Ухвала

від 22.02.2024 по справі 288/509/24

ПОПІЛЬНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 288/509/24

Провадження № 2/288/238/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2024 року. смт.Попільня

Суддя Попільнянського районного суду Житомирської області Рудник М. І., розглянувши позовну заяву фермерського господарства «Новацький» до державного реєстратора Корнинської селищної ради Житомирського району, Житомирської області Байдюка Сергія Вікторовича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Корнинська селищна рада Житомирського району, Житомирської області, ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

До Попільнянського районного суду Житомирської області надійшла позовна заява фермерського господарства «Новацький» до державного реєстратора Корнинської селищної ради Житомирського району, Житомирської області Байдюка Сергія Вікторовича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Корнинська селищна рада Житомирського району, Житомирської області, ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Суддя, розглянувши вказану позовну заяву та додані до неї матеріали справ приходить до наступного висновку.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (стаття 125 Конституції України).

Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» та у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів…». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Згідно із положеннями частини першої статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Частинами другою, третьою статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 20 ГПК Українивизначено особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі № 628/776/18, провадження № 14-102цс19, сформульовано висновок, що розмежування компетенції судів з розгляду земельних спорів здійснено відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. Крім спорів, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких віднесено до компетенції адміністративних судів, земельні спори, сторонами в яких є насамперед юридичні особи та фізичні особи - підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами, а інші - за правилами цивільного судочинства.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити з суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до статті 114 ГКУ, формою підприємницької діяльності громадян з метою виробництва, переробки і реалізації товарної сільськогосподарської продукції є фермерське господарство.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про фермерське господарство», фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Статтею 8 Закону України «Про фермерське господарство» визначено, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про фермерське господарство»,землі фермерського господарства можуть складатися, зокрема, із земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

З комплексного аналізу наведених норм законодавства вбачається, що після укладення договору користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Спори фермерських господарств, які є юридичними особами, з іншими юридичними особами щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам. Тобто якщо на час звернення до суду з таким позовом фермерське господарство, з метою створення якого надавалась земельна ділянка, вже зареєстровано, то справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, навіть якщо відповідачем у справі зазначено фізичну особу, якій ця земельна ділянка надавалась з метою створення фермерського господарства, до такого висновку щодо застосування норм права дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, у постанові від 13 березня 2018 року у справі №348/992/16-ц.

Враховуючи те, що позивачем фермерським господарством «Новацький» заявлено позов до державного реєстратора про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора з приводу земельної ділянки, переданої в оренду позивачу, суддя приходить до висновку, що зазначений позов підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України,суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частиною третьою статті 186 ЦПК України визначено, що до ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Копія позовної заяви залишається в суді.

Одночасно суддя роз`яснює, що позивач має право звернутись з зазначеним позовом у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України до Господарського суду Житомирської області.

Керуючись статтею 186 ЦПК України, суддя, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за позовом фермерського господарства «Новацький» до державного реєстратора Корнинської селищної ради Житомирського району, Житомирської області Байдюка Сергія Вікторовича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Корнинська селищна рада Житомирського району, Житомирської області, ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Роз`яснити позивачу, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства Господарським судом Житомирської області (10002, місто Житомир, майдан Путятинський,3/65).

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження, разом із позовною заявою та доданими до неї документами, надіслати особі, яка її подала. Копія позовної заяви залишається в суді.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.

Суддя Попільнянського

районного суду М. І. Рудник