Рішення

від 22.02.2024 по справі 918/1333/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2024 р. м. РівнеСправа № 918/1333/23

Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,

розглянув матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна"

до відповідача: Приватного підприємства "Телерадіокомпанія Артем"

про: стягнення в сумі 64 636,39 грн

секретар судового засідання: С.Коваль

представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача Приватного підприємства "Телерадіокомпанія Артем" про стягнення 94 636,39 грн, з яких: 65 315,00 грн, 16 266,12 грн пені, 10 081,20 грн інфляційні втрати, 2 974,07 грн три відсотки річних.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позовні вимоги аргументовані тим, що позивач та відповідач уклали субліцензійний договір №УНІ-115481/2021 від 26 лютого 2021 року, під час виконання якого відповідач допустив заборгованість з оплати за надані невиключні суміжні права в розмірі 65 315,00 грн.

Керуючись положеннями пункту 5.3. договору, за прострочення сплати заборгованості позивач нарахував відповідачу 16 233,12 грн пені. А також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач нарахував відповідачу 10 081,20 грн інфляційних втрат та 2 974,07 грн відсотків річних.

Відповідач відзиву на позов суду не надав.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 27 грудня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено на 23 січня 2024 року.

Ухвалою суду від 23 січня 2024 року розгляд справи відкладено на 13 лютого 2024 року

Ухвалою суду від 13 лютого 2024 року розгляд справи відкладено на 22 лютого 2024 року.

Ухвалою суду від 22 лютого 2024 року закрито провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна" до Приватного підприємства "Телерадіокомпанія Артем" в частині вимог про стягнення заборгованості в сумі 30 000,00 грн.

Таким чином, станом на даний час позовні вимоги становлять 35 315,00 грн заборгованості, 16 266,12 грн пені, 10 081,20 грн інфляційних втрат, 2 974,07 грн процентів річних.

МОТИВИ СУДУ ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

26 лютого 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна" (позивач/ліцензіат) та Приватне підприємство "Телерадіокомпанія Артем" (відповідач/субліцензіат) уклали субліцензійний договір №УНІ-115481/2021 (надалі договір), відповідно до предмету якого ліцензіат на умовах, визначених у цьому договорі, надає субліцензіату невиключне суміжне право на використання програм шляхом їх розповсюдження у складі соціальною пакету (обов`язково) та базового пакету (обов`язково), та в решті пакетів (на вибір субліцензіата) за допомогою аналогової мережі (далі - "право на розповсюдження"), а субліцензіат зобов`язується оплатити та використовувати надане йому право на розповсюдження відповідно до умов цього договору.

Згідно з умовами пункту 2.2. договору, передача права на розповсюдження у звітному місяці підтверджується двосторонніми актами прийому-передачі прав (далі - "акт"), датованими останнім днем звітного місяця, що будуть підписуватися ліцензіатом, а також субліцензіатом за кожен звітний місяць. Ліцензіат направляє субліцензіату два підписаних зі сторони ліцензіата примірники акту рекомендованим листом або кур`єрською доставкою з повідомленням про вручення. Субліцензіат зобов`язується протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня отримання акту підписати та повернути ліцензіату один примірник акту. У випадку, якщо у вказаний строк ліцензіат не отримав від субліцензіата підписаний примірник акту, акт вважається підписаним субліцензіатом та право на розповсюдження програм переданим субліцензіату.

Пунктом 2.2.1. договору передбачено, що ліцензіат підписує та надсилає субліцензіату кореспонденцію (у т.ч. рахунки, акти, додаткові угоди, цей договір, інші документи) на поштову адресу, про яку субліцензіат письмово повідомив ліцензіата, в інших випадках - на адресу місцезнаходження субліцензіата (юридичну адресу), зазначену у договорі. Ризики, пов`язані з отриманням кореспонденції за повідомленою субліцензіатом поштовою адресою та за його місцезнаходженням (юридичною адресою) приймає на себе субліцензіат.

Пунктом 2.2.2. договору встановлено, що у разі неможливості субліцензіата отримати за поштовою адресою та/або за своїм місцезнаходженням (юридичною адресою) кореспонденції незалежно від причин (зміни фактичного місця перебування, блокування офісу, проведення антитерористичної операції, фактичної відсутності адресата за вказаною адресою, недоставляння/повернення кореспонденції відділенням пошти/кур`єрською службою, з будь-яких інших причин) у субліцензіата на підставі цього пункту договору виникає зобов`язання завчасно письмово повідомити про такі обставини ліцензіата, а також зазначити нову адресу чи з`явитися в офіс ліцензіата для одержання уповноваженою особою субліцензіата відповідних документів. Субліцензіат за цим пунктом договору зобов`язується самостійно звертатися до ліцензіата (у т.ч. зв`язуватися засобами телефонного зв`язку, електронної пошти тощо), а також за необхідності з`являтися до офісу ліцензіата у разі неодержання та/або неможливості одержання кореспонденції від ліцензіата з причин, за які ліцензіат не відповідає. При цьому презюмується, що субліцензіат, який не повідомляє ліцензіата про неодержання кореспонденції та/або який не з`являється до офісу ліцензіат для отримання кореспонденції, є таким, що належно отримує всю кореспонденцію від ліцензіата (у т.ч. рахунки, акти, додаткові угоди, цей договір, інші документи), а також позбавляється права посилатися в подальшому на обставши неодержання від ліцензіата кореспонденції

У липні 2023 року позивач направив відповідачу акти прийому - передачі за період з березня 2021 року по липень 2022 року.

Згідно з положеннями пункту 4.1. договору, винагорода вважається роялті та не оподатковується ПДВ згідно з п.п. 196.1.6 Податкового кодексу України.

Згідно з умовами пункту 4.2. договору, щомісячна сума винагороди становить 13 600,00 грн без ПДВ.

Відповідно до пункту 4.3. договору, сума щомісячної винагороди вказується ліцензіатом, в рахунках-фактурах за відповідний звітний місяць, у якому субліцензіату було надано право на розповсюдження.

Пунктами 4.4.-4.5. договору встановлено, що загальна сума винагороди за весь строк дії договору становить ціну договору. Субліцензіат до 15 числа місяця, наступного за звітним, зобов`язується перераховувати на відповідний поточний рахунок ліцензіата винагороду за звітний місяць в розмірі, що визначається згідно п. 4.2 договору, на підставі рахунку-фактури ліцензіата за звітний місяць.

Також, пунктом 4.7. договору передбачено, що протягом всього строку, а також протягом трьох років після закінчення строку договору кожна сторона вправі вимагати провести звіряння розрахунків за договором, про що сторони складають відповідний акт звіряння розрахунків за відповідний період.

В матеріалах справи наявний акт звірки взаємних розрахунків, за яким за спірним договором у період з 01 січня 2021 року по 19 січня 2022 року у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 99 800,00 грн.

Позивач у своєму позові вказує, що у січні та квітні 2022 року відповідач частково погасив загальну заборгованість, яка зафіксована актом звіряння від 19 січня 2022 року, на суму 34 485 гривень.

Таким чином, станом на час пред`явлення даного позову, заборгованість відповідача становила 65 315,00 грн.

Після пред`явлення позову відповідач також сплатив 30 000,00 грн.

Як слідує з матеріалів справи, 15 червня 2023 року позивач на електронну адресу відповідача надіслав претензію про сплату заборгованості.

Відповідно до пункту 5.3. договору, у випадку несвоєчасної виплати субліцензіатом на рахунок ліцензіата винагороди, або її частини, відповідно до умов розділу 4 цього договору, ліцензіат має право нарахувати, а субліцензіат зобов`язується сплатити на відповідний рахунок ліцензіата пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від розміру несвоєчасно оплаченої винагороди за кожен день прострочення.

Керуючись положеннями пункту 5.3. договору, за прострочення сплати заборгованості позивач нарахував відповідачу 16 233,12 грн пені. А також відповідно до положень статті 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу 10 081,20 грн інфляційних втрат та 2 974,07 грн процентів річних.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

З наведених обставин встановлено, що спірні правовідносини за своїм змістом є майновими, договірними та стосуються розпорядженням майновими правами інтелектуальної власності. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає свої права порушеними через невиконання відповідачем зобов`язання щодо оплати вартості наданих послуг.

Розглядаючи даний спір суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до статей 526, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно з визначеннями статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з правилами статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до положень статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Частинами 1, 3 статті 202 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з нормами частини 1 статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1107 ЦК України, розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких правочинів: 1) ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності; 2) ліцензійний договір; 3) договір про створення за замовленням і використання об`єкта права інтелектуальної власності; 4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; 5) інший правочин щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Правочин щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій (електронній) формі, за винятком випадків, визначених законом.

У разі недодержання письмової (електронної) форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним.

Законом можуть бути встановлені випадки, в яких договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності може укладатись усно.

Згідно з нормами статті 1109 ЦК України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності визначеним способом (способами) протягом певного строку на певній території, а ліцензіат зобов`язується вносити плату за використання об`єкта, якщо інше не встановлено договором.

У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об`єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об`єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об`єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об`єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Суд встановив, що згідно із наявним в матеріалах справи доказів стверджується заборгованість відповідача перед позивачем за договором в розмірі 35 315,00 грн. Доказів оплати вказаної заборгованості матеріали справи не містять, а тому позовні вимоги про стягнення 35 315,00 грн заборгованості є обґрунтованими та мають бути задоволені.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Як зазначено в статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За змістом частини 2 статті 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Тож до правовідносин сторін договору щодо забезпечення належного виконання господарського договору штрафними санкціями (штраф, пеня) необхідно застосовувати положення глави 26 ГК України.

Згідно зі статтею 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частина 1 статті 173 ГК України містить визначення господарського зобов`язання, яким визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Керуючись положеннями пункту 5.3. договору, за прострочення сплати заборгованості за період з 01 червня 2022 року по 30 листопада 2022 року позивач нарахував відповідачу 16 233,12 грн пені.

Водночас позивач вказує, що нарахування штрафних санкцій у вигляді пені має відбуватись протягом шести місяців від дати, визначеної відповідачем у листі від 19.01.2022 року, як нібито погодженого сторонами терміну остаточного погашення заборгованості, тобто до 31 травня 2022 року.

Так, у своєму листі вих.№01/22 від 19.01.2022 року позивач запропонував відповідачу розстрочення наявної заборгованості за договорами (в тому числі договором, яким врегульовано правовідносини у даному спорі) та вказав дату остаточного погашення заборгованості - 31 травня 2022 року.

А проте, суд не погоджується з позицією позивача, що односторонній лист позивача змінив умови двостороннього правочину.

Так, згідно з умовами пункту 8.2.договору, цей договір може бути змінений чи доповнений тільки за взаємною згодою сторін, оформленою у вигляді додаткової угоди, яка з моменту її укладення стає невід`ємною частиною договору.

Згідно з умовами пункту 8.6. договору, всі додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід`ємною частішою за умови, що вони укладені в письмовій формі, підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками ліцензіата, а також субліцензіата.

Суд звертає увагу позивача, що порядок та строки розрахунків врегульовані положеннями укладеного договору.

Згідно з приписами статті 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вичиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Доказів зміни у встановленій договором та законом формі сторони суду не надали, а отже твердження позивача про внесення змін до договору в частині визначення строків оплати не підтверджено обставинами справи.

Разом з тим необхідно відзначити наступне.

Згідно з нормами частини 6 статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 7 розділу IX "Прикінцеві положення" ГК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказані положення було внесено згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 02.04.2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України карантин. Надалі строк дії карантину неодноразово продовжувався.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", з квітня 2020 року продовжено строки застосування штрафних санкцій передбачених зокрема частиною 6 статті 232 ГК України.

Таким чином, позивач правомірно нарахував пеню на заборгованість з 01.06.2022 року по 30.11.2022 року, хоча право нараховувати штрафні санкції у позивача виникло від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, а саме: починаючи з 16 квітня 2021 року за несвоєчасну оплату послуг отриманих у березні 2021 року, і так далі щомісяця, з урахуванням строків погоджених у пункті 4.5. договору та фактичних оплат здійснених відповідачем.

За таких обставин суд перевірив наданий позивачем розрахунок, визнав його обґрунтованим. Таким чином, заявлена пеня в розмірі 16 266,12 грн відповідає умовам договору та вимогам закону. Водночас суд відзначає наступне.

Частинами 1, 2 статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При застосуванні частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України необхідно мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. За таких умов необхідно враховувати, що правила частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

За змістом зазначених норм зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Застосовуючи свої дискреційні повноваження, суд уважає за необхідне зазначити, що за змістом частини 3 статті 509 ЦК України, зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частина 1 статті 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором штрафу, пені, річних відсотків, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Отже, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною 4 статті 231 ГК України, є можливим, оскільки суб`єкти господарських відносин наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення при укладанні договору санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня та штраф застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.09.2019 року у справі №904/5770/18.

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Так, зокрема, неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №922/4294/19.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2014 р. № 7-рп/2013 у справі №1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Вказаний правовий висновок Конституційного Суду України знаходить своє відображення і в практиці Верховного Суду. Зокрема, в постанові від 16.03.2021 р. у справі №922/266/20 Верховний Суд зазначає, що заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.

Виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 р. у справі №902/538/18.

Ураховуючи викладені обставини та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме - справедливості, добросовісності та розумності, зважаючи на інтереси обох сторін, беручи до уваги ті обставини, що відповідач вчиняє дії щодо сплати заборгованості, а розмір неустойки становить близько половини заборгованості, та зважаючи на відсутність доказів понесення позивачем збитків, суд робить висновок про можливість у даному випадку зменшення розміру штрафних санкцій на 50 відсотків, тобто до 8 133,06 грн.

За таких обставин суд також ураховує, що позивач заявляє відшкодовування втрат від інфляційних процесів та відсотки річних за користування чужими грошовими коштами.

Керуючись положеннями статті 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу 10 081,20 грн інфляційних втрат та 2 974,07 грн процентів річних.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, здійснивши перерахунок інфляційних втрат та відсотків річних, робить висновок, що вказаний розрахунок позивач здійснив правильно.

Відповідно до приписів частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до положень статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Також, згідно з нормами статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Правилами статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Висновки суду

Суд встановив обставини щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача 35 315,00 грн заборгованості, 16 266,12 грн пені, 10 081,20 грн інфляційних втрат та 2 974,07 грн проценти річних.

Вказані вимоги є законними, відповідачем не спростованими, а отже такими, що мають бути задоволені.

Водночас суд вважає за необхідне зменшити розмір пені на 50 відсотків.

Розподіл судових витрат

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір за подання даного позову складає 2 684,00 грн.

Судовий збір в розмірі 850,84 грн може бути повернутий позивачу, про що зазначено в ухвалі суду від 22 лютого 2024 року.

Решта судового збору в розмірі 1 833,16 грн покладається на відповідача.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Телерадіокомпанія Артем" (35000, Рівненська область, Рівненський район, м.Костопіль, вул. Котляревського 10, ідентифікаційний код 32785051) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна" (03056, м. Київ, вул. Борщагівська 152Б, ідентифікаційний код 37226740) 35 315 (тридцять п`ять тисяч триста п`ятнадцять) грн 00 коп. заборгованості, 8 133 (вісім тисяч сто тридцять три) грн 06 коп. пені, 10 081 (десять тисяч вісімдесят один) грн 20 коп. інфляційних втрат, 2 974 (дві тисячі дев`ятсот сімдесят чотири) грн 07 коп. 3 відсотки річних та 1 833 (одна тисяча вісімсот тридцять три) грн 16 коп. судового збору.

3. В задоволенні вимог про стягнення 8 133,06 грн пені відмовити.

Позивач (Стягувач): Товариство з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна" (03056, м. Київ, вул. Борщагівська 152Б, ідентифікаційний код 37226740).

Відповідач (Боржник): Приватне підприємство "Телерадіокомпанія Артем" (35000, Рівненська область, Рівненський район, м.Костопіль, вул. Котляревського 10, ідентифікаційний код 32785051).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Суддя Андрій КАЧУР