Ухвала

від 22.02.2024 по справі 367/7531/23

ІРПІНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/7531/23

Провадження №2-з/367/47/2024

УХВАЛА

Іменем України

про забезпечення позову

22лютого 2024року Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді Кухленка Д.С.,

за участі секретаря Шаповала О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду Київської області заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Герасимової Т.І. про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и в:

До Ірпінського міського суду Київської області від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Герасимової Т.І. про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 01.12.2023 у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.

21.02.2024адвокат ГерасимоваТ.І.,яка дієв інтересахпозивача ОСОБА_1 звернулась досуду іззаявою прозабезпечення позову,в якійпросила суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки з кадастровим номером 3210945600:03:002:0039 площею 0.1056 га та з кадастровим номером 3210945600:03:002:0040 площею 0,0443 га, право власності на які було зареєстровано за ОСОБА_2 .

Заяву про забезпечення позову мотивує тим, що у проваджені суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 - до ОСОБА_2 про усунення перешкод користування нерухомим майном та витребування майна з чужого незаконного володіння. ОСОБА_1 (надалі - Позивач) є власником земельної ділянки розташованої у АДРЕСА_1 площею 0,1504 га з цільовим призначенням «для будівництва та обсл. житлового будинку та госп.споруд». Підставою для звернення до суду із даною заявою став факт неправомірного заволодіння відповідачем земельною ділянкою, яка в свою чергу являється власністю позивача. У липні 2021 року позивач виявив, що кадастровий номер його земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,1504 га, не відображається в Публічній кадастровій карті та замість неї розташовані земельні ділянки з кадастровими номерами 3210945600:03:002:0039 та 3210945600:03:002:0040, які начебто належать ОСОБА_2 . Дата державної реєстрації права власності за відповідачем земельної ділянки з кадастровим номером 3210945600:03:002:0039 - 25.05.2016 та кадастровим номером 3210945600:03:002:0040 - 29.09.2016. 11.08.2021 позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру Київської області з проханням надати інформацію про ділянки Відповідача та підстави набуття нею права власності. Згідно відповіді Головного управління Держгеокадастру Київської області від 26.08.2021 № Н-1385/1-2153/6-21 вбачалось, що дійсно за Відповідачем зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945600:03:002:0039, однак державний акт та документація із землеустрою і місцевому фонді не обліковуються. При цьому наголошено, що наявні в місцевому фонді Технічна документація по складанню державних актів на право приватної власності на землю громадянам смт. Ворзель 10-ти громадянам, в тому числі і позивачу. Так, з метою захисту власності Позивача, виникла необхідність у вжитті заходів забезпечення позову, а саме накладення арешту на зазначені земельні ділянки з наступними кадастровими номерами: 3210945600:03:002:0039 та 3210945600:03:002:0040Враховуючи наведене, просить задовольнити заяву та вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на вищезазначене майно.

Вивчивши матеріали цивільної справи та заяву про забезпечення позову, враховуючи принципи здійснення цивільного судочинства, співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

В постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суд від 23.12.2020 №756/2609/20 (провадження № 61-11479св20) викладено правову позицію згідно з якою: «Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу».

Також Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 640/13156/18 (провадження № 61-7314св19) зробив правовий висновок, що обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер. Під час оцінки такої співмірності суду необхідно враховувати безпосередній зв`язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів. При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18).

У постанові від 05 лютого 2020 року справі № 490/3925/19 (провадження № 61-13546св19) Верховний Суд дійшов висновків, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, розтратити його, продати або знецінити і, що такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо:

- необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Так, предметом спору по даній справі є витребування майна з чужого незаконного володіння.

Обґрунтовуючи вимоги заяви про забезпечення позову, адвокат Герасимова Т.І. звертає увагу, що 25.05.2016 та 29.09.2016 ОСОБА_2 зареєструвала право власності на земельні ділянки з кадастровим номером 3210945600:03:002:0039 та кадастровим номером 3210945600:03:002:0040.

Вважає, що оскільки предметом спору у даній справі є витребування майна з чужого незаконного володіння, то вбачається що обраний позивачем вид забезпечення позову накладення арешту на квартиру, що належить відповідачу на праві власності, є співмірним із заявленими позовними вимогами.

Так, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Верховний Суд у постанові від 25.05.2021 по справі № 925/1441/20 зауважив, що самі лише твердження позивача про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову.

Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії", було зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Разом з цим, за висновками суду, представником позивача не обґрунтовано та доказово не доведено обставин, що свідчили б про можливі ускладнення у виконанні судового рішення по справі, у разі задоволення позову.

Зокрема, стороною позивача не надано суду доказів, що свідчили б на вчинення з боку відповідача дій, що можуть призвести до неможливості виконання рішення суду.

Так, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість вчинення відповідачем недобросовісних дій без наведення відповідного обґрунтування та надання доказів на підтвердження зазначених обставин також не свідчить про необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову.

За таких обставин, аналізуючи вищевикладені обставини, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз`яснення Верховного Суду України, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; спроможності заходів, яких заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; суд приходить до висновку, що вказана заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає, оскільки на даний час судом не встановлено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову, а також заявником належним чином не обґрунтовано свої вимоги щодо забезпечення позову.

Враховуючи викладене та керуючись Законом України «Про судовий збір», ст. ст. 149-159, 260, 353, 354 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Герасимової Т.І. про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на її апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу було подано протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reestr.court.gov.ua.

Суддя: Д.С. Кухленко