Постанова

від 20.02.2024 по справі 917/586/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 917/586/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

ОГП: Сельська О.З.,

відповідача: Дубінчин О.М., Панченко О.О. (представники в режимі відеоконференції),

представники інших учасників справи в судове засідання не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.09.2023

та рішення Господарського суду Полтавської області від 13.07.2023

у справі № 917/586/23

за позовом заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах:

1. Полтавська міська рада;

2. Управління майном комунальної власності міста виконавчого комітету Полтавської міської ради

до Громадської організації "РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО МІСТА"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - Департамент культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради

про розірвання договору оренди та повернення нерухомого майна,

В С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полтавської міської ради та Управління майном комунальної власності міста виконавчого комітету Полтавської міської ради звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Громадської організації "РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО МІСТА" про: 1) розірвання договору оренди від 17.02.2016 № 32/1, укладеного між Полтавською міською радою, яка делегувала свої повноваження Управлінню майном комунальної власності міста виконавчого комітету Полтавської міської ради, та Громадською організацією "РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО МІСТА" щодо нежитлової будівлі, площею 3210,9 кв.м за адресою: вул. Гоголя, 22 у місті Полтаві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 851814553101); 2) зобов`язання Громадської організації "РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО МІСТА" повернути Полтавській міській раді, яка делегувала свої повноваження Управлінню майном комунальної власності міста виконавчого комітету Полтавської міської ради, нежитлову будівлю, вартістю 107 189 179,70 грн, площею 3 210,9 кв.м, розташовану по вул. Гоголя, 22 у м. Полтава (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 851814553101), шляхом підписання акта приймання-передачі зазначеного майна.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору оренди від 17.02.2016 № 32/1 щодо цільового використання об`єкта оренди, утримання об`єкта нерухомості у належному стані, здійснення своєчасних орендних платежів, своєчасного укладення орендарем охоронного договору на пам`ятку культурної спадщини та договору страхування.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 13.07.2023 (суддя Киричук О.А.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.09.2023 (колегія суддів у складі: Россолов В.В. - головуючий, Хачатрян В.С., Склярук О.І.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судами обох інстанцій встановлено, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вказана будівля є комунальною власністю міста Полтави в особі Полтавської міської ради та передана в строкове платне користування Громадській організації "РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО МІСТА" на підставі договору оренди від 17.02.2016 № 32/1 зі строком дії до 31.12.2025.

Як зазначено в позові, протягом усього періоду оренди Громадська організація здійснювала передачу частини орендованого приміщення в суборенду під розміщення: кінотеатру, буфету кінотеатру, кафе, дитячої кімнати, які здійснюють підприємницьку діяльність, що, на думку прокурора, свідчить про використання майна не за цільовим призначенням, чим порушено вимоги п.п 1.1. та 3.2.1. договору, ч. 4 ст. 24 Закону України "Про охорону культурної спадщини". Крім того, охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини № 0020Пл укладено 25.11.2019, тобто з порушенням строків визначених п. 2 Порядку № 1768, п. 3.2.17 договору № 32/1. При цьому прокурором зазначається, що згідно з інформацією Департаменту культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради, викладеної у листі від 06.04.2021 № 01-11-0174/16, висновків на передачу в суборенду, користування чи управління пам`ятки її частини департамент не надавав. Охоронні договори з суборендарями департамент не укладав, висновків щодо можливості зміни призначення пам`ятки та розміщення реклами не надавав.

Відповідач листом від 25.02.2021 № 13 поінформував прокуратуру про те, що реконструкцію, капітальний ремонт, ремонтні та/або інші роботи пам`ятки архітектури за адресою: вул. Гоголя, 22 не проводили, у зв`язку з відсутністю в цьому потреби згідно з висновком експерта від 09.09.2015 № 117, у якому зазначено, що наземна частини будівлі кінотеатру "Колос" відповідає задовільному технічному стану.

Водночас, листом від 18.11.2020 № 01/20/2157 Департамент культури і туризму Полтавської обласної державної адміністрації повідомив, що жодна науково-проектна документація з проведення ремонтних робіт до департаменту не надходила. За період 2015-2020 роки перевірки чи обстеження даної будівлі не проводились.

З огляду на зазначене, Полтавською обласною прокуратурою ініційовано перед Департаментом культури і туризму Полтавської обласної державної адміністрації проведення обстеження пам`ятки архітектури та містобудування місцевого значення - будівлі по вул. Гоголя, 22 у місті Полтаві на предмет законності проведення орендарем та суборендарями її реконструкції та ремонту, дотримання охоронного договору (лист від 14.06.2021 № 15/2-249вих-21).

Департаментом культури і туризму Полтавської обласної державної адміністрації комісійно здійснено обстеження вказаної будівлі зовні та на її території. Питання проведення будь-яких робіт в середині будівлі не досліджувалось.

Згідно з протоколом виїзної наради з питання обстеження пам`ятки культурної спадщини від 17.06.2021 на території пам`ятки архітектури з північно-східної сторони будівлі у подвір`ї розташована споруда встановленого літнього майданчика для використання під заклад громадського харчування.

Представниками орендарів паспорт прив`язки на встановлення тимчасової споруди та документів, що стосуються оренди земельної ділянки у межах охоронюваної зони пам`ятки архітектури комісії не надано.

Відповідно до інформації Полтавського міського управління земельних ресурсів та земельного кадастру від 22.04.2021 № 01-04-012-07/740, договір оренди землі/сервітуту за адресою: Гоголя, 22, між Полтавською міською радою та Громадською організацією не укладався.

Як зазначено в позові, на вказаній території функціонує літній майданчик "APEROL TERRACE" без будь-яких дозвільних документів та договорів оренди/сервітуту на користування вказаною земельною ділянкою.

У подальшому, на виконання листа Полтавської обласної прокуратури від 13.09.2022 №15/2-329вих22, Департаментом культури і туризму Полтавської обласної державної адміністрації, із залученням представників Департаменту культури молоді та сім`ї Полтавської міської ради, Управління майном комунальної власності Полтавської міської ради, Управління з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради, за присутності представника Громадської організації, 28.09.2022 проведено обстеження будівлі по вул. Гоголя, 22 у м. Полтаві.

За результатами обстеження будівлі зафіксовано: перепланування поверхів; закладення дверних отворів(внутрішніх); влаштування гвинтових сходів на балкон та самого балкону (другий поверх); значні ділянки з втратою шарів опорядження стелі та стін у підвальній частині будівлі; опорядження інтер`єрів фойє та коридорів виконано сучасними матеріалами. Зовні: стіни, фасади потиньковані та пофарбовані у жовтий колір, декоративне оздоблення у білий. Зафіксовано локальні ділянки з відшаруванням шарів опорядження. Пофарбування поверхні стін та декоративних елементів забруднено. Окремі елементи водопровідних труб південного кутого бічного фасаду втрачено, у зв`язку з чим наявне затікання поверхні стін з відшаруванням фарби; деякі віконні отвори замінені на металопластикові, а деякі зовсім відсутні та зашиті плівкою (другий поверх південного фасаду); більша частина дверних отворів (зовнішніх) замінена на металопластикові (білого кольору), металеві та головні на скляні; наявне встановлення блоків кондиціонерів на зовнішній поверхні стін, а також вентиляційних труб; територія земельної ділянки навколо будівлі захаращена будівельними матеріалами та сміттям; виявлено негерметичне прилягання вимощення до будівлі, а частково і його порушення, що може сприяти замоканню огороджуючих конструкцій будівлі.

Прокурором зазначається, що відповідач всупереч ст. 24 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та п. 5 Охоронного договору № 0020Пл, не виконує обов`язків по утриманню пам`ятки в належному стані.

При цьому, користувачем здійснено перепланування поверхів, влаштування гвинтових сходів на балкон та самого балкону, встановлення блоків кондиціонерів на зовнішній поверхні стін, вентиляційних труб та інше, без погодження науково-проектної документації та відповідних дозволів на здійснення будь яких робіт на пам`ятці.

Як зазначено в позові, згідно з листом Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області від 06.08.2021, відсутня інформація щодо видачі/реєстрації документів дозвільного та декларативного характеру на будівництво об`єктів, розміщених по вул. Гоголя, 22 у м. Полтаві.

Крім того, від Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій України у Полтавській області листом від 05.02.2021 № 61-04-811/61-08.01 отримано матеріали щодо здійснення заходів державного нагляду (контролю) стосовно Громадської організації, яке використовує приміщення будівлі по вул. Гоголя, 22. у м. Полтаві.

За результатами перевірки встановлено ряд порушень щодо додержання вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки та винесено припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки від 27.01.2021 № 10, які можуть призвести до негативних наслідків таких, як пожежа та аварія, а саме: на об`єкті не встановлений протипожежний режим; для приміщень об`єкта не розроблені та не затверджені інструкції про заходи пожежної безпеки; не надано проектну документацію на реконструкцію нежитлових приміщень; відсутні протипожежні двері; дерев`яні елементи горішніх покриттів не оброблені засобами вогнезахисту; ненадані документи на матеріали, якими оздоблені стіни та підлога та інші порушення законодавства у сфері пожежної безпеки.

Прокурором зазначається, що вищевказане свідчить про недотримання умов п. 3.2.8. договору № 32/1 та п. 5 Охоронного договору № 0020Пл в частині утримання об`єкта оренди (пам`ятки архітектури) в належному протипожежному стані.

Як зазначено в позові, Управлінням північно-східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області під час державного фінансового аудиту бюджету Полтавської міської територіальної громади (бюджету міста Полтави) з 01.01.2019 по 30.09.2021 встановлено порушення дотримання законодавства про охорону культурної спадщини при передачі в оренду комунального майна по вул. Гоголя, 22 у м. Полтава.

Зокрема, Держаудитслужбою встановлено, що виконавчими органами місцевого самоврядування Полтавської міської ради в періоді, що підлягав аудиту, не здійснювались належним чином заходи у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єкта культурної спадщини місцевого значення у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Держаудитслужбою зазначено, що всупереч Закону України "Про охорону культурної спадщини" виконавчими органами місцевого самоврядування не забезпечено ефективне використання майна комунальної власності міста, в т.ч. в частині цільового призначення переданих в оренду приміщень за адресою: вул. Гоголя, 22, м. Полтава під розміщення громадської організації та подальшої передачі відповідних площ в суборенду з метою організації та функціонування підприємницької діяльності.

Відтак, виконавчими органами місцевого самоврядування при виконанні власних повноважень щодо використання комунального майна, а саме будівлі пам`ятки архітектури місцевого значення (м. Полтава, вул. Гоголя, 22), через неприйняття та зволікання з прийняттям рішень щодо управління комунальним майном не забезпечує його ефективного використання та створює ризик втрати відповідних активів на загальну суму 20 882,6 тис. гривень (вартість орендованих приміщень).

Крім того, під час аудиту встановлено, що ГО "РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО МІСТА" систематично порушуються умови договору щодо сплати орендних платежів. Станом на 01.10.2021 за відповідачем рахувалась заборгованість до місцевого бюджету на суму 502 452,27 гривень.

Також, на виконання листа Полтавської обласної прокуратури від 21.12.2022, Інспекцією по контролю за благоустроєм, екологічним та санітарним станом міста виконавчого комітету Полтавської міської ради проведено перевірку правомірності розміщення тимчасових споруд та конструкцій на пам`ятці архітектури місцевого значення та в межах її охоронної зони по вул. Гоголя, 22 у м. Полтава.

Перевіркою встановлено, що на пам`ятці та в її охоронній зоні розмішені тимчасові споруди (майданчик сезонного використання), спеціальні інформаційні конструкції (вивіска та бокові банери) та інші конструкції (козирки, навіси, металеві паркани) без відповідних дозвільних документів.

У зв`язку з цим, Інспекцією внесено Громадській організації припис про усунення порушень державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів.

Прокурором зазначається також про встановлення порушення строків укладання договору майнового страхування з страховою компанією.

На підставі вищевикладених обставин, з посиланням на п. 6.6, п. 7.8 договору від 17.02.2016 № 32/1, прокурор просить розірвати договір оренди та повернути Полтавській міській раді зазначену нежитлову будівлю.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що прокурором не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження обставин щодо істотного порушення договору оренди від 17.02.2016 № 32/1 та наявності правових підстав для його розірвання та повернення майна Полтавській міській раді. Зокрема місцевий господарський суд встановив: не доведеність прокурором обставини нецільового використання об`єкта нерухомості, Громадська організація здійснювала передачу частини орендованого приміщення в суборенду під розміщення: кінотеатру, буфету кінотеатру, кафе, дитячої кімнати, які здійснюють підприємницьку діяльність, в порядку встановленому угодою сторін та з дозволу орендодавця; відсутність обов`язку у орендаря щодо укладення охоронного договору на пам`ятку культурної спадщини № 0020Пл; відсутність належних доказів проведення ГО "РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО МІСТА" перепланування поверхів, влаштування гвинтових сходів на балкон та самого балкону, встановлення блоків кондиціонерів на зовнішній поверхні стін, вентиляційних труб та інше, без погодження науково-проектної документації та відповідних дозволів на здійснення будь яких робіт на пам`ятці; не доведеність обставини порушення ГО "РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО МІСТА" вимог щодо зберігання майна з дотриманням протипожежних та санітарних вимог; відсутність доказів приналежності ГО "РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО МІСТА" виявленого на території пам`ятки архітектури з північно-східної сторони будівлі у подвір`ї літнього майданчик для використання під заклад громадського харчування та спеціальних інформаційних конструкцій (вивіски та бокового банеру) та інших конструкцій (козирка, навісу, металевих парканів).

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами порушено норми ст.ст. 525, 526, 651, 629 ЦК України, оскільки не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.02.2023 року у справі № 907/742/16, від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17, від 11.10.2017 у справі № 6-1449цс17, від 10.01.2019 у справі № 904/3953/17, від 06.03.2019 у справі № 183/262/17, від 20.06.2019 у справі № 383/708/16-ц, від 30.06.2020 у справі № 484/3514/17, від 10.10.2019 у справі № 293/1011/16-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/826/19, від 20.11.2019 у справі № 549/178/17, від 04.12.2019 у справі №318/433/18, від 31.07.2020 у справі № 479/1073/18, від 07.10.2020 у справі № 313/780/19, від 13.05.2021 у справі № 192/149/17, від 04.08.2021 у справі № 914/689/19, від 17.08.2021 у справі № 923/410/20, від 08.06.2022 у справі № 910/9859/21; ст. 19 Конституції України, ст.ст. 3, 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини" без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16.03.2020 у справі № 826/6255/15, від 21.08.2019 у справі №826/12524/18; ст.ст. 18, 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини" без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16.02.2023 у справі № 907/742/16; ст.ст. 79, 86 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13ц. Також скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" через порушення норм Закону України "Про охорону культурної спадщини", враховуючи особливість предмета оренди - пам`ятки культурної спадщини, а саме - положень п. 1 ч. 1 ст. 611 та ч. 2 ст. 651 ЦК України, ст. 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" через недотримання положень ст.ст. 23, 24 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про що вказано вище.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.12.2023 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 30.01.2024 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 19.01.2024.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 16.01.2024 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому представник просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків та помилковість доводів прокурора.

В свою чергу, 23.01.2024 від Харківської обласної прокуратури надійшла відповідь на відзив, у якій прокурор спростовує доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, та просить касаційну скаргу задовольнити.

В судовому засіданні 30.01.2024 оголошено перерву у справі до 20.02.2024.

Переглянувши постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Так скаржник посилається на те, що судами порушено норми ст.ст. 525, 526, 651, 629 ЦК України, оскільки не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.02.2023 у справі № 907/742/16, від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17, від 11.10.2017 у справі № 6-1449цс17, від 10.01.2019 у справі № 904/3953/17, від 06.03.2019 у справі № 183/262/17, від 20.06.2019 у справі № 383/708/16-ц, від 30.06.2020 у справі № 484/3514/17, від 10.10.2019 у справі № 293/1011/16-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/826/19, від 20.11.2019 у справі № 549/178/17, від 04.12.2019 у справі №318/433/18, від 31.07.2020 у справі № 479/1073/18, від 07.10.2020 у справі № 313/780/19, від 13.05.2021 у справі № 192/149/17, від 04.08.2021 у справі № 914/689/19, від 17.08.2021 у справі № 923/410/20, від 08.06.2022 у справі № 910/9859/21; ст. 19 Конституції України, ст.ст. 3, 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини" без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16.03.2020 у справі № 826/6522/15, від 21.08.2019 у справі №826/12524/18; ст.ст. 18, 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини" без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16.02.2023 у справі № 907/742/16; ст.ст. 79, 86 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13ц.

Так у справі № 907/742/16, у якій 16.02.2023 Верховним Судом постанову, 05.11.2016 Фонд державного майна України звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Закарпатської обласної ради, Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Карпати" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та Приватного акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" про визнання права власності на будівлю та витребування її з незаконного володіння ДП "Клінічний санаторій "Карпати" з посиланням на положення ст. 41 Конституції України, статей 21, 321, 328, 392, 393 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 4, 7 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", ст. 4 Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності", ст. 4 Закону України "Про Фонд державного майна України", ст.ст. 18,25 Закону України "Про охорону культурної спадщини", статті 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" та норми Постанов Верховної Ради України від 10.04.1992 "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" (далі - Постанова ВРУ № 2268-ХІІ) і від 04.02.1994 № 3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" (далі - Постанова ВРУ № 3943-ХІІ).

Верховним Судом висловлено правову позицію щодо застосування ст. 392 ЦК України, а також колегія суддів погодилася з твердженням скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми статті 388 ЦК України в подібних правовідносинах (в аспекті наявності чи відсутності підстав для витребування на користь держави з чужого незаконного володіння державного майна в разі укладення охоронного договору з користувачем такого майна, що, на думку скаржника, позбавляє державу в особі ФДМУ (власника) права володіння, користування та розпорядження майном).

Відтак, правовідносини у справах № 917/586/23 та № 907/742/16 не є подібними за предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судами фактичними обставинами, а також матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин.

У справі № 912/1385/17, у якій Великою Палатою Верховного Суду 27.11.2018 винесено постанову, міськрада звернулась до господарського суду з позовом до ПП «Терра 2006», в якому просила розірвати договір оренди земельної ділянки від 29.05.2015 №80, укладений між міськрадою та ПП «Терра 2006». Позивач вказав про порушення його прав, що полягало у свідомому невиконанні відповідачем погоджених сторонами умов договору оренди земельної ділянки, а саме систематичному невнесенні орендної плати, що є істотним порушенням умов договору та підставою для розірвання договору відповідно до вимог частини другої статті 651 ЦК України, статті 32 Закону України «Про оренду землі». Окрім того, систематична несплата земельного податку або орендної плати є підставою припинення права користування земельною ділянкою відповідно до статті 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою у задоволенні позову було відмовлено, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з системного аналізу наведених положень законодавства та враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції дослідив обставини справи та встановив, що, відповідно до умов укладеного відповідачем та ОК «ЖБК «Монблан» договору суборенди, зобов`язання щодо сплати орендної плати за земельну ділянку в районі вулиць Кірова та Пролетарської в м. Кіровограді за узгодженням сторін було покладено на ОК «ЖБК «Монблан»; платниками за оренду земельної ділянки в районі вулиць Кірова та Пролетарської в м. Кіровограді в період 2015-2017 роки були дві особи: ПП «Терра 2006» та ОК «ЖБК «Монблан»; разом за період з моменту укладення спірного договору до дати звернення позивача до суду (16 травня 2017 року) було сплачено 410868,46 грн на розрахунковий рахунок, вказаний як у договорі оренди, так і у договорі суборенди, укладеному платниками. Отже, на момент подання міськрадою позову про розірвання договору оренди № 80 від 29 травня 2015 року заборгованості з орендної плати за цим договором не існувало, а навпаки, враховуючи наданий позивачем розрахунок, мала місце переплата.

Відтак, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, суд апеляційної інстанції обґрунтовано застосував у спірних правовідносинах приписи частини другої статті 651 ЦК України та з`ясував суттєві обставини цієї справи як щодо наявності факту порушення відповідачем умов договору, так і щодо наявності критерію істотності цього порушення договору, оскільки відсутні обставини, які б свідчили про неможливість досягнення позивачем як стороною договору оренди мети договору (отримання плати за оренду земельної ділянки) та неотримання того, на що розраховував орендодавець, укладаючи спірний договір, тобто не вбачається істотного порушення умов договору оренди.

У постанові від 11.10.2017 у справі № 6-1449цс17 викладено висновок про те, що стаття 141 ЗК України передбачає таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як систематична несплата земельного податку або орендної плати. Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Системний аналіз зазначених положень законодавства та враховуючи врегулювання відносин, пов`язаних з орендою землі, зокрема, положеннями ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди з підстави, передбаченої пунктом «д» статті 141 ЗК України, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України, згідно якої необхідна наявність істотного порушення стороною договору.

У справі № 6-1449цс17 суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з відсутності підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки, оскільки не встановлено систематичної несплати відповідачем орендної плати, адже відповідач виплатив орендну плата за 2015 та 2016 роки, однак без урахування індексації, що передбачено пунктом 10 спірного договору оренди. З огляду на встановлені фактичні обставини та з урахуванням положень законодавства стосовно врегулювання відносин, пов`язаних з орендою землі, зокрема, положень ЦК України, суди у справі, яка переглядається, при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди з підстави, передбаченої пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України, не встановивши систематичної несплати відповідачем орендної плати та істотності порушення СТОВ «Іскра» договору, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову на підставі зазначеної норми ЗК України.

У постанові Верховного Суду від 10.01.2019 у справі № 904/3953/17 про дострокове розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки зазначено, що застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. З огляду на те, що в наслідок порушення відповідачем умов договору оренди, позивач, позбавлений можливості отримувати орендні платежі, на які він розраховував під час укладення цього договору, зазначені порушення визнані судами попередніх інстанцій істотними, наведене є підставою для розірвання договору в судовому порядку. При цьому, листом Державної податкової інспекції у Новокодацькому районі міста Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 16.03.2017 та довідкою Державної податкової інспекції у Новокодацькому районі міста Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області підтверджено, що протягом 2015 року відповідач взагалі не сплачував орендну плату, відповідач не сплачував орендну плату протягом січня - лютого 2016 року, квітня 2016 року, липня 2016 року, вересня 2016 року, травня, червня 2017 року, серпня вересня 2017 року, а в інші місяці орендна плата сплачувалася не в повному обсязі. З огляду на викладене, суди дійшли правомірного висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині вимоги про розірвання договору оренди.

Так само і Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06.03.2019 у справі № 183/262/17 з посиланням на положення ст. 651 ЦК України та пункт «д» частини першої статті 141 ЗК України (відповідно до якого підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати) зазначив, що аналіз вище вказаних норм права дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 383/708/16-ц, від 30.06.2020 у справі № 484/3514/17, від 10.10.2019 у справі № 293/1011/16-ц, від 20.11.2019 у справі № 549/178/17, від 04.12.2019 у справі №318/433/18, від 31.07.2020 у справі № 479/1073/18, від 07.10.2020 у справі № 313/780/19, від 13.05.2021 у справі № 192/149/17, від 04.08.2021 у справі № 914/689/19, від 17.08.2021 у справі № 923/410/20, у справах з позовними вимогами, зокрема, про розірвання договорів оренди землі.

Крім цього, у постанові Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 923/826/18 зазначено, що сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У постанові Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 910/9859/21 про розірвання договору оренди та виселення зазначено, що за приписами частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Частиною першою статті 284 ГК України передбачено, що однією з істотних умов договору оренди є орендна плата з урахуванням її індексації. Отже, оскільки законодавець визначає однією з істотних умов договору оренди орендну плату, то основний інтерес особи, яка передає майно в оренду, полягає в своєчасному отриманні орендної плати відповідно до умов договору. Порушення цього інтересу у вигляді систематичної несвоєчасної сплати орендної плати має наслідком завдання шкоди, через що сторона (орендодавець) значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору оренди майна.

У справі ж № 917/586/23 апеляційним господарським судом встановлено, що станом на момент подання позовної заяви прокуратурою 14.04.2023 у Громадської організації "РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО МІСТА" рахувалась заборгованість по сплаті орендної плати у розмірі 323 981,04 грн. Зазначене підтверджується Актом проведення перевірки використання орендованого майна від 17.04.2023, складеним між Громадською організацією "РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО МІСТА" та начальником відділу оренди та приватизації комунального майна, заступником начальника відділу оренди та приватизації комунального майна.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, вказані вище зобов`язання по сплаті орендної плати були виконані Громадською організацією "РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО МІСТА", що підтверджується копіями платіжних доручень від 18.04.2023 №218, від 18.04.2023 №219, від 25.04.2023 №229, від 25.04.2023 №230, від 26.04.2023 №231, від 27.04.2023 №232, від 27.04.2023 №233, від 02.05.2023 №234. Тобто, після подання позовної заяви прокурором Громадською організацією "РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО МІСТА" в повному обсязі виконано вимоги щодо сплати орендних платежів. Наведене сторонами не заперечувалось.

Апеляційний господарський суд вважав, що прокурором не доведено факту наявності саме істотного порушення відповідачем договору оренди землі. Підстав вважати, що з боку відповідача нанесена істотна шкода - відсутні, оскільки, здійснюючи погашення заборгованості по орендній платі відповідачем. Позивач не був позбавлений того, на що він розраховував при укладені договору. Метою позивача при укладені договору оренди землі було отримання оплати за те, що орендар користується відповідним нерухомим майном.

Прокурор у касаційній скарзі вказує, що суди попередніх інстанцій помилково пов`язали висновок про досягнення позивачем основної мети договору оренди з фактом виконання відповідачем зобов`язань зі сплати орендної плати, оскільки отримання плати не завжди є основною метою укладення договору оренди.

При цьому судами встановлено, що відповідно до п. 3.2.7 договору № 32/1 орендар зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Невиконання орендарем умов договору, передбачених пунктами 3.1.1, 3.2.1, 3.2.6, 3.2.7, 3.2.8, 3.2.9, 3.2.10, 3.2.11, 3.2.14 є підставою для розірвання договору оренди (п. 6.6 договору № 32/1).

Пунктом 7.8 договору вказано, що договір припиняється внаслідок ряду причин, зокрема невиконання умов охоронного договору та внаслідок умов, передбачених п. 6.6.

Судами також встановлено, що несплата орендарем орендної плати протягом трьох місяців поспіль є підставою для розірвання договору оренди (п. 5.3 Договору № 32/1).

Відтак, висновки апеляційного господарського суду не відповідають висновкам, викладеним у вказаних постановах Верховного Суду в контексті дослідження умов істотності порушення умов договору оренди, і ним не було враховано, що систематична несвоєчасна сплати орендної плати має наслідком завдання шкоди, через що сторона (орендодавець) значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору оренди майна.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Відтак, Верховний Суд вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для розірвання договору оренди та не доведення прокурором обставини систематичного порушення відповідачем умов договору щодо сплати орендних платежів є помилковими, однак оскільки вказані порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж перегляду справи судом касаційної інстанції. Проте оцінка викладених вище обставин та доводів є необхідною для правильного вирішення спору по суті, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Що ж до посилання прокурора на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16.03.2020 у справі № 826/6522/15, від 21.08.2019 у справі № 826/12524/18 в контексті застосування ст. 19 Конституції України, ст.ст. 3, 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

У справі № 826/6522/15 Товариство з обмеженою відповідальністю «Дім на Пушкінській» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Заступника начальника відділу інспекції державного контролю об`єктів культурної спадщини та археологічного нагляду Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Печінкіна Андрія Віталійовича та Головного спеціаліста відділу інспекції державного контролю об`єктів культурної спадщини та археологічного нагляду Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Купрієнка Євгена Ігоровича, третя особа: Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому просило визнати протиправним та скасувати припис відповідача від 1 квітня 2015 року №191/П.

Суд касаційної інстанції у даній адміністративній справі скасувавши рішення апеляційної інстанції, зазначив, що відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» дія цього Закону поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Таким чином, Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» слід застосовувати до правовідносин, що виникають у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням суб`єктами господарської діяльності вимог законодавства у відповідній сфері; предметом регулювання цього закону є повноваження органів державного нагляду (контролю) та їх посадових осіб, межі та порядок реалізації цих повноважень.

Разом з тим, відповідно до преамбули Закону України «Про охорону культурної спадщини» цей Закон регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Статтею 1 зазначеного Закону визначено, що охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини; предмет охорони об`єкта культурної спадщини - характерна властивість об`єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об`єкт визнається пам`яткою.

Відтак, під час здійснення охорони культурної спадщини уповноважені органи державної влади керуються у своїй діяльності приписами спеціального закону, а саме - Закону України «Про охорону культурної спадщини», зокрема, якщо предметом охоронних заходів є забезпечення збереження характерних властивостей об`єкта культурної спадщини.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що під час огляду пам`ятки архітектури відповідачем виконувалися повноваження щодо дотримання законодавства про охорону культурної спадщини та вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання пам`ятки, здійснювався огляд пам`ятки архітектури та перевірка належного утримання та використання пам`ятки архітектури, а не проводилась перевірка господарської діяльності позивача.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.01.2019 у справі № 823/1154/18, від 13.03.2019 у справі № 826/11708/17, від 21.08.2019 у справі № 826/12524/18.

Таким чином, оскільки жодних документів, які б спростовували доводи, викладені в акті огляду від 1 квітня 2015 року та зафіксовані фотофіксацією до акту огляду, позивачем до суду надано не було, суд першої інстанції дійшов правомірних висновків про необґрунтованість позовних вимог ТОВ «Дім на Пушкінській» та, відповідно, відсутність підстав для їх задоволення.

Суд апеляційної інстанції задовольняючи позов допустив неправильне застосування норм матеріального права, оскільки до спірних правовідносин не застосував положень Закону України «Про охорону культурної спадщини», який є спеціальним, та регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, чим також порушив і вимоги Конвенції про охорону культурної спадщини Європи.

За таких обставин, Верховний Суд дійшов до висновку про те, що судом апеляційної інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскільки до спірних правовідносин не застосовано положення Закону України «Про охорону культурної спадщини», який є спеціальним, та регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, що призвело до скасування законного судового рішення суду першої інстанції.

Як вбачається з постанови Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №826/12524/18 ТОВ «Фін-Інвест менеджмент» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства культури України, в якому просило визнати протиправним та скасувати припис Міністерства культури України від 19 липня 2018 року № 1/22-18, посилаючись на недотримання відповідачем процедури перевірки, визначеної Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», оскільки позивач ні перед початком контрольного заходу, ні після нього не отримував жодного повідомлення про його проведення, був позбавлений можливості надати будь-які пояснення з цього приводу.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції, зазначив, що ТОВ «Фін-Інвест Менеджмент» на виконання вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини» та пункту 12 Містобудівних умов та обмежень, крім іншого, зобов`язано було отримати дозвіл на виконання будівельних робіт у державних органах охорони культурної спадщини, разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується сторонами, відповідний дозвіл отримано не було, що стало підставою для проведення відповідачем візуального обстеження та винесення оскаржуваного припису.

Верховний Суд зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, оскільки до спірних правовідносин не застосовано положення Закону України «Про охорону культурної спадщини», який є спеціальним, та регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Приймаючи оскаржуване рішення Мінкультури фактично не здійснювало заходів державного контролю, оскільки не перебувало на території будівництва, не здійснювало перевірку суб`єкта містобудівної діяльності, а лише вживало охоронних заходів шляхом проведення візуального огляду та перевірку електронної бази даних. Тобто Міністерство культури України, здійснивши візуальне спостереження та фотофіксацію містобудівної ситуації по вул. Старонаводницькій, 42-44 у Печерському районі м. Києва та провівши перевірку електронної бази даних документообігу, виявило, що на вказаній земельній ділянці, яка знаходиться у безпосередній близькості до охоронної (буферної) зони об`єкту Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО - ансамблю Києво-Печерської Лаври та у межах Центрального історичного ареалу міста Києва, проводяться підготовчі роботи з облаштуванням будівельного майданчика без отримання дозволу від Міністерства культури України, як того вимагає статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», пункт 12 Містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на вул. Старонаводницькій, 42-44 у Печерському районі м. Києва.

На цій підставі колегія суддів дійшла висновку, що Міністерство культури України під час винесення припису від 19 липня 2018 року № 1/22-18, яким зобов`язано ТОВ «Фін-Інвест Менеджмент» негайно припинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт, діяло у межах повноважень, визначених Законом України «Про охорону культурної спадщини» та Положенням № 495, та на виконання покладеного на Мінкультури завдання щодо охорони об`єкту всесвітньої культурної спадщини.

В свою чергу у справі № 917/586/23 прокурор вказував про незаконність проведення Громадською організацією "РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО МІСТА" перепланування поверхів, влаштування гвинтових сходів на балкон та самого балкону, встановлення блоків кондиціонерів на зовнішній поверхні стін, вентиляційних труб та інше, без погодження науково-проектної документації та відповідних дозволів на здійснення будь яких робіт на пам`ятці.

На виконання листа Полтавської обласної прокуратури від 13.09.2022 №15/2-329вих22, Департаментом культури і туризму Полтавської обласної державної адміністрації, із залученням представників Департаменту культури молоді та сім`ї Полтавської міської ради, Управління майном комунальної власності Полтавської міської ради, Управління з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради, за присутності представника Громадської організації, 28.09.2022 проведено обстеження будівлі по вул. Гоголя, 22 у м. Полтаві.

За результатами обстеження будівлі зафіксовано: перепланування поверхів; закладення дверних отворів(внутрішніх); влаштування гвинтових сходів на балкон та самого балкону (другий поверх); значні ділянки з втратою шарів опорядження стелі та стін у підвальній частині будівлі; опорядження інтер`єрів фойє та коридорів виконано сучасними матеріалами. Зовні: стіни, фасади потиньковані та пофарбовані у жовтий колір, декоративне оздоблення у білий. Зафіксовано локальні ділянки з відшаруванням шарів опорядження. Пофарбування поверхні стін та декоративних елементів забруднено. Окремі елементи водопровідних труб південного кутого бічного фасаду втрачено, у зв`язку з чим наявне затікання поверхні стін з відшаруванням фарби; деякі віконні отвори замінені на металопластикові, а деякі зовсім відсутні та зашиті плівкою (другий поверх південного фасаду); більша частина дверних отворів (зовнішніх) замінена на металопластикові (білого кольору), металеві та головні на скляні; наявне встановлення блоків кондиціонерів на зовнішній поверхні стін, а також вентиляційних труб; територія земельної ділянки навколо будівлі захаращена будівельними матеріалами та сміттям; виявлено негерметичне прилягання вимощення до будівлі, а частково і його порушення, що може сприяти замоканню огороджуючих конструкцій будівлі.

Разом з тим, відповідач спростовував зазначені обставини, вказуючи, що після укладення договору оренди ним не здійснювалось поліпшення орендованого майна; не проводилось жодних робіт на пам`ятці місцевого значення, їхніх територіях та в зонах охорони пам`ятки; не робилось будь-яких прибудов до пам`ятки, не переробляли її як ззовні, так і всередині, а також не вели будь-яких земляних робіт на території пам`ятки.

Щодо зафіксованих в протоколі Департаменту культури і туризму Полтавської обласної військової адміністрації від 28.09.2022 обставин обстеження будівлі по вул. Гоголя, 22 у м. Полтаві із залученням представників Департаменту культури молоді та сім`ї Полтавської міської ради, Управління майном комунальної власності Полтавської міської ради, Управління з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради, за присутності представника Громадської організації, суд зазначив, що Положення про Управління майном комунальної власності міста ( в новій редакції), затверджене рішенням третьої сесії Полтавської міської ради восьмого скликання від 19.03.2021 та Положення про управління з питань містобудування та архітектури, затверджене рішенням тридцять четвертої сесії Полтавської міської ради сьомого скликання від 12.06.2020 року не наділяє повноваженнями щодо підтвердження шляхом обстеження будівлі стосовно фактів здійснення чи не здійснення перепланування чи ремонту нежитлових приміщень, що є об`єктами оренди, підтвердження інших обставин. Таким чином, у осіб, за участю яких складено протокол Департаменту культури і туризму Полтавської обласної військової адміністрації від 28.09.2022, були відсутні повноваження щодо підтвердження фактів здійснення чи не здійснення перепланування чи ремонту нежитлових приміщень, що є об`єктами оренди. Вказане унеможливлює прийняття протоколу Департаменту культури і туризму Полтавської обласної військової адміністрації від 28.09.2022 в якості належного доказу на підтвердження обставини здійснення Громадської організації "РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО МІСТА" перепланування чи ремонту нежитлових приміщень, що є об`єктами оренди.

З огляду на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 826/6522/15, від 21.08.2019 у справі № 826/12524/18, колегія суддів погоджується з доводами прокурора про помилковість висновку суду апеляційної інстанції про неможливість прийняття протоколу Департаменту культури і туризму Полтавської обласної військової адміністрації від 28.09.2022 в якості належного доказу на підтвердження обставини здійснення Громадської організації "РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО МІСТА" перепланування чи ремонту нежитлових приміщень, що є об`єктами оренди.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суди оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на оцінці наданих учасниками справи доказів в підтвердження своїх вимог або заперечень, та на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Верховний Суд звертає увагу на те, що хоча поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, проте суд у будь-якому випадку, навіть без відображення окремих аргументів у своєму рішенні (якщо він вважає їх такими, що не впливають на правильне рішення спору або не відносяться до суті справи), повинен, під час розгляду справи, надати оцінку всім аргументам учасників справи в силу імперативних приписів ст. 236 ГПК України, особливо тим, оцінка яких є необхідною для правильного вирішення спору.

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Відтак, оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови апеляційного та рішення місцевого господарських судів з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Що ж до підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, то скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" через порушення норм Закону України "Про охорону культурної спадщини", враховуючи особливість предмета оренди - пам`ятки культурної спадщини, а саме - положень п. 1 ч. 1 ст. 611 та ч. 2 ст. 651 ЦК України, ст. 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" через недотримання положень ст.ст. 23, 24 Закону України "Про охорону культурної спадщини", то оскільки колегія суддів дійшла висновку про скасування оскаржених судових рішень з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду, надання оцінки відповідним доводам скаржника в даному випадку є передчасним, а тому Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.09.2023 та рішення Господарського суду Полтавської області від 13.07.2023 у справі № 917/586/23 скасувати.

Справу № 917/586/23 направити на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.