Ухвала

від 20.02.2024 по справі 911/374/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"20" лютого 2024 р. м. Київ Справа № 911/374/24

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., розглянувши

позовну заяву гр. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Державного виконавця Бориспільського районного відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Агатюка Олега Олександровича (08300, Київська обл, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, буд. 63)

про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Державного виконавця Бориспільського районного відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Агатюка Олега Олександровича, в якій просить суд:

- визнати постанову державного виконавця від 19.01.2024 про накладення штрафу у виконавчому провадженні № 73349843 неправомірною.

- скасувати постанову державного виконавця від 19.01.2024 про накладення штрафу у виконавчому провадженні № 73349843.

- визнати постанову державного виконавця від 19.01.2024 про закінчення виконавчого провадження № 73349843 неправомірно.

- скасувати постанову державного виконавця від 19.01.2024 про закінчення виконавчого провадження № 73349843.

- скасувати постанову державного виконавця від 19.01.2024 про відкриття виконавчого провадження № 73349843.

- визнати дії державного виконавця неправомірними по накладенню штрафу та закриття провадження.

Вирішуючи питання про прийняття даного позову до розгляду, судом встановлено наявність підстав для відмови у прийнятті вказаної позовної заяви зважаючи на таке.

Конституційний Суд України у рішенні від 12.06.2007 № 2-рп/2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття «обмеження основоположних прав і свобод» від прийнятого у законотворчій практиці поняття «фіксація меж самої сутності прав і свобод» шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини). При цьому, як слідує зі змісту Рішення Конституційного Суду України від 25.12.97 № 9-зп, не є порушенням права на судовий захист відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених не у відповідності до чинного законодавства.

Так, в силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ст. 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Частиною третьою статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Суд зазначає, що в ст. 2 Господарського процесуального кодексу України вказано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.

Подання позовної заяви за правилами Господарського процесуального кодексу України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;

3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;

4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;

5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;

6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці;

7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;

8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;

9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;

10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;

11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;

12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;

13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;

14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;

15) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання;

16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець.

Згідно з ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 4 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Таким чином, господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до державного виконавця Бориспільського районного відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) Агатюка Олега Олександровича про визнання постанови державного виконавця від 19.01.2024 про накладення штрафу у виконавчому провадженні № 73349843 неправомірною, скасування постанови державного виконавця від 19.01.2024 про накладення штрафу у виконавчому провадженні № 73349843, визнання постанови державного виконавця від 19.01.2024 про закінчення виконавчого провадження № 73349843 неправомірно, скасування постанови державного виконавця від 19.01.2024 про закінчення виконавчого провадження № 73349843, скасування постанови державного виконавця від 19.01.2024 про відкриття виконавчого провадження № 73349843 та визнання дій державного виконавця неправомірними по накладенню штрафу та закриття провадження.

Проаналізувавши предмет позову та його обґрунтування, суд доходить висновку, що позивач фактично оскаржує дії державного виконавця. До того ж, в тексті позовної заяви позивач посилається на Закон України "Про виконавче провадження", а саме на положення закону, відповідно до яких рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Тобто фактично спір у даній справі виник внаслідок незгоди позивача з діями державного виконавця, вчиненими в рамках виконавчого провадження № 73349843 по справі № 911/3031/19.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення ч. 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

В свою чергу, ч. 1 ст. 339 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

За визначенням ст. 340 Господарського процесуального кодексу України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду.

Отже, відповідно до приписів статей 339, 340 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів розглядає виключно місцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто у першій інстанції, тобто той господарський суд, що видав виконавчий документ (наказ чи ухвалу), і в тому ж складі суду (якщо цьому не перешкоджають об`єктивні обставини, як-от звільнення судді, його захворювання, перебування у відпустці тощо).

Оскільки прийняття органами Державної виконавчої служби, їх посадовими особами або приватними виконавцями будь-яких рішень (постанов тощо) в процесі здійснення виконання судових рішень господарських судів підпадає в розумінні статей 339, 340 Господарського процесуального кодексу під ознаки дій цих органів та осіб, то відповідні рішення також підлягають оскарженню до названих судів.

Таким чином, статтями 339-341 Господарського процесуального кодексу України передбачено порядок оскарження до господарського суду дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів, прийнятих цим судом.

Суд зауважує, що виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду є невід`ємною частиною судового процесу по справі, тому господарські суди не повинні порушувати нове провадження за скаргою на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, а розглядають її в межах справи, по який прийнято відповідне рішення, ухвала, постанова.

Розгляд господарськими судами скарг у порядку ст. 339 Господарського процесуального кодексу України є однією з форм судового контролю щодо виконання рішень, ухвал, постанов, а виконання рішення, ухвали постанови господарського суду є невід`ємною частиною судового процесу.

Наведене у сукупності свідчить про те, що розгляд скарг у разі порушення прав сторони виконавчого провадження здійснюється в межах справи, в рамках якої прийнято рішення, з виконання якого і відкрито виконавче провадження, а не як окрема позовна вимога в рамках окремої судової справи.

Таким чином, дана позовна заява за викладеними обставинами має правові ознаки скарги на рішення або дію державного виконавця під час виконання судового рішення, яка має розглядається в рамках справи, на виконання рішення якої прийняті постанови державного виконавця.

Боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з постановою про відкриття виконавчого провадження, винесеною державним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`явити позов про визнання її протиправною та скасування, та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VI Господарського процесуального кодексу України. Така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні.

Подання окремих позовних заяв для оскарження дій (бездіяльності) органів виконавчої служби, вчинених при примусовому виконанні судового рішення у господарській справі, Господарським процесуальним кодексом України не передбачено.

З огляду на те, що між позивачем та державним виконавцем Бориспільського районного відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Агатюком О. О. відсутні господарські відносини врегульовані Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, іншими актами господарського, цивільного законодавства та відсутній спір про право, що виникає з відповідних відносин, оскільки відповідний орган Державної виконавчої служби в даному випадку не є суб`єктом господарювання, а також між сторонами відсутній спір про право, даний спір непідвідомчий господарському суду.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Зважаючи на вищевикладене, суд доходить висновку, що у відкритті провадження у справі за позовною заявою гр. ОСОБА_1 слід відмовити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, оскільки даний спір не підлягає розгляду в порядку позовного провадження.

Відповідно до ч. 6 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 ч. 1 цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

З урахуванням зазначеного суд роз`яснює позивачу, що заявлені ним вимоги підлягають розгляду за процедурою, визначеною розділом VI Господарського процесуального кодексу України «Судовий контроль за виконанням судових рішень», шляхом подачі відповідної скарги в межах справи, в рамках якої прийнято рішення, з виконання якого відкрито виконавче провадження.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 175, ст. ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У відкритті провадження по справі № 911/374/24 за позовом ОСОБА_1 до Державного виконавця Бориспільського районного відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Агатюка Олега Олександровича про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця відмовити.

2. Згідно з ч. 2 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Дана ухвала може бути оскаржена у порядку, встановленому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено та підписано 22.02.2024.

Суддя Л.В. Сокуренко