Рішення

від 22.02.2024 по справі 911/3244/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2024 р.

м. Київ

Справа № 911/3244/23

Суддя Черногуз А.Ф. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферозіт» (48100, Тернопільська область, Теребовлянський район, місто Теребовля, вулиця Шевченка, будинок 171, код ЄДРПОУ 37961273)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелті Сервісбуд» (08202, Київська область, місто Ірпінь, вулиця Мінеральна, будинок 7к, інше приміщення 361, код ЄДРПОУ 41983294)

про стягнення заборгованості за договором поставки,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферозіт» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелті Сервісбуд» про стягнення заборгованості за договором поставки.

Господарський суд ухвалою відкрив провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Судом встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали суду про відкриття провадження.

Поштовим відправленням № 0600058114020 ухвала про відкриття провадження у справі була направлена відповідачу. Відповідно до довідки поштового оператора Укрпошта від 09.12.2023 причиною повернення стало "закінчення терміну зберігання.

Відповідно до частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до частини 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до правової позиції, що викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17 у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і яка повернута підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат належним чином повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Суд констатує, що за час перебування матеріалів позовної заяви у провадженні суду відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк. Незважаючи на закінчення строку на подання відзиву, відповідач також не звертався до суду з заявами про поновлення чи продовження строку на подання відзиву.

В той же час відповідач клопотанням про залучення доказів № 362/24 від 12.01.2024 повідомив суд, що ним було сплачено позивачу суму основного боргу 111468,18 грн. надавши відповідні платіжні доручення.

Відтак, у зв`язку з наведеним, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними документами, оскільки сторонам було надано всі можливості для реалізації наданих процесуальним законом прав та достатньо часу для наповнення справи доказовою базою.

В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Як встановлено у статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Позивач звернувся до суду вказуючи на те, що між ним та відповідачем було укладено договір поставки товарів від 22.07.2021 № РЕ/ЛБУ/0012/21, відповідно до якого позивач виступав як постачальник, а відповідач, як покупець. Позивач стверджував, що на виконання умов договору в період з 22.11.2021 року по 27.12.2021, постачальником поставлено та передано у власність покупця товар, але відповідач оплату здійснював не в повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 110468,18 грн.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 11046,81 грн. штрафу за прострочення оплати товару (10% від суми неоплаченого товару згідно п.5.3 договору поставки товарів від 22.07.2021 № РЕ/ЛБУ/0012/21).

З наданої позивачем копії договору № РЕ/ЛБУ/0012/21 від 22.07.2021 вбачається, що Постачальником (ТОВ «Ферозіт») поставлено, а Покупцем (ТОВ «Ріелті Сервісбуд») отримано товари. Договір підписано директором ТОВ «Ріелті Сервісбуд» В.Р. Дембицьким з боку покупця та директором ТОВ «Ферозіт» В.В. Домащуком з боку постачальника. Майно поставлено за видатковими накладними, що датовані 22.11.2021( №КЛ000005664 та №КЛ000005665), 26.11.2021(№КЛ000005729 та №КЛ000005416), №КЛ000005776 від 30.11.2021, №КЛ000005852 від 08.12.2021, №КЛ000005923 від 17.12.2021, 20.12.2021(№КЛ000005937 та №КЛ000005938), №КЛ000005997 від 27.12.2021, копії яких долучено до позову.

За домовленістю сторін відповідно п 4.1 договору форма оплати: передоплата відсутня. Решта суми протягом 30 календарних днів від дати отримання Товару уповноваженою особою покупця.

Згідно п 4.2 договору розрахунки за товар здійснюються шляхом перерахування суми вартості товару у безготівковому порядку в гривнях на поточний банківський рахунок Постачальника. Загальна сума договору складає суму всіх Накладних, на підставі яких здійснюється постачання продукції у відповідності з цим договором.

Як встановлено у статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Положеннями статті 16 ЦК України, які кореспондуються зі статтею 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Статтею 11 ЦК України закріплено цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 ГК України є господарський договір.

Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими та електронними доказами, відповідно до частини другої наведеної норми.

Позивач надав до суду видаткові накладні поставки товару за договором поставки товарів від 22.07.2021 № РЕ/ЛБУ/0012/21: від 22.11.2021( №КЛ000005664 та №КЛ000005665), 26.11.2021(№КЛ000005729 та №КЛ000005416), №КЛ000005776 від 30.11.2021, №КЛ000005852 від 08.12.2021, №КЛ000005923 від 17.12.2021, 20.12.2021(№КЛ000005937 та №КЛ000005938), №КЛ000005997 від 27.12.2021. Вказані видаткові накладні підтверджують поставку позивачем товару відповідачу та фіксують на яку суму було поставлено товар.

Разом з тим, до суду надані докази проведення платежів відповідачем за поставку товарів від 13.11.2023 на суму 18000,00 грн, від 20.11.2023 на суму 18000,00 грн, від 27.11.2023 на суму 17000,00 грн від 04.12.2023 на суму 18000,00 грн, від 11.12.2023 на суму 14000,00 грн, від 19.12.2023 на суму 13500,00 грн, від 27.12.2023 на суму 12968,18 грн.

Також до суду позивачем було надано підписаний акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.01.2023 згідно якого загальний борг відповідача перед позивачем становив 175956, 68 грн.

Водночас відповідачем, разом з платіжними інструкціями було також надано акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 згідно якого, станом на 31.12.2023 попередня заборгованість була погашена та мала місце переплата за вказаними зобов`язаннями на 1000 грн.

У відповідності до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Нормами ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Відповідно до статті. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

За змістом положень ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд зауважує, що в пунктах 4.1 та 4.2 договору поставки товарів сторони узгодили, що розрахунки за товар здійснюються шляхом перерахування суми вартості товару y безготівковому порядку в гривнях на поточний банківський рахунок постачальника протягом 30 календарних днів від дати отримання товару уповноваженою особою покупця.

Враховуючи наведене, а також те, що відповідачем до справи подано докази проплати суд приймає надані докази. Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості та докази сплати відповідачем основної заборгованості констатує, що на момент подання позову, заборгованість дійсно становила 110468,18 грн щодо видаткових накладних з огляду на те, що у відповідача за пунктом 4.2 виникало зобов`язання з оплати поставлених товарів. В той же час, враховуючи те, що за час розгляду справи у суді вказана заборгованість була погашена відповідачем, що підтверджується копіями платіжних інструкцій від 13.11.2023 на суму 18000,00 грн, від 20.11.2023 на суму 18000,00 грн, від 27.11.2023 на суму 17000,00 грн від 04.12.2023 на суму 18000,00 грн, від 11.12.2023 на суму 14000,00 грн, від 19.12.2023 на суму 13500,00 грн, від 27.12.2023 на суму 12968,18 грн. суд не вбачає можливості стягнення такої суми заборгованості з відповідача, позаяк предмет спору в цій частині припинив своє існування, а відтак провадження у цій частині підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Позивач також просив суд стягнути з відповідача штраф.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 1 частини 2 статті 528 ЦК України визначено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відтак, розглядаючи вимоги позивача про стягнення штрафу та пені, що передбачені частиною 2 статті 231 ГК України, суд встановив наступне.

Згідно пункту 5.3 договору, у випадку прострочення оплати вартості поставленого товару, більше ніж на 30 календарних днів, Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 10% від суми неоплаченого товару.

Відповідачем прострочено виконання зобов`язання на суму 110468,18 грн на понад 30 днів, а відтак на нього підставно покладається позивачем штраф у розмірі десяти відсотків суми прострочення, що за розрахунками суду становить 11046,82 грн. Однак позивачем зроблено розрахунок штрафу 11046,81 грн.

Зважаючи на те, що відповідачем було сплачено 111468,18 грн, тобто основну заборгованість у розмірі 110468,18 та додатково 1000 грн, вказана вимога про стягнення штрафу підлягає частковому задоволенню судом у розмірі 10046,81 грн, позаяк суд зараховує 1000 грн. сплачених понад розмір основної заборгованості як оплату заявленого позивачем штрафу, з огляду на те, що маючи надмірно перераховані кошти позивач не повідомив суд про зарахування останніх за будь які інші існуючі грошові зобов`язання відповідача, як і не повідомив про існування таких зобов`язань.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати відповідно до статті 123 ГПК України складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу та інших витрат, що пов`язані з вчиненням сторонами необхідних процесуальних дій. За змістом статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Водночас, в силу положень ч. 9 ст. 129 ГПК України, у разі, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на викладене, незважаючи на те, що вимоги позивача в частині стягнення штрафу задоволені частково, а в частині вимог про стягнення основного боргу провадження закрито з підстав здійснених відповідачем оплат після відкриття провадження у справі, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору повністю, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій (бездіяльності) відповідача.

Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Оскільки позивачем подано позовну заяву у 2023 році через систему «Електронний суд», таким чином, сума судового збору, що підлягала сплаті з урахуванням коефіцієнту 0,8 становить 2147,20 грн. У зв`язку з тим, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2684 грн, суд констатує, що позивачем здійснено переплату судового збору на суму 536 грн 80 коп, з цих підстав позивач має право подати клопотання про повернення з Державного бюджету надмірно сплаченого судового збору в розмірі 536 грн 80 коп.

З урахуванням викладеного, враховуючи що розмір судового збору, який підлягав сплаті за розгляд даної позовної заяви становить 2147,20 грн., покладенню на відповідача підлягає саме ця сума витрат позивача зі сплати судового збору.

В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Закрити провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 110468,18 грн в зв`язку з його добровільним погашенням.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелті Сервісбуд» (08202, Київська область, місто Ірпінь, вулиця Мінеральна, будинок 7к, інше приміщення 361, код ЄДРПОУ 41983294) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферозіт» (48100, Тернопільська область, Теребовлянський район, місто Теребовля, вулиця Шевченка, будинок 171, код ЄДРПОУ 37961273) 10046,81 грн штрафу за договором поставки товарів від 22.07.2021 № РЕ/ЛБУ/0012/21 та 2147,20 грн витрат зі сплати судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Рішення складено та підписано 22.02.2024

Суддя А.Ф. Черногуз