Постанова

від 21.02.2024 по справі 637/1271/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 637/1271/21 Номер провадження 22-ц/814/1129/24Головуючий у 1-й інстанції Петренко Л.Є. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді доповідача Дорош А.І.

Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М.

при секретарі: Коротун І.В.

учасники справи:

представник позивача ОСОБА_1

переглянув у судовому засіданні в м.Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою Харківської обласної прокуратури

на рішення Диканського районного суду Полтавської області від 16 жовтня 2023 року, ухвалене суддею Петренко Л.Є., повний текст рішення складено - 19 жовтня 2023 року

у справі за позовом керівника Куп`янської окружної прокуратури Харківської області в особі Харківської обласної державної адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства до Куп`янської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_2 , ТОВ «Восток-КМК», третя особа: ДП «Чугуєво-Бабчанське лісове господарство» про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта, визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И В:

03 грудня 2021 року керівник Куп`янської окружної прокуратури Харківської області звернувся до Шевченківського районного суду Харківської області з позовом в інтересах Харківської обласної державної адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства до Куп`янської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_2 , ТОВ «Восток-КМК», третя особа: ДП «Чугуєво-Бабчанське лісове господарство», про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта, визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що Куп`янською окружною прокуратурою Харківської області було встановлено, що розпорядженням Шевченківської РДА у Харківській області №280 від 26.08.2004 року затверджено проект організації території земельних часток (паїв) для передачі в натурі із земель колективної власності реформованого КСП «Борівське», яким передбачено передати у приватну власність 3149,2108 га ріллі на території Борівської сільської ради та Шевченківської селищної рад та надано 363 громадянам у власність земельні ділянки для ведення товарного с/г виробництва за рахунок земель колективної власності реформованого КСП «Борівське». Одним із власників сертифіката, яким передано у приватну власність земельну частку (пай) за №173, є ОСОБА_3 , якому на підставі вказаного розпорядження видано державний акт на земельну ділянку з кадастровим номером 6325782500:02:001:0121, площею 15,3231 га. У подальшому на підставі свідоцтва про право на спадщину право власності на вказану земельну ділянку перейшло до ОСОБА_2 . 01.08.2012 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Восток-КМК» укладено договір оренди земельної ділянки на 15 років. Прокурор вважає, що вказане розпорядження Шевченківської РДА у Харківській області №280 від 26.08.2004 року щодо надання земельної ділянки ОСОБА_3 прийнято з порушенням вимог ст. ст. 20, 116, 118, 122, 149 ЗК України, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 6325782500:02:001:0121 частково накладається на землі державного лісового фонду з кадастровим номером 6325755100:11:001:0096, а саме квартал 31 виділи 1-10, 16, 14. Відповідно до позовних вимог керівник Куп`янської окружної прокуратури просив суд: -визнати незаконним та скасувати розпорядження Шевченківської РДА у Харківській області №280 від 26.08.2004 року в частині передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки з кадастровим номером 6325782500:02:001:0121, площею 15,3231 га ріллі для ведення товарного с/г виробництва; - визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6325782500:02:001:0121, площею 15,3231 га, серії ХР №031050, зареєстрований за № 199; - визнати недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6325782500:02:001:0121, площею 15,3231 га від 01.08.2012 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Восток-КМК»; - зобов`язати ОСОБА_2 та ТОВ «Восток-КМК» повернути земельну ділянку, кадастровий номер, 6325782500:02:001:0121, площею 15,3231 у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації.

Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 16 жовтня 2023 року у задоволенні позовних вимог Керівника Куп`янської окружної прокуратури Харківської області в особі Харківської обласної державної адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства до Куп`янської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_2 , ТОВ «Восток-КМК», третя особа: ДП «Чугуєво-Бабчанське лісове господарство», про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта, визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що доказів того, що на момент ухвалення спірного розпорядження від 26.08.2004 року земельна ділянка (пай), яка була передана ОСОБА_3 , відносилася саме до земель лісогосподарського призначення матеріали справи не містять. Прокурором не надано рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень, про передачу спірної земельної ділянки в постійне користування для ведення лісового господарства. Також відсутні дані, чи зверталося ДП «Чугуєво-Бабчанське лісове господарство» з метою приведення земельно-технічної документації у відповідності до норм чинного законодавства України до Харківської обласної державної адміністрації з питанням надання дозволу на розробку проекту землеустрою з метою подальшого отримання державного акту на право постійного користування земельною ділянкою. Отже, достеменно встановити факт перебування частини спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6325782500:02:001:0121 станом на 26.08.2004 року у постійному користуванні державного підприємства на підстав наявних матеріалів неможливо. Крім того, ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» у своєму листі від 11.06.2021 року при наданні інформації щодо часткового перетину спірної земельної ділянки із ділянкою лісогосподарського призначення посилається на матеріали лісовпорядкування 2016-2020 років, тоді як передача земельної ділянки ОСОБА_3 відбулася у 2004 році. Крім того, згідно спірного розпорядження Шевченківської РДА Харківської області від 26.08.2004 року, при прийнятті такого рішення було розглянуто проект організації території земельних часток (паїв), представлений на розгляд Шевченківською районною філією Харківського регіонального центру державного земельного кадастру. Проте, до матеріалів справи вказаний проект наданий не був, тому суд позбавлений можливості пересвідчитися у віднесенні земель до тієї чи іншої категорії. Також не надані і матеріали технічної документації по передачі ОСОБА_3 в натурі земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) та складанню державного акту на право власності на землю. Факт надання спірної земельної ділянки чи її частини лісогосподарському підприємству судом не встановлено. З врахуванням викладеного, суд першої інстанції визнав, що прокурором не доведено, що Шевченківська РДА Харківської області станом на 26.08.2004 року не мала права розпоряджатися спірною земельною ділянкою, яка згідно матеріалів справи, має цільове призначення - для ведення товарного с/г виробництва та надана за рахунок земель комунальної власності реформованого КСП «Борівське».

В апеляційній скарзі Харківська обласна прокуратура, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною, притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель. Згідно даних Національної кадастрової системи за ДП «Чугуєво - Бабчанське лісове господарство» зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 6325755100:11:001:0096, площею 28,8649га, яка є власністю держави, відноситься до земель лісогосподарського призначення, вид використання для ведення лісового господарства та має перетин площею 67461,3983 м2 із спірною земельною ділянкою 6325782500:02:001:0121, площею 15,3231 га, що підтверджується доданими до позовної заяви матеріалами, зокрема, інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на вищевказані земельні ділянки, викопіюванням з Публічної кадастрової карти України, яким судом першої інстанції не надано правової оцінки. При цьому, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п.5 Розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України, згідно якого визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарським підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документи, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Таким чином, частина земельної ділянки, що передана у приватну власність ОСОБА_3 , відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення, перебуває у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства та згода на її вилучення державою не надавалася, а розпорядження такими землями не відносилося до повноважень Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області, тому, розпорядження Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області щодо надання спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_3 прийняте всупереч вимогам ст. ст. 19, 20, 116, 118, 122, 149 ЗК України за відсутності відповідного рішення Харківської обласної державної адміністрації щодо вилучення із постійного користування ДП «Чугуєво-Бабчанське» лісове господарство» спірної земельної ділянки та без попередньої зміни цільового призначення такої земельної ділянки. Отже, ураховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави всупереч вимогам законодавства, волі власника та постійного користувача ділянки, незаконно відчужене майно підлягає поверненню його власнику.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У судове засідання до апеляційного суду не з`явилися інші учасники справи, вони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення судових повісток про виклик до суду у цивільній справі на їх електронні кабінети у порядку ч. 6 ст. 128 ЦПК України та поштою (т.2 а.с. 31-41). Заяв та клопотань від учасників справи про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що розпорядженням Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області від 26.08.2004 року затверджено проект організації території земельних часток (паїв) для передачі в натурі із земель колективної власності реформованого КСП «Борівське», яким передбачено передати у приватну власність 3149,2108 га ріллі на території Борівської сільської та Шевченківської селищної рад. Вирішено надати 363 громадянам у власність земельні ділянки загальною площею 3149,2108 га ріллі для ведення товарного с/г виробництва за рахунок земель колективної власності реформованого КСП «Борівське» згідно списку та дозволити виготовити державні акти на право власності на землю (т.1 а.с. 16).

Відповідно до архівного витягу у списку власників сертифікатів, яким передано у приватну власність земельні частки (паї), за № 173 рахується ОСОБА_3 , номер сертифіката ХР0107388, площа земельної частки (паю) 15,3231 (т.1 а.с. 17).

30.08.2004 року ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 15,3231 га на території Борівської сільської ради Шевченківського району Харківської області для ведення товарного с/г виробництва, кадастровий номер 6325782500:02:001:0121 (т.1 а.с. 18-19)

Після смерті ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 25.06.2012 року, відповідно до якого земельну ділянку площею 15,3231 га, кадастровий №6325782500:02:001:0121, яка належала померлому успадкувала його дочка ОСОБА_2 (т.1 а.с. 20).

01.08.2012 року ОСОБА_2 передала ТОВ «Восток-КМК» в оренду земельну ділянку площею 15,3231, кадастровий номер 6325782500:02:001:0121, строком на 15 років про що укладений договір оренди (т.1 а.с. 24-27).

Відповідно до листа ДП «Чугуєво-Бабчанське лісове господарство» від 09.03.2021 року №01-08/102, земельна ділянка з кадастровий номером 6325782500:02:001:0121 частково накладається на землі ДЛФ з кадастровим номером 6325755100:11:001:0096, а саме квартал 31 виділи 1-10, 13, 14 (т.1 а.с. 28).

У листі ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 11.06.2021 року №448 вказано, що згідно матеріалів лісовпорядкування 2016-2020 років земельна ділянка з кадастровим номером 6325782500:02:001:0121 частково знаходиться в межах кварталу 31 Шевченківського лісництва ДП «Чугуєво-Бабчанський лісгосп», площа перетину становить 6,7462 га із загальної площі 15,3231 га та додана схема розташування земельної ділянки відносно земель лісогосподарського призначення (т.1 а.с. 36,37).

На запит прокурора ФОП Короп надав лист від 19.08.2021 року, що в результаті проведеного обстеження земельної ділянки, кадастровий номер 6325782500:02:001:0121, враховуючи дані ДЗК, на території колишньої Борівської сільської ради згідно картографічних матеріалів площа перетину із землями лісового фонду орієнтовно складає 6,7808 га (т.1 а.с. 39).

Також, ФОП Короп надано викопіювання з плану територій колишньої Борівської сільської ради Куп`янського району Харківської області, на якому помічено земельну ділянку з кадастровим номером 6325782500:02:001:0121 (т.1 а.с.40).

Згідно витягу з Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 6325755100:11:001:0096, цільове призначення: для ведення лісового господарства, категорія земель: землі лісогосподарського призначення, відноситься до державної форми власності (т.1 а.с. 41).

Також, згідно витягу з Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 6325782500:02:001:0121, цільове призначення: для ведення товарного с/г виробництва, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, відноситься до приватної власності (т.1 а.с. 43-44).

Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, інформація щодо земельних ділянок з кадастровим номером 6325782500:02:001:0121 та кадастровим номером 6325755100:11:001:0096 відсутня (т.1 а.с. 45,46).

Керівнику Куп`янської окружної прокуратури Харківської області надано листи від Харківської ОДА, Харківського обласного управління лісового господарства щодо представництва в суді інтересів держави та щодо звернення до суду з вищезазначеним позовом (т.1 а.с. 70,75,81).

Частиною 2 ст. 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За ч. 2 ст. 3 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Одним з таких органів є прокуратура, на яку пунктом 2 статті 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, судом першої інстанції встановлено, що розпорядженням Шевченківської РДА від 26.08.2004 року затверджено проект організації території земельних часток (паїв), у відповідності до матеріалів розпаювання земель колективної власності реформованого колективного сільськогосподарського підприємства «Борівське», тобто земель, що належали КСП на підставі державного акта на право колективної власності на землю. До вказаного Державного акта додано список осіб членів КСП, які мають право на земельні частки (паї) із земель колективної власності КСП. Серед цих осіб мається і ОСОБА_3 .

Отже, вказаним розпорядженням надано громадянам у власність земельні ділянки (рілля) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель колективної власності реформованого КСП «Борівське».

Доказів того, що на момент ухвалення спірного розпорядження від 26.08.2004 року земельна ділянка (пай), яка була передана ОСОБА_3 , відносилася саме до земель лісогосподарського призначення, матеріали справи не містять.

Прокурором не надано рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень, про передачу спірної земельної ділянки в постійне користування для ведення лісового господарства.

Також відсутні дані, чи зверталося ДП «Чугуєво-Бабчанське лісове господарство» з метою приведення земельно-технічної документації у відповідність до норм чинного законодавства України до Харківської обласної державної адміністрації з питанням надання дозволу на розробку проекту землеустрою з метою подальшого отримання державного акту на право постійного користування земельною ділянкою.

З врахуванням викладеного, суд першої інстанції визнав, що достеменно встановити факт перебування частини спірної земельної ділянки з кадастровим №6325782500:02:001:0121, станом на 26.08.2004 року, у постійному користуванні державного підприємства на підстав наявних матеріалів, неможливо.

Крім того, ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» у своєму листі від 11.06.2021 року при наданні інформації щодо часткового перетину спірної земельної ділянки із ділянкою лісогосподарського призначення посилається на матеріали лісовпорядкування 2016-2020 років, тоді як передача земельної ділянки ОСОБА_3 відбулася у 2004 році.

Також, судом першої інстанції встановлено, що згідно спірного розпорядження Шевченківської РДА Харківської області від 26.08.2004 року при прийнятті такого рішення було розглянуто проект організації території земельних часток (паїв), наданий на розгляд Шевченківською районною філією Харківського регіонального центру державного земельного кадастру.

До матеріалів справи вказаний проект наданий не був, тому суд першої інстанції позбавлений можливості пересвідчитися у віднесенні земель до тієї чи іншої категорії.

Також не надані і матеріали технічної документації по передачі ОСОБА_3 в натурі земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) та складанню державного акту на право власності на землю.

У пункті 5 Розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України передбачено, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування можуть бути підтверджуючими документами на землі лісових ділянок при умові встановлення факту надання цих земель лісогосподарським підприємствам.

Факт надання спірної земельної ділянки чи її частини лісогосподарському підприємству судом не встановлено.

Отже, за результатами розгляду позовних вимог, суд першої інстанції визнав, що прокурором не доведено, що Шевченківська РДА Харківської області станом на 26.08.2004 року не мала права розпоряджатися спірною земельною ділянкою, яка згідно матеріалів справи має цільове призначення: для ведення товарного с/г виробництва та надана за рахунок земель комунальної власності реформованого КСП «Борівське».

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання незаконним розпорядження Шевченківської РДА Харківської області від 26.08.2004 року.

Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (ст. 21 Земельного кодексу України).

При цьому, згідно зі ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать Земельного кодексу України.

Водночас, у п. 2 ст. 5 Лісового кодексу України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Враховуючи, що земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Згідно зі ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 32 Земельного кодексу України районні державні адміністрації у сфері лісових відносин на їх території: 1) забезпечують реалізацію державної політики у сфері лісових відносин; 2) беруть участь у розробленні та забезпеченні виконання регіональних (місцевих) програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 4) приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення; 5) беруть участь у здійсненні заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації наслідків стихійних явищ, лісових пожеж, залучають у встановленому порядку до цих робіт населення, транспортні й інші технічні засоби та обладнання; 6) вносять у встановленому порядку пропозиції про обмеження або тимчасове припинення діяльності підприємств, установ та організацій у разі порушення ними лісового законодавства; 7) вирішують інші питання у сфері лісових відносин відповідно до закону.

Частиною третьою статті 17 Лісового кодексу України передбачено, що ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Згідно зі ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до ст.ст. 56, 57 Земельного кодексу України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, ЗК України, іншими законами й нормативно-правовими актами.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом ст. 63 Лісового кодексу України полягає в здійсненні комплексу заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання із лісокористуванням.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (п. 13 ст. 46 Лісового кодексу України).

Поряд із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (ч. 2 ст. 49 Лісового кодексу України) та включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (ст.. 51 Лісового кодексу України).

Згідно зі ст. 7 Лісового кодексу України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Відповідно до ст. 8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

За змістом ст. 48 Лісового кодексу України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Відповідно до п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

З огляду на зазначені норми при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Наведене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постановах від 24.12.2014 року у справі №6-212цс14, від 25.01.2015 року у справі №6-224цс14, від 23.12.2015 року у справі №6-377цс15.

З матеріалів справи вбачається, що в обґрунтування факту часткового накладання спірної земельної ділянки, кадастровий номер 6325782500:02:001:0121, з земельною ділянкою,кадастровий номер6325755100:11:001:0096, та часткового перебування у зв`язку з цим спірної земельної ділянки у користуванні Державного підприємства «Чугуєво-Бабичанське лісове господарство» прокуратура у позові посилається на п. 5 Розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, яким визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

За результатамиперегляду справиу судіапеляційної інстанціїколегія суддівпогоджується звисновком судупередшої інстанціїпро те,що матеріалисправи немістять доказівперебування спірноїземельної ділянки,кадастровий номер6325782500:02:001:0121, чи її частини у користуванні лісогосподарського підприємства.

Положеннями ч.1 ст. 44 ЦПК України визначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У ч. 2 ст.78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

У порядку визначеному ч.ч.2, 4, 5, 8, 10 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

Встановлено, що звертаючись до суду з позовом керівник Куп`янської окружної прокуратури Харківської області на підтвердження заявлених позовних вимог надав копію розпорядження Шевченківської районної державної адміністрації від 26.08.2004 року №280 «Про затвердження проекту організації території земельних часток (паїв) громадянам, переданих їм з земель колективної власності реформованого КСП «Борівське» на території Борівської сільської та Шевченківської селищної рад» та копію архівного витягу зі списку власників сертифікатів, яким передано в приватну власність земельні частки (паї) та площі земельних часток (т.1 а.с. 16,17), копію правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку (т.1 а.с. 18-27), копію листа ДП «Чугуєво-Бабчанське лісове господарство» від 09.03.2021 року №01-08/102 (т.1 а.с. 28), копію листа ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 11.06.2021 року №448 (т.1 а.с. 36), копію листа ФОП Короп від 19.08.2021 року з викопіюванням з плану територій колишньої Борівської сільської ради Куп`янського району Харківської області (т.1 а.с. 39), копії витягу з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6325755100:11:001:0096 та кадастровим номером 6325782500:02:001:0121 (т.1 а.с. 41 - 44), копії витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, інформація щодо земельних ділянок з кадастровим номером 6325782500:02:001:0121 та кадастровим номером 6325755100:11:001:0096 (т.1 а.с. 45-46).

Проте, вказані докази не підтверджують перебування спірної земельної ділянки, кадастровий номер 6325782500:02:001:0121, станом на 26 серпня 2004 року як земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства ДП «Чугуєво-Бабчанське лісове господарство», тому відсутні підстави застосування у даному випадку п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

20 лютого 2024 року до Полтавського апеляційного суду надійшли пояснення філії «Чугуєво-Бабчанського лісового господарства» ДП «Ліси України», до яких додано копію наказу №860 від 28.10.2022 року ДП «Ліси України» про реорганізацію, копію наказу Харківського державного лісогосподарського об`єднання «Харківліс» №48 від 27.06.2003 року, копію витягу з проекту організації і розвитку лісового господарства ДП «Чугуєво-Бабчанське лісове господарство» 2008 року, копію схеми розташування земельних ділянок, передавальний акт від 16.01.2023 року, копію наказу №134 від 16 січня 2023 року «Про затвердження передавального акту ДП «Чугуєво-Бабчанське лісове господарство».

Проте вказані пояснення з додатками не можуть бути прийняті до уваги судом апеляційної інстанції з врахуванням наступного.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Отже, суд апеляційної інстанції наділений відповідними повноваженнями, які дозволяють йому усунути порушення, допущені судом першої інстанції при розгляді справи, зокрема щодо реалізації принципу змагальності у цивільному процесі, доказування сторонами тих обставин, на які вони посилаються в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.

Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №145/474/17 (провадження № 61-35488св18).

У Постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2021 року у справі №299/3611/19 вказано, що на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому, під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

У Постанові Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі №753/21967/15-ц вказано, що добросовісність учасників судового процесу, зокрема, полягає у тому, щоб при обізнаності з судовими процедурами, правами та обов`язками, правилами поведінки виконувати усі правила та приймати заходи до обізнаності про хід судового процесу при дотриманні судовими органами обов`язку проінформувати про такі процедури та процедурні рішення.

У постанові від 28 квітня 2022 року у справі №521/10766/18 Верховний Суд вказав на те, що згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

По справі вбачається, що керівник Куп`янської окружної прокуратури Харківської області звернувся до Шевченківського районного суду Харківської області з позовом в інтересах Харківської обласної державної адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства до Куп`янської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_2 , ТОВ «Восток-КМК», третя особа ДП «Чугуєво-Бабчанське лісове господарство» у грудні 2021 року. Учасники справи були обізнані про перебування справи на розгляді у суді першої інстанції. Докази, зокрема, наказ №48 від 27.06.2003 року «Про створення Шевченківського лісництва Чугуєво-Бабчанського держлісгоспу», проект організації і розвитку лісового господарства ДП «Чугуєво-Бабчанськелісове господарство»за 2008рік існували на час розгляду справи судом першої інстанції, поважних та об`єктивних причин неможливості надання позивачем вказаних доказів до суду першої інстанції не вказано.

Крім того, 30 травня 2023 року на електронну пошту Диканського районного суду Полтавської області надійшло клопотання філії «Чугуєво-Бабчанського лісового господарства» ДП «Ліси України» про заміну сторони та визнання третьою особою у справі ДСГП «Ліси України в особі філії «Чугуєво-Бабчанського лісового господарства» ДП «Ліси України». Одночасно з вказаним клопотанням подано клопотання про розгляд справи без участі представника. Доказів по суті пред`явлених позовних вимог до суду першої інстанції не було надано.

Ухвалою Диканського районного суду Полтавської області від 03 липня 2023 року у задоволені клопотання представника третьої особи про заміну третьої особи на філію «Чугуєво-Бабчанське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» - відмовлено.

При цьому, судом першої інстанції зазначено, що ДП «Чугуєво-Бабчанське лісове господарство» перебуває в стані припинення, тобто не є припиненим, тому відсутні підстави для задоволення клопотання про залучення в якості третьої особи Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі його філії «Чугуєво-Бабчанське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України». Разом з тим, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є підвідомчим підприємством Державного агентства ресурсів України.

З врахуванням викладено, колегія суддів вважає, що докази, надані філією «Чугуєво-Бабчанського лісового господарства» ДП «Ліси України», зокрема, наказ №48 від 27.06.2003 року «Про створення Шевченківського лісництва Чугуєво-Бабчанського держлісгоспу», проект організації і розвитку лісового господарства ДП «Чугуєво-Бабчанськелісове господарство»за 2008рік єновими доказамиу справі,вони існували на час розгляду справи судом першої інстанції, позивач при зверненні до суду та під час судового розгляду справи судом першої інстанції їх не надав, вони безпосередньо не досліджувалися судом першої інстанції при ухваленні рішення. Крім того, заявником не обґрунтовано поважні причини, що він не знав й не міг знати про існування таких доказів під час розгляду справи в суді першої інстанції. Тому, подання клопотання учасником справи, який бере участь у справі, в суді апеляційної інстанції про приєднання доказів, які він без поважних причин не надав суду першої інстанції, виключає можливість їх прийняття і дослідження судом апеляційної інстанції та розцінюється як процесуальний недогляд або зловживання правом цієї особи.

Крім цього, колегія суддів, оцінюючи у цій справі наявність підстав для втручання у право ОСОБА_2 на мирне володіння майном, звертає увагу на наступне.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Щокін проти України»), напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; 3) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій «законності» означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

По справі вбачається, що розпорядженням Шевченківської РДА від 26.08.2004 року затверджено проект організації території земельних часток (паїв), у відповідності до матеріалів розпаювання земель колективної власності реформованого колективного сільськогосподарського підприємства «Борівське», яким передбачено передати у приватну власність 3149,2108 га ріллі. Надано 363 громадянам у власність земельні ділянки загальною площею 3149,2108 га ріллі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель колективної власності реформованого КСП «Борівське» згідно список осіб членів КСП, які мають право на земельні частки (паї) із земель колективної власності КСП. Серед цих осіб є ОСОБА_3 .

30.08.2004 року ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 15,3231 га на території Борівської сільської ради Шевченківського району Харківської області для ведення товарного с/г виробництва, кадастровий №6325782500:02:001:0121.

Після смерті ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 25.06.2012 року, відповідно до якого земельну ділянку площею 15,3231 га, кадастровий №6325782500:02:001:0121, яка належала померлому успадкувала його дочка ОСОБА_2 .

01.08.2012 року ОСОБА_2 передала ТОВ «Восток-КМК» в оренду земельну ділянку площею 15,3231, кадастровий № 6325782500:02:001:0121, строком на 15 років про що укладений договір оренди.

Отже, колегія суддів вважає, що ОСОБА_3 набув право власності на спірну земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель колективної власності реформованого КСП «Борівське» у законодавчо передбачений на той час спосіб, позивач не надав суду рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень, про передачу спірної земельної ділянки в постійне користування для ведення лісового господарства, та не надав доказів перебування спірної земельної ділянки, кадастровий номер 6325782500:02:001:0121 станом на 26 серпня 2004 року як земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства ДП «Чугуєво-Бабчанське лісове господарство», тому звернення прокурора із зазначеним позовом не відповідає «суспільним» інтересам та не є пропорційним втручанням у право особи на мирне володіння майном.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах, апеляційний суд у складі колегії суддів не вбачає.

Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури - залишити без задоволення.

Рішення Диканського районного суду Полтавської області від 16 жовтня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21 лютого 2024 року.

СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов