Рішення

від 12.02.2024 по справі 916/3812/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" лютого 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3812/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф. при секретарі судового засідання Фатєєвої Г.В. розглянувши справу №916/3812/23

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю ПРОМАГРОЛІЗИНГ- УКРАЇНИ (03110, м. Київ, вул. Олександра Пироговського, буд. 19, корпус 4, код ЄДРПОУ 37768114)

до відповідача Приватного підприємства ОРГАНІК СІСТЕМ (75006, Херсонська область, Херсонський район, селище Велетенське, вул. Центральна, буд. б/н, код ЄДРПОУ 34739300)

про стягнення 921 698,78грн.

Представник:

Від позивача: Лобач І.А. самопредставництво;

Від відповідача: Сергєєва К.О. довіреність;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ПРОМАГРОЛІЗИНГ- УКРАЇНИ звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства ОРГАНІК СІСТЕМ про стягнення 921 698,78грн.

Ухвалою від 04.09.2023р. судом, у порядку ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ПРОМАГРОЛІЗИНГ- УКРАЇНИ було залишено без руху.

12.09.2023р. до господарського суду надійшла заява (вх. №31454/23) від Товариство з обмеженою відповідальністю ПРОМАГРОЛІЗИНГ- УКРАЇНИ про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.09.2023р. було відкрито провадження по справі №916/3812/23.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.11.2023р. підготовче провадження було закрито, розгляд справи призначено по суті в судовому засіданні.

03.11.2023р. за вх. №39697/23 до суду від відповідача надійшов відзив на позову заяву, згідно якого позовні вимоги в частині додаткової винагороди, пені, 3% річних та інфляційних витрат не визнає та просить суд в їх задоволенні відмовити.

Поряд з цим, у відзив на позову заяву відповідачем заявлено клопотання про зменшення нарахованих штрафних санкцій, неустойки.

10.11.2023р. за вх. №40826/23 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої позивач вважає що заперечення відповідача є безпідставними, не підтверджені належним та допустимим доказами, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

26.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промагролізинг-Україна" (лізингодавець, позивач) та Приватним підприємством "Органік Сістемс" (лізингоодержувач, відповідач) було укладено Договір фінансового лізингу №09/03Л, за умовами якого лізингодавець передає лізингоодуржувачу на умовах лізингу у строкове платне володіння та користування з правом викупу майно, найменування, кількісні та якісні характеристики якого визначені у Додатку №1 "Специфікація" до даного Договору (надалі - предмет лізингу), а лізингоодержувач зобов`язується прийняти предмет лізингу у володіння та користування на строк, зазначений в п.3.2 договору, та здійснювати лізингові платежі на умовах даного договору.

Договірна вартість предмета лізингу складає 2 058 073,65 грн. з ПДВ (п.1.2 договору).

Додаток №3 до даного Договору "Графік лізингових платежів" визначає розміри, порядок та терміни сплати лізингоодержувачем лізингових платежів по цьому договору (п.1.3 договору).

За умовами п.п.3.1, 3.2 договору, договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Строк лізингу по даному договору складає 36 місяців та відраховується з моменту фактичної передачі предмета лізингу від лізингодавця до лізингоодержувача, тобто з дати підписання сторонами Акту приймання-передачі предмета лізингу.

Відповідно до п.4.1 договору, передача предмета лізингу здійснюється протягом 30 робочих днів з моменту виконання лізингоодержувачем умов п.5.2 цього Договору за умови укладання сторонами додаткової (-вих) угоди про зміну договірної вартості предмету лізингу, розміру лізингових платежів і відповідних змін у Графіку лізингових платежів, Специфікації згідно з п.5.10 договору. В іншому випадку лізингодавець письмово інформує лізингоодержувача та має право перенести доту передачі предмет лізингу в користування лізингоодердувачу до усунення таких перешкод або лізингодавець має право відмовитися від виконання своїх зобов`язань за цим договором повністю або частково.

Підписання Акту приймання-передачі предмету лізингу сторонами свідчить про прийняття лізингоодержувачем предмета лізингу у тимчасове володіння і користування та є підставою для вимоги лізингодавцем сплати лізингових платежів згідно Додатку №3 до Договору, за винятком авансу, який сплачується відповідно до п.5.2 Договору (п.4.5 договору).

Згідно п.5.1 договору до лізингового платежу за цим Договором згідно Додатку №3 "Графік лізингових платежів" входить: договірна вартість предмета лізингу 2 058 073,65 грн., винагорода лізингодавця 253 829,10грн., інші витрати лізингодавця 154 355,52 грн.

Лізингоодержувач у строк по 09.04.2020р. сплачує в безготівковій формі на рахунок лізингодавця авансовий платіж, визначений у Додатку №3 "Графік лізингових платежів", що є невід`ємною частиною даного договору (п.5.2 договору)

Пунктом 5.3 договору, передбачено що лізингові платежі вносяться лізингоодержувачем в безготівковій формі у розмірі та в строки, вказані у Додатку №3 до Договору.

Датою оплати лізингових платежів є дата зарахування даних платежів на рахунок лізингодавця (п.5.4 договору).

Відповідно до п. 7.2.8 договору, лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно вносити лізингові платежі згідно Додатку №3 до даного договору (п.7.2.8 договору).

Позивач вказує, що на виконання умов договору ним було передано відповідачу предмет лізингу після здійснення останнім оплати авансового платежу, а саме: автопаливозаправник ТК-М-5340-APZ-10.0, заводський номер НОМЕР_1 , в тому числі шасі МАЗ-3540С2-585-013, заводський номер НОМЕР_2 , та обладнання APZ-10.0, заводський номер 004, що підтверджується актом приймання-передачі предмета лізингу від 23.06.2020р.

Проте, як зазначає позивач, відповідач не виконує взяті на себе зобов`язання щодо сплати лізингових платежів за Договором у відповідних розмірах та в терміни, які встановлені Графіком лізингових платежів (додатк№3 до Договору), внаслідок чого у нього виникла прострочена заборгованість в сумі 629 999,23грн.

Згідно положень п. 5.7 договору, у разі прострочення сплати лізингоодержувачем лізингових платежів більше ніж на п`ять календарних днів, сума винагороди лізингодавця за Договором підлягає сплаті у подвійному розмірі, виходячи з розміру винагороди лізингодавця в періоді, в якому допущено таке прострочення.

Позивач зазначає, що оскільки відповідач порушив свої зобов`язання щодо сплати лізингових платежів за договором, ним на підставі п.5.7 договору було нарахована відповідачу додаткова винагорода в розмірі 34 682,36грн., яка останнім не сплачена.

Відповідно до п.8.4 договору, сторони погодили, що нарахування пені за даним договором не обмежується шестимісячним строком її нарахування. У разі прострочення сплати лізингоодержувачем лізингових платежів, а також усіх інших платежів, які належать до сплати лізингоодержувачем згідно до даного договору та чинного законодавства, лізингодавець має право стягнути з лізингоодержувача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від непогашеної заборгованості по лізингових платежах та/або інших платежах за кожний день прострочення за весь період часу, протягом якого не виконано зобов`язання зі сплати по день фактичної оплати.

У зв`язку з порушенням Відповідачем зобов`язань за договором Позивачем було нараховано Відповідачу пеню у розмірі 213 048,88 грн., 3% річних у розмірі 12 950,70 грн. та інфляційних втрати у розмірі 31 017,61грн.

Крім того, позивач зазначає, що 23.06.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією №66, в якій просив погасити основну заборгованість, додаткову винагороду лізингодавця, пеню, збитки від інфляції та 3% річних. Проте відповідна претензія була залишена відповідачем буз відповіді та задоволення.

Отже посилаючись на вищенаведені обставини Товариство з обмеженою відповідальністю ПРОМАГРОЛІЗИНГ- УКРАЇНИ звернулось до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як встановлено судом, 26.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промагролізинг-Україна" (лізингодавець, позивач) та Приватним підприємством "Органік Сістемс" (лізингоодержувач, відповідач) було укладено Договір фінансового лізингу №09/03Л, за умовами якого лізингодавець передає лізингоодуржувачу на умовах лізингу у строкове платне володіння та користування з правом викупу майно, найменування, кількісні та якісні характеристики якого визначені у Додатку №1 "Специфікація" до даного Договору (надалі - предмет лізингу), а лізингоодержувач зобов`язується прийняти предмет лізингу у володіння та користування на строк, зазначений в п.3.2 договору, та здійснювати лізингові платежі на умовах даного договору.

Відповідно до ст. 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Об`єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Згідно з ч. 1 статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг) на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом (ч. 2 ст. 806 ЦК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Яке вбачається з матеріалів справи, Позивач на виконання умов договору передав відповідачу предмет лізингу, а саме: автопаливозаправник ТК-М-5340-APZ-10.0, заводський номер НОМЕР_1 , в тому числі шасі МАЗ-3540С2-585-013, заводський номер НОМЕР_2 , та обладнання APZ-10.0, заводський номер 004, що підтверджується актом приймання-передачі предмета лізингу від 23.06.2020р.

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У свою чергу, відповідач грошові зобов`язання виконав частково, не сплативши починаючи з червня 2022р. у повній мірі платежі, які передбачені умовами Договору фінансового лізингу, внаслідок чого у відповідача утворилася прострочена заборгованість перед позивачем у розмірі 629 999,23грн.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до ч.ч. 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин обов`язок доведення факту повного та своєчасного виконання грошових зобов`язань за договором фінансового лізингу закон покладає на лізингоодержувача.

Суд зазначає, що відповідачем за час слухання справи не надано доказів відсутності боргу або контррозрахунку заявленої до стягнення суми, відповідач не спростував вимоги позивача, не надав суду належні докази, які свідчать про відсутність заборгованості перед кредитором за договірними зобов`язаннями.

Отже, з урахуванням наведеного вище, в спірних правовідносинах відповідачем порушено умови Договору фінансового лізингу в частині повного та своєчасного здійснення передбачених договором платежів, в зв`язку з чим позовні вимоги щодо стягнення з останнього заборгованості по сплаті лізингових платежів за договором в сумі 629 999,23грн. є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджені та підлягають задоволенню.

Крім основного боргу позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача: додаткову винагороду Лізингодавця відповідно до п. 5.7 Договору у розмірі 34 682,36грн., пеню відповідно до п. 8.4 Договору в суму 213 048,88 грн., 3% річних в розмірі 12 950,70 грн., та інфляційні втрати в сумі 31 017,61 грн.

Щодо заявленої позивачем до стягнення додаткової винагороди Лізингодавця відповідно до п. 5.7 Договору, суд зазначає, що відповідно до вказаної умови Договору у разі прострочення сплати лізингоодержувачем лізингових платежів більше ніж на п`ять календарних днів, сума винагороди лізингодавця за Договором підлягає сплаті у подвійному розмірі, виходячи з розміру винагороди лізингодавця в періоді, в якому допущено таке прострочення.

Враховуючи встановлені судом обставини порушення відповідачем сплати лізингових платежів більше ніж на 5 календарних днів, вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМАГРОЛІЗИНГ-УКРАЇНА» про стягнення Приватного підприємства "Органік Сістемс" додаткової винагороди лізингодавця у розмірі 34 682,36 грн є обґрунтованими.

Щодо заявлених позивачем до стягнення сум процентів річних та інфляційних втрат суд зазначає таке.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи наведене у своїй сукупності, суд приходить до висновку про правомірність та обґрунтованість звернення позивача із вимогою про сплату інфляційних витрат та 3% річних.

Згідно з п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань (з наступними змінами і доповненнями) огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Згідно роз`яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Розглянувши наданий позивачем розрахунок трьох відсотків річних, суд доходить висновку, що вказаний розрахунок було здійснено позивачем обґрунтовано, з урахуванням приписів чинного законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з Приватного підприємства ОРГАНІК СІСТЕМ трьох відсотків річних в розмірі 12 950,70грн. підлягають задоволенню.

Разом з тим, дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних витрат, господарський суд зазначає що позивачем під час здійснення розрахунку не було враховано дефляцію, розмір якої відповідно до абзацу 3 п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань також повинен враховуватися під час розрахунку збитків від інфляції.

Так, здійснивши перерахунок інфляційних витрат за допомогою системи Ліга Закон, судом встановлено, що загальна сума інфляційних витрат яка підлягає задоволенню становить 21 795,71грн..

Щодо заявленої позивачем до стягнення суми пені суд зазначає таке.

За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до п. 8.4 Договору сторони погодили, що нарахування пені за даним Договором не обмежується шестимісячним строком її нарахування. У разі прострочення сплати лізингоодержувачем лізингових платежів, а також усіх інших платежів, які належать до сплати лізингоодержувачем згідно з даним Договором та чинним законодавством, лізингодавець має право стягнути з лізингоодержувача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від непогашеної заборгованості по лізингових платежах та/або інших платежах за кожний день прострочки за весь період часу, протягом якого не виконано зобов`язання зі сплати, по день фактичної оплати.

Отже, на підставі статті 549 ЦК України, статті 230 ГК України та умов Договору, позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню.

Суд перевірив наведений позивачем розрахунок пені та встановив, що таке нарахування позивачем проведено арифметично правильно, а, отже позовні вимоги в цій частині також є обґрунтованими.

Поряд з цим відповідач у своєму відзиві на позов просить суд зменшити розмір штрафних санкцій та неустойки, яке мотивоване, зокрема, тим, що в даному випадку, розмір санкцій може бути зменшений у зв`язку із тим, що невиконання ПСП ОРГАНІК СІСТЕМ зобов`язань за Договором пов`язано із форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), не здійснення господарської діяльності внаслідок окупації, розкрадання, тощо (що вплинуло на фінансовий стан відповідача), враховуючи належне своєчасне та в повному обсязі виконання зобов`язань до війни, часткове виконання під час війни.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятком, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка наявним доказам, якими заявник обґрунтовує свої заперечення.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 року, за своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов`язання.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії. Крім цього, наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Разом з тим, чинним законодавством України не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Тому, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 року у справі №911/867/19 та 25.02.2020 року у справі №904/2542/19).

Так, у п. 8.22 - 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 року у справі №910/353/19).

З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (аналогічний висновок наявний у постановах Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №925/577/21, від 28.06.2022 року у справі №902/653/21).

Отже, суд враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (п. 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 року у справі № 905/1409/21).

Відтак з урахування вищенаведеного, суд доходить висновку щодо необхідності зменшення розміру заявлених штрафних санкцій у вигляді пені, що підлягає до стягнення з відповідача, до 30% від заявленої позивачем суми пені за несвоєчасну оплату лізінгових платежів. Отже, з відповідача підлягає стягненню пеня за несвоєчасну оплату лізінгових платежів у розмірі 63 914,66грн. (213 048,88 грн. х 30%).

Поряд з цим, заперечуючи проти задоволення позовних вимог в частині стягнення додаткової винагороди, процентів річних, інфляційних витрат та пені, відповідач посилається на наявність форс-мажорних обставин, як на підставу для звільнення від відповідальності, зазначаючи наступне.

Листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 р. засвідчено, що військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану є форс-мажорннми обставинами (обставинами непереборної сили) та до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності по зобов`язанням за договорами, виконання яких настало і стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.

Приватне підприємство ОРГАНІК СІСТЕМ є суб`єктом господарювання, основним видом діяльності якого є вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів, вирощуванням зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, допоміжна діяльність у рослинництві, післяурожайна діяльність, оброблення насіння для відтворення оптова торгівля зерном, необробленим тютюном насінням і кормами для тварин. Юридичною адресою підприємства до 07.07.2023р. було Херсонська область, Скадовський район, м. Гола Пристань, вул. 1 Травня, 304, а з 07.07.1012р. юридичною адресою підприємства було замінено на адресу: Херсонська область, Херсонський район, сщ. Велетенське, вул. Центральна, буд. б/н.

Відповідач вказує, що загальновідомим фактом є те, що частина фактом є те, що Херсонська обл., Скадовський р-н, м. Гола Пристань досі в окупації і частина Миколаївської області та вся Херсонська область, в тому числі Херсонська обл. Херсонський р-н, сщ. Велетенське були в окупації і знаходилися в зоні активних бойових дій, що підтверджується наказами Мінінтеграції в т.ч. від 22.12.2022р. № 309 та іншими, якими затверджено Перелік територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні). Херсонська обл. Херсонський р-н., сщ. Велетенське перебували в тимчасовій окупації і були деокуповані лише 11.11.2022 р. Об`єкти Відповідача досі знаходяться на території активних бойових дій та тимчасово окупованій території: Херсонська обл. Скадовський р-н, м. Гола Пристань що підтверджується Свідоцтвами про право власності та Витягами з Державного реєстру речових прав. Об`єкти ПП «Органік Сістемс» (бізнес) були захоплені військами рф про що до Нацполіції подані відповідні заяви про втрату контролю, відкриті кримінальні провадження тощо. Режим окупації не дозволяє/не надає можливостей для здійснення будь-якої законної господарської діяльності. Тому, об`єкти Відповідача в Херсонській області не працювали та не працюють на сьогодні. Після деокупації, землі Миколаївської, та частини Херсонської областей не придатні для використання, у зв`язку з їх забрудненням вибухонебезпечними предметами, внаслідок активних бойових дій. Тобто, Форс-мажорні обставини продовжуються. Вирощування не можливе. Господарська діяльність не ведеться.

Суд відповідні посилання відповідача оцінює критично з огляду на наступне.

Відповідно до п.п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.6 Договору сторони цього Договору звільняються від відповідальності за часткове чи повне невиконання зобов`язань за цим Договором, якщо не невиконання зумовлене наслідком форс-мажорних обставин, до яких відносяться обставини непереборної сили, що виникли після укладання цього Договору в результаті незалежних від сторін цього Договору причин, непередбачених і невідворотних розумними запобіжними заходами подій надзвичайною характеру: природні катастрофи, війна, блокада, страйк у галузі чи регіоні, епідемії або події, які виникли у наслідок прийняття актів органами державної влади, що потягнули за собою неможливість виконання цього Договору. Сторона цього Договору, на яку вилинули форс-мажорні обставини, зобов`язана сповістити про це іншій Стороні цього Договору телефаксом протягом трьох днів із дня настання/закінчення терміну дії форс-мажорних обставин, з одночасним дублюванням повідомлення рекомендованим листом, спрямованим іншій Стороні цього Договору. Повідомлення про настання форс-мажорних обставин повинне бути підтверджено торгово-промисловою палатою. Дане підтвердження Торгово-промислової палати України спрямовується іншій Стороні цього Договору протягом п`ятнадцяти днів з дати настання форс-мажорних обставин. Несвоєчасне повідомлення про настання, тривалість чи закінчення дії форс-мажорних обставин і ліквідації їхніх наслідків позбавляє сторону цього Договору, яка несвоєчасно повідомила про це, права посилатися на ці обставини і зобов`язує її виконувати взяті на себе зобов`язання за цим Договором вчасно, у повному обсязі й у терміни, зазначені в цьому Договорі.

Поряд з цим, доказів повідомлення лізингоодержувачем лізингодавця про настання форс-мажорних обставин, в тому числі і протягом встановленого договором строку з моменту їх настання відповідачем у встановленому процесуальним законом порядку до матеріалів справи не надано. При цьому, суд акцентує увагу, що п. 11.6 Договору сторони погодили, що у разі не повідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання таких обставин позбавляє відповідну сторону права посилатися на форс-мажор у майбутньому.

Крім того, щодо посилань відповідача, що порушення зобов`язань за Договором сталося внаслідок дії непереборної сили - військової агресії російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану на території України, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022 року. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними. Це означає, що війна є форс-мажором, тобто обставиною непереборної сили.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України»).

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Також згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов`язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов`язання лише для однієї із сторін.

Отже, не ставлячи під сумнів те, що війна та пов`язані з нею події є обставинами непереборної сили, господарський суд зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 30.11.2021 у справі № 913/785/17.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 визначено, що належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат.

В матеріалах справи відсутні докази засвідчення Торгово-промисловою палатою України для Приватного підприємства «Органік Сістемс» за його зверненням введення воєнного стану, як форс-мажорної обставини, що об`єктивно унеможливлює виконання підприємством зобов`язань за Договором, шляхом видачі відповідного сертифіката.

При цьому, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Одного лише абстрактного посилання на наявність форс-мажору буде недостатньо.

Зокрема, з цього приводу в постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначено: «... Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

З огляду на викладене, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим).

При цьому, відповідно до законодавства відсутність коштів у відповідача та зупинення чи ускладнення ведення ним господарської діяльності не вважаються форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).

За таких обставин, суд відхиляє посилання відповідача на настання форс-мажорних обставин та звільнення його від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання перед позивачем за Договором.

Крім того, суд зауважує, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Також суд зазначає, що передбачена умовами договору п.5.7, 5.8 додаткова винагорода за прострочення сплати лізингових платежів, є подвійною платою винагороди лізингодавця та самостійною майновою відповідальністю у сфері правовідносин фінансового лізину, та не входить до складу господарсько-правової відповідальності, зокрема не є штрафною санкцією у розумінні статті 230 ГК України (неустойкою, штрафом, пенею), а тому не підлягає застосування у взаємозв`язку із приписами ст. 617 ЦК України та ст. 218 ГК України.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ПРОМАГРОЛІЗИНГ- УКРАЇНИ є обґрунтовані, підтверджуються належними та допустимими докази, проте враховуючи зменшення пені та перерахунок інфляційних витрат підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю ПРОМАГРОЛІЗИНГ- УКРАЇНИ (03110, м. Київ, вул. Олександра Пироговського, буд. 19, корпус 4, код ЄДРПОУ 37768114) до Приватного підприємства ОРГАНІК СІСТЕМ (75006, Херсонська область, Херсонський район, селище Велетенське, вул. Центральна, буд. б/н, код ЄДРПОУ 34739300) задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства ОРГАНІК СІСТЕМ (75006, Херсонська область, Херсонський район, селище Велетенське, вул. Центральна, буд. б/н, код ЄДРПОУ 34739300) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ПРОМАГРОЛІЗИНГ- УКРАЇНИ (03110, м. Київ, вул. Олександра Пироговського, буд. 19, корпус 4, код ЄДРПОУ 37768114) основний борг в сумі 629 999 (шістсот двадцять дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять)грн. 23коп., додаткову винагороду Лізингодавця відповідно до п. 5.7 договору в розмірі 34 682 (тридцять чотири тисячі шістсот вісімдесят дві)грн. 36коп., пеню в сумі 63 914 (шістдесят три тисячі дев`ятсот чотирнадцять)грн. 66коп., інфляційні витрати в розмірі 21 795 (двадцять одна тисяча сімсот дев`яносто п`ять)грн. 71коп., 3% річних в сумі 12 950 (дванадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят)грн. 70коп. та судовий збір в сумі 13 687 (тринадцять тисяч шістсот вісімдесят сім)грн. 15коп.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 22 лютого 2024 р.

Суддя К.Ф. Погребна