Ухвала

від 13.02.2024 по справі 911/414/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

13 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 911/414/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

прокурора - Круш Т. О.,

відповідачів - ОСОБА_1 ,

розглянувши матеріали касаційної скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023 (судді: Яковлєв М. Л. - головуючий, Шаптала Є. Ю., Кравчук Г.А.)

у справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації

до відповідачів: 1) Козинської селищної ради; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдом"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: 1) ОСОБА_2 ; 2) ОСОБА_3 ; 3) ОСОБА_4 ; 4) ОСОБА_5 ; 5) Приватне акціонерне товариство "Київська пересувна механізована колона - 2"

про визнання недійсним рішень та витребування земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

1. У лютому 2018 року перший заступник прокурора Київської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України з позовом до Козинської селищної ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдом" (далі - ТОВ "Трейдом") про:

- визнання недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 28.04.2000 № 9/1 "Про вилучення земельної ділянки та зарахування її до земель запасу селищної ради" в частині вилучення із землекористування Київського державного лісогосподарського об`єднання "Київліс" (далі - КДЛО "Київліс") земельних ділянок в кварталі 38 виділі 24 Козинського лісництва;

- визнання недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 27.07.2000 № 6/4 "Про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки під розміщення товариства індивідуальних забудовників"; визнання недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 26.10.2000 № 5/3 "Про вилучення земельної ділянки та зарахування її до земель запасу селищної ради" в частині вилучення із землекористування КДЛО "Київліс" земельних ділянок в кварталі 38 виділах 22 та 24 Козинського лісництва;

- визнання недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 29.11.2001 № 6/1 "Про надання та передачу у приватну власність земельних ділянок із земель Товариства індивідуальних забудовників "Сосновий бір" в частині передачі безкоштовно у приватну власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків і господарських споруд, а також для ведення особистого підсобного господарства із земель Товариства індивідуальних забудовників "Сосновий бір" (далі - ТІЗ "Сосновий бір") ОСОБА_2 , площею 0,5762 га (ділянка № НОМЕР_1 ) та ОСОБА_5 , площею 0,4500 га (ділянка № НОМЕР_2 );

- витребування на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ТОВ "Трейдом" земельної ділянки площею 1,0527 га, кадастровий номер 3223155400:05:003:0041, розташованої на території Козинської селищної ради Обухівського району.

2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням органом місцевого самоврядування положень статей 13, 14, частини 2 статті 19 Конституції України, статей 24, 26, 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 3, 4, 6, 11, 16, 42 Лісового кодексу України, статей 1, 2, 9, 17, 19 Земельного кодексу України під час розпорядження спірними земельними ділянками, оскільки виконавчий комітет Козинської селищної ради вилучив землі лісогосподарського призначення, які знаходилися поза межами населеного пункту, з перевищенням наданих законом повноважень та без зміни цільового призначення, всупереч вимог статті 42 Лісового кодексу України, надавши земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських споруд і ведення особистого підсобного господарства.

3. ТОВ "Трейдом", заперечуючи проти позовних вимог, вказувало, зокрема, на ненадання прокурором документів на підтвердження доводів про розташування земельної ділянки, про витребування якої заявлено вимоги, не в межах селища Козин; недоведеність прокурором наявності у Верховної Ради України права на розпорядження спірною земельною ділянкою; недоведеність прокурором відсутність у Козинської селищної ради повноважень на зміну цільового призначення земельної ділянки; відсутність у Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України права на розпорядження спірною земельною ділянкою в межах населеного пункту, а отже невірне обрання прокурором позивача у справі.

Відповідач також з посиланням на положення статей 256, 267 Цивільного кодексу України заявляв про пропуск позовної давності.

4. Рішенням Господарського суду Київської області від 17.09.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021, у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Козинської селищної ради, ТОВ "Трейдом", треті особи, які не заявляючт самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та Приватне акціонерне товариство "Київська пересувна механізована колона-2" (далі - ПрАТ "Київська пересувна механізована колона-2") про визнання недійсними рішень виконавчого комітету селищної ради та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, відмовлено повністю.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2021 у справі № 911/414/18 постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 та рішення Господарського суду Київської області від 17.09.2020 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. Під час нового розгляду справи ухвалою Господарського суду Київської області від 07.12.2021 задоволено клопотання Київської обласної прокуратури про заміну у справі № 911/414/18 Кабінету Міністрів України на його процесуального правонаступника - Київську обласну державну адміністрацію. Замінено позивача - Кабінет Міністрів України на його процесуального правонаступника Київську обласну державну адміністрацію (далі - Київська облдержадміністрація).

6. Прокурор подав заяву від 10.02.2022 № 15/1-153вих22 (вх. № суду 3446/22 від 16.02.2022), яку прийнято судом до розгляду, про зміну предмета позову, відповідно до якої прокурор просив суд пункт 8 прохальної частини позовної заяви (з урахуванням заяви про уточнення заяви про зміну предмета позову) розглядати в такій редакції: витребувати на користь держави в особі Київської облдержадміністрації з незаконного володіння ТОВ "Трейдом" земельну ділянку кадастровий номер 3223155400:05:003:0058, площею 0,5863 га та земельну ділянку кадастровий номер 3223155400:05:003:0059, площею 0,4664 га, які знаходяться на території Козинської селищної ради Обухівського району, обґрунтовуючи необхідність уточнення вимог здійсненням відповідачем поділу спірної земельної ділянки.

7. Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.08.2022 частково задоволено заяву ТОВ "Трейдом" про закриття провадження у справі. Закрито провадження у справі № 911/414/18 в частині позовних вимог прокурора про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 29.11.2001 № 6/1 "Про надання та передачу у приватну власність земельних ділянок із земель Товариства індивідуальних забудовників "Сосновий бір" в частині передачі безкоштовно у приватну власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків і господарських споруд, а також для ведення особистого підсобного господарства із земель ТІЗ "Сосновий бір" ОСОБА_2 площею 0,5762 га (ділянка № НОМЕР_1 ) та ОСОБА_5 площею 0,4500 га (ділянка № НОМЕР_2 ). У решті вимог заяви про закриття провадження у справі відмовлено.

Отже, після закриття провадження у справі в частині позовних вимог прокурора, на розгляді суду залишились такі вимоги прокурора:

- про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 28.04.2000 № 9/1 "Про вилучення земельної ділянки та зарахування її до земель запасу селищної ради" в частині вилучення із землекористування КДЛО "Київліс" земельних ділянок в кварталі 38 виділі 24 Козинського лісництва;

- визнання недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 27.07.2000 № 6/4 "Про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки під розміщення товариства індивідуальних забудовників";

- визнання недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 26.10.2000 № 5/3 "Про вилучення земельної ділянки та зарахування її до земель запасу селищної ради" в частині вилучення із землекористування КДЛО "Київліс" земельних ділянок в кварталі 38 виділах 22 та 24 Козинського лісництва;

- витребування на користь держави в особі Київської облдержадміністрації з незаконного володіння ТОВ "Трейдом" земельну ділянку кадастровий номер 3223155400:05:003:0058, площею 0,5863 га та земельну ділянку кадастровий номер 3223155400:05:003:0059, площею 0,4664 га, які знаходяться на території Козинської селищної ради Обухівського району.

8. Рішенням Господарського суду Київської області від 28.03.2023 позовні вимоги задоволені частково, витребувано на користь держави в особі Київської облдержадміністрації з незаконного володіння ТОВ "Трейдом" земельну ділянку кадастровий номер 3223155400:05:003:0058, площею 0,5863 га та земельну ділянку кадастровий номер 3223155400:05:003:0059, площею 0,4664 га, які знаходяться на території Козинської селищної ради Обухівського району. В решті позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції зазначив, що Верховний Суд у постанові від 14.06.2021, скасовуючи судові рішення та передаючи справу на новий розгляд, вказував на те, що визначаючи правовий режим спірної земельної ділянки, суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги та не оцінили матеріали, які мають значення для правильного визначення правового режиму спірної земельної ділянки. Верховний Суд вказав на те, що суди попередніх інстанцій зазначили, що встановлення меж селищ міського типу до 01.01.2002 здійснювалося за проєктами встановлення меж селищ міського типу, які розглядалися і погоджувалися селищною і районною Радою народних депутатів та затверджувались обласною Радою народних депутатів, проте, перерахувавши відповідні рішення рад щодо змін меж території населеного пункту смт Козин, суди не зробили висновок щодо того, якими межі селища були на момент прийняття оскаржуваних рішень та, відповідно, чи знаходилася спірна земельна ділянка у цих межах.

Під час нового розгляду справи суд першої інстанції установив, що межі території населеного пункту смт Козин на момент прийняття оскаржуваних рішень були затверджені Обухівською районною радою народних депутатів рішенням від 28.11.1997 № 106.10.ХХІІ, яким було визначено площу Козинської селищної ради у розмірі 6862,6 га та смт Козин площею 426,3 га і відповідно до наявної у справі таблиці складу земельних угідь території населених пунктів спірна земельна ділянка не входила до складу земельних угідь населеного пункту смт Козин. Суд установив, що відповідно до матеріалів лісовпорядкування спірна земельна ділянка є землею державної власності лісогосподарського призначення, відноситься до лісового фонду.

Зміна меж селища Козин згідно з рішенням Обухівської районної ради від 21.12.2001 № 206.16.ХХІІІ відбулась, зокрема, за рахунок, спірної землі, яка до її вилучення із землекористування Київського лісогосподарського об`єднання на підставі оскаржуваних рішень знаходилася поза межами населеного пункту.

Суд першої інстанції не взяв до уваги акт перевірки правомірності відведення та використання земель лісового фонду для потреб житлового будівництва на території Конча-Заспи від 27.11.2002, в якому зазначено, що перевіркою не встановлено порушень вимог чинного законодавства при погодженні передачі земель об`єднанням "Київліс" для потреб житлового будівництва в межах території Конча-Заспи, зазначивши, що вказаним актом перевірки не встановлено чи знаходилася спірна земельна ділянка на момент прийняття оскаржуваних рішень в межах, чи за межами населеного пункту.

Отже, суд першої інстанції з посиланням на положення статті 387 Цивільного кодексу України та правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, дійшов висновку, що виконавчий комітет Козинської селищної ради приймаючи рішення в оскаржуваних частинах розпорядився спірною земельною ділянкою з перевищенням наданих законом повноважень, з порушенням норм земельного та лісового законодавства України, що призвело до незаконного вибуття спірної земельної ділянки державної власності лісогосподарського призначення поза волею її власника, що свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині витребування земельної ділянки на користь держави в особі Київської облдержадміністрації.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним оскаржуваних рішень виконавчого комітету Козинської селищної ради від 28.04.2000 № 9/1, від 27.07.2000 № 6/4, від 26.10.2000 № 5/3, суд виходив з того, що обраний прокурором спосіб захисту не є ефективним, адже задоволення таких вимог не призвело б до відновлення володіння відповідними земельними ділянками, що є підставою для відмови в їх задоволенні.

Крім того суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурор звернувся з даним позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України 28.02.2018 в межах строку, встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України, а доказів того, що Верховна Рада України та Кабінет Міністрів України могли та довідалися про виявлені прокуратурою порушення земельного та лісового законодавства України при прийнятті оскаржуваних рішень раніше лютого 2018 року матеріали справи не містять.

9. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023 рішення Господарського суду Київської області від 28.03.2023 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції стосовно того, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що станом на дату прийняття оскаржуваних рішень спірна земельна ділянка знаходилася поза межами населеного пункту, відносилася до земель державної власності лісогосподарського призначення.

Водночас, апеляційний суд установив, що з огляду на зміну меж селища Козин згідно з рішенням Обухівської районної ради від 21.12.2001 № 206.16.ХХІІІ, з вказаної дати спірна земельна ділянка перебуває в межах смт Козин, а відтак, саме з цієї дати право на розпорядження такою земельною ділянкою, включаючи право переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, а також право на передачу земельних ділянок у власність, надано відповідним органам місцевого самоврядування.

Суд установив, що твердження прокурора та Київської облдержадміністрації щодо належності на даний час спірної земельної ділянки до земель державної власності, тобто перебування такої земельної ділянки на даний час поза межами селища Козин, не підтверджено жодним наявним у матеріалах справи доказом. Вказані твердження спростовуються і тим, що спірній земельній ділянці присвоєно поштову адресу у селищі Козин.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурором при зверненні до суду вказане не враховано, а позовні вимоги заявлені в інтересах особи, права якої як на дату звернення до суду з позовом, так і на даний час, ані оскаржуваними рішеннями, ані перебуванням спірної земельної ділянки у власності ТОВ "Трейдом" порушені бути не можуть, що є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові.

Суд також установив, що на момент придбання ТОВ "Трейдом" спірного майна за даними Державних реєстрів відповідне майно було зареєстровано за ОСОБА_3 і щодо такого майна були відсутні спори чи інші обтяження, а відтак ТОВ "Трейдом" відповідає критеріям добросовісного набувача вказаного майна, вказавши при цьому, що на час придбання товариством спірної земельної ділянки, ця земельна ділянка майже п`ятнадцять років перебувала в межах селища Козин, а з моменту набуття її у власність ОСОБА_3 минуло більш ніж чотирнадцять років, що, за відсутності судових спорів щодо такого майна, також давало ТОВ "Трейдом" підстави для висновку щодо правомірності набуття його контрагентом права власності на таку земельну ділянку.

Ураховуючи, що підстави для задоволення позову відсутні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність і правових підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

10. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023, прокурор у касаційній скарзі просить її скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Київської області від 28.03.2023, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказуючи на порушення судом норм процесуального права (статей 2, 3, 76-79, 86, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України), що призвело до неправильного застосування норм матеріального права (статті 15, 16, 328, 330, 373, 387, 388 та 658 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 152 Земельного кодексу України) та неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду України та Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у таких постановах:

- від 26.10.2016 у справі № 6-805цс16, від 27.09.2017 у справі № 391/1055/14-ц, від 21.10.2019 у справі № 357/7270/17 стосовно того, що межі населеного пункту вважаються встановленими, а органи місцевого самоврядування набувають права розпоряджатися земельними ділянками, які відповідно до розроблених проектів щодо встановлення меж відповідної сільської, селищної, міської ради включаються до територій цих рад, після встановлення меж території населеного пункту в натуру, закріплення меж території межовими знаками та внесення відомостей про земельну ділянку до державного земельного кадастру;

- у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 20.09.2023 у справі № 359/9596/15-ц, згідно з висновками в яких у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля;

- у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 № 653/1096/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 07.04.2020 № 372/1684/14, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, відповідно до яких заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісового та водного фонду (перехід до них володіння цими землями), стосовно яких діє чітка заборона на вилучення, зміну цільового призначення та надання у користування, є неможливим;

- у постанові від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц про те, що добросовісне набуття в розумінні статті 388 Цивільного кодексу України можливе лише тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, а наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна із чужого володіння;

-- у постановах від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, згідно з якими не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону. Проявивши розумну обачність, особа не могла не знати про незаконність набуття нею земельних ділянок, які були заліснені. Тому ця особа не може вважатися такою, яка покладалися на легітимність добросовісних дій органу місцевого самоврядування та вважатися добросовісними набувачами.

Прокурор у касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно залишив поза увагою доводи та докази прокурора, зокрема про те, що згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру у Київській області, викладеною у листі від 30.11.2017 № 21-10-0.11-18188/2-17, документація із землеустрою щодо встановлення (зміни) меж смт Козин, що затверджена рішенням Обухівської районної ради від 21.12.2001 № 206.16.ХХІІІ, до цього Управління та його територіальних органів не передавалась, в місцевому фонді документації із землеустрою не обліковується, а відомості про межі адміністративно-територіальної одиниці смт Козин до Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру не внесено.

Крім того відповідно до інформації Козинської селищної ради, викладеної у листі від 16.01.2018 № 45, будь-якою інформацією щодо закріплення меж території межовими знаками селищна рада не володіє, так само інформація щодо технічної документації із землеустрою щодо встановлення і зміни меж селища Козин та рішення ради, яким така документація затверджена, в Козинській селищній раді відсутня.

Отже, прокурор вважає, що з урахуванням правових висновків Верховного Суду України викладених, у тому числі, у постанові від 27.09.2017 у справі № 6-2686цс16, межі смт Козин Обухівського району, затверджені рішенням Обухівської районної ради від 21.12.2001 № 206.16.XXIII "Про зміну меж селища Козин", вважаються не встановленими.

Прокурор у касаційній скарзі також вважає, що оскаржувана постанова не відповідає висновкам Верховного Суду та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно того, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону.

Прокурор вказує на те, що фактично ТОВ "Трейдом" набуло право власності у незаконний спосіб, оскільки рішення уповноважених органів державної влади, які слугували підставою для відведення у власність перших набувачів земельних ділянок не приймались, а рішення із вказаних питань, прийняті виконавчим комітетом Козинської селищної ради поза межами компетенції.

Також прокурор вважає, що суд апеляційної інстанції на підставі аналізу статті 16 Лісового кодексу України, статті 9 Земельного кодексу України (чинних в момент виникнення спірних правовідносин) правильно встановив, що на час вилучення спірних земельних ділянок відповідні повноваження належали Верховній Раді України, а не Козинській селищній раді, чим доведено факт вибуття цих земельних ділянок поза волею власника в особі уповноваженого органу, що надає підстави для їх витребування в порядку норм законодавства і правових висновків Верховного Суду.

11. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Трейдом" просить залишити її без задоволення з підстав, викладених у відзиві, вказуючи зокрема, що як правильно установив суд апеляційної інстанції, твердження прокурора щодо належності на час звернення до суду земельної ділянки до державної власності не підтверджено жодними доказами, а прокурор, звернувшись з позовом в особі Київської облдержадміністрації, не врахував, що ані оскаржуваними рішеннями, ані перебуванням спірної земельної ділянки у власності відповідача не порушуються права визначеного прокурором позивача.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу наголошує на тому, що на час придбання ТОВ "Трейдом" спірної земельної ділянки, така земельна ділянка більше п`ятнадцяти років перебувала в межах селища Козин, а також перебувала у власності фізичної особи, що, за відсутності судових спорів щодо такого майна також давало товариству підстави для висновку щодо правомірності набуття його контрагентом права на земельну ділянку.

Зазначене свідчить про відсутність підстав для витребування у ТОВ "Трейдом" як добросовісного набувача земельних ділянок відповідно до положень статті 388 Цивільного кодексу України, звертаючи також увагу на статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

12. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, запереченнях на неї, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи, а обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у наведеному випадку не підтвердилися з огляду на таке.

13. Суди першої та апеляційної інстанції установили такі обставини, які не заперечувалися учасниками справи:

- Козинська селищна рада рішенням від 28.04.1998 делегувала виконавчому комітету Козинської селищної ради повноваження щодо виділення земельних ділянок у власність, користування та їх приватизації;

- рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради від 28.04.2000 № 9/1 "Про вилучення земельної ділянки та зарахування її до земель запасу селищної ради", за результатами розгляду листа Київського державного лісогосподарського об`єднання від 18.04.2000 № 01-258/2, вилучено із землекористування Київського державного лісогосподарського об`єднання земельну ділянку (33, 38 квартали Козинського лісництва) загальною площею 22,0 га та зараховано вилучену земельну ділянку до земель запасу Козинської селищної ради (резервні території під розширення меж населеного пункту);

- рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради від 27.07.2000 № 6/4 "Про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки під розміщення товариства індивідуальних забудовників", за результатами розгляду клопотання Закритого акціонерного товариства Київська пересувна механізована колона - 2 (далі - ЗАТ/ПрАТ "Київська ПМК № 2") про надання земельної ділянки в постійне користування під розміщення ТІЗ "Сосновий бір" в смт Козин та розробленого Обухівським бюро державного земельного кадастру проєкту відведення земельної ділянки, затверджено розроблений Обухівським бюро державного земельного кадастру проєкт відведення земельної ділянки ЗАТ "Київська ПМК № 2" та надано за рахунок земель запасу Козинської селищної ради земельну ділянку площею 22,5 га ЗАТ "Київська ПМК № 2" під розміщення ТІЗ "Сосновий Бір";

- рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради від 26.10.2000 № 5/3 "Про вилучення земельної ділянки та зарахування її до земель запасу селищної ради", за результатами розгляду листів Київського державного лісогосподарського об`єднання від 14.06.2000 № 01/394, від 25.06.2000 № 01/417-2, від 25.06.2000 № 01-417-1, від 28.09.2000 № 01-591, від 19.10.2000 № 01/629, вилучено із землекористування Київського державного лісогосподарського об`єднання Козинського лісництва квартал 38 виділ 12 площею 0,5 га, квартал 38 виділ 6 площею 0,4 га, квартал 38 виділ 20 площею 1,4 га, квартал 38 виділ 25 площею 0,8 га, квартал 38 виділ 10 площею 2,9 га, квартал 33 виділ 1 площею 1,5 га, квартал 17 виділ 24 площею 1,5 га, квартал 17 виділ 25 площею 0,6 га, квартал 32 виділ 9, 10, 16, 19 площею 5,72 га, квартал 38 виділ 12, 13, 14, 15-22, 24 площею 14,1 га, зараховано вилучену земельну ділянку до земель запасу Козинської селищної ради (резервні території під розширення населеного пункту).

Суди також встановили, що в матеріалах справи містяться листи Київського державного лісогосподарського об`єднання "Київліс", а саме:

- від 18.04.2000 № 01-258/2, в якому Київське державне лісогосподарське об`єднання "Київліс" не заперечувало проти вилучення земельної ділянки з держлісфонду Козинського лісництва в кварталах 33, 38 площею 22 га згідно з діючим законодавством для розвитку інфраструктури селища за умови, що дана земельна ділянка включена в генеральний план розвитку селища;

- від 14.06.2000 № 01/394, в якому Київське державне лісогосподарське об`єднання "Київліс" не заперечувало проти вилучення із складу держлісфонду Козинського лісництва в кварталі 33 виділ 1, земельної ділянки 1,5 га (вкрита лісом), яку просить передати до земель запасу Козинської селищної ради;

- від 25.06.2000 № 01/417-1, в якому Київське державне лісогосподарське об`єднання "Київліс" зазначало, що враховуючи, що земельні ділянки держлісфонду Козинського лісництва в кварталі 17 виділ 24 площею 1,5 га, виділ 25 площею 0,6 га включені в генеральний план розвитку селища Козин, КДЛО "Київліс" не заперечує проти вилучення їх із складу держлісфонду Козинського лісництва і передачі до земель запасу Козинської селищної ради;

- від 25.06.2000 № 01/417-2, в якому Київське державне лісогосподарське об`єднання "Київліс" зазначало, що враховуючи, що земельні ділянки держлісфонду Козинського лісництва в кварталі 38 виділ 12 площею 0,5 га, виділ 6 площею 0,4 га, виділ 20 площею 1,4 га, виділ 25 площею 0,8 га, виділ 10 площею 2,9 га включені в генеральний план розвитку селища Козин, КДЛО "Київліс" не заперечує проти вилучення їх із складу держлісфонду Козинського лісництва і передачі до земель запасу Козинської селищної ради;

- від 28.09.2000 № 01-591, в якому Київське державне лісогосподарське об`єднання "Київліс" не заперечувало проти вилучення із складу держлісфонду Козинського лісництва в кварталі 32 виділ 9, 10, 16, 19 земельної ділянки площею 5,72 га (вкрита лісом), яку просить передати до земель запасу Козинська селищна рада, так, як дана земельна ділянка включена в генеральний план забудови смт Козин;

- від 19.10.2000 № 01-629, в якому Київське державне лісогосподарське об`єднання "Київліс" не заперечувало проти вилучення із складу держлісфонду Козинського лісництва в кв. 38 виділ 12, 13, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 24 земельної ділянки загальною площею 14,1 га яку просить передати до земель запасу Козинської селищної ради.

14. У подальшому, як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради "Про надання та передачу у приватну власність земельних ділянок із земель ТІЗ "Сосновий бір" від 29.11.2001 № 6/1 безкоштовно передано у приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків і господарських споруд, а також для ведення особистого підсобного господарства, із земель товариства індивідуальних забудовників, зокрема: ОСОБА_2 площею 0,5762 га (ділянка № 50), ОСОБА_4 площею 0,4764 га (ділянка № НОМЕР_3 ) та ОСОБА_5 площею 0,4500 га (ділянка № НОМЕР_2 ).

За договорами купівлі-продажу від 13.12.2001 № № 4646, 4642, 4638 ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 відчужили земельні ділянки № 50, 60, 61 на користь ОСОБА_3 , яка отримала державний акт на право власності на землю від 15.02.2002 серії ІV-КВ № 027271 на вказані земельні ділянки, а в подальшому об`єднала їх в одну земельну ділянку площею 1,5026 га. На підставі заяви ОСОБА_3 було здійснено поділ земельної ділянки площею 1,5026 га на дві земельні ділянки, а саме: земельну ділянку кадастровий номер 3223155400:05:003:0040, площею 0,4500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та земельну ділянку кадастровий номер 3223155400:05:003:0041, площею 1,0526 га для ведення особистого селянського господарства.

26.01.2012 Управлінням Держкомзему в Обухівському районі Київської області ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3223155400:05:003:0041, площею 1,0527 га серії ЯМ № 400346.

24.12.2015 на підставі договору міни № 3251 ОСОБА_3 відчужила належну їй земельну ділянку, кадастровий номер 3223155400:05:003:0041, площею 1,0526 га на користь ТОВ "Трейдом".

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 13.02.2018 № 113806605, право приватної власності на земельну ділянку загальною площею 1,0527 га, кадастровий номер 3223155400:05:003:0041 на підставі договору міни від 24.12.2015 № 3251 зареєстровано за ТОВ "Трейдом".

15. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога прокурора в інтересах держави особі Київської облдержадміністрації (з урахуванням відповідних заяв) про визнання недійсними рішень виконавчого комітету Козинської селищної ради від 28.04.2000 № 9/1, від 27.07.2000 № 6/4, від 26.10.2000 № 5/3 щодо вилучення земельної ділянки та зарахування її до земель запасу селищної ради, затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки під розміщення товариства індивідуальних забудовників, вилучення земельної ділянки та зарахування її до земель запасу селищної ради" в частині вилучення із землекористування КДЛО "Київліс", а також витребування на користь держави в особі Київської облдержадміністрації з незаконного володіння ТОВ "Трейдом" земельну ділянку кадастровий номер 3223155400:05:003:0058, площею 0,5863 га та земельну ділянку кадастровий номер, 3223155400:05:003:0059, площею 0,4664 га, які знаходяться на території Козинської селищної ради Обухівського району, з підстав перевищення виконавчим комітетом Козинської селищної ради наданих законом повноважень та надання земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських споруд і ведення особистого підсобного господарства без зміни цільового призначення, всупереч вимог статті 42 Лісового кодексу України.

16. Суди першої та апеляційної інстанції установили, що Інститутом землеустрою Української академії аграрних наук в 1995 році було розроблено проєкт формування території та встановлення меж Козинської селищної ради народних депутатів, смт Козин і с. Рудики Обухівського району Київської області, який затверджений Обухівською районною радою народних депутатів рішенням від 28.11.1997 № 106.10.ХХІІ, яким було визначено площу Козинської селищної ради у розмірі 6862,6 га та смт Козин площею 426,3 га.

Згідно складу земельних угідь території населених пунктів до складу земельних угідь смт Козин площею 426,3 га входило: 198,4 га - особисті підсобні господарства, 0,3 га - адмінбудинок-сільрада, 3,0 га - школа, 0,1 га - магазин, 0,2 га - Церква Управління у справах релігії, 0,2 га - лікарня, 62,0 га - землі загального користування, 162,1 га - резервна територія.

Згідно з листом ДП "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Діпромісто" від 13.06.2018 № Д-1391 в 1997 році Інститутом було виконано проєкту роботу щодо розроблення Генерального плату смт Козин. У 2000 році виконувалася робота "Містобудівне обґрунтування зміни меж смт Козин Київської області".

За змістом протоколу робочої наради при голові селищної ради смт Козин від 27.10.2000, вирішено погодити пропозиції Інституту про перспективні межі селища з включенням додаткових ділянок в північній частині за рахунок земель Обухівського району та в південній частині за рахунок територій Козинського лісгоспу.

Рішенням Обухівської районної ради "Про зміну меж селища міського типу Козин Обухівського району Київської області" від 09.02.2001 № 151.13ХХІІІ, за результатами розгляду проєкту обґрунтування зміни меж території населеного пункту смт Козин, розробленого Державним інститутом проектування міст "Діпромісто", на підставі рішення Київської обласної ради від 17.02.2000 № 174-10-ХХІІІ, затверджено проєкт обґрунтування зміни меж території населеного пункту смт Козин, Обухівського району Київської області, встановлено загальну площу смт Козин 2740,0 га в межах, передбачених проєктом обґрунтування зміни меж території населеного пункту смт Козин.

Рішенням Обухівської районної ради від 21.12.2001 № 206.16.ХХІІІ "Про зміну меж селища Козин" затверджено проєкт обґрунтування зміни меж території населеного пункту смт Козин, встановлено загальну площу смт Козин - 3071,0 га, визнано таким, що втратило чинність рішення від 09.02.2001 № 151.13.XXIII.

У 2011 році прокурор Обухівського району вніс протест на рішення Обухівської районної ради від 21.12.2001 № 206.16.Ш, який був відхилений рішенням Обухівської районної ради від 12.04.2011 № 68.5.УІ, а згідно з ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 15.06.2011 у справі № 2-а-4237/11 залишено без розгляду адміністративний позовом прокурора Обухівського району Київської області про визнання незаконним і скасування рішення Обухівської районної ради від 21.12.2001 № 206.16.ХХІІІ "Про зміну меж селища Козин".

17. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що виходячи з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що зміна меж селища Козин згідно з рішенням Обухівської районної ради від 21.12.2001 № 206.16.ХХІІІ відбулась, зокрема, за рахунок, спірної землі, яка до її вилучення із землекористування КДЛО "Київліс" на підставі оскаржуваних рішень знаходилася поза межами населеного пункту.

18. Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 1 Земельного кодексу України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується.

За змістом статей 328, 373 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

У статті 1 Лісового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що лісові відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", іншими актами законодавства України.

Завданням Лісового кодексу України є регулювання правових відносин з метою забезпечення підвищення продуктивності, охорони та відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей, задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах на основі їх науково обґрунтованого раціонального використання (стаття 2 зазначеного Кодексу).

Згідно з частиною 1 статті 3 Лісового кодексу України ліс - це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що в своєму розвитку біологічно взаємопов`язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище.

За змістом статті 6 вказаного Кодексу усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада України делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами.

До відання Верховної Ради України у галузі регулювання лісових відносин належить, зокрема, розпорядження лісовим фондом (пункт 2 частини 1 статті 11 Лісового кодексу України у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).

У статті 42 зазначеного Кодексу зазначено, що переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, використанням лісових ресурсів і користуванням земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, провадиться за рішенням органів, які надають ці землі у користування відповідно до земельного законодавства. Переведення лісових земель до інших категорій провадиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Відповідно до статті 56 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 15 та пункту 1 частини 1 статті 16 Лісового кодексу України до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить, зокрема, надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування та припинення права користування ними. До відання селищних і сільських Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування в межах селищ і сіл та припинення права користування ними.

Суди попередніх інстанцій з урахуванням положень законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин, дійшли висновку, що землею в межах населених пунктів розпоряджалися на час виникнення спірних правовідносин Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передавали землі у власність або надавали у користування та вилучали їх, проте, враховуючи те, що спірна земельна ділянка перебувала за межами селища Козин, рішення щодо вилучення та надання у приватну власність земель лісогосподарського призначення державної форми власності за межами населеного пункту мала право приймати на час виникнення спірних правовідносин Верховна Рада України.

19. Водночас суд апеляційної інстанції установив, що оскільки межі селища Козин змінені згідно з рішенням Обухівської районної ради від 21.12.2001 № 206.16.ХХІІІ, то з цієї дати спірна земельна ділянка перебувала в межах селища Козин, і саме з цієї дати право на розпорядження такою земельною ділянкою, включаючи право переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, а також право на передачу земельних ділянок у власність, надано відповідним органам місцевого самоврядування.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи прокурора та Київської облдержадміністрації щодо належності на час розгляду справи спірної земельної ділянки до земель державної власності, тобто перебування такої земельної ділянки поза межами селища Козин, не підтверджено жодним наявним у матеріалах справи доказом. Натомість такі доводи спростовуються, зокрема тим, що спірній земельній ділянці присвоєно поштову адресу у селищі Козин.

При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з того, що прокурор заявив позов в інтересах особи (Київської облдержадміністрації), права якої як на дату звернення до суду, так і на час розгляду справи порушені бути не можуть.

20. Як вже зазначалося, прокурор в інтересах держави в особі Київської облдержадміністрації звернувся до суду з вимогою, зокрема, про витребування на користь держави в особі Київської облдержадміністрації з незаконного володіння ТОВ "Трейдом" земельну ділянку кадастровий номер 3223155400:05:003:0058, площею 0,5863 га та земельну ділянку кадастровий номер, 3223155400:05:003:0059 площею 0,4664 га, які знаходяться на території Козинської селищної ради Обухівського району.

У решті судові рішення учасниками справи не оскаржувалися.

21. Відповідно до статей 317 і 319 Цивільного кодексу України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до частини 1 статті 321 названого Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.

При цьому стаття 400 Цивільного кодексу України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Стаття 388 Цивільного кодексу України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, від волевиявлення власника щодо вибуття майна, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, а також від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

При цьому, до кола обставин, що підлягають доказуванню за віндикаційним позовом, належить, зокрема, встановлення судом факту виникнення (набуття) позивачем права власності на спірне майно, чи є особа власником індивідуально-визначеного майна, яке вона просить витребувати. Обов`язок доказування таких обставин покладається на позивача, в той час коли відповідач має право спростувати такі обставини.

22. Суд апеляційної інстанції з урахуванням положень законодавства та правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у справах № 183/1617/16, № 910/1809/18, № 922/614/19, виходив з того, що факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає законність і добросовісність такого набуття.

У пунктах 53-27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 зазначено таке:

"53. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (частина четверта статті 41 Конституції України; близькі за змістом приписи викладені у частині першій статті 321 ЦК України).

54. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

55. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

56. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

56.1. Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

56.2. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

56.3. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

57. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії".

23. Суд апеляційної інстанції зазначив, що договір міни за яким ТОВ "Трейдом" придбав спірну земельну ділянку, відповідає усім ознакам дійсності правочину і його правомірність не ставиться під сумнів.

Отже, суд установив, що матеріалами справи підтверджується, що на момент придбання ТОВ "Трейдом" спірної земельної ділянки, за даними Державних реєстрів відповідне майно було зареєстровано за ОСОБА_3 , щодо земельної ділянки були відсутні спори чи інші обтяження, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ТОВ "Трейдом" відповідає критеріям добросовісного набувача вказаного майна.

При цьому судом апеляційної інстанції було встановлено, що на час придбання ТОВ "Трейдом" спірної земельної ділянки (яку в подальшому було поділено на дві) ця земельна ділянка майже п`ятнадцять років перебувала в межах селища Козин, а з часу набуття земельної ділянки у власність ОСОБА_3 минуло більш ніж чотирнадцять років, що, за відсутності спорів щодо такого майна, також давало ТОВ "Трейдом" підстави для висновку щодо правомірності набуття ОСОБА_3 , права власності на таку земельну ділянку.

Суд апеляційної інстанції також виходив з того, що застосовуючи практику Європейського суду з прав людини до спірних правовідносин, самі по собі порушення у 2000 році процедури передачі спірних земельних ділянок у власність третім особам, які були допущені саме органами місцевого самоврядування, не можуть бути безумовною підставою для визнання недійними відповідних рішень та позбавлення ТОВ "Трейдом" права на спірну земельну ділянку, набуту ним у законний спосіб, оскільки вони не допущені внаслідок його винної, протиправної поведінки, що не може бути наслідком позбавлення майна добросовісного набувача такого майна, оскільки це є надмірним тягарем для нього, не поновить будь-яких порушених прав громади.

24. Прокурор, оскаржуючи постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023 та обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судового рішення посилався на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказував на неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме статей 15, 16, 328, 330, 373, 387, 388 та 658 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 152 Земельного кодексу України, та неврахуванням судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду України та Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених у касаційній скарзі постановах.

25. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Колегія суддів також зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення/цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Крім того посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

26. Так, у справі № 391/1055/14-ц (постанова Верховного Суду України від 27.09.2017) зазначено, що межі населеного пункту повинні встановлюватися та/або змінюватись рішенням відповідного компетентного органу або на підставі інших правових документів, виготовлених та/або прийнятих компетентними органами відповідно до законодавства, що діяло на час утворення населеного пункту та/або зміни його меж. Межі населеного пункту встановлюються, змінюються відповідними компетентними органами у відповідності до положень земельного законодавства та законодавства про містобудівну діяльність, яке діяло на час утворення населеного пункту або зміни його меж. Межі населеного пункту вважаються встановленими, а органи місцевого самоврядування набувають права розпоряджатися земельними ділянками, які відповідно до розроблених проектів щодо встановлення меж відповідної сільської, селищної, міської ради включаються до їх територій, після встановлення (винесення) меж території населеного пункту в натуру (на місцевість), закріплення меж території межовими знаками та внесення відомостей про земельну ділянку до державного земельного кадастру (АС ДЗК), якщо межі населеного пункті не були встановлені/змінені у іншому порядку передбаченому законодавством, яке діяло на час утворення населеного пункту його розбудови та/ або зміни меж. Ухвалюючи рішення про задоволення позову прокурора саме з такої правової позиції виходив суд першої інстанції, врахувавши при цьому доводи сторін у справі та відсутність будь яких об`єктів на території села Тернова Балка, яке входить до території Мар`ївської сільської ради та відсутність будь яких доказів про межі цього села та належність земель до комунальної власності

Аналогічний висновок з посиланням на постанову Верховного Суду України від 27.09.2017 у справі № 391/1055/14-ц викладено і у постанові від 21.10.2019 у справі № 357/7270/17.

Натомість суд апеляційної інстанції у справі, яка розглядається, установив, що межі селища Козин змінені згідно з рішенням Обухівської районної ради від 21.12.2001 № 206.16.ХХІІІ і з цієї дати спірна земельна ділянка перебувала в межах селища Козин, а тому саме з цієї дати право на розпорядження такою земельною ділянкою, включаючи право переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, а також право на передачу земельних ділянок у власність, надано відповідним органам місцевого самоврядування. При цьому суд дійшов висновку, що доводи прокурора та Київської облдержадміністрації щодо належності на час розгляду справи спірної земельної ділянки до земель державної власності, тобто перебування такої земельної ділянки поза межами селища Козин, не підтверджено жодним наявним у матеріалах справи доказом. Натомість такі доводи спростовуються, зокрема, тим, що спірній земельній ділянці присвоєно поштову адресу у селищі Козин.

27. У постанові Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц, на неврахування якої посилається прокурор, зазначено, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки фізична особа набула право власності на спірне майно на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при асоціації "Правовий захист" від 20.01.2009 та рішення Брянківського міського суду Луганської області, яке набрало законної сили, є чинним та не було скасовано, є помилковим, оскільки встановлено, що дійсні власники не були стороною правочину та учасниками відповідних судових процесів. Окрім того, в межах цих судових процесів не відбулося примусове вилучення майна у дійсних власників із подальшим продажем у порядку виконання судового рішення, а також не ухвалювались рішення щодо припинення права власності на підставі статті 346 Цивільного кодексу України. У практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду сформована стала правова позиція, згідно з якою якщо є нескасоване рішення суду, на підставі якого особа набула право власності на майно, то відсутні правові підстави для його витребування відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України у добросовісного набувача, оскільки за таких обставин добросовісний набувач придбав це майно в особи, яка мала право його відчужувати. Позбавлення відповідача власності, набутої за договором, укладеного із особою, якою майно набуто на підставі судового рішення, є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та втручанням держави у право власника на мирне володіння його майном.

У справі № 200/606/18 (постанова від 22.06.2021) та справі № 359/3373/16-ц (постанова від 23.11.2021) Верховний Суд, зокрема зазначав про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про незаконність набуття нею земельних ділянок.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, висновки в якій є схожими на висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах № 653/1096/16-ц, № 487/10128/14-ц, № 372/1684/14, на неврахування яких посилався прокурор, також зазначено, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам Земельного кодексу України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц; від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц; від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц; від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц; від 15.09.2020 у справі № 372/1684/14-ц та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 Земельного кодексу України). У пункті 52 цієї постанови Великої Палати зазначено, що такі висновки зроблені виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов. Водночас володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Так, відповідно до частини 1 статті 8, частини 1 статті 9 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 Лісового кодексу України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб (пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Крім того, з урахуванням встановлених обставин справи № 359/3373/16-ц, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що особи, яким були відчужені земельні ділянки рішенням Сільради, проявивши розумну обачність, не могли не знати про незаконність набуття ними цих земельних ділянок, які були заліснені. Тому ці особи не можуть вважатися такими, які покладалися на легітимність добросовісних дій органу місцевого самоврядування. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 61)).

Натомість у справі, яка розглядається, з урахуванням встановлених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договір міни за яким ТОВ "Трейдом" придбав спірну земельну ділянку, відповідає усім ознакам дійсності правочину і його правомірність не ставиться під сумнів, а матеріалами справи підтверджується, що на момент придбання ТОВ "Трейдом" спірної земельної ділянки, за даними Державних реєстрів відповідне майно було зареєстровано за ОСОБА_3 , щодо земельної ділянки були відсутні спори чи інші обтяження, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ТОВ "Трейдом" відповідає критеріям добросовісного набувача вказаного майна. При цьому суд апеляційної інстанції взяв до уваги, що на час придбання ТОВ "Трейдом" спірної земельної ділянки (яку в подальшому було поділено на дві) ця земельна ділянка майже п`ятнадцять років перебувала в межах селища Козин, а з часу набуття земельної ділянки у власність ОСОБА_3 минуло більш ніж чотирнадцять років, що, за відсутності спорів щодо такого майна, також давало ТОВ "Трейдом" підстави для висновку щодо правомірності набуття ОСОБА_3 права власності на таку земельну ділянку.

У справі № 59/9596/15-ц (постанова від 20.09.2023), на неврахування якої також вказував заявник касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті 13, частина 7 статті 41, частина 1 статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини 1 статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля (пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Натомість суд апеляційної інстанції у справі, яка розглядається, виходив з того, що застосовуючи практику Європейського суду з прав людини до спірних правовідносин, самі по собі порушення у 2000 році процедури передачі спірних земельних ділянок у власність третім особам, які були допущені органами місцевого самоврядування, не можуть бути безумовною підставою для визнання недійними відповідних рішень та позбавлення ТОВ "Трейдом" права на спірну земельну ділянку, набуту ним у законний спосіб через майже 14 років, оскільки вони не допущені внаслідок його винної, протиправної поведінки, що не може бути наслідком позбавлення майна добросовісного набувача такого майна, оскільки це є надмірним тягарем для нього, не поновить будь-яких порушених прав громади.

28. Отже, у цій справі та справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону, що свідчить про різні фактичні обставини, які формують зміст спірних правовідносин і зумовлене цим їх неоднакове правове регулювання.

Ураховуючи наведене відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.

29. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження прокурором не зазначалися та не обґрунтовувалися у поданій касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023 у справі № 911/414/18 згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023 у справі № 911/414/18 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак