Рішення

від 22.02.2024 по справі 910/17254/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.02.2024Справа № 910/17254/23Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/17254/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Корнет Холдинг»

до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Централізовані закупівлі» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

про стягнення 185077,56 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Корнет Холдинг» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Централізовані закупівлі» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - відповідач) про стягнення 185077,56 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання, яке встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі №910/14302/22, у зв`язку з чим позивач просить стягнути 3% річних у розмірі 42341,70 грн та інфляційні втрати у розмірі 142735,86 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/17254/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

28.11.2023 року через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та просив суд звільнити від сплати 3% річних та інфляційних втрат, з огляду на те, що протягом 2019 - 2023 років діяли кілька моделей виконання спеціальних обов`язків для забезпечення загальносуспільного інтересу (ПСО), кожна з яких передбачає потужне фінансове навантаження на державне підприємство, водночас ДП «НАЕК «Енергоатом» за жоден з років не отримало компенсацію. При цьому, відповідач наголошує на тому, що відсутня його вина як підстава відповідальності, оскільки у зв`язку із значним розміром заборгованості ДП «Гарантований покупець» перед відповідачем, відбулось накопичення заборгованості Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» перед іншими контрагентами, що призвело до порушення строків виконання зобов`язань з оплати за договорами, тоді як заявлений розмір інфляційних втрат на думку відповідача є неспівмірним та завищеним, а тому такий вид компенсаційних втрат не можна застосовувати до відповідача як міру відповідальності за порушення зобов`язань за договором під час дії обставин непереборної сили, що засвідчено листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022. Окрім того, відповідач просить суду в разі прийняття рішення на користь позивача відстрочити йому виконання даного рішення на один рік.

28.11.2023 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру 3% річних до 1% річних з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18.

15.12.2023 року через відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач не погодився з доводами відповідача, викладеними у відзиві, з огляду на те, що накопичення заборгованості ДП «Гарантований покупець» перед відповідачем розпочалося з 2019 року, а тому позивач мав обачливо та розсудливо враховувати наявні обставини під час формування тендерної пропозиції, укладенні договору та узгоджені строків оплати. Позивач з посиланням на відповідні засоби масової інформації, також наводить відомості про позитивні зменшення небалансів відповідача та про отримання останнім доходу у розмірі 68 мільярдів гривень. Окрім того, позивач вважає, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів наявності форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах, зокрема відповідного сертифікату Торгово-промислової палати України (далі - ТПП), а посилання на лист ТПП №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не засвідчує настання форс-мажорних обставин у зобов`язаннях, що виникли по спірному договору, адже вказаний лист носить загально-інформаційний характер та лише посвідчує можливість сторін договорів засвідчити настання обставин непереборної сили у зв`язку з веденням воєнного стану, тоді як відповідач не підтвердив настання форс-мажорних обставин у конкретному договірному зобов`язанні. Позивач також заперечив проти надання відповідачу відстрочки, оскільки останнім не надано жодних документів, які б свідчили про неможливість сплати компенсаційних втрат позивачеві, як не наведено і обставин, які значно покращать фінансове становище під час відстрочення виконання рішення суду.

Згідно з інформації з офіційного сайту "Укрпошта" розділ «Трекінг відправлень» слідує, що поштове відправлення з відзивом на позовну заяву та додатками до нього вручено адресату (позивачу) 30.11.2023.

Отже, позивачем подано відповідь на відзив з порушенням строку на її подання, встановленого ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2023.

За приписами частини 1, 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, а процесуальний строк, який встановлений судом, може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Клопотань про продовження чи поновлення строку на подання відповіді на відзив від позивача не надходило.

В той же час, керуючись частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе з власної ініціативи продовжити позивачу такий строк до дати фактичного її подання з огляду на таке.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Відповідно до Копенгагенського документа (Документ Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру НБСЄ, 1990) "верховенство права не зводиться лише до формальної законності, яка забезпечує правильність та узгодженість процесу творення і впровадження в життя демократичного ладу, а означає також і справедливість, засновану на визнанні та повному сприйнятті людської особи як найвищої цінності та яку гарантовано інститутами, що забезпечують рамки для її якнайповнішого вираження".

Таким чином, дотримання принципу верховенства права перебуває у тісному взаємозв`язку з забезпеченням права на доступ до правосуддя, в тому числі з реалізацією принципу змагальності сторін, який означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (рішення у справі "Ruiz-Mateos проти Іспанії", п. 63).

При цьому, принцип змагальності сторін нерозривно пов`язаний і з принципом рівності сторін. Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що принцип рівності сторін у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно до другої сторони (рішення у справах "Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands" від 27 жовтня 1993 р., п. 33, та "Ankerl v. Switzerland" від 23 жовтня 1996 р., п. 38).

З урахуванням принципу верховенства права, з метою забезпечення принципу змагальності (ст. 13 Господарського процесуального кодексу України) та всебічного, повного і об`єктивного визначення обставин справи, які підлягають встановленню, суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження Товариству з обмеженою відповідальністю «Корнет Холдинг» строку для подачі відповіді на відзив до дати фактичного її подання та прийняття відповіді на відзив до розгляду.

15.12.2023 року через відділ діловодства суду від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних до 1% річних, у яких позивач звертає увагу суду на те, що відповідачем не доведено настання форс-мажорних обставин, а саме по собі введення воєнного стану не є безумовною підставою для звільнення від виконання зобов`язань за укладеним договором, а тому підстав для зменшення розміру відсотків річних немає.

Відповідач своїм право на подання заперечень як то передбачено статтею 167 Господарського процесуального кодексу України не скористався.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2024 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Корнет Холдинг» про заміну відповідача його правонаступником задоволено та замінено відповідача по справі №910/17254/23 Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (код згідно з ЄДРПОУ 24584661) в особі Відокремленого підрозділу «Централізовані закупівлі» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (код згідно з ЄДРПОУ 26251923) на правонаступника Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (код згідно з ЄДРПОУ 24584661) в особі Відокремленого підрозділу «Централізовані закупівлі» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (код згідно з ЄДРПОУ 26251923).

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

19.01.2022 року між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Централізовані закупівлі» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Корнет Холдинг» (далі - постачальник, позивач) було укладено договір поставки №53-13-01-22-02428, за умовами якого постачальник зобов`язується в порядку і на умовах, визначених у договорі, поставити мастильні засоби (оливи технічні) виробництва ТОВ «Евро Ойл Продакшин», Україна для потреб ВП «Запорізька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» (далі - Кінцевий споживач), а покупець зобов`язується в порядку і на умовах, визначених у договорі, прийняти і сплатити продукцію.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору було поставлено відповідачу визначений умовами договору товар, проте відповідач зобов`язань з оплати вартості поставленого товару в повному обсязі не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість за договором.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі №910/14302/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2023, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Корнет Холдинг» задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Централізовані закупівлі» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Корнет Холдинг» заборгованість у розмірі 983124,60 грн та витрати зі сплати судового збору.

Під час розгляду справи №910/14302/23, судом було встановлено, що наявні в матеріалах справи документи підтверджують факт належного виконання позивачем своїх зобов`язань щодо поставки узгодженого товару та факт неналежного виконання відповідачем свого обов`язку за договором щодо повної оплати отриманого товару, у зв`язку з чим виник борг за поставлений товар в сумі 983124,60 грн.

Відповідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини, від 25.07.2002, «Справа «Совтрансавто-Холдинг» проти України» п. 72 «В. Оцінка Суду»).

Отже, наявність грошового зобов`язання відповідача, яке виникло за договором №53-13-01-22-02428 від 19.01.2022 по сплаті позивачу вартості поставленого товару у розмірі 983124,60 грн підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі №910/14302/22 за участі тих самих сторін, яке набрало законної сили, а тому відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягає повторному доказуванню.

Як зазначає позивач, і не спростовано відповідачем, останнім зобов`язання з оплати вартості поставленого товару станом на 30.10.2023 року не виконано, у зв`язку з чим позивачем заявлено вимогу про стягнення інфляційних втрат у розмірі 142735,86 грн (за період з 25.05.2022 по 30.10.2023 на суму 983124,60 грн) та 3% річних у розмірі 42341,70 грн (за період з 25.05.2022 по 30.10.2023 на суму 983124,60 грн).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

При цьому чинне законодавство не пов`язує припинення грошового зобов`язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №910/8625/18.

Тобто, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Так, статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019).

При цьому, інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Отже, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Матеріалами справи підтверджується і відповідачем не спростовано, що зобов`язання відповідача перед позивачем з оплати повної вартості поставленого товару станом на 30.10.2023 не виконано, а отже мало місце прострочення його виконання, у зв`язку з чим позивач має право на отримання сум, передбачених ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, суд прийшов до висновку, про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги позивача підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги в частині належного та своєчасного виконання зобов`язання за договором та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлені до стягнення кошти.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що відсутня вина Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в порушенні грошового зобов`язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Корнет Холдинг», оскільки відповідач не міг своєчасно оплатити отриманий товар з підстав дії кількох моделей виконання спеціальних обов`язків для забезпечення загальносуспільного інтересу (ПСО), кожна з яких передбачає потужне фінансове навантаження на державне підприємство та за виконання яких відповідач за жоден з років не отримав компенсацію, та у зв`язку з не здійсненням з ДП «НАЕК «Енергоатом» розрахунків контрагентами, так як наведені відповідачем обставини не є обставинами, з якими законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до приписів ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Принципи підприємницької діяльності визначено ст. 44 Господарського кодексу України, а саме: підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Таким чином, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Тотожні за змістом приписи містяться в статті 617 Цивільного кодексу України.

Наведені відповідачем обставини не звільняють Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Централізовані закупівлі» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» від відповідальності за порушення зобов`язань.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних до 1% річних з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18, суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні з огляду на наступне.

Так, у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі №902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині другій статті 625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яносто календарних днів.

Таким чином, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи №902/417/18, а саме - встановлення відсотків річних на рівні 40% та 96%, і їх явну невідповідність принципу справедливості, в той час як у даній справі №910/17254/23 відсотки річних нараховані за встановленою у статті 625 Цивільного кодексу України ставкою у розмірі 3%.

Порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності, як винятковий випадок для зменшення відсотків річних, під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних судом у спірних правовідносинах не встановлено і відповідачем не доведено.

Відтак, правовідносини у справі №902/417/18 та №910/17254/23 не є подібними за встановленими фактичними обставинами, а тому висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у справі №902/417/18 не можуть бути застосовані до правовідносин у даній справі.

Відхиляє суд і доводи відповідача про неможливість застосування до нього індексу інфляції під час дії воєнного стану.

Інфляційні втрати передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України є специфічною формою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Аналогічні висновки сформульовані у постановах від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц.

Відповідач у відзиві зазначаючи про наявність обставин непереборної сили, посилається на оголошення в Україні воєнного стану у зв`язку з військової агресією російської федерації проти України, тобто наголошує на настанні форс-мажорних обставин, які засвідчені листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, в якому зазначається, що Торгово-промислова палата України на підставі ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

На думку відповідача очевидним є те, що з 24.02.2022 внаслідок воєнних дій розмір інфляції в Україні є завищеним, а тому покладення на нього обов`язку зі сплати інфляційних втрат призведе до додаткового прибутку позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Узагальнюючими обставинами непереборної сили є їх об`єктивна і абсолютна дія, яка розповсюджується на невизначене коло осіб та неможливість передбачення та відвернення цих обставин. До таких обставин відносяться перш за все природні та техногенні явища катастрофічного характеру (землетрус, повінь, пожежі тощо), а також соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо).

Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20).

Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Приписами статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Виходячи з аналізу приписів статті 218 Господарського кодексу України звільнення сторони від відповідальності у разі настання обставин непереборної сили (форс-мажору) відбувається за умови, якщо дані обставини безпосередньо вплинули на своєчасне виконання договірних зобов`язань.

При цьому, сторона, яка не виконує зобов`язання, повинна довести існування конкретних обставин, які мають непереборний характер і які унеможливили виконання зобов`язання. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Разом з тим, при вирішенні питання щодо впливу обставин непереборної сили має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Так, у постановах Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 та від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і під час їх виникнення сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17.

Отже, введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання саме цих договірних зобов`язань.

Втім, у даному випадку, з огляду на наявні докази в матеріалах справи суд не вбачає винятковості обставин для зменшення розміру чи звільнення від сплати інфляційних втрат, а відповідачем, у свою чергу, не доведено належними та допустимими доказами наявність таких обставин.

При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що здійснивши своєчасну сплату боргу на користь позивача за умовами договору, відповідач, перш за все для покращення свого фінансового стану, міг уникнути негативних наслідків у вигляді сплати компенсаційних втрат.

Не вбачає суд підстав і для задоволення заявленого у відзиві на позовну заяву клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду у даній справі на 1 рік.

Відповідно до частини 1 статті 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

За приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року в справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005 року в справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до змісту рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року в справі "Шмалько проти України" право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини та громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Аналогічна правова позиція була висловлена Конституційним Судом України у рішеннях від 13.12.2012 року в справі №18-рп/2012, від 25.04.2012 року в справі №11-рп/2012 та від 30.06.2009 року в справі №16-рп/2009.

За частинами 1, 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Зі змісту вищенаведених нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Відповідно до положень статті 331 Господарського процесуального кодексу України задоволення заяв про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.

Вищенаведеними нормами встановлено, що відстрочення виконання рішення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання відстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке рішення не може вважатися законним та справедливим.

Відтак, саме на заявника у контексті приписів статей 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України покладається обов`язок доведення існування відповідних підстав.

Натомість відповідач, вказуючи на скрутне фінансове становище у якості підстави для відстрочення виконання рішення суду, не наводить жодних обставин та доказів, які б свідчили, що у строк, на який відповідач просить відстрочити виконання рішення суду, фінансове становище останнього покращиться та у нього буде можливість виконати рішення суду у даній справі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.10.2011 у справі «Агрокомплекс проти України» зазначив, що існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у зазначеній статті 1 Першого протоколу.

Таким чином, постановлення на користь позивача в даній справі судового рішення про стягнення з відповідача грошових коштів у незалежності від правової природи цих коштів, становить «майно» позивача, на отримання якого позивач має легітимні сподівання.

При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже, сама можливість надання відстрочки/розстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.

Відповідачем не подано суду жодних переконливих доказів, у розумінні приписів статті 76 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження наявності виняткових обставин для надання відстрочки, як і не надано доказів на те, що відстрочення виконання даного рішення значним чином покращить фінансові можливості відповідача.

Судом також враховані майнові інтереси стягувача та взято до уваги, що надання заявнику (боржнику) відстрочки виконання рішення суду може призвести до недотримання справедливого балансу прав та інтересів сторін у спорі.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що на даний час підстави для відстрочення виконання рішення у справі відсутні.

При цьому, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази, вимоги та заперечення учасників справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Корнет Холдинг» до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Централізовані закупівлі» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення 185077,56 грн задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3; ідентифікаційний код 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Централізовані закупівлі" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01054, м. Київ, вул. Івана Франка, 31, ідентифікаційний код 26251923) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Корнет Холдинг» (01021, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 9-б; ідентифікаційний код 39798690) інфляційні втрати у розмірі 142735 (сто сорок дві тисячі сімсот тридцять п`ять) грн 86 коп., 3% річних у розмірі 42341 (сорок дві тисячі триста сорок одна) грн 70 коп. та судовий збір у розмірі 2776 (дві тисячі сімсот сімдесят шість) грн 16 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

4. У задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 22.02.2024.

СуддяТ.В. Васильченко