Рішення

від 21.02.2024 по справі 910/10475/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.02.2024Справа № 910/10475/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Стасюка С.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліон Логістік Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кейфартпромо СП"

про стягнення 32 800,00 грн.

Без виклику представників учасників справи

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

1. Стислий виклад позиції позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліон Логістік Україна" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кейфартпромо СП" (відповідач) про стягнення 32 800,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань в частині здійснення поставки оплаченого позивачем товару.

2. Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач своїм правом не скористався у визначений судом строк відзиву на позовну заяву до суду не подав.

3. Процесуальні дії у справі

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд вказує, що ухвала суду від 10.07.2023 направлялася на адресу відповідача поштовим повідомленням № 0600243251734 однак, конверт повернувся на адресу суду 20.02.2024 неврученим із зазначенням причин "за закінченням терміну зберігання".

Приписами ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" закріплено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За приписами ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Пунктом 3 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі № 910/10475/23 встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк на подання відзиву на позовну заяву, однак, станом на дату ухвалення даного рішення суду відзив на позовну заяву не надійшов.

Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідач повідомлявся про відкриття провадження у справі належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

16.05.2023 ТОВ "Ліон Логістік Україна" з метою укладення договору поставки було направлено замовлення ТОВ "Кейфартпромо СП" на постачання товару Єврокуби 1000 л у кількості 20 штук.

Відповідач надіслав на електронну пошту співробітника позивача скановану копію договору поставки № 277 від 17.05.2023, специфікацію № 1 до договору, рахунок на оплату № 347 від 17.05.2023 з підписом та печаткою директора відповідача Мокрицька К.В.

Позивач зазначає, що оригінали підписаних зі сторони відповідача договору поставки, специфікацію № 1 до договору, рахунок № 347 від 17.05.2023, відповідач зобов`язався передати кур`єром до кінця робочого дня 17.05.2023.

Як про це відзначає позивач, згідно отриманих скан-копій договору поставки, специфікації № 1 до договору, рахунку № 347 від 17.05.2023, відповідач зобов`язався поставити товар протягом 2-ох календарних днів з дати попередньої оплати за адресою місто Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 4, літ."Н", офіс 201/1 (п. 3.1.1. договору).

17.05.2023 позивачем було сплачено на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 32 800, грн, як оплату за постачання товару Єврокуби 1000 л у кількості 20 штук, що підтверджується платіжною інструкцією № 23 від 17.05.2023.

Натомість, позивач вказує, що станом на 01.07.2023, відповідач не направив підписані з його сторони оригінали примірників договору поставки, специфікацію № 1 до договору, рахунок № 347 від 17.05.2023 для підписання позивачу та не здійснив поставку товару позивачу.

Таким чином, суд вказує, що договір та специфікація до нього не були підписані сторонами договору, сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору, щодо дати поставки, місця поставки, кількості поставки товару, суми оплати, відтак, договір є неукладеним.

Судом встановлено, що з метою повернення безпідставно отриманих коштів, 17.06.2023 позивачем було направлено на адресу відповідача лист за вих. № 16/06-1 від 16.06.2023 про повернення помилково перерахованих коштів у зв`язку з тим, що договір не був укладений. Відповідач зазначений лист не отримав, на телефонні дзвінки не відповідає, грошові кошти в сумі 32 800, 00 грн не повернув.

Спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що відповідачем у добровільному порядку не було повернути позивачу помилково перераховані ним кошти.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИТЬ СУД

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Приписами ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 ст. 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Натомість, судом встановлено, що жодних доказів, щоб свідчили про існування між сторонами договірних відносин в письмовій чи то усній формі в матеріалах справи не міститься.

Приписами ст. 1212 Цивільного кодексу України встановлено загальні норми щодо зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З аналізу ст. 1212 Цивільного кодексу України вбачається, що цей вид позадоговірних зобов`язань (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) породжують такі юридичні факти, як набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

За змістом ст. 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, договору або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов`язання передбачені статті 1212 Цивільного кодексу України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов`язаннях.

Отже, за відсутності факту існування правовідносин між ТОВ "Ліон Логістік Україна" та ТОВ "Кейфартпромо СП", які б передбачали необхідність перерахування позивачем коштів на рахунок відповідача, останній зобов`язаний був повернути безпідставно отримані кошти одразу після їх отримання без належної правової підстави.

Приписами ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь - який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як було встановлено судом вище, позивач звертався до відповідача з листом за вих. № 16/06-1 від 16.06.2023 про повернення помилково перерахованих коштів в сумі 32 800, 00 грн, у зв`язку з тим, що договір не був укладений

Втім, доказів, щоб свідчили про повернення коштів в сумі 32 800, 00 грн, як станом на час звернення до суду з даним позовом, так й станом на час розгляду даної справи в її матеріалах відсутні.

Враховуючи вищевикладене, оскільки, відповідач не спростував доводів позивача, та не надав доказів, щоб свідчили про протилежне, то за таких підстав, суд дійшов висновку, про існування заборгованості ТОВ "Кейфартпромо СП" перед ТОВ "Ліон Логістік Україна" у вигляді безпідставно набутих та відповідно збережених за відсутності правових відстав коштів 32 800, 00 грн.

Що стосується розподілу витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15 000, 00 грн, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, в п. 6.1. постанови Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 закріплено, що за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Об`єднана палата зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, позивачем надано ордер на надання правничої (правової) допомоги серія ВІ № 1153311 від 01.07.2023, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ПТ № 2412, договір про надання юридичних послуг № 20/06/2023 від 20.06.2023, акт приймання-передачі наданих послуг № 1 від 26.06.2023 на суму 15 000, 00 грн, платіжна інструкція № 875 від 28.06.2023.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Разом з тим, суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Вказаний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18.

Отже, з огляду на викладене вище, враховуючи обставини даної справи, предмет та підстави позову, суд вказує, що дана справа не є складною, її розгляд проводиться в спрощеному порядку.

Що стосується співмірності заявлених витрат, то на переконання суду, розмір заявлених витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 15 000, 00 грн. є завищеним та неспіврозмірним із ціною позову та складністю справи.

Відтак, суд не вбачає підстав для присудження на користь позивача усієї суми витрат на правничу допомогу та вважає обґрунтованим стягнути з ТОВ "Кейфартпромо СП" на користь ТОВ "Ліон Логістік Україна" витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 7 500, 00 грн (тобто, зменшити такі витрати на 50%), адже, такий розмір на переконання суду відповідатиме критерію пропорційності, розумності та справедливості.

Частинами 1-2 ст. 74 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1-3 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Враховуючи встановлений судом факт набуття та збереження ТОВ "Кейфартпромо СП" без достатніх правових підстав грошових коштів в сумі 32 800, 00 грн та відсутність в матеріалах справи доказів на спростування заявлених вимог, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову ТОВ "Ліон Логістік Україна".

Що стосується витрат на професійну правничу допомогу, то суд не вбачає підстав для присудження на користь позивача усієї суми витрат на правничу допомогу та вважає обґрунтованим стягнути з ТОВ "Кейфартпромо СП" на користь ТОВ "Ліон Логістік Україна" витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 7 500, 00 грн (тобто, зменшити такі витрати на 50%), адже, такий розмір на переконання суду відповідатиме критерію пропорційності, розумності та справедливості

Витрати по сплаті судового збору відповідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліон Логістік Україна"" - задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кейфартпромо СП" (04112, м. Київ, вул. Теліги Олени, 3; ідентифікаційний код 44748149) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліон Логістік Україна" (03124, м. Київ, вул. б-р Гавела Вацлава, 4 Н, офіс 201/1; ідентифікаційний код 42715923) заборгованість в сумі 32 800 (тридцять дві тисячі вісімсот) грн 00 коп., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 500 (сім тисяч п`ятсот) грн 00 коп. та судовий збір в сумі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 21.02.2024

Суддя Сергій СТАСЮК