Рішення

від 22.02.2024 по справі 158/155/24

КІВЕРЦІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 158/155/24

Провадження № 2/0158/162/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2024 року м. Ківерці

Ківерцівський районний суду Волинської області в складі:

головуючого судді - Сіліч Ю.Л.,

за участю секретаря судового засідання - Оніщук Н.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ківерці, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ківерцівського ліцею №4 Луцького району Волинської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Гуманітарний відділ Ківерцівської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу, та зобов`язання поновити збереження середнього заробітку, -

В С Т А Н О В И В

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ківерцівського ліцею № 4 Луцького району Волинської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Гуманітарний відділ Ківерцівської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу про припинення виплати заробітної плати мобілізованому працівнику, зобов`язання виплатити середній заробіток.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває у трудових відносинах з Опорним закладом освіти «Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №4 міста Ківерці Волинської області». З 02.03.2022 року, у зв`язку із введення в України, був призваний на військову службу до Збройних Сил України та на підставі наказу директора закладу освіти від 02.03.2022 року №15-к був увільнений від роботи у зв`язку із мобілізацією із збереженням місця роботи, роботи та середнього заробітку на період проходження військової служби.

Наказом директора закладу освіти від 12.07.2023 року №25-к у зв`язку з набранням чинності Законом України від 01.07.2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» було припинено виплату позивачу середнього заробітку з 19.07.2022 року.

Вказує, що оскільки він працює на посаді вчителя фізичної культури опорного закладу освіти «Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №4 міста Ківерці Волинської області», тому на нього поширюється дія Закону України «Про освіту», який є спеціальним законом і саме вказаний закон підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Враховуючи наведене, позивач просить суд визнати протиправним та скасувати наказ про припинення виплати заробітної плати, зобов`язати відповідачів виплатити йому середній заробіток з 19.07.2022 року та нараховувати в подальшому до скасування такого права.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

На підставі ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь якої зі сторін про інше.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 18.01.2024 року відкрито провадження у даній справі та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін. Окрім того, відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву.

В період розгляду спрощеного позовного провадження по даній справі заяв, клопотань та заперечень у порядку ст. 182 ЦПК України, сторонами подано до суду не було. Крім того, відзиву на позовну заяву відповідачем до суду подано не було.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У зв`язку з цим, на підставі ст. 247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без фіксування судового процесу.

Дослідивши представлені письмові докази в справі, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває в трудових відносинах з опорним закладом освіти «Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №4 міста Ківерці Волинської області» та займає посаду вчителя фізичної культури (а.с.15).

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 № 147 від 06.03.2023 року, ОСОБА_1 призваний на військову службу по загальній мобілізації 02.03.2022 року у військову частину НОМЕР_1 (а.с.12).

Згідно до наказу директора Опорного закладу освіти «Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №4 міста Ківерці Волинської області» від 02.03.2022 року №15-к ОСОБА_1 увільнено від роботи з 02.03.2022 року у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби (а.с.9).

Відповідно до наказу директора Опорного закладу освіти «Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №4 міста Ківерці Волинської області» від 12.07.2023 №25-к, у зв`язку з набранням чинності Законом України від 01.07.2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» припинено з 19.07.2022 року виплату ОСОБА_1 середньомісячної заробітної плати (а.с.8).

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує наступне.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

У листі Міністерства оборони України №322/2/8417 від 01.10.2015 року «Щодо особливого періоду» зазначено, що особливий період в Україні настав із 17 березня 2014 року на підставі Указу №303/2014 та триває, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації на Сході України.

Саме з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17.03.2014) відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» пов`язано настання особливого періоду, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування у умовах мирного часу.

Такий правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.08.2020 року у справі №813/402/17.

24.02.2022 року Указом Президента України №64/2022 на всій території України введено воєнний стан, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Глава VII Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» врегульовує особливості призову під час мобілізації.

Згідно із ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

Частиною 3 ст. 119 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19.07.2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Законом України від 01.07.2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022 року, внесено зміни та у ч. 3 ст. 119 КЗпП слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Таким чином, із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участі працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом, тобто з 19.07.2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.

Відтак, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18.07.2022). З 19.07.2022 правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплені в ст. 21 КЗпП, відповідно до якої роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату на виконану ним роботу, визначену трудовою угодою.

Позивач у даній справі не виконує роботу, визначену трудовим договором між ним та відповідачем, унаслідок призиву на військову службу, а отримує грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.

Звільнивши з 19.07.2022 роботодавців від обов`язку з виплати щомісячного забезпечення мобілізованим працівникам, 28.02.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», згідно з якою компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.

Відтак, відповідач, видаючи 12.07.2023 наказ №25-к про припинення з 19.07.2022 виплати середньої заробітної плати ОСОБА_1 на період проходження ним військової служби, діяв відповідно до вимог чинного законодавства.

Суд не бере до уваги доводи позивача щодо переваги в застосуванні положень Закону України «Про освіту» над нормами ч. 3 ст. 119 КЗпП України з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Отже, інші акти законодавства України повинні прийматися у відповідності до норм цього Кодексу.

Разом з тим, щодо питання пріоритетності норм закону висловилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, а також про такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (рішення від 13.03.2012 у справі №5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30.10.2013 у справі №6-59цс13, від 16.12.2015 у справі №6-2023цс15). Відповідно до ст. 4 ЦК України Закон №1952-IV не міг встановлювати інші правила, аніж передбачено ЦК України.

У рішенні Конституційного Суду України від 13.03.2012 у справі №5-рп/2012 вказано: «Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного, Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».

Конституційний Суд у цьому рішенні вказав, що зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма Кодексу превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням Кодексу.

Разом з тим, при існуванні складної змістової колізії застосуванню підлягають норми того нормативно-правового акта, який повно та точно врегульовує конкретні правовідносини, містить чіткі та зрозумілі положення, які забезпечують передбачуваність законодавства та відповідають законним очікуванням суб`єктів правовідносин.

Таким чином, суд дійшов висновку, що в даному випадку, з урахуванням вимог ст. 4 КЗпП України, яка вказує на те, що інші акти законодавства України мають бути прийняті відповідно до норм цього Кодексу, слід застосовувати норми ч. 3 ст. 119 КЗпП, в які внесено зміни, що діють з 19.07.2022 року.

Разом з тим, відповідно до ст. 9-1 КЗпП України підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Однак матеріали справи не містять відомостей про те, що відповідачем приймались рішення про покладення на себе обов`язку зі збереження середнього заробітку після 19.07.2022 року за працівниками освітніх закладів, які перебувають на військовій службі.

Відтак, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу про припинення виплати заробітної плати мобілізованому працівнику, зобов`язання виплатити середній заробіток є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 12, 76-81, 264, 265, 274-279, 354-355 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Ківерцівського ліцею №4 Луцького району Волинської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Гуманітарний відділ Ківерцівської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу, та зобов`язання поновити збереження середнього заробітку - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач - ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 .

Відповідач - Ківерцівський ліцей №4 Луцького району Волинської області, адреса: 45201, Волинська область, Луцький район, м. Ківерці, вул. Шкільна, буд. 11; код ЄДРПОУ 20139964.

Третя особа - Гуманітарний відділ Ківерцівської міської ради, адреса: 45201, Волинська область, Луцький район, м. Ківерці, вул. Киричука, буд. 1; код ЄДРПОУ 02141609.

Повний текст рішення складений 22.02.2024 року.

Суддя Ківерцівського районного суду Ю.Л. Сіліч