність саме необґрунтованих дій позивача. Такі критерії встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.

Тобто стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, у разі залишення позову без розгляду у справі, можливе лише у випадку доведення стороною та встановлення судом необґрунтованості дій позивача.

Отже, відповідно до приписів частини п`ятої статті 130 ГПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно, пред`явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Близька за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 24.03.2021 у справі № 922/2157/20, від 21.01.2020 у справі № 922/3422/18, від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17, від 19.04.2021 у справі № 924/804/20.

Суд враховує, що ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак відповідно до висновків Верховного Суду (викладених у постановах від 16.02.2021 у справі № 905/121/19, від 13.05.2021 у справі № 910/16777/20, від 15.09.2021 у справі № 902/136/21, від 18.01.2022 у справі № 922/2017/17) очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, частина п`ята статті 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.

Разом з тим, суд акцентує, що поняття "необґрунтованість дій позивача" не є тотожнім таким поняттям як "зловживання правом", "неправомірність дій" або ж "встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача" (така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01.12.2022 у справі 922/2017/17).

Суд виходить з того, що необґрунтовані дії позивача не тотожні поняттю необґрунтований позов, адже законодавець свідомо визначив саме підставу як дію позивача і яка/які є необґрунтованими, а не заяву по суті спору - позов.

Як встановлено судом, позов у справі залишено без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України за заявою позивача, поданою до початку розгляду справи по суті.

При цьому суд враховує, що право позивача подати заяву про залишення позову без розгляду не ставиться в залежність від наявності чи відсутності предмета спору (спірної заборгованості).

Відповідачем в свою чергу не доведено, а судом не встановлено необґрунтованості дій позивача як необхідної передумови для стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Крім того судом не встановлено подання позивачем завідомо безпідставного позову за відсутності предмета спору з підстав недоведеності таких обставин на стадії проведення підготовчого судового засідання.

При цьому суд відзначає, що подання позову не може беззаперечно свідчити про необґрунтованість дій позивача та пред`явлення ним завідомо необґрунтованого позову чи зловживання процесуальними правами, адже обставини існування аналогічного спору судом не встановлено, а відсутність предмету спору не підтверджені матеріалами справи.

Суд також акцентує, що приписи статті 43 ГПК України визначають, зокрема і імператив щодо неприпустимості зловживання процесуальними правами і обов`язок сторін судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами. Згідно частини другої цієї статті вбачається, що суд залежно від конкретних обставин справи може визнати дії зловживанням правом.

Однак, подання позивачем позовної заяви (звернення позивача до суду за захистом порушеного права) не може свідчити про необґрунтованість дій позивача, оскільки доступ до суду є правом особи, гарантованим державою. Суд не вбачає ознак, визначених статтею 43 ГПК України, у діях позивача.

Суд враховує положення статей 2, 4, 14, 30, 191 ГПК України, зі змісту яких убачається, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується, і ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Залишення позову без розгляду, за заявою позивача, є практичною реалізацією принципу диспозитивності господарського судочинства, адже саме учаснику справи належить право розпоряджається своїми правами щодо предмета спорту на власний розсуд.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суду у постанові від 04.05.2023 у справі №910/5911/22. Так Верховний Суд у справі №910/5911/22 дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на позивача судових витрат на професійну правничу допомогу, незважаючи на те, по позов було залишено без розгляду за заявою позивача.

Підсумовуючи наведене, суд виходить із того, що під час розгляду справи не встановлено того, що позивач діяв недобросовісно, протидіяв вирішенню спору чи мав на меті ущемлення прав та інтересів відповідача.

При цьому сам по собі факт залишення позову без розгляду у справі не підтверджує ні відсутність спору позивача з відповідачем, ні відсутність предмета спору, ні свідоме порушення позивачем охоронюваних законом прав та інтересів відповідача, не свідчить про зловживання правом та не свідчить про наявність безумовних підстав для компенсації судових витрат відповідачу.

Таким чином відповідачем не доведено та господарським судом не встановлено, що спір у справі виник внаслідок необґрунтованих (недобросовісних) дій позивача (саме дій, а не позову), а тому відсутні підстави для покладення на позивача судових витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 129, 130, 234, 238, 244 ГПК України, господарський суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" про прийняття додаткового рішення та про стягнення витрат на правничу допомогу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та підлягає оскарженню в порядку та строки, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя С.А. Дупляк