Ухвала

від 22.02.2024 по справі 760/2949/24

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/2949/24 6/760/223/24

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2024 року Солом`янський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Жовноватюк В.С., за участю секретаря Лопатюк А.В.,

державного виконавця Прилуцької В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні подання державного виконавця Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Прилуцької Валерії Анатоліївни про обмеження у праві виїзду за межі України боржника - керівника Приватного підприємства «Мамаєва Слобода» Олійника Костянтина Володимировича,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 року державний виконавець звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва із вищезазначеним подання, у якому просив тимчасово обмежити керівника ПП «Мамаєва Слобода» ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документу до виконання зобов`язань.

В обґрунтування подання державний виконавець зазначає, що на примусовому виконанні Солом`янського ВДВС перебуває зведене ВП НОМЕР_3, у складі якого перебувають:

- ВП НОМЕР_1 щодо примусового виконання постанови №6856416 від 17 вересня 2021 року про стягнення з ПП «Мамаєва Слобода» виконавчого збору у розмірі 26954,96 грн;

- ВП НОМЕР_2 щодо примусового виконання листа суду №760/3129/22 від 30 січня 2023 року, виданого Солом`янським районним судом міста Києва про стягнення з ПП «Мамаєва Слобода» на користь ОСОБА_2 коштів у розмірі 20000 грн та моральну шкоду у розмірі 1000 грн;

- ВП НОМЕР_4 щодо примусового виконання судового наказу №910/11161/23, виданого Господарським судом міста Києва про стягнення з ПП «Мамаєва Слобода» на користь Українського культурного фонду грошові кошти у розмірі 62663,53 грн та судовий збір у розмірі 2684,00 грн.

31.08.2022, 16.02.2023 та 12.12.2023 державним виконавцем винесено постанови про відкриття ВП. Державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника. 29.01.2024 державним виконавцем направлено виклик керівнику з`явитись на прийом до державного виконавця. 02.02.2024 виходом державного виконавця за адресою місця розташування боржника встановлено, що керівник ПП «Мамаєва Слобода» ОСОБА_1 відмовився надати доступ до каси, а також всі необхідні документи, відмовився підписати постанову про опис та арешт майна боржника, надати письмові пояснення з приводу невиконання рішення суду.

У судовому засіданні державний виконавець просила задовольнити подання та тимчасово обмежити керівника ПП «Мамаєва Слобода» ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документу до виконання зобов`язань.

Суд розглядає заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов`язкової участі державного (приватного) виконавця (ч.6 ст.441 ЦПК України).

Суд, дослідивши матеріали подання, заслухавши державного виконавця, зазначає наступне.

Судом встановлено, що на примусовому виконанні Солом`янського ВДВС перебуває зведене ВП НОМЕР_3: ВП НОМЕР_1 щодо примусового виконання постанови №6856416 Солом`янського ВДВС про стягнення з ПП «Мамаєва Слобода» виконавчого збору у розмірі 26954,96 грн; ВП НОМЕР_2 щодо примусового виконання листа суду №760/3129/22 від 30 січня 2023 року, виданого Солом`янським районним судом міста Києва про стягнення з ПП «Мамаєва Слобода» на користь ОСОБА_2 коштів у розмірі 20000 грн та моральну шкоду у розмірі 1000 грн; ВП НОМЕР_4 щодо примусового виконання судового наказу №910/11161/23 від 13 жовтня 2023 року, виданого Господарським судом міста Києва про стягнення з ПП «Мамаєва Слобода» на користь Українського культурного фонду грошові кошти у розмірі 62663,53 грн та судовий збір у розмірі 2684,00 грн.

Станом на день звернення до суду, боржником борги не сплачено.

Відповідно до п.19 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Аналіз вказаної норми закону свідчить про те, що ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням слід розуміти як будь-які навмисні, свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини.

При цьому, саме невиконання боржником самостійно зобов`язань протягом строку, наданого державним виконавцем для добровільного виконання рішення суду, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків і на момент звернення до суду з поданням, факт ухилення боржника від виконання зобов`язань повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб`єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню у силу ст.81 ЦПК України.

Задоволення такого подання можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання.

Підставою для звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України ,на думку державного виконавця, стали ті обставини, що боржник рішення суду не виконує, вимоги державного виконавця щодо явки на його прийом ігнорує.

Проте, невиконання боржником самостійно зобов`язань протягом строку, наданого державним виконавцем для добровільного виконання рішення суду, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків.

Як вбачається із матеріалів подання, державним виконавцем не надано суду докази вчинення всіх можливих заходів забезпечення виконання рішення суду, передбачених ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», перш ніж застосовувати обмеження боржника в праві виїзду за межі України.

Зокрема, доказів на підтвердження направлення і, відповідно, отримання боржником постанов державного виконавця про відкриття виконавчих проваджень та про арешт майна боржника, до матеріалів подання не долучено. Також матеріали не містять доказів направлення на адресу боржника повідомлення про направлення до суду подання щодо встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України.

Заявник вважає, що боржник ухиляється від належного виконання судового рішення, у зв`язку з чим наявні законні підстави для тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України.

Згідно з роз`ясненнями Верховного суду України від 01 лютого 2013 року, викладених у судовій практиці щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

З аналізу зазначених норм матеріального та процесуального права вбачається, що подання про обмеження у праві виїзду за межі України вноситься виконавцем у разі ухилення боржника від виконання судового рішення, розглядається судом негайно, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю державного виконавця, а тому саме на останнього покладається тягар доказування.

Державний виконавець повинен довести факт свідомого ухилення боржника від виконання судового рішення, яке полягає: в утриманні від виконавчих дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; не наданні у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про доходи та майно, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; в несвоєчасній явці за викликом державного виконавця; в ненаданні письмового повідомлення про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Відповідно до ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно з вимогами ст.2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Положеннями ст.12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

У справі «Гочев проти Болгарії» ("Gochev v. Bulgaria" від 26 листопада 2009 року) Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі; по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч.3 ст.2 Протоколу №4 до Конвенції; і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування).

При цьому, при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.

Застосування обмеження у праві виїзду громадянина за межі України, може мати місце лише у виключних випадках і повинно використовуватись лише як крайній захід після реалізації усіх можливих та передбачених законом заходів примусового виконання рішення.

Між тим, тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише при наявності достатніх на це підстав, аналіз же перелічених вище норм дає підстави стверджувати, що необхідною умовою для застосування видів тимчасового обмеження у виїзді за кордон є встановлення факту умисного ухилення боржника від виконання зобов`язань за рішенням суду.

Особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне. Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. При цьому, ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Суд також звертає увагу і на те, що державним виконавцем взагалі не обґрунтовано, яким чином застосування до боржника обмеження у праві виїзду за межі України буде сприяти виконанню рішень суду та погашенню заборгованості.

Відтак, факт ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду обов`язків не доведений представником ВДВС належними, достовірними та достатніми доказами за європейським стандартом доказування «поза розумним сумнівом».

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність визначених законом підстав для задоволення подання державного виконавця про обмеження у праві виїзду за межі України боржника.

Керуючись ст.441 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні подання державного виконавця Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Прилуцької Валерії Анатоліївни про обмеження у праві виїзду за межі України боржника - керівника Приватного підприємства «Мамаєва Слобода» Олійника Костянтина Володимировича - відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя В.С. Жовноватюк

Повний текст виготовлено 22.02.2024