Рішення

від 21.02.2024 по справі 916/5138/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" лютого 2024 р.м. Одеса Справа № 916/5138/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Петренко Н.Д.

розглянувши справу № 916/5138/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження

а позовом: товариства з обмеженою відповідальністю Агротек-Інвест /ЄДРПОУ 36573198, адреса 52001, Дніпропетровська обл., Дніпровський р., м. Підгородне (пн), комплекс будівель та споруд № 55-і (територія Підгородненської міської ради)/

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю Макеша /ЄДРПОУ 38020353, адреса 74320, Херсонська обл., Бериславський р., с. Лиманець, вул. Польова, 13/

про стягнення пені у розмірі 590 517,53 грн

ВСТАНОВИВ:

22.11.2023 товариство з обмеженою відповідальністю Агротек-Інвест звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою /вх. № 5716/23/ до товариства з обмеженою відповідальністю Макеша про стягнення заборгованості за договором поставки № 31044 З-АТ від 21.01.2022 у розмірі 1 256 476,89 грн, з яких: 665 959,36 грн основний борг, 590 517,53 грн пеня.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки № 31044 З-АТ від 21.01.2022.

Позов пред`явлено на підставі ст.ст. 11, 525, 526, 530, 549, 550, 611, 629, 639, 655, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 173-174, 193 ГК України, Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

Ухвалою суду від 27.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/5138/23; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

21.12.2023 на адресу суду надійшла заява позивача товариства з обмеженою відповідальністю Агротек-Інвест про закриття провадження у частині вимог /вх. № 46459/23/ у справі № 916/5138/23, в якій позивач просить на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України закрити провадження у справі у частині основного боргу у розмірі 665 959,40 грн, у зв`язку із відсутністю предмету спору. Позивач вказує, що 09.11.2023 та 29.11.2023 відповідачем було сплачено основний борг за договором поставки № 31044 З-АТ від 21.01.2022.

25.12.2023 на адресу суду надійшов відзив /вх. № 46816/23/, в якому відповідач просить застосувати позовну давність до вимог про стягнення пені, відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та стягнути судові витрати.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що ще до відкриття провадження у справі заборгованість за основним зобов`язанням склала 300 000,00 грн, яка була сплачена 29.11.2023.

Відповідач вказує, що основним видом його діяльності є вирощування зернових культур, бобових культур та насіння олійних культур. Враховуючи, що господарська діяльність пов`язана з використанням земельних ділянок, які розміщені у с. Лиманець Дар`ївської сільської територіальної громади, тимчасова окупація території російською федерацією, їх замінування унеможливило здійснення будь-якої діяльності на земельних ділянках, які перебували у користуванні відповідача. Вказані обставини зумовили неможливість виконання зобов`язання з оплати поставленого товару у строк, встановлений п. 4.1 договору. Відповідач зауважує, що ним виконано у повному обсязі зобов`язання з оплати товару.

Відповідач зазначає про наявність підстав для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у розумінні ст. 617 ЦК України.

Відповідач вказує, що оскільки порушення відбулося 31.05.2022, то строк позовної давності до вимог про стягнення пені розпочався 31.05.2022 та закінчився 31.05.2023. Таким чином, за словами відповідача, на дату звернення позивача до суду (22.11.2023) позовна давність про стягнення пені спливла, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

25.12.2023 на адресу суду також надійшла заява відповідача про застосування позовної давності /вх. № 46818/23/.

28.12.2023 за вх. № 47280/23 на адресу суду надійшло клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи довідки Дар`ївської сільської військової адміністрації від 26.12.2023 №299, яку було отримано відповідачем після подання відзиву у справі.

27.12.2023 на адресу суду надійшли доповнення /вх. № 47168/23/ до відзиву, в яких відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідач вказує, що 23.12.2022 Херсонською обласною радою прийнято рішення № 491 «Про наявність обставин непереборної сили та затвердження переліку суб`єктів господарювання, що постраждали внаслідок таких обставин». Розпорядженням Херсонської обласної ради № 8 від 30.01.2023 відповідача включено до переліку суб`єктів господарювання, що постраждали внаслідок обставин непереборної сили.

Відповідач наголошує, що відсутність можливості здійснення господарської діяльності відповідача через тимчасову окупацію с. Лиманець, замінування земельних ділянок, евакуація працівників підприємства зумовили неможливість виконання зобов`язань з оплати поставленого товару у строк, встановлений п. 4.1 договору, що підтверджує причинно-наслідковий зв`язок між неможливістю виконання зобов`язання і непереборними обставинами.

Відповідач вказує на положення ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України та можливість суду вирішити питання зменшення штрафу.

28.12.2023 на адресу суду надійшла відповідь на відзив /вх. № 47375/23/, в якій позивач наголошує на задоволенні позовних вимог з урахуванням заяви позивача від 20.12.2023. Позивач вказує, що відповідачем у своєму відзиві не надано належних та достовірних доказів, які б доводили настання форс-мажорних обставин саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання, а саме повного та своєчасного здійснення оплати по договору поставки № 31044 З-АТ від 21.01.2022.

Позивач зауважує, що оскільки в триденний термін відповідач не повідомив позивача про настання обставин непереборної сили у межах договору поставки № 31044 З-АТ від 21.01.2022, то відповідно він позбавлений права посилатися на такі обставини.

Позивач підкреслює, що строк спеціальної позовної давності (один рік), визначений зокрема пунктом 8 частини другої статті 258 ЦК України продовжується на строк дії воєнного стану в Україні, а отже твердження відповідача про сплив строку позовної давності в частині стягнення пені є помилковим.

Ухвалою суду від 24.01.2024 закрито провадження у справі № 916/5138/23 в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 665 959,36 грн у зв`язку із відсутністю предмету спору; в іншій частині вимог про стягнення пені у розмірі 590 517,53 грн продовжено розгляд справи; повернуто позивачу судовий збір.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.

Як встановлено судом при безпосередньому дослідженні доказів, 21.01.2022 між ТОВ «Агротек-Інвест» (Продавець) та ТОВ «Макеша» (Покупець) укладений договір поставки № 31044 З-АТ, за умовами якого Продавець зобов`язується продати, а Покупець зобов`язується купити, прийняти та оплатити запчастини до сільськогосподарської техніки.

У разі порушення Покупцем строків оплати, передбачених Договором, він сплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати /п. 6.2 договору/.

Розділом 7 договору визначено обставини непереборної сили. Так, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх зобов`язань за Договором, якщо це невиконання стало наслідком обставин непереборної сили /п. 7.1 договору/. При настанні вказаних в п. 7.1. обставин сторона, для якої вони виникли, зобов`язана в триденний термін, будь-якими доступними способами повідомити про це письмово іншу сторону /п. 7.2. Договору/. Не повідомлення або невчасне повідомлення позбавляє потерпілу Сторону права посилатися па передбачені п. 7.1., як на підставу звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язань за даною угодою (п.7.4. Договору).

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що з початку дії договору Продавцем поставлено Покупцю Товар на загальну суму 2 386 916,34 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними за період з 02.02.2022 по 19.07.2022. Усі видаткові накладні (по яким наявна заборгованість) підписані ЕЦП відповідача 29.03.2022, а отже з урахуванням п.4.1. Договору кінцевий термін оплати по ним був 30.05.2022, що також визнається відповідачем.

Господарський суд зазначає, що у предметом позову було стягнення заборгованості за договором поставки № 31044 З-АТ від 21.01.2022 у розмірі основного боргу у сумі 665 959,36 грн.

Разом із тим, із дослідженої судом довідки АТ «Кредобанк» вих. № 27814/23 від 07.12.2023 про платежі, що надійшли на поточні рахунки позивача від ТОВ «Макеша» за період з 08.11.2023 по 04.12.2023 вбачається:

- 09.11.2023 відповідачем перераховано грошові кошти у розмірі 365 959,40 грн з призначенням платежу: «за запчастини згідно договору поставки № 31044 З-АТ від 21.01.2022, акту звірки від 11.10.2023»;

- 29.11.2023 відповідачем перераховано грошові кошти у розмірі 300 000,00 грн з призначенням платежу: «за запчастини згідно договору поставки № 31044 З-АТ від 21.01.2022, акту звірки від 11.10.2023».

Вказані обставини зумовили закриття провадження у справі в частині основного боргу у розмірі 665 959,36 грн.

Станом на день ухвалення рішення предметом позову є стягнення пені у розмірі 590 517,53 грн.

За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов`язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов`язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов`язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків. Зокрема, задля прагнення учасників зобов`язання до дійсно оперативного, негайного використання свого права на неустойку для неї встановлений спеціальний скорочений строк позовної давності: позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов`язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов`язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. До того ж для деяких видів зобов`язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони зобов`язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.

Як встановлено судом вище, п. 6.2 договору визначено, що порушення Покупцем строків оплати, передбачених Договором, він сплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати.

Згідно п.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом перевірено та встановлено вірність здійсненого позивачем розрахунку пені. Так, відповідно до вказаного розрахунку за період з 31.05.2022 по 30.11.2022 становить 590 517,53 грн.

Стосовно вимог відповідача про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені, господарський суд зазначає, що п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

У зв`язку із чим суд відхиляє доводи відповідач про сплив строку позовної давності до вимог позивача про стягнення пені.

Стосовно звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання у розумінні ст. 617 ЦК України, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1,2 статті 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно з нормами статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 1 ст. 617 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 Цивільного кодексу України, 218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (пункт 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним. Відповідно до статті 617 ЦК України, форс-мажор звільняє лише від відповідальності за порушення зобов`язання, що сталося внаслідок такого форс-мажору, але не звільняє від виконання відповідного зобов`язання і не є підставою для припинення зобов`язань.

Разом з тим, форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов`язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні»).

Розділом 7 договору визначено обставини непереборної сили. Так, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх зобов`язань за Договором, якщо це невиконання стало наслідком обставин непереборної сили /п. 7.1 договору/. При настанні вказаних в п. 7.1. обставин сторона, для якої вони виникли, зобов`язана в триденний термін, будь-якими доступними способами повідомити про це письмово іншу сторону /п. 7.2. Договору/. Не повідомлення або невчасне повідомлення позбавляє потерпілу Сторону права посилатися па передбачені п. 7.1., як на підставу звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язань за даною угодою (п.7.4. Договору).

Пунктом 7.7 договору визначено, що належним підтвердженням дії обставин непереборної сили є довідка, видана відповідною державною установою.

Відповідно до частини другої статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

З положень пунктів 6.1, 6.2 Регламенту вбачається, що форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Відтак, сертифікат видається заінтересованому суб`єкту господарювання на підставі його звернення. Іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин не визначено.

Суд враховує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановлений) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України Про правовий режим воєнного стану).

Лист ТПП України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 адресований всім, кого це стосується, носить загальний інформаційний характер, оскільки констатує факт без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

Означений лист ТПП України не можна вважати сертифікатом у розумінні ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні". Такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (у розглядуваному випадку позивача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №912/750/22, від 29.06.2023 у справі №922/999/22.

Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 у справі №906/540/22 зазначив, що лист ТПП №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність у нього форс-мажорних обставин.

Водночас, сертифікат Торгово-промислової палати України не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставина форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Суд підкреслює, що сторони є суб`єктами господарювання, а відтак у разі здійснення підприємницької діяльності мають усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється ними на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (схожа правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17).

Водночас сторона, яка посилається на форс-мажор, з урахуванням умов Договору у даній справі, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

Вирішуючи питання звільнення відповідача від відповідальності за невиконання зобов`язань, господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

Такий правовий висновок, викладено у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17.

До того ж, саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку, такий висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 23.08.2023 у справі № 910/6234/22

Господарський суд відзначає, що 24 лютого 2022 року Російська Федерація здійснила повномасштабне військове вторгнення на територію України та почала військові дії, цей факт є загальновідомий та не потребує доказування відповідно до статті 75 ГПК України.

Також загальновідомим є те, що в тому числі на с. Лиманець Бериславського району Херсонської області була направлена безпосередня агресія збройних сил Російської Федерації. Вказана територія була окупована з 01.03.2022 по 11.11.2022.

Судом встановлено, що основним видом діяльності відповідача є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур на землях с. Лиманець Дар`ївської сільської територіальної громади.

Разом із тим, судом встановлено, що 23.12.2023 Херсонською обласною радою прийнято рішення № 491 «Про наявність обставин непереборної сили та затвердження переліку суб`єктів господарювання, що постраждали внаслідок таких обставин», яким визнано наявність форс-мажорних обставин та затверджено перелік суб`єктів господарювання, які у 2022 році постраждали внаслідок таких обставин, згідно з додатком. Визнано, що перелік діє з 24.02.2022 по 31.12.2022.

Розпорядженням Херсонської обласної ради № 8 від 30.01.2023 відповідача включено до переліку суб`єктів господарювання, що постраждали внаслідок обставин непереборної сили.

Згідно довідки Дар`ївської сільської військової адміністрації вих. № 299 від 26.12.2023, на території Дар`ївської СТГ станом на 24.02.2022 перебувало 2726,8353 га земельних ділянок для сільськогосподарського використання (ріллі). У період окупації землі ТОВ «Макеша» не оброблялися. З грудня 2022 триває процес розмінування земель сільськогосподарського призначення, що розташовані на території громади. Діяльність підприємства «Макеша» на земельних ділянках, що розташовані на території громади, було відновлено у 2023 році.

Згідно з фінансовою звітністю відповідача станом на 31.12.2021 чистий дохід від реалізації продукції склав 83 885,30 тис. грн, станом на 31.12.2022 - 369,80 тис грн.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про настання у відповідача форс-мажорних обставин, а також наявності причинно-наслідкового зв`язку між даними обставинами та неможливістю вчасно та належно виконати зобов`язання за спірним договором. Оскільки у період окупації землі ТОВ «Макеша» не оброблялися, з грудня 2022 року тривав процес розмінування земель сільськогосподарського призначення, що розташовані на території громади, діяльність відповідача в силу визначених обставин була ускладнена, що й призвело до неможливості своєчасного виконання зобов`язання.

При цьому суд приймає до уваги, що розмір основного боргу відповідачем було оплачено у повному обсязі (частково до відкриття провадження, а решту у розмірі 300 000,00 грн одразу після відкриття провадження у справі). Суд зауважує, що договір між сторонами укладено у 21.01.2022, тобто буквально за місяць до повномасштабного вторгнення Російської Федерації, відтак укладаючи договір сторони не могли передбачити настання невдовзі обставин непереборної сили. Також суд враховує, що відповідач 29.03.2022 підписав із застосуванням електронного цифрового підпису документи про поставку, що за переконанням суду свідчить про відсутність у відповідача умислу на ухилення від виконання договірних зобов`язань.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Законодавцем як одну із засад (принципів) господарського судочинства визначено змагальність сторін (п. 4 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Положеннями ч. 1 ст. 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За правилами ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Проаналізувавши встановлені обставини в їх сукупності, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю Агротек-Інвест про стягнення пені не підлягають задоволенню, з урахуванням висновку суду про наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання за договором поставки № 31044 З-АТ від 21.01.2022.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову, судовий збір в порядку ст. 129 ГПК України позивачу не відшкодовується

Керуючись ст. ст. 4, 5, 74, 123, 126, 129, 237-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України суд

ВИРІШИВ:

1.В задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю Агротек-Інвест до товариства з обмеженою відповідальністю Макеша про стягнення пені у розмірі 590 517,53 грн відмовити у повному обсязі.

2. Судові витрати у справі покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження аби прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення складено та підписано 21 лютого 2024 р.

Суддя Н.Д. Петренко